Самонавіювання в професійній діяльності моряка

Поняття психіки, її сутність і особливості, етапи розвитку в живих істот. Фактори активізації діяльності особистості, методи їх пробудження. Самонавіювання, його сутність, прийоми, роль та значення в професійній діяльності моряка, практичне застосування.

Зміст

1. Психіка. Етапи розвитку психіки живих істот. 2

2. Фактори активізації діяльності особистості 8

3. Значення самонавіювання в професійній діяльності моряка. 14

Список використаної літератури. 21


1. Психіка. Етапи розвитку психіки живих істот

Психіка – функція мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.

На відміну від неорганічної природи живий організм безперервно взаємодіє з навколишнім середовищем. Еволюція організму, починаючи від найпростішого живого існування вірусу, кінчаючи людиною, - це зміна форм, що ускладнюються, взаємодії. Організм без зовнішнього середовища, що підтримує його існування, неможливий; тому в наукове визначення організму повинна входити й середовище, що впливає на нього, відзначав І.М. Сєченов. Без розуміння змін середовища і її впливів на організм не можуть бути зрозумілі ні розвиток психіки людини в її філогенезі (розвиток людини із тваринного миру), ні в її онтогенезі (формування особистості людини).

Відомо, що Чарльз Дарвін відкрив закони еволюції тваринних істот і походження людини на основі мінливості всього живого й спадковості, що закріплює й утримує придбані ознаки шляхом природного добору. На самому початку розвитку життя намітилися дві основні форми мінливості у взаємодії організмів і середовища. Вони й визначили вже в одноклітинних організмів поділ всіх живих істот на дві основні галузі: рослин і тварин. Одна, пасивна форма проявлялася в основному в зміні фізико-хімічних процесів і будови організму під впливом неоднорідного середовища. Інша, активна форма мінливості, що визначила розвиток тварин, проявлялася в основному в зміні форм поводження організму, тобто в зміні способів і форм його активного реагування на вплив середовища, що змінюється. Таким чином, можна визначити етапи розвитку психіки живих істот.

Подразливість можна вважати першим етапом. Взаємодія організму й середовища в його будь-якій формі можливо тому, що навіть самому найпростішому організму властива фізіологічна форма відбиття середовища - подразливість. Вона являє собою здатність живої істоти відповідати на безпосередні впливи середовища процесами, що підтримують життя організму. Подразливість викликає пристосувальні процеси, що врівноважують організм із середовищем і сприяє виникненню вищих форм відбиття. Рослини зупинилися на фізіологічній формі відбиття. Тварини в процесі еволюції на основі подразливості виробили властивість відповідати на впливи середовища, не тільки що безпосередньо впливають на життєві функції організму, але й на сигнальні впливи, які підготовляють, орієнтують організм у середовищі. Інакше кажучи, у тварин у процесі їхньої еволюції виникає новий вид подразливості, що виконує сигнальну функцію, - чутливість.

Чутливість – другий етап розвитку психіки, це властивість, придбана тваринами на певних етапах еволюції, відбивати вплив середовища. За допомогою чутливості організм завжди суб'єктивно відбиває вплив середовища. З її появою починається еволюція психічного відбиття, вищою формою якого є свідомість. Психічне відбиття виникло у формі неясних позитивних або негативних переживань, що сигналізують про динамік стану організму і його рівновазі із середовищем. Надалі на цій основі виникла більше складна форма відбиття - відчуття як суб'єктивний образ об'єктивного миру. Таке розуміння психіки дозволяє розглядати її як властивість самого життя, необхідне на певному щаблі еволюції тварин. Еволюція подразливості в рослин змінювалася дуже мало. У тварин же мінливість їхньої активної взаємодії із середовищем, що змінюється, привело до утворення нервової системи - органа, спеціалізованого на виникненні й передачі подразнення, викликуваного впливами зовнішнього середовища.

