регистрация / вход

Розвиток сучасної психології

Розходження між сучасною психологією і її коріннями. Ідея про застосовність методів фізичних і біологічних наук до вивчення психічних явищ. Вплив минулого на сьогодення. Термін Фрейда "вільна асоціація". Зародження експериментальної психології.

Психологія - це одна із самих древніх наук і одночасно одна з наймолодших. Людей завжди займало власне поводження, а міркування про людську природу становлять тисячі й тисячі філософських і теологічних робіт. Уже в V столітті до н.е. Платона, Аристотеля й інших грецьких мислителів цікавили багато з тих проблем, над якими й сьогодні працюють психологи: пам'ять, навчання, мотивація, сприйняття, сни, патології поводження. Безсумнівно, існує наступність, що має принципове значення, минулого психології і її сьогодення.

Хоча духовною предтечею психології можна назвати багато наук стародавності, уважається, що сучасний підхід почав формуватися з 1879 року - ледве більше ста років тому.

Розходження між сучасною психологією - центральною темою цієї книги - і її коріннями - це питання не природи людини, а, скоріше, тих методів, за допомогою яких неї вивчають. Використовуваний підхід і методи дослідження відрізняють сучасну психологію від більше старої дисципліни, філософії, знаменуючи собою становлення психології як окремої, насамперед, наукової області знання.

До останньої чверті XIX сторіччя філософи вивчали людську природу, ґрунтуючись на власному, досить обмеженому, досвіді, за допомогою міркувань, інтуїції й узагальнень. Зміни стали можливі, коли філософи почали користуватися засобами, які вже успішно застосовувалися в біології й інших природничих науках. Тільки коли дослідники впевнилися в надійності таких методів вивчення людського розуму, як ретельно контрольоване спостереження й експериментування, психологія стала відділятися від своїх філософських корінь. Історики описують цей перехід від філософської основи до наукової як «найбільші зміни, які колись були в психології».

Новій науці треба було розвивати більше точні й об'єктивні методи дослідження. Багато в чому історія психології - після її виділення з філософії - це історія безперервного відточування дослідницьких методів з метою досягнення більшої об'єктивності у вивченні й рішенні проблем.

Прагнучи зрозуміти ті складні спірні питання й предмети обговорення, які визначають сучасну психологію, за відправну крапку варто взяти XIX століття - час, коли ця наука стала незалежною дисципліною із власними теоретичними й експериментальними методами дослідження. Уже філософи античності, Платон і Аристотель, цікавилися тими проблемами, які й сьогодні не втратили своєї актуальності, але їхні методи дослідження значно відрізнялися від тих, що використовують психологи наших днів. Древні мислителі не були психологами в сучасному розумінні. Тому ми торкнемося їхніх ідей лише в тій мері, у якій вони мають безпосереднє відношення до становлення сучасної психології.

Ідея про застосовність методів фізичних і біологічних наук до вивчення психічних явищ була успадкована й від філософського мислення, і від психологічних досліджень XVII-XIX сторіч. Саме тоді був підготовлений ґрунт, з якої й вийшла сучасна психологія. Філософи XIX століття прокладали шлях експериментальному підходу до вивчення мислення, а психологи, незалежно від них, наближалися до рішення тих же самих проблем з іншої сторони. Психологи XIX століття зробили вирішальний крок до розуміння фізичних механізмів, що лежать в основі процесів мислення. Їхні наукові методи відрізнялися від властиво філософських, але союз цих двох різних дисциплін - філософії й психології - породив нову сферу дослідження, що швидко знайшла індивідуальність і силу.

Виникши, нова область психології стрімко розвивалася, особливо в Сполучених Штатах, які зайняли й утримують пануючі позиції в психологічному світі. Переважна більшість книг по психології видані в Сполучених Штатах. Американська психологічна асоціація, що ніколи нараховувала лише 26 членів, до 1930 року становила 1100. а до 2005-му - більш ніж 100 тисяч чоловік.

Цей «демографічний вибух» серед психологів супроводжувався вибухом інформаційним - появою незліченної кількості досліджень, наукових доповідей, теоретичних статей, оглядів, книг, фільмів, комп'ютерних програм і т.п. Психологам, у рамках їхньої вузької спеціалізації, усе сутужніше встежити за бурхливим розвитком власної науки.

