Соціальні ролі та особистість

Особистість як дзеркало світу, фактори, що впливають на її формування та розвиток. Визначення ступеню впливу національного менталітету на особистість. Рольовий розподіл в групі та різновиди ролей, їх функціональні особливості. Суб'єктність особистості.

Вступ

Вивчення теми «Соціальні ролі та особистість» актуальне, тому що, зрозумівши значення та місце особистості у суспільстві, її роль не лише в сім'ї та родині, у будь-якому колективі, на робочому місці, а й для покоління загалом, можна визначити власне місце в суспільстві й відповідно моделювати та коригувати власну поведінку, а також передбачати поведінку інших відповідно їх соціальних ролей.

Мета реферату полягає у тому, щоб дослідити місце особистості в суспільстві та її поведінку згідно соціальної ролі.

Виходячи з мети, потрібно розв’язати наступні завдання:

– визначити, хто це – особистість;

– з’ясувати, як національний менталітет впливає на особистість;

– проаналізувати соціальні ролі та їх зв'язок з особистістю;

– дослідити місце особистості в суспільстві.

Для написання реферату було використано сучасну літературу та твори відомих вчених-психологів.


1. Особистість та вплив національного менталітету на особистість

1.1 Особистість – дзеркало світу

Людина як творча істота постійно створює власний світ і саму себе. Тому людське «Я» – це світ розвитку людських сутнісних сил. В світі людини знаходиться об'єктивний зміст її родової сутності. Цей світ – не середовище і умова існування людини, а сама людина в її об'єктивному бутті. Дійсно реальною практичною істотою людина є у своєму світі, який вона сама створює. Саме в діяльності з перетворення світу, перш за все, і виявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини.

Будучи суспільною істотою, людина разом з тим є окремою індивідуальністю. Як спосіб буття особистості, як суб'єктивність, яка формується в результаті власної діяльності, індивідуальність – це не риса і не специфічність, а сама особистість, яка є дзеркалом світу.

Особистості поза індивідуальністю не існує. Якщо індивід, щоб стати особистістю, повинен набути соціальної сутності, то, не набувши своєї індивідуальності, особистість не набуде самостійного буття. Індивідуальні особливості особистості видаються не як випадкові, неповторні, одиничні її властивості, а як реалізація її соціальної сутності, як відображення соціального в індивідуумі. Індивідуальність не означає незалежності індивіда від суспільства, а спосіб буття в ньому.

Індивід є не тільки одиницею роду, але й його найсуттєвішою характеристикою. У людському індивідуумі інтегруються соціально значущі риси. З одного боку, «світ людини» – це суспільне існування індивідів, з іншого боку, «світ людини» є автономним, він є об'єктивною цілісністю, що підпорядкована об'єктивним законам. Суперечливість системи «людина-світ» є джерелом як самого розвитку людини, так і її світу.

Потенційно людина як особистість – це безкінечна, універсальна, загальна істота, актуально вона завжди обмежена. Це протиріччя вирішується у процесі того, як індивід, розвиваючись в особистість, розширює своє буття у часі, включаючи себе у час роду (історію). Історія є процес послідовного вирішення протиріччя між потенційною безкінечністю людини і її актуальною обмеженістю та породженням цього протиріччя у нових соціально-культурних умовах. Чим ширшими й багатшими є зв'язки людини з оточуючим світом, іншими людьми, тим більшими можливостями вона користується у розвитку своєї особистості, тим більш універсальною постає форма її культурного життя. Адже культура є головним показником не якогось особливого, а саме суспільного розвитку людини.

Освоюючи свою родову сутність у формах культури, індивід стає культурно-історичним суб'єктом, що робить історичне минуле його власним минулим, а майбутнє, як його майбутнє, за яке він відповідає. І цією подвійною залежністю визначається діяльність індивіда у теперішньому, а також його свобода і відповідальність. У цьому випадку він перестає бути функціонером, він стає особистістю.

Особистість є завжди своєрідним зв'язком унікальності і універсальності. У ній передбачають одне одного і протиборствують різні «Я», що рухаються в сторону унікальності, неповторності, самостійності окремого «Я» і в сторону його універсальності, зверненості до безкінечного світу.

Таким чином, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою цей її індивідуальний, особистий світ вміщує в себе «світ людини».