Інстинкти являються первісною формою психічного відбиття й регуляції поводження. Інстинктами називають уроджені, складні, біологічно доцільні й тому спадково закріплені форми поводження. Будучи цілісною реакцією всього організму на комплексні подразники зовнішнього й внутрішнього середовища, інстинкти по своїх механізмах представляють ланцюгові безумовні рефлекси. Це можуть бути дуже довгі ланцюги рефлексів, у яких кінець одного рефлексу служить подразником для наступної ланки ланцюга. У тварин у їхніх обох галузях уроджені інстинктивні форми поводження є основними. У людини ж інстинкти відіграють важливу роль тільки в перші місяці його життя, а потім стають такими рудиментами, як волосяний покрив шкіри або червоподібний відросток прямої кишки. Рудимент - це функція або орган, що залишився в спадщину від тваринних предків. Як би не були різні досить численні інстинкти тварин, вони завжди пов'язані із задоволенням біологічних потреб. Основними з них є половий, інстинкт турботи про потомство, харчування, самозбереження, стадний інстинкт, інстинкт сезонної міграції й т.д.

Інстинктивні форми поводження можуть бути різної складності, але в їхній основі завжди лежать прості безумовні рефлекси із шаблоновою відповіддю на безпосередній біологічно позитивний або негативний подразник. Прикладом більше простих таких рефлексів є насторожування вух або поворот голови в службового собаки у відповідь на звук - як орієнтовний рефлекс або відскакування - як захисний рефлекс. В інстинктивному поводженні тварин іноді проявляється гадана особливим «розумом» доцільність. Однак ця доцільність обумовлена чисто зовнішніми факторами, і поводження тварини зі зміною середовища піддається лише дуже незначній перебудові. Ледь змінюється певний комплекс умов, що викликає інстинктивні дії, як порушується план інстинктивних дій - птах може кинути пташенят, ссавця загризти потомство. Іноді ж безглуздість учинків тварини виражається так чітко, що часом викликає подив. Так, птаха висиджують не тільки чужі покладені їм яйця, але й зовсім не схожі на них камені. Пояснюється це тим, що весь ланцюг інстинктивних актів поводження тварини, досить доцільна тільки в умовах формування великої кількості поколінь, у дуже малому ступені може уточнюватися в умовах, що змінюються.

Розвиток головного мозку людини із самого початку дав можливість в інстинктивному поводженні обпертися на сполучення тимчасово діючих подразників. Чим більше високорозвинена хребетна тварина, тим легше, що змінилися умови, середовища знімають застарілі інстинктивні форми поводження.

Навичками у тварин називаються придбані в індивідуальному досвіді форми поводження, які забезпечують диференційоване пристосування тварини до мінливих умов середовища. По своїх механізмах навички є складними умовними рефлексами й здійснюються за допомогою вищої нервової діяльності. Найпростіші навички можуть утворюватися навіть в одноклітинних тварин. Так, таргана можна привчити брати їжу тільки із чорних квадратів шахового поля. Бджоли не тільки добре запам'ятовують малюнки польових квітів на лотках вулика й поступово вчаться запам'ятовувати дорогу до вулика, але й виробляють умовні рефлекси на захід конюшини. Розвиток сигнального значення відбиття середовища, тобто психічного відбиття, відбувається, коли з'являється біологічна необхідність передбачення подій у середовищі, що змінюється. Прикладом впливу середовища, що має сигнальне значення, є такий звук або захід, що сам по собі не здатний впливати на життєві процеси, але може служити сигналом близької небезпеки або видобутку. Так, наприклад, якщо жаба не бачить людину, то він може кричати й свистіти - вона не буде реагувати. А слабкий звук ляпанцю об воду сприймається жабою як сигнал небезпеки, заміченою іншою жабою, і змушує її стрибати у воду. Перші звуки - лемент, свист у жаби не мають сигнального значення, яке вони мають, зокрема, в оленя, а другий - має. Але якщо який-небудь подразник придбав у тварини сигнальне значення, виходить, воно вже має здатність до психічного відбиття й, отже, має психіку.

