Смекни!
smekni.com

Психологічні особливості та психосоматичні розлади в період новонародження (стр. 1 из 6)

План

Вступ

Розділ 1. Психічні особливості дітей в період новонародженості та раннього дитинства

1.1. Психічні особливості дітей в період новонародженості

1.2. Психічні особливості дітей раннього віку

Розділ 2. Психосоматичні розлади в період новонарожденості, дитинства і раннього дитинства

Розділ 3. Діагностика психічного розвитку дітей раннього дитинства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Порушення психомоторного розвитку дітей раннього дитинства - наслідок ураження нервової системи різної природи. Шкідливі фактори, що впливають на мозок у період його інтенсивного розвитку, приводять до затримки онтогенезу. На першому році життя інтенсивно формуються рухові навички, закладаються основи психічної діяльності, тому будь-який несприятливий вплив на організм порушує процес психомоторного розвитку дитини. Однак виявлення й особлива оцінка порушення психомоторного розвитку дитини нерідко являють значні труднощі. Це обумовлено фізіологічною незрілістю нервової системи, еволюційно-віковими особливостями мозку, який розвивається.

Раннє виявлення різних відхилень психомоторного розвитку в ранньому дитинстві може бути здійснено тільки на основі системного еволюційно-динамічного підходу. Методики дослідження нервово-психічних функцій повинні бути адекватні віку дитини. На кожному віковому етапі формуються специфічні вузлові функції, що можуть служити показником вікового розвитку і визначають його наступний хід. Для виявлення порушення психомоторного розвитку насамперед необхідне знання основних етапів психомоторного розвитку здорової дитини.

В своїй роботі ми пропонуємо висвітлення важливого питання, яке стосується психічних особливостей та психосоматичних розладів дитини в період новонародженості та раннього дитинства.

Предмет дослідження – причини виникнення психосоматичних розладів у новонароджених та в період раннього дитинства.

Об’єкт дослідження – психосоматичні розлади в період новонародженості та раннього дитинства.

Головна мета нашої роботи – охарактеризувати психічні особливості та психосоматичні розлади в період новонародженості та раннього дитинства.

Основні завдання роботи:

1) дати характеристику особливостей психічного розвитку дітей в період новонародженості;

2) проаналізувати психологічні особливості дітей раннього дитинства;

3) з`ясувати які психосоматичні розлади характерні для дітей періоду новонародженості та раннього дитинства;

4) розглянути особливості діагностики психічного розвитку дітей раннього дитинства та періоду новонародженості.

Розділ 1. Психічні особливості дітей в період новонародженості та раннього дитинства

1.1 Психічні особливості дітей в період новонародженості

Перший рік життя дитини умовно можна розділити на два періоди - період новонарожденості, що триває від чотирьох до шести тижнів і кінчається з появою комплексу пожвавлення, і період дитинства, що закінчується в рік.

Етап новонарожденості - це час адаптації дитини до нових, поза утробних умовам життя, подовження періоду бадьорості в порівнянні з періодом сну, формування перших, необхідних для психічного розвитку реакцій - зорового і слухового зосередження (тобто уміння зосередитися на звуковому або зоровому сигналі), перших сполучних або умовних рефлексів, наприклад на положення при годуванні [12].

У цей же час починає виявлятися закономірність, характерна для загального напрямку розвитку дітей у перші роки життя й істотно відрізняє їх від дитинчат тварин. Ця закономірність виявляється в тому, що розвиток сенсорних процесів - тобто зору, слуху, дотику, істотно випереджає в дитини розвиток моторики, у той час як у тварин, навпаки, рухи розвиваються раніш, ніж органи почуттів.

Зорове і слухове зосередження, що з'являються відповідно в 4-5 і 3 тижні, фактично закладають основу переходу від відчуття до сприйняття, до можливості побачити предмет цілком, у всій сукупності його властивостей, а також простежити поглядом за предметом, що рухається, або повернути голову за джерелом звуку, що переміщається.

Ці реакції розвиваються за принципом домінанти - тобто в момент зосередження всі інші реакції дитини припиняються, вона завмирає і зосереджується тільки на тому звуці або об'єкті, що викликав її увагу. На основі цих реакцій, що сформувалися, з'являється і комплекс пожвавлення, що і є показником переходу до нового етапу розвитку - дитинству.

Комплекс пожвавлення також є свого роду домінантою, тому що в цей момент всі інші потреби для дитини утрачають своє значення. Коли до нього підходить дорослий - він завмирає, а потім починає посилено рухати ручками і ніжками, посміхатися, гулить - словом робити все, щоб привернути до себе увага дорослого [4].

Така реакція на дорослого доводить, що близькі люди є для дитини не просто необхідною умовою розвитку, але його джерелом. У цьому також полягає істотна відмінність дитини, тому що середовище, спілкування з дорослими, навколишня культура, мова не просто прискорюють або сповільнюють темп розвитку, сприяючи, або навпаки, перешкоджаючи формуванню, становленню певних якостей, але направляють цей розвиток і збагачують його новим змістом, що може істотно змінити напрямок саморозвитку дітей. Про цьому важливо пам'ятати всім дорослим.