Збільшилися не тільки ряди практикуючих лікарів, дослідників, учених і видань спеціальної літератури, зріс також вплив психології на наше повсякденне життя. Цілком можливо, що деякою мірою робота психологів впливає на життя кожної людини - незалежно від його віку, занять і інтересів.

Вплив минулого на сьогодення

Уже в 1911 році в університетах читали лекції по історії психології, у наші ж дні такий курс є на більшості психологічних факультетів (McCovern. 1992); в окремих випадках курс по історії психології є обов'язковим для студентів. Державні органи утворення в США настійно рекомендують включити історію психології в число предметів, обов'язкових для вивчення на психологічних факультетах.

Щодо цього психологія - наука унікальна, адже на більшості факультетів зовсім не пропонують лекцій по історії своєї науки. Чому ж психологи так цікавляться нею? Одна із причин - це те, про що ми згадували раніше: багато питань, над якими вчені міркували сотні років тому, актуальні й сьогодні; у психології - на відміну від інших наук - очевидна наступність предметів і методів вивчення. Це означає, що психологія має більше відчутний і живий зв'язок із власним минулим, дослідження якого психологи думають важливим і потрібним.

Інтерес психологів до історії власної науки оформився в окрему сферу дослідження: аналогічно фахівцям із соціальної психології, психофармакології або психології підлітків є й фахівці з історії психології.

В 1965 році за редакцією психологів у США початків виходити «Журнал історії біхевіоральних наук» (journal of the History of the Behavioral Sciences). Тоді ж в університеті Акрона, штат Огайо, був заснований Архів історії американської психології - найбагатші збори першоджерел, до яких тепер могли звертатися вчені. В 1966 році, у рамках АРА, виник Відділ історії психології, а в 1969 році було засновано Міжнародне суспільство історії поведінкових і соціальних наук (Суспільство Шеврона), Дипломованих фахівців в області історії психології готовлять у декількох університетах США. Ріст числа книг і статей, семінарів і конференцій, поява нових архівів - все це говорить про те, яке важливе місце займає історія науки в курсі сучасної психології.

Ви скажете: це досить цікаво, але чому я повинен(на) вивчати історію психології? Подивитеся уважно: у всій психології не було ні одного підходу або визначення, у відношенні яких всі представники цієї науки висловлювали б повну єдність. Із приводу самого предмета вивчення, професійної й наукової спеціалізації існує безліч думок, розбіжностей і навіть розбіжностей.

Одні психологи зосереджують свою увагу на пізнавальних функціях, інші - на вивченні підсвідомості, треті працюють над питаннями зовнішнього поводження або над біохімічними процесами мислення. Сучасна психологія включає безліч дисциплін, які, на перший погляд, поєднують лише інтерес до поводження й природи людини й прагнення виробити хоч скільки-небудь єдиний науковий підхід.

Єдине, що зв'язує й вплітає в послідовний контекст ці різні сфери й підходи - це їхня історія, розвиток психології як незалежної дисципліни. Тільки вивчаючи походження й розвиток психології, можна ясно побачити, що сьогодні вона собою представляє. Знання історії впорядковує й привносить зміст у те, що здається хаосом, минуле вибудовується в перспективу, що пояснює сьогодення.

Психологи різних спеціальностей використовують схожі методи, засновані на переконанні, що минуле самим безпосереднім образом впливає на сьогодення. Клінічні психологи, намагаються зрозуміти нинішній стан своїх пацієнтів, вивчаючи їхнє дитинство, ті події життя, які могли змусити їхній поводитися або думати певним чином. Збираючи факти, клініцисти відтворять еволюцію життя пацієнтів, і нерідко це приводить до пояснення виниклих проблем. Психологи, що вивчають поводження, також визнають вплив минулого на формування сьогодення. Вони думають, що поводження визначається попередніми умовами життя й укоріненим досвідом - іншими словами, що стан людини можна пояснити його минулим.

Курс історії психології поєднує всі області дослідження й всі проблеми сучасної психології. Він дозволяє усвідомити взаємозв'язок між різними ідеями, теоріями й концепціями, дозволяє зрозуміти, як окремі ланки головоломки за назвою психологія вибудовуються в струнку картину. Історію психології можна також представити як науку, що вивчає що відбувається, що досліджує історичні події й досвід минулого - що й робить психологію тем. чим вона сьогодні є.