У житті навички, розвиваючись, приводили до виникнення найбільш складної форми поводження тварини - розумового. Розумовими, їх ще називають інтелектуальними, є форми поводження, спрямовані на рішення нових завдань не шляхом успадкованих або раніше придбаних в особистому досвіді способів, а на основі відбиття існуючих між предметами зв'язків і відносин. Відомо, що розумове поводження - основна форма діяльності людини. Нам притаманні із тваринами всі види розумової діяльності: індукція, дедукція, абстрагування, аналіз незнайомих предметів. Без цієї спадкоємної лінії розвитку поява мислення людини дійсно було б чудом. Розвиток найпростішого розумового поводження тварин було пов'язане з виникненням можливості предметного відбиття їх на підставі комплексу відчуттів. Так, шимпанзе здатні розрізняти й запам'ятовувати трикутники, кулі, піраміди по їхньому фарбуванню й формі й використати ці диференційовані подання у своєму поводженні. Найпростішим видом розумового поводження, що опирається на відбиття співвідношення між предметами, є так звані обхідні дії, недоступні, зокрема, курям, однак добре доступні собакам і повністю доступні людиноподібним мавпам. Найбільше повно проявляється розумова діяльність при спробах використання тваринами різних предметів як найпростіші знаряддя.

Проведені під керівництвом І.П. Павлова досвіди із шимпанзе Рафаелем і Розою показали, що ці тварини мають уміння помічати деякі зв'язки між предметами й використати їх з метою задоволення своїх потреб. Перед Рафаелем був поставлений ящик з апельсином, що ясно виднівся через отвір. Тварина намагалася опанувати ним, але наткнулося на несподівану перешкоду: на шляху стояла запалена спиртівка, і Рафаель обпалився. Це не перешкодило, однак, йому впоратися із завданням. Він направився до бака з водою, притяг його до ящика, погасив вогонь і дістав принаду. В інших випадках це завдання вирішувалося Рафаелем ще простіше: для того щоб погасити спиртівку, він уже не тяг цілий бак з водою, а набирав воду в кухоль або в рот і гасив полум'я. І.П. Павлов, спостерігаючи за цими досвідами, сказав: «Ми починаємо розуміти, яким образом відбувається мислення людини, про яке стільки розмов і стільки всякої порожньої балаканини».

Основна ознака психіки людини полягає в тому, що крім спадкоємних і особисто придбаних форм поводження людина володіє новим, найважливішим засобом орієнтування в навколишній дійсності - знаннями, які являють собою концентрований досвід людства, переданий за допомогою мови. Психіка людини формується й постійно збагачується в умовах соціального оточення, у процесі засвоєння соціального, суспільного досвіду. Якщо тварина, вирощена в штучних, ізольованих умовах, зберігає всі свої видові якості, то людина без соціального оточення не здобуває ніяких людських якостей.

З переходом від тваринного існування до людського суспільства виникло два нових фактори формування психіки людини: це суспільна праця з використанням знарядь праці і язикове спілкування. З виникненням прямоходіння в людини звільнилися руки, розширився кругозір, виникли умови для інтенсивного розвитку його орієнтовної діяльності. Це, безумовно, привело до виникненню знарядь праці, трудового процесу. Людина починає жити у світі постійних знарядь праці, через які з покоління в покоління передаються трудові операції.

Психічне відбиття миру людиною пов'язане з його суспільною природою, вона опосередковується суспільно виробленими знаннями. Вищою формою психіки є свідомість людини, що виникло, як ми вже відзначили, у процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язане з язиком і мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює своє поводження.

Змістом психіки є ідеальні образи об'єктивно існуючих явищ. Але ці образи виникають у різних людей своєрідно. Як правило, вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану й т.д. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивне відбиття об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини із зовнішнім середовищем.

