Кожний лікар, бажаючи того або не бажаючи, є більш-менш гарним психотерапевтом. Тому що взаємне відношення двох осіб, лікаря й пацієнта, з необхідністю є психотерапевтичним відношенням. Хвора людина шукає допомоги й опіки у свого лікаря; у кожній хворобі, говорячи психоаналітичною мовою, виступає в більшому або меншому ступені явище вікової регресії; хвора людина стає безпомічною людиною, що шукає опори в особі лікаря, що як би стає заступником батьків. З моменту першої зустрічі між лікарем і хворим створюється емоційний зв'язок. Цей зв'язок може бути позитивної або негативної, слабкої або сильної. Це залежить від особистості й від психотерапевтичних здатностей лікаря, у яких нерідко він сам не віддає собі звіту. Емоційний зв'язок є основою будь-якої психотерапії. По цьому пункті серед фахівців у даній області панує виняткова згода точок зору.
Без перебільшення можна сказати, що медицина починалася із психотерапії. Це були заклинання й таємничі обряди магів, що збуджують жах маски, ритуальні танці, що закінчуються гіпнотичним трансом. Ці й подібні методи мали на меті вразити, майже знищити хворої людини й викликати безмежну віру в силу чаклуна. Найвищим досягненням цих методів, щоправда, у негативному значенні, є описана мандрівниками й етнографами смерть Vydy (voodoo). Під впливом закляття людина в смертельному страху падав на землю, бився в конвульсіях і, нарешті, умирав. Це явище послужило Кеннону стимулом для дослідження впливу емоційних станів на вегетативну систему.
Поряд із цими збудливий страх методами існували храми Асклепія, учня невтомного коня з головою людини, кентавра Хирона (до речі кажучи, Асклепій і його дочка були вбиті Зевсом за те, що вони занадто добре служили людям). У цих храмах хворий, засвідчивши свою приналежність до культу, піддавався процедурам, які ми визначаємо як гідротерапевтичні. Там використовували спеціальну дієту, ліки, у важких випадках прикладали до голови електричних вугрів, що могло діяти подібно шоку, і навіть робилася трепанація черепа, а, можливо, і запозичені з єгипетської хірургії операції на корі головного мозку.
Особисті розмови з філософами або групові дискусії з ними, що настільки нагадують популярну останнім часом групову психотерапію, повинні були впливати на психіку хворого. "Серед тиші й у півмороку храму, по кутах якого снували приручені священні змії, хворий упадав у стан, у якому йому були віщі сни. У сні перед ним з'являвся бог і вказував, що слід робити. Ранком хворий розповідав сон жерцям, які його тлумачили й починали лікування". У Фрейда, стало бути, були попередники в його тлумаченнях сновидінь для лікувальних цілей.
Обидва методи - "знищення" за допомогою почуття жаху й безмежної віри в силу лікаря й "піднесення" за допомогою гарного обігу й розуміння - діяли цілющим образом. Їх можна простежити, вивчаючи історію медицини. І сьогодні, незважаючи на прогрес медичних наук, ми зустрічаємо хворих, "знищених" таємничої й часто зухвалий страх діагностичною й терапевтичною апаратурою, хворих, які, мандруючи від одного фахівця до іншого, у гущавині лабораторних обстежень стають тільки предметом, номером, на якому здійснюються різні дослідження й процедури. Магія чисел, таємничих показників, незнайомих назв заміняє таємничі закляття чаклунів. Тому всі частіше в медичному світі чуються голоси проти надмірної спеціалізації, проти розподілу хворого на окремі органи, проти лікування хвороби замість лікування хворої людини.
На початку XIX століття Пинель, що справедливо вважається батьком сучасної психіатрії, пише перший систематичний виклад психотерапії, що опирається на здоровий розум і турботу про хвору людину.
Завдяки Месмеру, з початком XIX століття гіпноз стає популярним у всій Європі. Медичний мир розділяється на два табори: одні вважають цей метод фокусництвом, інші бачать у ньому шлях до таємничих механізмів людської психіки. Явищами гіпнотизму займається школа Шарко, що заклала основи європейської неврології й психіатрії. Учень Шарко Бабинський цікавиться сугестією, уважаючи її основним фактором у психотерапії. Жані пише ряд основних праць по психотерапії неврозів, особливо істеричних і психастенічних. Він першим "відкриває" підсвідомість, але це відкриття залишилося непоміченим, і сам Жані не надавав цьому відкриттю великого значення. Видимо, ґрунт для цього відкриття був ще недостатньо підготовленою.
Якийсь час через вся заслуга у відкритті несвідомого буде приписана Фрейдові. Фрейд разом із Брейером в останнє десятиліття XIX століття публікує історію дівчини, що страждала істеричним паралічем, що зник після виявлення в гіпнотичному трансі неврозогенного конфлікту. У такий спосіб був відкритий основний закон психотерапії, а саме, що дослідження часто є одночасно й лікуванням. Відкриття причин неврозу в багатьох випадках зменшує й навіть усуває хворобливі симптоми. У їхньому відкритті, однак, активна участь повинен приймати сам хворий.
Фрейд, учень Шарко, за освітою був неврологом. У цій області були виконані його перші роботи.
Імовірно, це вплинуло на його підхід. Він думав, що такий же самий підхід, як у неврологічному дослідженні, може бути використаний також і в психотерапії. Хворий, лежачи на кушетці, особою до стіни, вільно говорить усе, що приходить йому в голову, а лікар, схований від його погляду, слухає й спостерігає емоційні вираження, як невролог спостерігає неврологічні симптоми. Психотерапевт повинен бути тільки об'єктивним науковим спостерігачем. Його особистість не береться до уваги. Через багато років Фрейд переконався, що така позиція була помилкової, що те, що він хотів виключити із психотерапії - емоційне відношення до лікаря, є самим істотним її компонентом.
Таким чином, виникло поняття bertragung (transgerence) - "переносу". Хворий проектує на особистість лікаря свої емоційні установки, ототожнюючи його з "поважними особами" зі свого життя (наприклад, з фігурою батька або матері). У свою чергу, уже послідовники Фрейда ввели поняття counter-transgerence - "зворотного переносу"; це - зворотне явище, що складається в тім, що сам лікар, колишній ідеально об'єктивний спостерігач, проектує свої конфлікти на хворого.
Transgereneevi counter-transgerence, або тісний емоційний зв'язок між лікарем і хворим, на думку всіх сучасних психоаналітиків, є основою будь-якої психотерапії.
Сутність психотерапії Фрейда можна визначити як спробу відомості всіх більше пізніх конфліктів і деформацій життєвої лінії до раннього періоду дитинства, що піддається амнезії й у якому формуються основні емоційні механізми. Говорячи мовою Павлова, це - період формування основних безумовно-умовно рефлекторних зв'язків, які в комплексі утворять динамічний стереотип, як матрицю, по якій формуються наступні тимчасові зв'язки. Таким чином, як у психоаналітичному розумінні, так і відповідно до навчання Павлова, перші роки життя визначають у значній мірі подальші реакції й емоційні установки людини.
Відповідно до концепції Фрейда й більшості інших психоаналітичних шкіл, у психотерапії необхідно дійти до цього визначальну психіку періоду життя. Фрейд і його послідовники вважали, що за допомогою методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь можна зняти з періоду раннього дитинства завісу амнезії й виявити основні його механізми, такі як Едипов комплекс, окремі фази розвитку й т.д.
Неопсихоаналітики питають, щоправда, серйозні сумніви із приводу того, скільки в цій картині є дійсних переживань дитини, а скільки психоаналітичної міфології.
Міфологією пронизаний весь психоаналіз; це можна пояснити тим, що легенди й релігійні міфи відбивають споконвічні й основні схильності людської психіки.
На думку Массермана, сучасного американського експериментального психолога, прийнята Фрейдом потрійна структура психіки - Воно, Понад-Я, Я - відбивається навіть у найстарших релігійних віруваннях. Усюди можна зустріти три концепції богів і напівбогів. Таким чином, маємо богів сліпих, диких, підземних сил і страстей: Сет - єгипетський бог тьми, Шива - індуський бог знищення, з якого народжується нове життя, Діонис, Локи - бог вогню й знищення, бог Вельзевул. Перед ними захищають людину боги й напівбоги, пов'язані з людиною на землі й дружні стосовно людей: Амон, що охороняє Єгипет, Аполлон, Top - давньогрецький бог, захисник людей проти злих сил, Зороастр, Будда. Високо над ними коштують боги, що виносять необоротні вироки про долі всесвіту. У людині вони викликають повагу й страх; їм не можна противитися, коли вони карають, або нагороджують за своїм розсудом, а не відповідно до людського розуміння; Pa - єгипетський бог сонця, Агура Мазда - бог добра в зороастрийської релігії, Зевс, Вишну - найвище божество індуїзму, бог сонця й переможець демонів, Один - скандинавський бог вітру, бур, смерті, владар Валгалли.
Таким чином, на думку Массермана, боги різних релігій представляють могутні сили Воно, що опираються на логіку повсякденної дійсності Я и суворе, караюче, безжалісне Понад-Я.
Два видатні учні Фрейда - Адлер і Юнг - стали відщепенцями й засновниками власних психоаналітичних "сект". Боротьба між прихильниками окремих напрямків психоаналізу велася протягом декількох десятків років з непримиренністю й запеклістю. Лише в останні роки психоаналітики різних шкіл починають шукати загальна мова й з подивом відзначають, що багато років воювали з вітряними млинами, що сутністю психотерапії є не теорії, через які вони боролися, але відношення людини до людини.
Адлер приймав людину за неподільне ціле, що у кожній дії виражає свою мету; це творча здатність людини. Мети людської діяльності є продуктом цілісної особистості, минулого, сьогодення й прагнення до майбутнього. Психологічні механізми діють на основі принципу економії - до свідомості доходить тільки те, що в дану хвилину необхідно. Людина - істота соціальна; головний мотив його активності - прагнення належати до соціальної групи. В успішній соціальній взаємодії людина переборює почуття неповноцінності. Людина, що вважає себе гірше інших, зневіряється у своє місце в групі; замість того, щоб зближатися із соціальним життям, воно відділяється від її. Тільки в групі людина може повністю реалізувати себе. Якщо внаслідок комплексу неповноцінності людина віддаляється від групи, він почуває себе нещасним. Невротичні симптоми є штучним захистом перед визнанням своєї поразки.