Необхідно додати, що історія психології - це й просто захоплююче оповідання, де ви знайдете драми, трагедії, випадки справжнього героїзму, революційних перетворень і навіть дещо про секс і наркотики. Минулого й помилки, і непорозуміння, і омани, але був і вільний розвиток, результат якого - сучасна психологія й весь її найбагатший досвід.

Історичні відомості: реконструкція минулого

Історичні факти - матеріал, що історики використовують для відтворення картини життя, подій, епох - помітно відрізняються від дані науки. Головна відмінна риса наукових даних - це метод їхнього одержання. Коли психологи хочуть, приміром, визначити, при яких умовах людина озивається на лихо іншого, або як впровадження в життя програми посилення рефлексів впливає на поводження лабораторних пацюків, або чи будуть діти наслідувати агресивного поводження телегероїв, вони конструюють ситуації, створюючи умови, при яких можуть бути отримані необхідні дані.

Можна провести лабораторні експерименти, спостерігати поводження об'єкта в реальній контрольованій ситуації, зробити вишукування або обчислити статистичну кореляцію між двома змінними. Це дозволяє вченому певним чином вишиковувати події, які він хоче вивчити. У свою чергу, інші вчені іншим часом і в іншому місці можуть ці події відновити або скопіювати. Результати звіряються при дотриманні умов, однакових для первісних і повторних досвідів.

Але дані історії не можна відновити або скопіювати. Кожна подія відбулася в певний час у минулому - можливо, сторіччя назад, і очевидці могли й не записати в деталях розвиток подій. «Історія не терпить компромісів: з тим, що трапилося один раз, уже нічого не поробиш - ви не можете, коли захочете, перенести події минулого в сьогодення, щоб вивчити їхній розвиток, причини й наслідки... подібно тому, як ви досліджуєте в лабораторії правомірність наукових тверджень».

Якщо історичний епізод не можна розглянути безпосередньо, то як історики можуть працювати над ним? Які данні вони можуть використовувати для його опису? І як взагалі можна знати, що трапилося насправді?

Навіть якщо історики й не можуть відтворити ситуацію, щоб працювати з відповідними даними, це зовсім не означає, що достовірної інформації взагалі не існує. Факти історії доступні нам у вигляді фрагментів минулого - свідчень очевидців, листів і щоденників, фотографій і речей, газет і інших джерел. Саме на підставі цих даних історики пробують відтворити події й досвід минулого.

Приблизно так працюють археологи зі знахідками з минулого - наконечниками стріл, уламками глиняних горщиків або костями з курганів, - вони намагаються відтворити характерні риси зниклих цивілізацій. Іноді археологічним експедиціям вдається знайти добре збережені фрагменти, що дає можливість точніше реконструювати епоху. Так само й з «розкопками» в історії – дані фрагменти можуть бути настільки значними, що практично не залишають сумнівів у точності реконструкції.

Втрачені або перекручені дані

Іноді історичні дані бувають неповними. Можливо, вони були загублені, або навмисно перекручені вченими, спонукуваними власними інтересами, або неточно переведені з однієї мови на іншій. В історії психології нам часто доводиться відновлювати історичну правду за неповним даними.

Трапляється, що протягом десятиліть дослідники навіть і не догадуються про існування важливих особистих документів знаменитих учених. Записи Германа Еббингауза, дослідника пам'яті, були знайдені в 1984 році, майже через 75 років після його смерті. В 1983 році виявили десять більших коробок з рукописними щоденниками засновника психофізики Густава Фехнера. Ці записи охоплюють період з 1828 по 1879 рік - час, дуже важливе в ранній історії психології, але ж більше ста років ніхто й нс догадувався про їхнє існування. Автори численних книг про Фехнере й Еббингаузе не могли опиратися у своїй роботі на ці важливі першоджерела. Нові історичні знахідки означають, що можна поставити на місце ще кілька ланок головоломки.

Іноді факти можуть бути навмисно перекручені або сховані від громадськості - для того, щоб захистити репутацію людей, з ними зв'язаних. Так, перший біограф Зиґмунда Фрейда, Ернест Джоунс навмисне сховав пристрасть Фрейда до кокаїну, визнавався в одному зі своїх листів: «Боюся, що Фрейд уживав більше кокаїну, хоча я й не згадую про цьому у його біографії». Говорячи про Фрейда, ми побачимо, що недавно виявлені дані підтверджують, що він уживав кокаїн протягом тривалого періоду життя. Джоунс вирішив, що він не може допустити, щоб про це довідалися.

