Смекни!
smekni.com

Соціальна перцепція й повсякденна свідомість (стр. 1 из 3)

Соціальна перцепція й повсякденна свідомість


Соціальна перцепція є сприйняття соціального об'єкта. Основний соціальний об'єкт - людина. Виходить, соціальна перцепція є сприйняття іншої людини. Така, наприклад, точка зору Хайдера: «Ми будемо говорити про несоціальну перцепцію, коли маємо на увазі сприйняття неживих об'єктів, і... про соціальну перцепцію, коли маємо на увазі сприйняття іншої людини». М. Теджфел справедливо відзначає, що в такому рішенні не враховується, що сприйняття іншої людини охоплює досить велике коло явищ від сприйняття фізичних характеристик людини до винятково складних умовиводів про його особистісні особливості. Крім того, не цілком ясно, чи буде соціальним із цього погляду сприйняття статуї або портрета й у якому ступені соціальна антропоморфічна інтерпретація руху геометричних фігур у відомих досвідах Хайдера й Зиммеля.

Відсутність чіткого розуміння специфіки соціального і його відносини до психічного веде до того, що соціальна психологія усе більше виявляє тенденцію до концептуального злиття із загальною психологією. За словами Маклеода, «проблема соціальної детермінації сприйняття не є якась особлива проблема, а просто логічний і неминучий результат розвитку гарної теорії сприйняття». Ця тенденція в соціальній психології бере свій початок у ранніх роботах М. Шерифа, що ще в 1935 р. говорив про те, що соціальна психологія, вивчаючи індивідуальні розходження в реакції на соціальне середовище, ніколи не визнавала, що культурні групи можуть відрізнятися друг від друга по своєму поводженню через фундаментальне розходження в сприйнятті соціальних ситуацій.

Однак, незважаючи на те, що об'єкт дослідження (сприйняття людини) описується в термінах загальної психології, його сутнісний зміст не укладається в ці концептуальні рамки. У зв'язку із цим висловлюються міркування про те, що «ототожнення соціальної перцепції зі сприйняттям іншої людини - невірно. Точніше було б «пізнання іншого» або «соціальне пізнання». Іншими словами, логіка самого об'єкта як би проривається, незважаючи на спроби загнати його в рамки індивідуальної психології. Це стає помітно вже при більше докладному з'ясуванні специфіки сприйняття людини як соціального об'єкта. На думку Р. Таджури, «сприйняття людини ставиться до процесів, за допомогою яких людина довідається про інших людей, їхніх характеристиках, якостях і внутрішніх станах... Як фізичний об'єкт людина в основному не відрізняється від інших фізичних стимулів. У тім же змісті, що ми сприймаємо головним чином їхні психологічні властивості й можливості по різних ознаках, люди, безсумнівно, особливі об'єкти (тварин і інші суті можна розглядати як найпростіші приклади цього класу)». Розвиваючи далі цю думку, Р. Таджури підкреслює, що наші спостереження стосуються того, що відбувається усередині людини, строго психічних явищ (намірів, емоцій, думок і т.п.). Крім того, спостерігаючи за людьми, ми робимо висновки про відносини між ними, зокрема про такі явища, як любов, дружба й т.п. Далі, ми виходимо з того, що спостережуваний нами людина має свідомість і волею й здатний сприймати своє оточення, що у свою чергу визначає його дії. Тому спостерігач, потрапляючи у феноменальне поле спостережуваного, змінює його й тим самим створює певний артефакт у процесі вивчення. Крім того, велике значення має та обставина, що й спостережуваний, і спостерігач - обоє люди. Це дозволяє спостерігачеві робити висновки про внутрішні стани спостережуваного за аналогією із власними переживаннями.

Якщо підсумувати все сказане вище, те специфіку сприйняття людини людиною можна звести до трьох моментів: у процесі цієї перцепції більша увага приділяється внутрішньому змісту (наміру, відношення й т.п.), ніж зовнішній формі об'єкта; процес сприйняття має властивість взаємності, він транзактен; і, нарешті, спостерігач у силу своєї подібності зі спостережуваним може робити висновки за аналогією.

Така запропала основа досліджень психологічних закономірностей сприйняття людини людиною.

Кількість досліджень у цьому напрямку в соціальній психології винятково велике. Досить перелічити найважливіші з них: розпізнання емоцій (залежно від віку, підлоги, індивідуальних особливостей людини); здатність «оцінювати» інших, вимір цієї здатності, процес пізнання іншого, залежність сприйняття від ситуації, когнітивні характеристики цього процесу (ефект «ореола», «логічної помилки», стереотипи й т.п.); відношення між спостерігачем і спостережуваним (взаємозалежність їхніх характеристик).

Зрозуміло, не всі ці проблеми мають рівне значення. У деяких з них, як у фокусі, концентруються основні завдання й труднощі всієї області. До таких тем треба, на наш погляд, віднести дослідження когнітивних процесів і соціального стереотипу. Важливе місце в теоретичному аналізі не тільки сприйняття людини людиною, але й у цілому закономірностей повсякденної свідомості, особливо формування на цьому рівні причинно-наслідкових зв'язків, починають займати дослідження атрибуції. Нарешті, варто згадати міжособистісні відносини, що включаються звичайно в область під назвою міжособистісна атракція (привабливість, тяжіння друг до друга), де звичайно розглядаються популярність, дружба, любов і тому подібні явища.

Для більшості досліджень соціальної перцепції характерна одна загальна риса, яку варто мати на увазі при знайомстві з даними, що нижче приводяться. По суті, у них вивчається перше враження про людину. Кількість же досліджень стійких відносин типу знайомства, любові, дружби й т.д. досить незначно.

Це пояснюється двома причинами. З одного боку, дослідження набагато більше складні: вони припускають ретельний контроль досліджуваних змінних в умовах, найчастіше непідвласних експериментаторові, у них більше ефект впливу експериментатора, вони вимагають більших засобів. З іншого боку, уважається, що перше враження в ряді випадків має велике значення для подальшого розвитку відносин, що «принципи, застосовні до формування першого враження, можуть бути з успіхом поширені на процес організації інформації на наступних етапах» і що багато значимих контактів обмежуються єдиною зустріччю.

Так чи інакше, але факт залишається фактом: дослідження пізнання людини людиною обмежується вивченням ефекту короткочасної експозиції. По суті, вивчається, як, виходячи з незначного обсягу інформації, людина робить, а точніше кажучи, в умовах лабораторного експерименту ви нуждає робити умовивід про ряд невідомих йому в цей момент параметрах.

Випробуваний свідомо ставиться в положення, коли він змушений робити висновки про внутрішні характеристики іншої людини по зовнішніх ознаках в умовах дефіциту часу.

Так, досліджувалися різні ефекти, що супроводжують цей процес. До них ставиться відкритий в 1907 р. Уеллсом і названий Е. Торндайком ефект «ореола» - поширення однієї якості, «фарбування» їм всіх інших. Він особливо проявляється, коли експерти оцінюють моральні якості по шкалі «гарний - поганий». У цьому випадку людині, певному як «гарний», приписуються інші властивості («надійний», «добрий») з позитивних. Було показано, що цей ефект - один з механізмів ущільнення одержуваної інформації, прискорення процесу її переробки.

Близько до цього стоїть феномен, названий «логічною помилкою». Експерти (судді) звичайно мають певні думки про взаємозв'язок якостей. Так, якщо людина оцінюється високо по шкалі агресивності, те цьому супроводжує висока оцінка по енергії. Дане явище детально досліджував С. Аш.

Ще один відзначений феномен - «ефект поблажливості» складається в тенденції оцінювати інших (а також себе) високо по шкалі позитивних характеристик і низько по негативним.

Велика кількість досліджень бути присвячено «ефекту пріоритету», що виявив в 1957 р. А.С. Лачинс. У його експерименті випробуваним зараховували в різній послідовності два параграфи, у яких об'єкт описувався: в одному як экстраверт, в іншому як інтроверт. У контрольній групі випробуваним зараховували по одному з параграфів, в експериментальних - обоє в можливих послідовностях. Досвіди переконливо показали вплив знайомства з першим параграфом на сприйняття другого.

Досить інтенсивно розвиваються ті області дослідження, у яких мова може йти про людину взагалі. Такі дослідження атрибуції, тобто процесів інтерпретації причинно-наслідкових зв'язків у навколишній дійсності.

Предметом вивчення в атрибутивних процесах є способи пояснення людиною для себе навколишньої дійсності. Загальне в цих двох сфер дослідження в тім, що основний досліджуваний агент дії у феноменальному полі суб'єкта - інша людина.

Основоположником досліджень атрибутивних процесів уважається Ф. Хайдер, роботи якого, за свідченням М. Дойча, вплинули на К. Коффку, К. Левина, Дж. Гибсона.

Суть концепції Хайдера така. Людина прагне до формування несуперечливої й зв'язної картини миру. У цьому процесі в нього виробляється, по вираженню Хайдера, «життєва психологія» як результат спроб пояснити для себе причини поводження іншої людини й насамперед, що викликали його мотиви. Так само, як учений, будь-яка людина прагне виявити певні закономірності для того, щоб з їхньою допомогою швидко орієнтуватися у світі. Згідно Хайдеру, для того щоб пояснити соціальне поводження, необхідно вивчати психологію здорового глузду. Вона опирається на ряд понять, які можуть бути зведені в наступну тезу: «Люди усвідомлюють своє оточення й події, що відбуваються в ньому, вони досягають цього шляхом сприйняття й інших процесів, вони випробовують вплив з боку особистого й безособового оточення, вони приймають зміни в оточенні, вони можуть і намагаються викликати ці зміни, у них є бажання й почуття, вони пов'язані з іншими одиницями, вони з'ясовні відповідно до певних стандартів».

Сприймаючи соціальний мир, людина організує своє сприйняття, пояснюючи мир і прагнучи до збалансованості відбитої картини. Ідеї балансу й пояснення (атрибуції) - центральні в концепції Хайдера.