2. Фактори активізації діяльності особистості

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям індивід. Проблема формування особистості – проблема неосяжна, значима і складна, що охоплює величезне поле досліджень. Існуютьбіологічні фактори формування особистості, вплив деяких з них здатен значно активізувати розвиток особистісних якостей людини.

Особистість є щось унікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадковими особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища в якому вона виховується. У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних і соціальних якостей показує, що людина істота біологічна і соціальна. Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи не стане навіть подобою особистості. Якщо людське дитя навіть із самими “кращими” структурними особливостями мозку попадає в умови ізоляції від людського суспільства, то розвиток його як особистості припиняється. Це багаторазово підтверджено у випадках, коли діти раннього віку попадали в зграї диких тварин чи піддавалися штучної ізоляції. Психічний розвиток дитини як людської особистості можливий лише в оточенні інших людей при активному і пасивному навчанні поведінковим навичкам.
Таким чином, у результаті розвитку йде становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти.

У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток у цілому обумовлює фактор спадковості. Спадковість виявляється в тому, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомофізіологічна будова, тип нервової діяльності, характер обміну речовин, ряд рефлексів. Не передаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, наукою не виявлено так само особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.

До біологічних факторів відносяться уроджені особливості людини. Уроджені особливості – це особливості, що дитина одержує в процесіі внутрішньоутробного розвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин. На активність людини впливають кризи вікового розвитку. Зміна особистості людини, що відбуваються в період вікових криз, можуть виявитися аномальними, чи негативними.

Біологічним фактором, що робить вплив на активність діяльності особистості, відноситься стан здоров'я. Гарний стан здоров'я сприяє успішному розвитку. Незадовільне здоров'я гальмує процес розвитку, позначається на психології людини як особистості

Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. Особистість - це ознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконує певні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються випадки, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція особистості - стала система її ставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певній поведінці й вчинках.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших - малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в педагогіці, управлінні та інших галузях.

Багатство індивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членами суспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуває під постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних, національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єкт суспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, що склалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивним виконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творче вирішення виробничих і управлінських завдань.

На активність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскільки вільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчих кампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя. За впливом на процес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільного діяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенням у суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвиток суспільства.

Особистість перебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільстві культурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масової інформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду та соціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності може або спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовно провадити в життя нові прогресивні ідеї.

На психіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вона належить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний або негативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формують відповідну систему внутрішніх установок особистості щодо суспільства, праці, людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає при цьому той чи інший спосіб життя.

Аналіз уявлень про природу особистості, соціально-психологічна неможливість людини жити й розвиватися поза суспільством вимагає актуалізації основних механізмів і рушійних сил об'єктивного зв'язку, що діє між людьми. Передусім, такий взаємозв'язок акумулюється у спілкуванні та взаємодії і через них здійснюється, відтворюючи реалії соціального буття. Ідеться, таким чином, про соціально-психологічну природу особистості, її комунікативний потенциал. Теоретичні й експериментальні дослідження останнього часу підтверджують, що в цілісній системі якостей особистості комунікативні властивості й уміння спілкуватися є найбільш значащими, такими, що спонукають особистість до активної дії.

Отже, оцінюючи можливість активізації діяльності особистості, слід враховувати найсуттєвіші, принципово важливі характеристики комунікативного потенціалу особистості: динамічність (здатність змінюватися), адекватність цілям і завданням процесу спілкування, його необхідність у реалізації за будь-яких проявів: від самосвідомості до практичних дій через поведінку. За відсутності умов для реалізації комунікативного потенціалу індивіда в останнього спостерігається зниження потенційних можливостей, руйнування статусно-рольової актуалізації особистості в соціальній групі, втрата відчуття індивідом соціальної реальності, деперсоналізація та ізоляція особистості за формальної наявності потенціалу й видимості благополуччя впродовж певного часу. Говорячи про потенційні комунікативні можливості особистості, маємо на увазі бажання індивіда самовиразитися серед собі подібних, самоутвердитися, оптимізувати процес соціально-психологічного відображення, виходячи із своїх індивідуальних, психофізіологічних, соціально-психологічних властивостей. Ідеться, таким чином, про змістовий аспект комунікативного потенціалу особистості.