1.2 Вплив національного менталітету на особистість

Основною рисою українця прийнято вважати перевагу особистого над загальним. В індивідуальному житті виявляється це в підкреслюванні свого «я» і в змаганні до самовияву. В родині є мала родина, тобто після одруження діти відділяються від батьків, отримують власне окреме майно, символізоване власною хатою; їхній зв'язок з батьками є виключно почуттєвого характеру. Громада в українців – це «добровільне товариство людей». В Україні історично склалося так, що «народна воля стоїть понад князівським правом». Потреба князя була неминуча, його вибирали, але коли він не задовольняв потреб народу, або ж коли зловживав своєю владою, його проганяли. Крім того, українці схильні до федералізму.

В Україні міцне почуття Божої всеприсутності, внутрішня розмова з Богом, тайне думання про Божу волю над собою.

Українець – інтровертивний тип, в ньому переважають почуття, підсвідоме. Українська поезія не розлучається з природою: природа оживляє її, поділяє з нею радощі й журбу людської душі; трави, дерева, птаство, звірята, світила неба, ранок і вечір, весна і сніг – усе дише, думає, відчуває разом із людиною, все відгукується до неї чарівним голосом, – голосом то співчуття, то надії, то осуду. На Україні квітками пишається майже чи не кожний двір хлібороба.

З поетичності українця випливає любов до жінки.

Чуттєвість українського народу призводить до заперечення раціоналізму, є навіть схильність до пасивізму, що виявляється у нереальному мрійництві, яке призводить до творення утопій. При пропорційно заслабій волі та інтелігентності пояснюється легка запальність і швидке охолодження; пояснюється також дратівливість на дрібниці і байдужість до дійсно важливих речей. З притаманною для українців релігійністю віра нашого народу в добро скрізь ототожнюється з свободою.

Корінь нашого лиха в надмірному обособленню та індивідуалізмі. Українські люди, не зв'язані між собою ні в просторі, ні в часі посідають сталу тенденцію до диференціації (поділу) при великій нездатності до інтеграції (об'єднання).

Брак визнання авторитету одностайно підкреслюється як важливий недолік українця. Вшанування авторитету розвинулося в українців у формі вшанування ідеї, яка набирала сили закону. Навіть людина здобувала значення не завдяки успіхам, становищу, розумові, а передусім, тому що зуміла підпорядкувати себе ідеї. В обороні ідеї українці розвивають глибоку жертовність, якої не можна було сподіватися при їх малій агресивності.

Аналіз історичних процесів доводить, що тільки завдяки глибокому відчуттю традицій український народ не перетворився на етнографічну масу.

Отже, національний менталітет визначає певні риси особистості українця: одвічне прагнення до незалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана до природи, жінки, любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі, не останньої особи в суспільстві – це риса саме українців.

2. Соціальні ролі

Соціальна-типові риси – це природний атрибут кожної людини. Будучи відносно стійкою якісно визначеною соціальною реальністю, соціально-історичний тип особистості не існує до і поза індивідами.

Людина усвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність до певних соціальних груп і організацій, завдяки яким вона бере участь у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль у вихованні і становленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. На основі особистих контактів між членами групи виникає мережа емоційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин – об'єктивних (суспільних) і суб'єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп.

Ще Платон стверджував, що на самоті людина поводиться раціонально, а у натовпі – вона жертва стадних інстинктів.

Соціальність, що виявляється в сумісній поведінці людей, має особливу властивість, яка полягає у великій силі впливу на окремих індивідів, в автоматичності механізму її дії, в його підсвідомості і блискавичності спрацьовування.

Становлення «Я» відбувається дійсно в ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди – це прості реакції на погляди інших, а тому, що ці ситуації є разом з тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується особистість, в них вона усвідомлює себе, не просто вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними.

Соціальні ролі існують в колективах, групах, де кількість людей невелика, обмежена, об'єднує їх спільна функція, мета, робота та ін. Кожен член групи набуває відповідного статусу, як тільки потрапляє до неї. Статус – сукупність об'єктивно властивих людині характеристик, що визначають сприйняття її іншими членами групи, самосприйняття і, як з цього виходить, її становище в системах групових відносин.

Соціальна роль – це ще одна характеристика індивіда в групі, тісно пов'язана зі статусом, і в самому загальному визначенні вона є поведінкою, яка соціально очікується від людини – носія певного статусу. У більшості груп існують чітко визначені ролі. Якщо норми описують, як потрібно поводитись всім членам групи, то ролі – це правила, яким повинні відповідати люди, що займають в групі певні позиції.

На підприємстві, наприклад, начальник і підлеглий виконують різні ролі і передбачається, що в цій ситуації вони поводитимуться по-різному.

Як і норми, ролі мають велике значення для життєдіяльності людей, бо завдяки їм люди знають, що можна очікувати один від одного. Коли члени групи слідують ряду конкретних, ясно окреслених ролей, вони почуваються задоволеними і успішно діють.

Для забезпечення ефективності групової діяльності, досягнення групових цілей потрібні розподіл і кооперація функцій. Типологій групових ролей досить багато, в їх основі лежать відносини влади – підпорядкування або переваги – відторгнення.

Найбільш яскраве уявлення про рольовий розподіл в групі дає аналіз таких груп, де є жорстка ієрархія, нестача ресурсів і проблеми з їх розподілом. Статусно-рольовий розподіл в такій групі найчастіше визначається таким набором ролей:

лідер групи , найенергійніший, авторитетний, користується правом першочергового присвоєння благ;

друга особа в групі з відповідним правом на блага, менш енергійна, але часто більш інтелектуальна, часто є хранителем групових норм і правил;

наближені , опора, соратники;

опозиція , підгрупа незадоволених своїм статусом, але змушених підпорядковуватись; по відношенню до них застосовується політика «батога та пряника»;

блазень , який дозволяє собі (з дозволу лідера) критичні зауваження, підтримує видимість демократії, свободи слова та ін.;

цап-відбувайло , особа, яка приймає на себе групову агресію. Така роль для групи є необхідною для згуртування, демонстрації єдності. Якщо особа не згодна зі своїм статусом і покидає групу, знаходиться інший на цю роль. Досить сильно такий груповий тиск виявляється і в групах соціально незрілих особистостей – дітей, правопорушників.

Існує дві потенційно небезпечні ситуації, пов'язані з соціальними ролями. Перша полягає в тому, що людина може настільки «увійти в роль», що його особистісна ідентичність і його особистість просто зникають. Друга небезпечна ситуація, що пов'язана з соціальною роллю – це та ціна, яку доводиться платити, якщо дії людини не відповідають очікуванням оточуючих. Очікування, пов'язані з соціальними ролями, особливо часто призводять до непорозумінь, якщо розподіл цих ролей довільний або несправедливий.

Наприклад, якщо людина вибрала роль студента, і якщо вона буде добре працювати, то імовірно, що колись вона може взяти на себе роль професора або адвоката, або президента фірми.

Отже, людина є «соціальною істотою», яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки, особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього процесу є встановлення контролю дій особистості тому уявленню про неї, яке складається в оточуючих. Соціальні ролі різноманітні, всі вони цікаві та важливі. Можливо, найважливішою соціальною роллю в групі є роль лідера, бо від здібностей лідера залежить успішність діяльності групи, а іноді і саме її виживання. Жорстка ієрархія підпорядкованості і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда своєю роботою забезпечують турбота про громадян та дотримання високих соціальних стандартів.

3. Місце особистості в суспільстві

В родинну соціальну інституцію людина включена з народження. Активною стадією її перебування в цій інституції можна вважати створення своєї сім'ї, народження дітей, відхід від матеріального утримання батьків.

В педагогічній соціальній інституції людина теж перебуває з дитинства. Переломною стадією соціалізації є продовження удосконалення своєї кваліфікації, професійної освіти, коли людина вже працює після отримання дипломів про середню загальну або спеціальну чи вищу освіту, хоча деякі індивіди одержують освіту, працюючи в трудовій сфері.

Включення в економічну соціальну інституцію відбувається на стадії переходу людини до самостійного матеріального забезпечення з моменту працевлаштування.

Одержання паспорту й права брати участь у виборах до державних і місцевих органів влади є стадією включення в політичну соціальну інституцію. Але активна участь у політичному житті пов'язується з роботою у владних структурах, з громадсько-політичною діяльністю активістів у партійних осередках, з формуванням у населення громадської думки в руслі тієї чи іншої ідеології.

Активна участь в культурницькій соціальній інституції починається на стадії здатності до активного творення матеріальних і духовних цінностей, а не тільки пасивного «споживання» продукції культури.

Що стосується релігійної соціальної інституції, то до неї долучаються люди протягом усього життя – від народження й до глибокої старості.

Підготовчий період до повноцінного й активного включення в соціальні інституції суспільства закінчується на певних рівнях статусу в кожній з них.

Люди з більш високим рівнем соціалізації мають достатню освіту і здатні формувати більш-менш задовільні соціогенні потреби, які переважно короткотермінові, творчо малонасичені, реалізація яких хоч і супроводжується радісними й втішними емоційними переживаннями, але не дає відчутного стану творчої самореалізації. Вони в трудовій сфері в основному орієнтовані на заробіток, тобто на задоволення загальної соціогенної потреби в накопиченні вартісного резерву, який можна було б використати в своїй діяльності в соціальних утвореннях інших соціальних інституцій, наприклад, в сім'ї для виховання й утримання дітей, в художній студії для реалізації своїх художніх здібностей тощо.

