Смекни!
smekni.com

Соціально - психологічний тренінг як засіб активного впливу (стр. 1 из 6)

Курсова робота

зі спеціальності “ Практична психологія”

на тему: “Соціально-психологічний тренінг як засіб активного впливу “


План:

Вступ.

1. Соціально-психологічний тренінг, як засіб підвищення комунікативної компетентності.

1.1 Теоретичне підгрунтя комунікативного соціально-психологічного навчання.

1.2 Зміст та характеристика соціально-психологічного тренінгу.

1.3 Завдання, принципи та стадії тренінгового процесу.

2. Теоретичні та практичні аспекти організації соціально-психологічного тренінгу.

2.1 Методи соціально-психологічного тренінгу.

2.2 Особливості застосування вправ у соціально-психологічному навчанні.

2.3 Організація роботи та аналіз емпіричного дослідження.

Висновки.


Спілкування є необхідною умовою існування людини, одним з найважливіших чинників її соціального розвитку. Без спілкування людина не жити чи працювати, задовольняти свої потреби – це умова розвитку особистості. Саме слово “спілкування” вказує на щось спільне, колективне, те, що об‘єднує людей. Але потрібно пам‘ятати, що кожна людина – це особистість, індивідуальність, і для того щоб вміти адекватно сприймати і розуміти її відношення, потрібно виявляти спостережливість, як до самої людини, так і до форми вираження цих відносин. Для цього потрібно мати певні знання, навички, уміння і постійно поглиблювати їх. Щоб взаємодія була цспішною, у особистості повинні бути сформовані такі психологічні якості, як здатність до емпатії, само рефлексії, ідентифікації, тощо.

Нажаль, дуже невеликій кількості людей в нашому суспільстві притаманні ці якості. Це найчастіше призводить до конфліктів і непорозумінь. В результаті цього страждають професійна, особистісна сфера особистості, а найголовніше це фізичне і психологічне здоров‘я самої особистості.Саме цими проблемами займається соціально-психологічний тренінг. За допомогою тренінгу людина може оволодіти певними знаннями і навичками у сфері взаємовідносин між людьми, а також тренінг дає змогу сформувати ті важливі психологічні якості, які потрібні для цього. Це дозволить людині бути вільною, уникати та успішно розв‘язувати конфлікти, а найголовніше зберігати своє здоров‘я та оточуючих.

Автор книги «Соціально-психологічний тренінг» Петровська Л.А. (1985), вивчаючи соціально-психологічні передумови і розробляючи практичні прийоми розвитку та удосконалення комунікативної компетентності, вказує, що необхідно постійно пам’ятати, що в її основі лежить не просте володіння мовою і іншими кодами спілкування, а особливості особистості індивіда в цілому, в єдності його почуттів, думок і дій, які розгортаються в конкретному соціальному контексті. Комунікативна компетенція займає особливе місце у формуванні рівня самоповаги індивіда. Адже результат будь-якої взаємодії з оточуючими кожна людина усвідомлено чи неусвідомлено роздивляється з точки зору оцінки своєї комунікативної компетентності. При цьому міру успішності задуманих актів впливу і використання засобів зробити враження на інших приймається нею за міру своєї комунікативної компетенції. Таким чином, комунікативна компетенція пропонує ситуативну адаптацію і вільне володіння вербальними і невербальними засобами соціальної поведінки. Як підсумок, комунікативна компетентність повинна розглядатися, як ідейно-моральна категорія, яка регулює всю систему відношення до природнього і соціального світу, а також до самої себе, як синтезу обох світів. [8]

Соціально-психологічний тренінг належить до комплексних методів соціально-психологічного навчання і впливу. Основною ціллю є підвищення компетентності у сфері спілкування. Ця ціль визначає соціальне призначання метода, безпосередньо пов’язаного з практичними задачами розвитку суспільства, а також створення сприятливих умов для розвитку особистості, удосконалення роботи з кадрами. При рішенні задачі, удосконалення роботи з кадрами, соціально-психологічний тренінг може бути особливо корисним, як при першопочатковому навчанні, так і в ході підвищення кваліфікаціїпредставників тих професій, об’єктом трудової діяльності яких є інша людина (перекладачів, медичних робітників, керівників, вихователів, юристів, психологів...) В їх професійній діяльності спілкування займає особливе, важливе місце. Від його ефективності залежить успіх діяльності в цілому. За рахунок правильної організації спілкування покращується результат сумісної діяльності, самопочуття її учасників, менше часу іде на рішення ділових проблем, створюється сприятливий для роботи соціально-психологічний клімат. Іншою сферою використання соціально-психологічного тренінгу є надання допомоги людині, яка має труднощі в спілкуванні. Розвиток практичної психології потребує від психолога опанування різноманітними діагностичними методами, а також методами психологічного впливу і навчання, до яких і відноситься соціально-психологічний тренінг.

Перші групи тренінгу були проведені в США (м. Бетель) учнями Курта Левіна. Історія їх виникнення така: в 1946 р. Декілька психологів зібралися, щоб обговорити поведінку учасників дискусійної групи, яку вони спостерігали в цей день. Тут же були присутні деякі члени цієї групи. Було співставлено бачення одних і тих же процесів поведінки учасників самими учасниками і психологами-спостерігачами. Вважається, що цей випадок в більшій мірі допоміг відкрити значущість зворотнього зв’язку в міжособистісному спілкуванні. Через рік, влітку 1947 р., таке навчання було спеціально заплановане. Незабаром цей метод поряд з програванням ролей, аналізом конкретних ситуацій, звичайними лекціями і семінарами вводиться в систему підготовки керівників. В основу методу лягла ідея про те, що більшість людей повинно жити і працювати в групах, але частіше за все вони не відповідають за свої вчинки в тому, як вони в них беруть участь. Якими їх бачать інші, які реакції, що викликані їх поведінкою.

Тренінгова група визначалась, як збори гетерогенних індивідів, які зустрілися з метою дослідити міжособистісні відношення і групову динаміку, яку вони самі породжують своєю взаємодією. Головним інтересом для учасників тренінгової групи є сама група. В 1964 р. Вийшов перший великий збірник, який зібрав досвід сімнадцяти років розвитку

тренінгової групи. В цьому збірнику тренінгові групи розглядалися, як спосіб допомогти людині в рішенні проблеми більшої особистісної

інтегрованості і як спосіб внесення змін у великі соціальні структури. Були названі чотири основні проблеми розвитку цього напряму: професіоналізація тренерів, модифікація методу тренінгової групи, розширення використання цього методу в нелабораторних умовах, ріст досліджувань і розвиток теорій. Інший напрямок розвитку тренінгу - «групи зустрічей» К. Роджерса - пов’язано з гуманістичною орієнтацією в психології. Основною задачею таких груп є рість особистості, надання допомоги особистості в досягненні аутентичного існування. Найбільш суттєвим на цьому шляху є розширення самосвідомості, тобто сфери самопізнавання самого себе. Так само як групова динаміка породила тренінгові групи, а гуманістична психологія - «групи зустрічей», інші теорії чи напрями в психології наповнювали своїм змістом групові форми психології впливу та навчання. Наприклад: в гештальттерапії Ф. Перлса акцент робиться на прийняття людиною в собі протилежностей, життя в гармонії з ними. [3]

Ключові засоби підвищення комунікативної компетентності потрібно шукати не в шліфовці поведінкових умінь і не в ризикованих спробах особистісної перебудови, а на шляхах активного пізнання індивідом природніх міжособистісних ситуацій та самого себе, як учасника цих діяльнісних ситуацій, на шляху розвитку соціально-психологічної уяви. Яка дозволяє бачити світ з точки зору інших людей.

Хто заважає людині бути комунікативно ефективним? Перш за все він сам. Точніше, його надлишкова увага до свого Я-образу, яка затуляє усвідомлення міжособистіної ситуації. В цьому лежать витоки недостатнього вміння спостерігати, слухати, питати та розмовляти з урахуванням своїх висловлювань і невербальних проявів.

Задача активного соціально-психологічного навчання складається з того, що, показавши людині його соціальну природу і тим самим знищивши суб’єктивне розуміння їх міжособистісних ситуацій, зробити його більш незалежним від особистісного Я-образцу і дати йому концептуальний інструментарій до проблеми Я-образцу в ситуації. Потрібно на чутливо-практичному досвіді переконати людину в тому, що успішність спілкування і будь-якої діяльності забезпечується міжособистісною взаємодією, а не індивідуальними зусиллями, тобто грунтується на розумінні людьми того, що навіть їх суб’єктивні досягнення завжди носять не індивідуально-психологічний характер, а соціально-психологічний характер. [8]

Соціально-психологічне навчання не повинно бути формалізованим відпрацюванням тих чи інших прийомів спілкування, які торкаються лише поведінкової компоненти почуттів, думок, дій. Адже педантичне дотримання правил спілкування ще не гарантія його ефективності: не випадково іноземця розпізнають по надмірній правильності вимови, а не по природному, особистісному оволодінні мовною культурою. [8]

Навчити людину колективній поведінці поза реальним колективом неможливо, і розуміння їм закономірностей соціально-психологічних процесів пролягає через досвід особистісної участі в цих процесах. За словами С.Л. Рубінштейна, об’єктивна, зовнішня зміна взаємовідносин людини з оточуючими, відображаючись в його свідомості, змінює і внутрішній психічний стан людини, перебудовує його свідомість, його внутрішнє відношення і до інших людей і до самого себе. [8]

Творець вчення про домінант академік А.А. Ухтомський пов’язував щастя людства з можливістю людей в майбутньому виховувати в собі здатність переключатись в життя іншої людини, здатність розуміння стрічної людини як конкретної, ні чим не замінної в природі самобутньої істоти, одним словом, коли виховується в кожному з нас домінанта на обличчя іншого. Тільки там, де постає домінанта на лице іншого, як на саме дороге для людини, вперше перемагається індивідуалістичне відношення до життя, світосприймання. Адже тільки в міру того, наскільки кожний з нас перемагає самого себе та свій індивідуалізм, йому відкривається лице іншого. І з того моменту, як відкривається лице іншого, сама людина вперше заслуговує, щоб про неї заговорили як про особу.