Реакція на дорослого є не тільки першою власне психологічною реакцією дитини, але і першою його соціальною реакцією. Л.С. Виготський, говорячи про розвиток дитин, писав про те, що це максимально соціальна істота, і часто це дійсно так, тому що дитина цілком залежить від дорослого, котрий задовольняє всі її потреби. Сама дитина ніколи не змогла б вижити, саме дорослий, оточуючи її увагою, турботою і доглядом, допомагає їй нормально сформуватися. З необхідністю турботи дорослого пов'язаний і факт - переважний розвиток сенсорики, тобто органів почуттів, а не рухів, тому що необхідні операції по догляду й обслуговуванню бере на себе дорослий, даючи можливість тим самим сформуватися органам, по яких проходить найбільш важлива для психічного розвитку інформація. Розвиток сприйняття всі перші роки життя, є одним з найбільш важливих психічних процесів. Від розвитку сприйняття в цьому віці багато в чому залежать і всі інші пізнавальні процеси, насамперед мислення.

Однак роль дорослого не зводиться тільки до догляду за дитиною і створенню сприятливих умов для розвитку сприйняття. Дослідження багатьох психологів (М.И. Лисина, Л.И. Божович, Е. Ериксон, А. Адлер, А. Фрейд, Дж. Боулби й ін.) показали, що в перші місяці життя украй важливим для дитини є емоційний контакт, прихильність і захист, що йде від близької людини. Доводячи, що ведучою діяльністю в дитячому віці є емоційно-особистісне спілкування з дорослим, Лисина провела серію експериментів, у яких показала, що і пізнавальний розвиток, а не тільки розвиток емоцій і мови пов'язаний зі спілкуванням з дорослим. Етнопсихологічні дослідження також продемонстрували, що діти, які мають постійний тактильний контакт із матір'ю (наприклад, прив'язані в неї за спиною, як у багатьох африканських племенах), швидше розвиваються [4].

До кінця дитинства формуються практично усі властивості сприйняття дітей - константність, правильність, предметність, системність. Поява цих властивостей зв'язано з розвитком локомоцій дітей, переміщенням у просторі, завдяки чому вони навчаються бачити предмет під різним кутом зору, впізнаватися його в різних сполученнях, з різної відстані і під різними кутами зору. З'являються перші сенсорні еталони - постійні образи оточуючих предметів. З цими еталонами діти співвідносять нові об'єкти, сприйняті в оточуючому світі. Тому що перші еталони ще не є узагальненими, але відбивають властивості конкретних предметів, вони одержали назву "предметні еталони".

Основні закономірності і нормативи психічного розвитку дитини були встановлені в перші десятиліття XX в. завдяки дослідженням Н.М. Щелованова й А. Гезела.

Систематичне вивчення генезису розвитку психіки дитини було почато Щеловановим ще в 1922 р. з відкриттям лабораторії генетичної рефлексології. Метод, що застосовувався в лабораторії, полягав у безперервному, систематичному спостереженні з реєстрацією всіх реакцій дитини, що виникають під впливом зовнішніх і внутрішніх подразників. Застосовувався також і метод рефлексологічного експерименту, що полягав у формуванні штучних сполучних рефлексів у дитин (наприклад, рефлексу на молоко в ріжку певної форми і кольору).

Н.М. Щеловановим і його співробітниками Н.Л. Фігуриним і М.П. Денисовою були встановлені найважливіші закономірності розвитку дітей у період новонарожденості і дитинства. Ними була зафіксована динаміка переходу від сну до бадьорості, описаний розвиток сенсорних аналізаторів, показана можливість формування перших умовних рефлексів на другому-третьому місяці життя. У їх роботах були відкриті й описані зорове і слухове зосередження, установлені нормативи розвитку пам'яті і сприйняття дитини, виявлені етапи становлення моторики і сенсомоторної координації в перший рік життя. Також був відкритий комплекс пожвавлення (термін, що був введений у психологію саме цими вченими) і криза першого року. На основі отриманих даних були розроблені критерії діагностики психічного розвитку дитин, які, з деякими модифікаціями, використовуються й у сучасній практичній психології.

Великий внесок у дослідження психічного розвитку дитини вніс і американський психолог Арнольд Луций Гезел - творець Іельської клініки нормального дитинства, у якій вивчався психічний розвиток дітей раннього віку - від народження до 3 років. Періоди дитинства і раннього дитинства були в центрі наукових інтересів Гезела в зв'язку з тим, що він вважав, що за перші 3 роки життя дитина проходить велику частину свого психічного розвитку, тому що темпи цього розвитку найбільш високі саме в перші 3 роки, а потім поступово сповільнюються [14].