Серед внутрішніх властивостей і поведінкових проявів особистості виокремлюємо її «Я-характеристики», ментальність, ціннісно-смислову, потребово-мотиваційну й когнітивну сфери, емоційно-психічні стани, локус контролю, соціально-психологічний досвід, соціальні установки, статусно-рольові характеристики, соціально-психологічну компетентність, соціальну позицію «Я-характеристики» передусім охоплюють «Я-концепцію», «Я-образ», самооцінку. Йдеться, таким чином, про відносно стійку, більш чи менш усвідомлену систему уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він вибудовує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. До пізнавальних процесів належать відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява та увага.

Соціальні контакти породжують соціальні почуття та емоції. Завдяки емоціям люди краще розуміють одне одного, глибше та об'єктивніше оцінюють стан співрозмовника й ситуацію, колективну діяльність і спілкування. Основні емоційно-психічні стани, які відчуває людина в процесі взаємодії, поділяються на власне емоції, почуття й афекти. Розвиток та вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.

На відміну від емоцій і почуттів вольові акти особистості пов'язані з докладанням зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Тобто воля виражається в дії. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини соціальної взаємодії, а подолати самого себе в процесі цих контактів. В особистості воля проявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, витримка, що становлять первинні вольові якості, котрі визначають реальну поведінку людини за конкретної життєвої ситуації. Про вольову особистість кажуть, що вона рішуча, смілива, упевнена в собі, вірить у справу. Особливу увагу слід звернути на таку вольову якість, як віра, без якої у взаємодії та спілкуванні не обійтися, так само як не обійтися без впевненості в собі й довіри. Віра характеризує особливий стан психіки людини, що полягає в повному й беззастережному сприйнятті якихось повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, котрі надалі можуть стати основою людського «Я», визначати деякі з учинків, суджень, норм поведінки і стосунків. Третю групу якостей, що характеризують волю людини, становлять відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, діловитість, ініціативність. Серед основних психологічних функцій волі вчені виокремлюють такі: вибір мотивів і цілей; регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації; організація психічних процесів у систему, адекватну певній людській діяльності; мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод на шляху до поставлених цілей.

Активно взаємодіючи з іншими, людина прагне досягти взаєморозуміння, з'ясувати як свої власні причини поведінки, так і партнерів у спілкуванні. У всіх цих процесах наявний мотив, тобто те, що належить самому суб'єктові поведінки. Мотив є його стійкою особистісною властивістю, яка вбирає в себе потреби, наміри щось зробити, а також спонуку до цього. Важливими за своїм мотиваційним значенням є потреби, які виступають джерелом активності людини. Завдяки їм здійснюється регулювання поведінки особистості в соціумі, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі людини. Задоволення потреб людиною є процесом присвоєння нею певної форми діяльності, зумовленої суспільним розвитком і соціальними відносинами. Серед основних потреб особистості виокремлюють такі:

· біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);

· матеріальні (потреби в одязі, житлі і т.д.); соціальні (потреби в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні особистістю свого місця в суспільстві); духовні (потреба в пізнавальній, моральній та іншій інформації). В цілому мотивація є сукупністю причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.