Ще один випадок підміни фактів відкрився у зв'язку з вивченням життя й діяльності одного з основоположників гештальт-психології Вольфганга Келера. «По прочитанні цих паперів, - пише дослідник, - у мене зложилося враження, що вони були ретельно відібрані з метою представити Келера в самому сприятливому світлі. Там приводяться лише винятково благочестиві слова самого Келера й похвальні відгуки про нього». Цей епізод ілюструє один із труднощів, з якими зіштовхуються вчені у визначенні щирої цінності історичних матеріалів. Чи можна довіряти документам або іншим даним, що відбивають факти, що стосуються життя й роботи людини? Чи не підтасовані факти так, щоб створити якийсь - позитивний або негативний - образ?

Повернемося до Зиґмунда Фрейдові. Він умер в 1939 році, але дослідники й видавці одержали доступ до його особистих паперів і листів тільки через багато років. Великі збори особистих документів зберігається в Бібліотеці Конгресу США, однак, за заповітом самого Фрейда, деякі з них будуть відкриті тільки в наступному сторіччі. Відома й причина такої таємничості: перешкодити втручанню в особисте життя пацієнтів Фрейда і їхніх родин, а, можливо, і самого Фрейда і його нащадків.

Один із кращих біографів Фрейда виявив значну різницю в датах дозволу на публікацію цих матеріалів. Наприклад, один з листів до Фрейда від його старшого сина закрито до 2013 року, інше - до 2032. А лист від одного з наставників Фрейда не може бути опубліковане до 2102 року. На той час пройде приблизно 177 років після смерті цієї людини, і це дає можливість припускати, що в листі укладена якась «страшна таємниця».

Психологи не знають, як ці архівні документи вплинуть на наше сприйняття Фрейда і його робіт. Бути може, вони істотно змінять його, а, бути може, і немає. Однак, доти, поки дані не доступні для вивчення, наші знання про одній із центральних фігур психології залишаються неповними, а можливо, і неточними.

Помилки при перекладі

Ще одна проблема, з якої зіштовхуються історики, стосується інформації, перекрученої ненавмисно. Дані доступні, але вони були якимсь образом змінені - можливо, через недосконалий переклад з однієї мови на інший, або в силу недбалості, допущеної очевидцем подій.

За прикладом неадекватного перекладу знову звернемося до життя й робіт Фрейда. Деякі психологи можуть похвастатися гарним знанням німецької мови, щоб читати Фрейда в оригіналі. Більшість покладається па перекладача, що підбирає найбільш підходящі, еквівалентні слова й фрази. Однак не завжди переклад слова точно відповідає значенню, закладеному в нього автором.

У фрейдовської теорії особистості три фундаментальних поняття: id, ego і suverego - терміни, з якими ми знайомі. Але ці слова не відбивають у точності ідей Фрейда. Це - латинські еквіваленти німецьких слів: ego - Ich (Я), id - ?s (Воно) і superego - Uber-lch ( Понад-Я).

Розглянемо термін Фрейда «вільна асоціація». Тут під словом «асоціація» мається на увазі проведення уявного зв'язку між одною ідеєю й іншою - тобто мається на увазі, що кожна з них діє як стимул для витягу наступної ланки ланцюга. Але Фрейд говорив про іншому. Він використовував термін, що по-німецькому звучить Einfall, що зовсім не означає асоціацію. Буквально, це «вторгнення» або «навала». Фрейд хотів підкреслити ту невтримність, з який підсвідомість впроваджується - можна сказати навіть вторгається - у свідому думку людини.

Це приклади принципової розбіжності з тим, що мав на увазі Фрейд. Історичні дані - у цьому випадку, власні слова Фрейда - перекручені в процесі перекладу. Коротко про це говорить італійське прислів'я: «Перевести - значить збрехати». Покладаючись на переклади, історики повинні мати на увазі. що дані, з якими вони працюють, можуть бути неточними або помилковими. В 80-х роках Британське психоаналітичне суспільство рекомендувало переглянути традиційні переклади робіт Фрейда, оскільки вони лише укореняли перекручене подання про його ідеї.

Власні інтереси діючих осіб історії

Історичні факти можуть бути представлені у фальшивому світлі й безпосередніх учасниках подій. Люди можуть - свідомо або несвідомо - описати бачене ними з метою захистити себе, обілити або перебільшити свою роль в очах громадськості. Б. Ф. Скиннер, видний дослідник проблем людського поводження, пише у своїй автобіографії, що в 20-е роки - під час перебування студентом Гарвардського університету - його відрізняла приголомшлива самодисципліна.

Я просипався в шість ранків і до сніданку читав потім був час лекцій і лабораторних занять, після чого я йшов у бібліотеку, де працював аж до дев'яти вечора - причому все це всього з маленькими перервами. Я нікуди не ходив, ні в кіно, ні в театри, зрідка виїжджав на концерти, у мене практично нс було часу на романтичні захоплення. Я читав книги по психології й тільки по психології.

Здається, що цей фрагмент дає нам інформацію, дуже важлива для розуміння характеру Скиннера. Але через 12 років після видання його автобіографії й через 51 рік після описуваних подій Скиннер заперечував, що в студентські роки вів життя спартанця. Що стосується наведеного вище пасажу, він написав: «Я говорив скоріше про бажане, чим про дійсне».

Хоча учнівство Скиннера й не має принципового значення для історії психології, сам факт наявності двох трактувань, що належать головній діючій особі, представляє певні труднощі для істориків. Яка з версій є більше точної? Яка з характеристик ближче дійсності? На яку з них вплинули капризи пам'яті або її виборчий характер? І як нам довідатися істину?

Можливо, в окремих випадках найдуться свідчення колег або очевидців. Якщо для істориків психології вкрай важливі відомості про роки, проведених Скиннером у Гарварді, вони можуть спробувати розшукати його однокашників або, принаймні, їхні щоденники й листи, і зрівняти їх спогади про Скиннера студента з його власними. Біограф Скиннера Деніел Бьерк так і зробив. Колишній однокашник Скиннера розповів Бьерку, що той завжди раніше всіх закінчував лабораторні роботи, решту дня проводив, бавлячись грою в пінг-понг.

Таким чином, іноді дозволити суперечки із приводу історичних невідповідностей можна, звернувшись до інших джерел. Подібний метод застосовувався відносно трактування деяких випадків з життя Зиґмунда Фрейда в його власному викладі. Фрейд любив зображувати себе мучеником, що приніс своє тлінне тіло на вівтар психоаналізу; провидцем, постійно зневажуваним і гнаним: тим, кого паплюжила традиційна медицина й психіатрія. Перший біограф Фрейда. Ернест Джоунс, у своїх книгах проповідував саме цей образ.

Але недавно виявлені матеріали говорять про зворотний: роботи Фрейда не очорнялися й не ігнорувалися. До 1906 року його ідеї володіли розумами молодих віденських інтелектуалів. Клінічна практика Фрейда процвітала, і, говорячи сучасною мовою, вона навіть був знаменитістю. Факти зіпсував сам Фрейд, а трохи біографів ці перекручування ввічнили. Пізніше те враження, про створення якого він пікся, було змінено, але протягом десятиліть - поки нс найшлися нові дані - наше розуміння життя й впливи Фрейда було неточним.

Як же позначаються ці проблеми на вивченні історії психології? Насамперед, вони демонструють, що наше розуміння історії має не статичний, а динамічний характер. З появою нових данных воно змінюється й розвивається, очищається й збагачується, а неправильні уявлення розсіюються. Історію не можна вважати закінченої або повної, вона завжди в русі, їй немає кінця. Оповідання історика може тільки наблизити нас до істини. Але з кожним роком, з кожною новою знахідкою й експертизою історія психології стає усе більше повною.

Контекстні фактори в психології

Психологія розвивається ні у вакуумі; вона - частина великої культури й тому піддано не тільки внутрішнім впливам, але й зовнішнім, які також формують її характер і напрямки. Розуміння історії психології припускає розгляд контексту, у якому ця наука зароджувалася й розвивалася, - тобто ідей, у різний час пануючих у науці (Zeitgeist, або інтелектуальний «дух часу»), а також соціальних, економічних і політичних сил.

Zeitgeist - загальна інтелектуальна й культурна атмосфера, «дух часу».

Економічний фактор

Початок XX століття в Сполучених Штатах ознаменувалося змінами як у роботі психологів, так і в самій психології. Зросли - у значній мірі через економічних факторів - можливості для застосування психологічних знань і методів до проблем реального життя. Пояснювалося це практичними причинами. Як сказав один психолог, «я зайнявся прикладною психологією, щоб заробити собі на життя».

Хоча до кінця XIX сторіччя число психологічних лабораторій у США стійко зростало, росло й число психологів, що претендують на робочі місця в цих лабораторіях. На рубежі століть психологів з докторськими ступенями було в три рази більше, ніж лабораторій, у які їх могли найняти. На щастя, збільшувалося число викладацьких вакансій у нових університетах у західних штатах, але в більшості цих навчальних закладів психологія, як сама юна з наук одержувала мінімум фінансової підтримки. У порівнянні з дисциплінами, що мали більше міцне положення, - такими, як фізика й хімія, - психології незмінно приділялося останнє місце в списку щорічних асигнувань; на науково-дослідні роботи, лабораторне устаткування й платню викладачам виділялися дуже незначні суми.

Психологи швидко зрозуміли, що фундаментальна наука зможе розвиватися, а бюджет і доходи рости тільки в тому випадку, якщо вони переконають університетську адміністрацію й законодавців, у чиїм веденні перебувало субсидування, що психологія може бути корисна в рішенні соціальних, виховних і виробничих проблем. Незабаром на факультети психології стали дивитися з погляду їхньої практичної цінності.

У той же час, у результаті соціальних змін, у США з'явилася реальна можливість застосовувати психологію на практиці. Завдяки припливу іммігрантів і високому рівню народжуваності в цій соціальній групі державне утворення стало швидко зростаючою індустрією. Між 1890 і 1918 роками число зареєстрованих безкоштовних середніх шкіл виросло на 700 відсотків - у країні будувалося по одній школі в день. На освіту витрачалося грошей більше, ніж на військові й соціальні програми разом узяті.

Фактор війни

Війни - це ще одна сила, що сприяла формуванню сучасної психології. Досвід надання психологічної допомоги військовим у першій і другий світових війнах прискорив розвиток практичної психології й розширив її вплив у таких областях, як кадрова політика, психологічне тестування й прикладна психологія. с)та робота продемонструвала всьому співтовариству психологів і суспільству в цілому, наскільки корисної може бути психологія в рішенні проблем повсякденного життя.

Друга світова війна змінила вигляд і долю психології й у Європі - особливо в Німеччині, де зародилася експериментальна психологія, і в Австрії, на батьківщині психоаналізу. Багато видатних психологів - серед них Фрейд, Адлер, Хорни, Ериксон, що ведуть представники гештальтпсихології - в 30-х роках бігли від нацистської погрози й майже все влаштувалися в Америці. Їхня змушена еміграція знаменує заключну стадію переміщення центра психології з Європи в Сполучені Штати.

Війна також істотно вплинула на розроблювальні теорії й вишукування окремих психологів. Спостерігаючи криваву бойню першої світовий, Фрейд припустив, що агресія є важливою спонукальною силою - такої ж, як секс; це стало поворотним пунктом у його системі психоаналізу. Основоположник неофрейдизму Еріх Фром, що активно виступав проти збройної агресії, згодом звернувся до вивчення такого прояву патології поводження, як фанатизм, що охопив його рідну Німеччину під час війни.

Багато психологів, скориставшись можливостями, що відкрилися, шукали шляхи застосування своїм знанням у сфері освіти. Так починалася стрімка зміна акцентів в американській психології - від експериментування в університетських лабораторіях до застосування психології до проблем навчання, виховання й інших практичних питань педагогіки.


Література

1.Старовойтенко О.Б. Психологія особистості в парадигмі життєвих відносин. - К., 2005

2.Ільїн Є.П. Психофізіологія станів людини. - К., 2002

3. Лейнг Р.Д. «Я» і Інші. - К., 2003

4. Паттерсон С., Уоткинс С. Теорії психотерапії. - К., 2005

5. Берн Е. Введення в психіатрію й психоаналіз для непосвячених. - К., 2003

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий