регистрация / вход

Розвиток психології в Сполучених Штатах на рубежі ХІХ-ХХ століть

Ознайомлення із життєвим шляхом представників прикладної психології - Гренвіла Стенлі Хола, Гарі Холлингворта, Вільгельма Вундта. Історія поєднання основ психологічного знання із педагогікою, бізнесом, психологічним тестуванням та системою правосуддя.

Розвиток психології в Сполучених Штатах на рубежі ХІХ-ХХ століть


До кінця XIX сторіччя еволюційна доктрина й функціональна психологія, що опиралася на неї, швидко завоювали міцні позиції в Сполучених Штатах. Американську психологію надихали скоріше ідеї Дарвіна й Гальтона, чим робота Вундта. Це цікавий, і навіть парадоксальний, історичний феномен. Вундт був учителем першого покоління американських психологів. І все-таки вони перейняли деяке з його ідей. Коли американські учні Вундта повернулися на батьківщину, вони стали розвивати психологію, що уже мало чим нагадувала систему їхнього вчителя. Новій науці довелося пристосовуватися до нових умов - абсолютно в дусі еволюційної теорії.

Психологія Вундта й структуралізм Титченера у своєму первозданному виді не могли вижити в американській інтелектуальній атмосфері. Тому вони змушені були еволюціонувати у функціоналізм. Ці системи не розглядали практичної сторони роботи мислення, не могли застосовуватися до рішення повсякденних проблем. А американська культура була орієнтована на практику: тут цінувалося те, що дає видимий результат. "Нам потрібна практична психологія, - писав піонер американської прикладної психології Гренвилл Стенли Хол. - Вундтовські ідеї ніколи не прищепляться на цьому ґрунті, тому що вони розходяться з американським духом і характером".

Молоді психологи, що повернулися в США після навчання в Німеччині, у типовій для американців прямої й агресивній манері приступилися до перетворення німецької психології. Вони почали працювати не над тим, що являє собою свідомість, а над тим, як воно діє. У той час як деякі американські психологи - і в першу чергу Джемс, Енджелл і Кер - розвивали функціональний підхід в академічних лабораторіях, інші застосовували його на практиці поза університетами. Зміна акценту убік практичної психології ставиться до того ж періоду, коли функціоналізм оформився в окрему психологічну школу.

Прикладні психологи привнесли свою науку в реальний мир, у школи, на фабрики, у рекламні агентства, зали суду, клініки для дітей з відставанням у розвитку, психіатричні лікарні, і зробили цю науку функціональної - як відносно її предмета, так і практичного використання. При цьому вони змінили характер американської психології не менше, ніж академічні батьки функціоналізму. Цей вплив ілюструється спеціальною літературою того часу. ДО 1900 року 25 відсотків всіх дослідницьких статей публікувалися в американських психологічних журналах, присвячених проблемам прикладної психології, і менше трьох відсотків - методу інтроспекції (O'Donnell. 1985). Підходи Вундта й Титченера, які самі ще недавно були новим словом у психології, швидко застаріли.

Навіть великий структураліст Титченер визнавав стрімкість змін, що відбувалися в американській психології. Він писав в 1910 році: "Якби, таким чином, мене попросили двома словами визначити тенденцію, що панує в психології в останнє десятиліття, відповідь була би таким: психологія рішуче стає прикладною наукою".

У Сполучених Штатах психологія переживала бурхливий розквіт. Яскравий і динамічний розвиток американської психології в період з 1880 по 1900 рік виявляє собою разючий випадок в історії науки. Ще в 1880 році в США не було ні однієї психологічної лабораторії; а до 1900 року їх налічувалося вже 42, і вони були обладнані куди краще, ніж лабораторії в Німеччині. В 1880 році в Америці не виходило жодного спеціального журналу по психології; усього п'ятьма роками пізніше їх було три. Якщо в 1880 році американці змушені були їздити в Німеччину, щоб вивчати психологію, то до 1900 року вони могли одержати диплом психолога, не виїжджаючи за кордон. В 1903 році число випускників-психологів уступало тільки числу молодих хіміків, зоологів і фізиків.

В 1910 році більше 50 відсотків всіх опублікованих у світі статей по психології були написані німецькою мовою, і тільки 30 відсотків - по-англійському. До 1933 року співвідношення змінилося: 52 відсотка виданих статей були англійською мовою, а на німецькому - усього 14 (Wertheimer & King. 1994). У британському випуску довідника "Хто є хто в науці" за 1913 рік відзначається, що Сполучені Штати лідирують по числу всесвітньо відомих психологів, яких тут налічувалося 84 - більше, ніж у Німеччині, Англії й Франції разом узятих.

Пройшло ледве більше 20 років з моменту основи психології в Європі, а американські психологи вже захопили безперечне лідерство у своїй області. Джеймс Мак Кин Кеттел, звертаючись із президентською промовою до Американської психологічної асоціації в 1895 році, говорив, що "ріст академічної психології в Америці протягом останніх п'яти років майже не знає прецедентів... Психологія - обов'язковий предмет у навчальних планах всіх коледжів... Факультети психології університетів успішно конкурують із іншими провідними павуками по привабливості для студентів і кількості оригінальних наукових праць". В 1898 році один із професорів психологічного факультету Гарвардського університету журився, що "у нього на курсі "Введення в психологію" ... 360 студентів. На що цій країні стільки психологів?".

"Дебют" психології перед американською публікою відбувся на Всесвітній виставці 1893 року, що проводилася в Чикаго, штат Іллінойс. У програмі передбачалася демонстрація антропометричної лабораторії, аналогічної тієї, що була створена в Англії Френсисом Гальтоном. Психологи виставили для показу дослідницьку апаратуру, за допомогою якої відвідувачі за плату могли виміряти свої сенсорні здатності. Більше велика демонстрація була проведена в 1904 році на торговельній виставці в місті Сент-Луїс, Міссурі. На цьому заході були присутні багато знаменитостей того часу: з лекціями виступили видатні психологи - Е. Б. Титченер, К. Ллойд Морган, Пьер Жані, Г. Стенли Хол і Джон Б. Уотсон. Такий популістський підхід німець Вундт навряд чи схвалив би. Популяризація психології відбивала саме американський характер, що ґрунтовно перетворив вундтовську систему у функціональну психологію й вивів неї зі стін експериментальної лабораторії.

Отже, Америка прийняла психологію у свої обійми, і ця наука швидко влаштувалася не тільки в студентських аудиторіях, але й у повсякденному житті людей. Сьогодні обрії психології набагато ширше, ніж могли подумати - або навіть мріяти - її засновники.

Прикладна психологія й економічна ситуація

Хоча появі прикладної психології сприяв американський інтелектуальний дух того часу, на її розвиток вплинули й інші, більше практичні, контекстні сили. До кінця XIX сторіччя число психологічних лабораторій неухильно росло, а число американських психологів з докторськими ступенями в області психології росло в три рази швидше. Багато хто з новоявлених дипломованих психологів, особливо ті, хто не мав незалежного джерела доходу, щоб вижити, повинні були шукати застосування своїм знанням поза університетом.

Психолог Гарі Холлингворт (1880-1956), наприклад, був не в змозі жити на платню 1000 доларів у рік, що покладалося викладачеві коледжу Барнард у Нью-Йорку. Він працював, читаючи лекції в інших університетах, перевіряв контрольні роботи за 50 доларів у годину, проводив семінари по психології для керівників рекламних агентств - робив усе заради основної мети свого життя - академічних досліджень. Але незабаром йому довелося цілком присвятити себе прикладної психології, тому що тільки вона могла забезпечити йому гідний заробіток.

Холлингворт був не самотній. І інші першопрохідники прикладної психології під тиском економічних обставин перемінили академічні крісла на кабінети практиків. Це зовсім не означає, що практична робота їх не залучала. В основному вони займалися захоплюючими проблемами й незабаром прийшли до переконання, що в реальній обстановці людське поводження й психічне життя можна вивчати не менш ефективно, чим в університетській лабораторії. Крім того, для деяких психологів прикладна сфера представляла справжній і щирий інтерес. І все-таки факт залишається фактом: багато хто з першого покоління прикладних психологів у Сполучених Штатах, щоб уникнути неминучої вбогості, змушені були відмовитися від своєї мрії про винятково академічні експериментальні дослідження.