Люди з високим ступенем соціалізації здатні формувати далекосяжні соціогенні потреби. З їх числа виходить еліта, яку становлять інтелігенція, творчі люди, здатні ставити стратегічні цілі щодо задоволення своїх творчих соціогенних потреб високої суспільної значущості: вчені, винахідники, письменники, художники, композитори, актори, громадські, політичні діячі.

У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях, що вимагає освоєння нових нормативів, законів, регламентів, а це означає, що відбувається подальша соціалізація особистості. Крім того, особистості, особливо з числа еліти, не тільки засвоюють певні регулюючі положення правового й морального походження, але й беруть участь в удосконаленні й творенні законодавства, тих чи інших нормативних положень різних організацій і соціальних структур. Особистості з числа еліти, як правило, очолюють різні соціальні утворення й керують процесом творення матеріальних й інформаційно-ідеальних цінностей середовища. Саме дорослій стадії соціалізації відповідає найбільш ефективне творення штучного соціального і штучно-природного середовища.

Суб'єктність особистості зумовлена ступенем соціалізації і здатністю приймати рішення або самостійно щодо своєї діяльності, або як лідер щодо діяльності групи.

Суб'єктність особистості визначається:

o ступенем свободи прийняття рішень у процесі задоволення своїх матеріальних і духовних потреб у взаємодії з іншими суб'єктами;

o свідомою активністю суб'єкта в його конструктивній діяльності (тобто в творенні ціннісного штучного середовища);

o приватною власністю майна і вартісних (валютних) резервів;

o статусом у кожній соціальній інституції (в трудовому колективі, в громадсько-політичній організації, в аматорській студії, в сім'ї тощо);

o моральними і правовими, формальними і неформальними регламентами (правами й обов'язками за статусом організації, правилами, звичаями громад тощо).

Формально суб'єктність може змінюватись від абсолютної свободи в прийнятті рішень і до абсолютної залежності від рішень іншого індивідуального або колективного суб'єкта. Наприклад, суб'єктність людини творчої професії має високий ступінь, а військовослужбовця, діяльність якого регламентована дисциплінарним статутом, має низький ступінь.

Отже, особистість знаходиться в суспільстві з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина, а це означає, що вся діяльність цього громадянина підпорядковується законодавству країни, і він несе відповідальність за свої дії і вчинки. З цього моменту громадянин стає повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.


Висновки

У процесі написання реферату я досяг мети: дослідив зв'язок особистості та соціальних ролей, і розв’язав дослідницькі завдання: визначив, хто є особистістю та як національний менталітет впливає на особистість; проаналізував вплив соціальної ролі на поведінку особистості; дослідив місце особистості в суспільстві. Зазначене дає підстави для наступних узагальнень.

Отже, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування. Вона – єдність соціального і індивідуального, сутності і існування. Особистість визначається не «індивідуальним світом», а тим, якою мірою індивідуальний, особистий світ вміщує «світ людини».

Національний менталітет визначає певні риси особистості українця: одвічне прагнення до незалежності, свободи. Крім того, притаманні глибока пошана до природи, жінки, любов до рідного краю. Соціальна роль лідера, в крайньому разі, не останньої особи в суспільстві – це риса саме українців.

Людина є соціальною істотою, яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки. Особистість формується у взаємодії з іншими особистостями. Найважливішою соціальною роллю в групі є роль лідера. Соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда забезпечують турбота з боку держави та дотримання високих соціальних стандартів.

Особистість знаходиться в суспільстві з народження. Правосуб'єктність індивіда в істотній мірі офіційно визначається отриманням паспорта громадянина. Діяльність громадянина підпорядковується законодавству країни, він несе відповідальність за свої дії і вчинки, є повноцінним суб'єктом правової діяльності в суспільстві. У ході реалізації програм життєдіяльності особистість просувається вгору сходинками статусу у відповідних соціальних інституціях.


Список використаної літератури та джерел

1.А.Ф. Бондаренко «Социальная психология личности». – К., 1991.

2.В.В. Москаленко «Соціальна психологія». – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – 687 с.

3.Л.Е. Орбан-Лембрик «Соціальна психологія». – К. Либідь. 2006. – 556 с.

4.В.Т. Циба «Системна соціальна психологія». – К., 2006. – 327 с.

5.В. Янів «Нариси до історії української етнопсихології». К. Знання. 2006. – 340 с.