Активізація діяльності є першою та найближчою формою впливу інтересу на особистість. Кількість об'єктів (предметів, явищ, видів діяльності тощо), які викликають у людини інтерес, характеризуються його об'ємом. Проте, із множини інтересів в залежності від ряду факторів, в тому числі – вікових особливостей розвитку особистості, виділяється центральний інтерес та провідні інтереси в окремих видах її діяльності. Варто відзначити неоднозначність природи професійного інтересу. Прийнято розрізняти інтереси до самого процесу діяльності, що передбачає оволодіння певними знаннями і інтереси до результатів діяльності, точніше - набуття професії. Спільними в різних класифікаціях є відповідність названих нами показників трьом компонентам інтересу: мотиваційному, пізнавальному та вольовому.

Говорячи про фактори активізації, слід враховувати що особистість - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність.

3. Значення самонавіювання в професійній діяльності моряка

Основною характеристикою навіювання вважають суттєве зниження критичності людини до інформації, яка до неї надходить, відсутність у індивіда прагнення перевірити її достовірність, необмежена довіра до її джерел. Саме ця довіра і є основою ефективності навіювання. Навіювання діє на свідомість і підсвідомість людини й саме через це воно може бути небезпечним інструментом маніпуляції поведінкою людини. Отже, навіювання, або сугестія (від лат. suggestio), — це процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаного із зниженням свідомості і критичності у сприйманні й реалізації зовнішньої інформації, з відсутністю бажання її зрозуміти, проаналізувати і оцінити, з довірою до джерела інформації. Як бачимо, зміст впливу спрямовується не на логіку індивіда, його здатності мислити, аналізувати, оцінювати, а на його готовність отримати розпорядження, наказ, пораду й діяти в потрібному напрямку. При цьому, звичайно, велике значення мають індивідуальні особливості людини, на котру спрямований такого ролу вплив: її здатність критично мислити, самостійно приймати рішення, мати тверді переконання, її стать, вік, емоційний стан, ступінь навіюваності тощо.

За змістом та кінцевим результатом впливу виокремлюють навіювання позитивне і негативне, етичне і неетичне. Навіювання як позитивний, етичний чинник знаходить застосування в багатьох сферах соціальних стосунків. Воно використовується як метод активізації групової діяльності — виробничої, навчальної та ін. Відомі широкі можливості застосування навіювання, зокрема гіпнозу, в медичних цілях, у психотерапії. Водночас навіювання може чинити й негативний вплив, що відбувається в тому разі, коли воно стає інструментом навмисної і безвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда чи групи людей. Навіювання може здійснюватися у формі гетеросугестії (вплив зі сторони) і аутосугестії (самонавіювання).

Самонавіювання належить до свідомого саморегулювання, навіювання самому собі певних уявлень, почуттів, емоцій, тобто людина сама створює собі модель стану або дій і вводить їх у свою психіку шляхом, по-перше, виявлення недоліку, якого індивід хоче позбутися, а, по-друге, розроблення формули й методики самонавіювання.Самонавіювання можна застосовувати для викорінення будь-якоі поганої звички і для досягнення певних результатів. Наприклад, можна навіяти собі хороший настрій, цікавість, уміння комусь сподобатися.Це вміння впливати на самого себе.Такий вплив може бути довільним і мимовольним. Якщо людину мучить зубний біль і вона запевняє себе, що біль пройшов він дійсно проходить, це - довільне самонавіювання. Якщо ж, наприклад, хто-небудь, начитавшись медичних книг уявляе себе хворим, при цьому можуть з’явитися навіть деякі ознаки відповідної хвороби, то в цьому випадку ми маємо справу з мимовільним самонавіюванням. Кожна дія, емоція або думка залишають слід у нашій психіці, завдяки чому вони одержують бажання повторитися. І якщо частіше виконується будь-яка дія чи емоція то увага є довше спрямована на певну думку, і вони одержують більшу силу і бажання щоб повторитися, реалізувати.

В контексті актуальних проблем психології розвитку соціально активної особистості моряка вагоме місце належить формуванню його самосвідомості, навичок самооцінки, саморегуляції поведінки та діяльності в екстремальних умовах, які характерні для цієї професії. Феномен самосвідомості більш глибокий за своїм психологічним змістом, ніж проблема свідомості. Психологічний аспект дослідження зазначеної проблеми припускає розкриття самосвідомості як особливого процесу розвитку людської психіки, спрямованого на регулювання особистістю своїх дій на основі усвідомлення власних можливостей, емоційно-ціннісного ставлення до себе. В акт самосвідомості індивіда втягуються не лише окремі психічні процеси в різних комбінаціях, але й вся система його психічних властивостей, якостей, особливості мотивації, емоційно-почуттєвої, вольової сфери в будь-який момент. У психологічній структурі особистості моряка самосвідомість є центральною ланкою, яка характеризує рівень його професіоналізму, а отже, успішність професійної діяльності. Психічна саморегуляція грає виняткову роль у будь-якій діяльності, особливо у діяльності, пов’язаній з випробовуваннями, які стосуються досить обмеженого кола людей, які перебувають на кораблі. Рівень їхньої саморегуляції психічних станів, поведінки зумовлений насамперед ступенем розвитку їхніх вольових якостей і виступає запорукою успіху конкретного завдання. Наприклад, численні дослідження показали, що у живих організмів добові ритми активності і спокою, обмінних процесів, працездатності у постійних умовах є досить стійкими і наближаються до 24-годинної періодичності. В умовах корабельного життя спеціалісти несуть вахту за змінами, які постійно переміщуються по осі часу. Періодичні переміщення у розкладі вахт призводять до десинхронізації ритму сну і праці, що посилює сонливість, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, настрою, утоми. Самовладання як одна із складових саморегуляції проявляється в збереженні не тільки зовнішнього, а й внутрішнього спокою. У неприємній ситуації слід дотримуватися принципу: «Не хвилюватися через те, чого я змінити не можу». Дуже важливо зняти внутрішнє, емоційне напруження, яке шкодить здоров'ю, негативно позначається на поведінці людей. Самонавіювання використовують для саморегуляції психічних станів разом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу.

Переключення уваги полягає у тому, що ви самостійно можете раптово спрямувати свою увагу з об'єкта думки, який вас хвилює, на інші об'єкти, яких у даній ситуації навіть немає, але вони можуть викликати позитивні переживання.

Самопідбадьорювання — це звернення до самого себе для того, щоб зміцнити віру в себе, вмовити не хвилюватися, повірити в успіх підготовки до роботи на флоті («Я все зможу, я всього доб'юсь», «Перебування далеко від землі мене не лякає» тощо). Можна самого себе картати («Що, став розмазнею?»; «Чого розкис?») або вдатися до самокритики у присутності інших, що набагато ефективніше.

Самопереконання — це вміння переконати себе у здатності регулювати свої настрої, почуття, вчинки; це дискусія із самим собою, наведення аргументів, доказів на користь стримування, регулювання емоцій. Важливо, щоб у моряка було сформовано почуття патріотизму, усвідомлення свого обов'язку перед іншими, перед суспільством.

Самонаказ — це наказ собі діяти у певних екстремальних ситуаціях. Так, за самонаказом: необхідно звикати до нових умов життєдіяльності, вставати вранці, коли цього робити не хочеться, виконувати розпорядження, дотримуватися режиму, дисципліни, доводити розпочату справу до кінця.

Самонавіювання побудоване на тих самих механізмах, що й самопідбадьорювання. Власне слово як подразник спрямовується на свою психіку. Ефективність самонавіювання залежить від уміння повністю відволікатися від усього стороннього і переключатися лише на зміст формул самонавіювання і відчуття того, що вони відбивають, який зміст несуть. Організм людини під виливом тривалих нервових, психічних напружень зазнає втоми. У цьому випадку йому потрібна розрядка — релаксация. Способами релаксації можуть бути наступні заходи:

1) сон, якщо можна в ситуації напруження заснути;

2) автотренінг, коли людина ніби оволодіває функціями свого організму, не підвладними свідомій регуляції (серцебиття, дихання, теплові відчуття та ін.). Завдяки тривалій, постійній регуляції фізіологічних станів знімаються небажані емоції, зайві хвилювання.

Існує багато методів, за допомогою яких індивід регулює не тільки власну поведінку, а й поведінку інших. Серед них важливе місце належить автотренінгу. Цей психотерапевтичний метод поєднує в собі елементи самонавіювання та саморегуляції. Він допомагає управляти своїми емоціями, відновлювати сили і працездатність, знімати велике нервове напруження.

Узагальнення результатів досліджень психологів дало можливість зробити ряд висновків:

1. Діяльність моряків є однією з найскладніших суспільно значущих видів діяльності, яка висуває до особистості особливі вимоги. Особливі умови полягають в її екстремальності: високій динаміці і напруженості, в системі обмежень щодо особистості: часових, просторових, матеріальних, моральних та інших. Розроблено структуру найбільш значущих для моряка груп якостей: професійної мотивації, професійного досвіду та психічних функцій, емоційно-вольових та сенсомоторної сфери.

2. Проблема позитивного самонавіювання моряків є однією з маловивчених у психології через методологічні, інструментальні складності дослідження. Професійна самосвідомість моряків до сьогодні не була предметом ґрунтовного психологічного аналізу і являє собою один із невирішених аспектів психологічної науки та практики.

3. Структура професійної самосвідомості моряка включає такі взаємопов’язані компоненти як когнітивний, оцінний та поведінковий. Запропонований комплекс психологічних методик дає можливість проаналізувати стан їх сформованості у всіх вікових груп, посадових категорій.

4. В процесі експериментального вивчення психологічних особливостей розвитку професійної самосвідомості моряків виявлено, що на їх компоненти впливають соціально-економічні проблеми розвитку України та її флоту, процеси реорганізації, умови контрактів, міжособистісні стосунки, незадоволеність особистісних потреб в умовах контрактів, психологічна культура. Недостатньо сформованими елементами психологічної культури є рівень знань про себе, навички безконфліктного спілкування у колективі та психічної саморегуляції поведінки в складних умовах.

5. Виявлено, що з вислугою років, з віком відбуваються певні зміни у професійній самосвідомості моряків. Стався зсув в системі цінностей, відбулась трансформація у них показників зазначеної свідомості із суспільно орієнтованих на вузько особистісні; певним чином підсилилося прагнення до професійного самовдосконалення, характерною стала невпевненість у своєму професійному майбутньому.Напружує ситуацію високий рівень конкуренції на ринку праці.

6. Розроблена програма розвитку та корекції професійної самосвідомості моряків, в основу якої покладено соціально-психологічний супровід, корекцію “Я-концепції” особистості, їх психологічну підготовку. Формуючий експеримент засвідчив ефективність впливу позитивного самонавіювання разом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу тощо для саморегуляції психічних станів.

Проведені дослідження не вичерпують всіх аспектів проблеми професійної самосвідомості моряків, а перспективними напрямками подальших досліджень можуть стати наступні аспекти: трансформація суспільної свідомості у самосвідомість моряків; вплив навчального і виховного процесів на складові професійної самосвідомості різних категорій моряків; психологічний відбір кандидатів на навчання у морехідні навчальні заклади та на роботу за контрактом.


Список використаної літератури

1. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности, Москва,1991

2. Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л. та ін.; За наук. ред. Винославської О.В.. Психологія:Навч. посіб. Київ: Фірма "ІНКОС", 2005

3. Корольчук М.С. Психофізіологія працездатності корабельних спеціалістів в екстремальних умовах. Київ: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, 1996

4. Криворучко П.П. Психологічне забезпечення професійної діяльності корабельних спеціалістів у тривалому плаванні. Дисертація кандидата психологічних наук. Київ: КВГІ,1998

5. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник.: Київ, 1995