Ще більш обтяжуючим було положення психологів, які працювали на рубежі століть у державних університетах Заходу й Середнього Заходу США. В 1910 році тут викладала третина всіх американських психологів, а оскільки число їх росло, то й ситуація збільшувалася, змушуючи їх звертатися до практичних питань - і, таким чином, доводити, що методи психології мають і економічну цінність.

В 1912 році психолог К. А. Ракмик проаналізував ситуацію, у якій виявилися його колеги, і дійшов висновку, що в американській освітній системі психологію недооцінювали - незважаючи на всю її популярність у студентів. Фінансування було недостатнім, а надії на зміни до кращого - слабкими (Leary. 1987). Можливо, єдиний спосіб збільшувати асигнування й платні викладачів полягав у тому, щоб продемонструвати адміністрації навчальних закладів і законодавцям штатів, що психологія може принести величезну користь у рішенні соціальних проблем.

В одному з листів Г. Стенли Холу своєму колезі із Середнього Заходу говорилося, що вплив психології повинне стати відчутним, "щоб жоден безвідповідальний, ласий на сенсації людина або партія не могли б критикувати її за порогом університету". Кеттел переконував колег "займатися практичними проблемами й розвивати спеціальність "прикладна психологія".

Отже, завдання була очевидною: довести цінність психологічних знань, застосовуючи їх на практиці. Але застосовувати до чого? На щастя, відповідь не змусила себе чекати. З 1870 по 1915 рік стрімкими темпами - з 7 до 20 мільйонів чоловік - ріс прийом до державних безкоштовних шкіл. За цей період витрати на суспільне утворення виросли в десять разів - з 63 до 605 мільйонів доларів. Несподіване утворення стало дохідним бізнесом, і це привернуло увагу психологів.

В 1894 році Хол заявив, що "єдино головною й безпосередньою сферою застосування психології є її застосування в педагогіці". Навіть Вільям Джемс, якого не можна вважати прикладним психологом, написав книгу за назвою "Бесіди із учителями" - про використання психології в школі. До 1910 року більше третини всіх американських психологів зацікавилися можливістю застосування своїх знань до проблем утворення. З них три чверті вже приступилися до роботи в цій області. Психологія знайшла своє місце в реальному світі.

У цій главі ми поговоримо про життєвий шлях і внесок у науку п'яти представників прикладної психології, які привнесли психологію в педагогіку, бізнес, психологічне тестування, систему правосуддя й психіатричних клінік. Всі ці психологи вчилися в Лейпцизі у Вундта, мріючи про академічні вишукування, але всі вони далеко відійшли від вундтовського підходу, коли почали працювати в американських університетах. Їхня наукова кар'єра - разючий приклад того, як американська психологія вийшла з-під впливу Вундта й надихнулася ідеями Дарвіна й Гальтона і як підхід Вандем'єра був трансформований на американському ґрунті.

Гренвил Стенли Хол (1844-1924)

Хол зібрав усе лаври "першопрохідника" в американській психології. Він одержав перший американський докторський ступінь по психології. Він затверджував, що був першим американським студентом першої психологічної лабораторії. Він стояв у джерел першого американського журналу по психології. Він був першим президентом університету Кларка, першим засновником і першим президентом Американської психологічної асоціації, і одним з перших прикладних психологів.

Нові факти свідчать про те, що в дійсності він був другим.

Сторінки життя

Стенли Хол народився на одній з ферм штату Массачусетс. З раннього років він виявив себе цілеспрямованою особистістю. У чотирнадцять Холів дав собі обіцянку "досягти чого-небудь у житті". У сімнадцять йому довелося пережити глибокий сором, коли на самому початку громадянської війни батько відкупив його від служби в армії. Хол говорив, що почував себе винуватим і готовий був зазнати кари, щоб надолужити цю провину.

В 1863 році він надійшов в Уильямський коледж. До останнього курсу Хол став власником безлічі почесних студентських нагород. Він з ентузіазмом займався філософією, особливо його цікавила еволюційна теорія, що багато в чому вплинуло на його кар'єру в психології. По закінченні коледжу Хол "усе ще не знав, що саме він хотів би робити в житті". Він надійшов у Нью-йоркську семінарію, хоча й не мав особливої тяги до пастирського поприща. Але його інтерес до еволюції не сприяв тому, щоб він став старанним семінаристом. Розповідали, що, коли Хол читав свою пробну проповідь перед викладачами й студентами, президент семінарії став на коліна й почав молитися за порятунок душі проповідник-проповідника-гори-проповідника.

За порадою відомого священика Генрі Ворда Бичера Хол поїхав вивчати філософію й богослов'я в Німеччину, у Боннський університет. Крім того, він слухав лекції по фізіології й фізиці в Берліні. Буваючи там, він сполучав відвідування університету з походами в театри й пивні - досить сміливий досвід для парубка, що одержав релігійне утворення. Він писав про своє здивування, коли один раз у неділю побачив за кухлем пива професори богослов'я. Хол згадував про короткі романтичні захоплення того періоду, відзначивши, що пари з них були дуже жагучими й розбудили в ньому струни, "доти дрімали, що зробило його життя багатше й наповнило її змістом". Перебування Холу в Європі стало для нього звільненням.

Хол вернувся додому в 1871 році у віці 27 років, так і не одержавши диплома й весь у боргах. По закінченні семінарії (хоча й без присвяти в сан) він проповідував - правда, усього 10 тижнів, - у сільській церкві в Каудеспорте, штат Пенсільванія. Більше року він жив частками уроками, а потім одержав місце викладача в коледжі Антіох у штаті Огайо. Тут він викладав англійську літературу, французький і німецька мови, літературу, філософію, виконував обов'язку бібліотекаря, вів заняття хору й проповідував у каплиці.

В 1874 році Хол прочитав "Основи фізіологічної психології" Вундта, і ця подія поклала початок його інтересу до нової науки й змусила задуматися про правильність вибраної кар'єри. Він взяв відпустку, улаштувався в місті Кембриджі, штат Массачусетс, і влаштувався викладачем англійської мови в Гарвардський університет. Тут Хол не тільки вів заняття по англійській мові, але й сам почав учитися в медичній школі. В 1878 році він представив свою дисертацію про тактильне сприйняття простору й першим у Сполучених Штатах одержав докторський ступінь в області психології.

Відразу ж після одержання докторського ступеня Хол знову відправився в Європу. Спочатку він вивчав фізіологію в Берліні, а потім став студентом Вундта в Лейпцизі, де жив по сусідству з Фехнером. Реальна робота під керівництвом Вундта не виправдала очікувань Холу. Він не тільки відвідував всі лекції й безмовно погоджувався на роль випробуваного в експериментах, але й проводив власні дослідження з фізіології. Його наступна кар'єра ясно показує, що Вундт, в остаточному підсумку, не зробив на нього якогось особливого впливу. Після повернення в Сполучені Штати в 1880 році в Холу не було ніякої перспективи одержати роботу зі спеціальності, але не пройшло й десяти років, як він став фігурою національного масштабу.

Повернувшись із Німеччини, Хол зрозумів, що кращого випадку задовольнити своє честолюбство, чим застосувати психологічні знання в педагогіці, у пего не буде. Лейтмотивом його доповіді на зборах Національної педагогічної асоціації (NEA) в 1882 році була ідея про необхідність зробити вивчення психології дитини головним пріоритетом у професії вчителя. Цю думку він повторював при кожній можливості. Ректор Гарвардського університету запропонував Холу підготувати серію лекцій з питань утворення. На ці виступи Холу надійшло безліч схвальних відгуків, а потім пішло запрошення на неповну ставку викладача в університет Джонса Хопкинса, де п'ятьма роками раніше була організована перша в США аспірантура.

Лекції Холу мали великий успіх, і в 1884 році він став професором в університеті Хопкинса. У цей час він приступився до створення психологічної лабораторії, що вважається першої в Сполучених Штатах (формально відкрилася в 1883 році) і яку сам Хол назвав своєю "лабораторією психофізіології". У свій час там училися багато видних американських психологів, у тому числі Джон Дьюї й Джеймс Мак Кин Кетел.

В 1887 році Хол заснував "Американський журнал психології" - перше в США й до цієї пори впливове спеціальне психологічне видання. Журнал став базою теоретичних і експериментальних ідей і додав американської психології дух єдності й незалежності. Правда, у пориві ентузіазму Хол надрукував занадто багато екземплярів першого випуску; лише через п'ять років редакції журналу вдалося розплатитися за взятий тоді кредит.

В 1888 році Хол став першим президентом університету Кларка (м. Вустер, штат Массачусетс). Перш ніж зайняти цей пост, він почав тривале турне за кордон, щоб вивчити діяльність європейських вищих навчальних закладів і запросити в довірений йому університет талановитих викладачів і дослідників. Ця поїздка стала також "оплаченою відпусткою за ще не почату роботу... Була безліч зупинок, ніяк не виправданих метою подорожі. - наприклад, відвідування Російської військової академії, руїн давньогрецького акрополя й стандартний набір з публічних будинків, цирків і інших визначних пам'яток".

Працюючи в університеті Кларка, Хол взяв за зразок німецькі університети й університет Джонса Хопкинса, причому з упором не на навчання, а на наукові дослідження. На жаль, засновник університету Кларка - багатий торговець Джонас Гилман Кларк - не розділяв ідей Холу й не виділяв йому грошей стільки, скільки той очікував одержати на потреби аспірантури. Кларк умер в 1900 році, на свої гроші він заповів заснувати коледж - ідея, проти якої виступав Хол, але яку довго плекав при житті сам Кларк.

При Холі дверей університету Кларка - не в приклад більшості навчальних закладів США - широко відкрилися для жінок і представників етнічних меншостей. Хоча Хол і розділяв загальнонаціональну позицію, заперечуючи проти спільного навчання осіб різної статі, він приймав жінок в аспірантуру й на посаді молодших викладачів. Він також почав незвичайний крок, коли запросив надійти в Кларк студентів з Японії, і вуж зовсім безпрецедентним учинком став прийом до аспірантури афро-американців. Першим чорним американцем, що одержав докторський ступінь в області психології, був учень Холу Френсис Самнер. Він зробив блискучу кар'єру й очолив відділення психології Гарвардського університету у Вашингтоні, де "установив тверду програму по подоланню дефіциту психології для чорних і чорних у психології". У той час як у більшості університетів на викладацькі посади не допускалися євреї, Хол відмовлявся обмежити їхнього права на роботу.

Хол був не тільки президентом університету Кларка, але, будучи професором психології, викладав там в аспірантурі. На власні гроші він почав видавати журнал "Педагогічна школа", нині - "Журнал генетичної психології", де друкувалися матеріали по педагогіці й дитячій психології. В 1915 році Хол заснував "Журнал прикладної психології", що став шістнадцятим по рахунку психологічним виданням у США.

В 1892 році була заснована Американська психологічна асоціація (АПА) - багато в чому завдяки зусиллям Холу. Почалося все із зустрічі десятка психологів у кабінеті Холу в його будинку, де й був розроблений проект нової організації, президентом якої обрали Холу. До 1900 року асоціація нараховувала 127 членів.

Свій інтерес до релігії Хол підтримав підставою Школи релігійної психології Кларка й "Журналу релігійної психології", що проіснував біля десяти років. В 1917 році вийшла книга Холу за назвою "Ісус Христос у світлі психології". Його бачення Ісуса як свого роду "надлюдини" не знайшло схвалення церкви.

Протягом тих 36 років, коли Хол був главою університету Кларка, психологія в ньому процвітала. За цей час там захистили дисертації більше вісімдесятьох молодих учених-психологів. Його студенти згадували довгі, але жваві семінари, які Хол проводив у себе будинку по вечорах у понеділок. На цих заняттях викладачі влаштовували перевірочні випробування для аспірантів. До кінця кожної зустрічі, які тривали часом до чотирьох годин, прислуга приносила в кабінет гігантську баддю морозива.

Коментарі Холу до контрольних робіт його студентів найчастіше були розгромними. Льюїс Терман згадував, що "Хол при перевірці робіт проявляв стільки ерудиції й уяви, що нас завжди це вражало. Його експромти на полях були незмірно глибше самої роботи, на яку студент затратив місяці тяжкої праці". По закінченні вечірніх занять, розповідав Терман, "я завжди йшов додому приголомшений і начебто п'яний, приймав гарячу ванну, щоб заспокоїтися, а після годинами лежав з відкритими очима й подумки повторював ті розумні фрази, які повинен був би сказати, але не сказав у той вечір". Аспіранти благоговіли перед Холом. Один з них згадував:

Хол був людиною потужної статури, вище шести футів ростом. Його можна було часто бачити підстригаючи траву ручною косаркою для галявин у дворі свого будинку, що стояв на піднесенні... Він легко крокував по верхньому краї схилу, ліва рука - у кишені, а правої він спритно управляв косаркою, нагору-долілиць, від одного кінця галявини до іншого - добра сотня футів. Іноді це заняття супроводжувалося розмовою з яким-небудь студентом, що дріботав поруч по тротуарі.

Як досвідчений педагог, що знав, як виховати здатних молодих учених, - за що, до речі, вони платили йому подякою, - Хол міг бути щедрим і прихильним. Був період, коли більшість американських психологів становили учні Холу із Кларка або університету Джонса Хопкинса, хоча й нс для всіх з них він ставав головним джерелом натхнення. Можливо, про його особистий вплив красномовніше всього говорить той факт, що третина його аспірантів в остаточному підсумку стали - як і їхній учитель - керівниками різних коледжів.

Хол був одним з перших американців, які зацікавилися психоаналізом, і, у значній мірі, саме завдяки йому на цей напрямок відразу ж звернули увагу в Сполучених Штатах. В 1909 році він запросив Зиґмунда Фрейда й Карла Юнга брати участь у ряді конференцій, присвячених до 20-й річниці від дня підстави університету Кларка, - сміливий крок, з огляду на ту підозру, (яким спочатку ставилися до психоаналізу. Хол запросив і свого колишнього викладача, Вільгельма Вундта, але той змушений був відмовитися від поїздки в Америку через поважний вік і тому, що вже був призначений головуючої на торжествах із приводу 500-летия його власного університету.

Хол продовжив писати наукові праці й після своєї відставки з поста президента університету Кларка в 1920 році. Він умер чотирма роками пізніше, через кілька місяців після того, як був вибраний на другий строк президентом АПА. Після його смерті 99 з 120 членів АПА назвали Холу в числі десяти психологів загальносвітового значення. Багато хто з них відзначили його видатний талант педагога, його зусилля по розвитку психології, його виклик ортодоксальності. Правда ті, хто знав його, критично озивалися про його особисті якості. Його вважали важким у спілкуванні, ненадійним, нерозбірливим у виборі засобів для досягнення своїх цілей, хитрим так до того ж і агресивно нав'язливим. Вільям Джемс сказав про нього один раз так: "Єдина людина, з усіх кого я знав, у кому самим дивним образом змішалися велич і дріб'язковість". Але навіть критики Холу погодилися б зі словами із присвяченого йому збірника статей АРА: "Він один (Хол) надихнув на більше число робіт і досліджень, чим три будь-які інші великі фігури в психології".

Еволюція як основа людського розвитку

Хол мав дуже різнобічні наукові інтереси, але всі його інтелектуальні блукання зрештою зводилися до єдиної теми: еволюційної теорії. Його звертанням до безлічі різноманітних проблем у психології рухало переконання, що нормальний психічний розвиток припускає ряд еволюційних стадій. Використовуючи теорію розвитку як основу для широких теоретичних і прикладних побудов, Хол у такий спосіб вніс більше вагомий внесок не в експериментальну, а в педагогічну психологію. Експериментальною психологією він захоплювався лише на самому початку свого наукового шляху. Він визнавав важливість експерименту як методу психології, але був зовсім нетерпимий до будь-якого роду обмеженням. Тому лабораторна робота в сучасній психології виявилася занадто вузьким полем діяльності для цілей і розмаху Холу.

Холу глибоко цікавили питання розвитку людини й тварин і пов'язані з ними проблеми пристосовності, за що його часто називають генетичним психологом. В університеті Кларка цей інтерес привів його до вивчення дитячої психології - темі, що стала для Холу центральної. Виступаючи на Всесвітній виставці 1893 року в Чикаго, він сказав: "Дотепер ми їздили в Європу, щоб учитися психології. Давайте ж тепер зробимо центром наших інтересів психологію дитини, і тоді в Америці буде власна психологія". Хол мав намір застосувати психологію до вивчення життя дитини в реальному світі. Як влучно помітив один з його колишніх студентів, "його лабораторією стали діти".

При вивченні дитячої психології Хол широко користувався методом анкетування, з яким він познайомився в Німеччині. До 1915 року Хол і його студенти розробили й успішно використовували для різноманітних досліджень 194 опитувальника (White. 1990). Ця методика одержала настільки широке застосування, що через якийсь час у Сполучених Штатах вона асоціювалася саме з ім'ям Холу, хоча ще до нього була запропонована Гальтоном.

Із самого почала вивчення дитячої психології мало величезний суспільний резонанс і привело до виникнення руху під умовною назвою "Вивчення розвитку дитини". Однак через кілька років через низьку якість проведених досліджень цей рух "зник": не було досліджень, які можна було взяти за зразок, опитувальника були "сирими", що проводили опитування люди - некваліфікованими. результати анкетування аналізувалися неадекватно. Іншими словами, у цій спробі дослідження було дуже мало від психології, воно виявилося "неточним, непослідовним і які вводять в оману". Незважаючи на заслужену критику, цей рух показав важливість емпіричного вивчення дитячої психології й концепції психологічного розвитку в цілому.

Найвідоміша книга Холу - значне (біля півтори тисяч сторінок) двотомний добуток "Інстинкти й почуття в юнацькому віці", видане в 1904 році. У цій енциклопедичній роботі найбільше повно викладена розроблена Холом теорія рекапітуляції психологічного розвитку. Він думав, що дитина у своєму індивідуальному розвитку повторює стадії розвитку психіки всього роду людського. Книгу кілька разів перевидавали - і навіть через 20 років після першої публікації.

Рух "Вивчення розвитку дитини" - програма, основою якої були дослідження Холу психологічного розвитку дітей.

Теорія рекапітуляції психологічного розвитку - ідея Холу про те, що дитина у своєму індивідуальному розвитку коротко повторює головні етапи історії людства.

"Інстинкти й почуття в юнацькому віці" стали предметом палких суперечок, оскільки в цій книзі значна увага була приділена питанням підлоги. Холу обвинувачували в похоті. Психолог Е. Л. Торндайк писав, що в цій книзі "дії й почуття, що випливають із особливостей підлоги, як нормальні, так і хворобливі, обговорюються так, як ніколи раніше в англомовній літературі". В одному зі своїх листів Торндайк виразився ще більш критично. Він писав, що книга Холу була "накопиченням помилок, мастурбації й Ісус. Він - безумець". Тим часом в університеті Кларка Хол читав курс лекцій із проблем підлоги. Це був справжній скандал, навіть при тім, що жінкам не дозволялося бути присутнім па цих лекціях. В остаточному підсумку йому довелося згорнути курс, тому що "занадто багато сторонніх приходили в аудиторію й навіть підслухували у дверей".

Багато психологів не розділяли ентузіазму Холу відносно вивчення питань статі. "Що може витягти Хола із цієї триклятої сексуальної колії? - писав Енджелл Титченеру. - Я всерйоз думаю, що приділяти так багато уваги цій темі погано в моральному плані й просто не розумно". Вони могли не хвилюватися: різнобічний і діяльний Хол незабаром звернувся до зовсім іншої проблематики.

Стаючи старше, Хол, природно, зацікавився заключною стадією розвитку людини. У віці 78 років він опублікував роботу "Старіння" (Senescence, 1922 р.), що стала першим великим оглядом психологічних проблем людей літнього віку. В останні роки життя Хол написав дві автобіографії - "Спогади психолога" і "Сповідь психолога".


Література

1.Ждан А.Н. Загальна характеристика стану закордонної психології в період відкритої кризи (початок 10-х - середина 30-х років XX в.) - К., 2003

2.Теплов Б.М. Про об'єктивний метод у психології. - К., 2003

3.Лихі Т. Історія сучасної психології. - К., 2003.

4.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія. Постулати. Практика. - К., 2003

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий