регистрация / вход

Теоретична база соціальної психології

Відношення до теорії як істотний пункт розбіжності між американською й західноєвропейською соціальною психологією. Основні тенденції розвитку теоретичної соціальної психології в Західній Європі, звертання до ідей Маркса. Ступінь автономності індивіда.

Відношення до теорії - істотний пункт розбіжності між американською й західноєвропейською соціальною психологією. В американській науці розвиток теорії виявився блокованим послідовним проведенням принципів позитивізму, згідно яким теорія - це необов'язковий інтелектуальний інструмент, довільна гіпотетична побудова, що винаходиться всього лише для систематизації емпіричних даних. Треба відзначити, що до початку 80-х років міф про другорядну роль теорії в науці неабияк збляк, і в самих США всі частіше лунають голоси на користь створення метатеорії, що дозволила б інтегрувати фрагменти соціально-психологічного знання, намітити перспективу розвитку науки в цілому.

У цьому зрушенні не останню роль зіграла західноєвропейська критика. Усвідомлення гострої, якщо не сказати розпачливої, потреби соціально-психологічної науки в теоретичному каркасі яскраво виразилося в словах С. Московичи: "Краще теорія флогістону, чим ніякої теорії". З його погляду, у ситуації, коли немає нічого, крім до наукових концептуалізацій, будь-яка теорія могла б послужити крапкою відліку, стати імпульсом для створення інших теорій, що спростовують її, і тим самим сприяти теоретичному розвитку науки. Посилаючись на слова Новалиса ("якби теорія повинна була чекати, що скаже експеримент, вона ніколи не з'явилася б на світло"), Московичи призиває приступитися до пошуку нових понять і пояснювальних схем, не чекаючи емпіричного обґрунтування кожного теоретичного кроку. Конфронтація теорій з фактами, їх підтверджувальними або що спростовують, такий, на його думку, справжній шлях прогресу науки. Однак отут і виникає ряд проблем, не вирішивши які, навряд чи можна сподіватися побудувати навіть подобу теорії флогістону. Це насамперед визначення предмета, виявлення специфіки соціального для соціальної психології, нарешті, знаходження системних зв'язків між соціальними (індивідуальними й колективними) суб'єктами. Як було показано вище, у рішенні цих питань західноєвропейська соціальна психологія пройшла далеко не весь шлях.

Крім них виникає ще одна проблема. Вона пов'язана з вимогами, які сучасна наука пред'являє до розвитого теорії, що зводить у єдину систему знання, накопичені в деякій області. Згідно із цими вимогами така теорія повинна бути

1) інформативна, тобто встановлювати зв'язок між різними емпіричними законами;

2) прогностична, тобто точно пророкувати хід подій;

3) економічна, тобто так систематизувати знання, щоб максимальне число фактів можна було вивести з мінімального числа основних понять і принципів;

4) регулятивна, тобто бути основою подальшого наукового пошуку;

5) практично ефективна, тобто бути інструментом рішення практичних завдань.

Що ж стосується конкретних пропозицій за рішенням цієї проблеми, то вони охоплюють широкий спектр точок зору. Одна з них - позиція Г. Теджфела, що "майже переконана, що загальна теорія соціального поводження неможлива". С. Московичи пропонує знизити вимоги, пропоновані до теорії в соціальній психології, зокрема до прогностичної сили теорії. Він же пропонує в якості однієї з мір взагалі припинити накопичувати експериментальні дані, поки не буде створена теоретична платформа. Сама ж платформа, на думку С. Московичи, може бути сформована не стільки за допомогою систематизації існуючих знань, скільки шляхом зміни об'єкта в опорі на соціальні експерименти й у процесі активного формування нових соціальних відносин. Дослідження цих нових реальностей одночасно за участю в їхньому створенні й дозволить висувати зовсім нові теоретичні поняття.

Отже, "ціль науки - це пізнання через дію разом з дією через пізнання, соціальна психологія не зможе стати наукою в точному значенні слова, поки вона не стане небезпечної".

Це висловлення Московичи досить характерно для того повороту в рішенні проблеми теорії, що роблять соціальні психологи в Західній Європі. Він складається, коротко говорячи, у відмові від спроби вирішити її шляхом чисто теоретичної роботи. Замість цього передбачається формувати теорію в практиці.

На цьому тлі виділяється своїм задумом спроба Р. Харре створити не що інше, як загальну теорію для соціальної психології.

В 1979 р. вийшла книга Р. Харре "Соціальне буття: теорія для соціальної психології", що представляє єдину на сьогоднішній день спробу (як у Західній Європі, так і в США) створити загальну соціально-психологічну теорію. Сам автор, як би бажаючи зняти всякі сумніви в грандіозності своєї концепції, говорить про неї не інакше, як про революцію в соціальній психології, називає її кресленням нової науки, концептуальною матрицею на зразок еволюційної теорії Дарвіна. Досить високо роботу Р. Харре оцінюють і такі видні соціальні психологи, як К. Герген, Б. Шленкер (США), В. Мертенс, Г. Фукс, Н. Армистед (Західна Європа).

У концепції Р. Харре конкретизуються основні тенденції розвитку теоретичної соціальної психології в Західній Європі, включаючи звертання до ідей Маркса. Тому становить інтерес, як переборює Р. Харре перешкоди на шляху побудови загальної соціально-психологічної теорії, які конкретні позитивні підстави, на яких він будує свою концепцію, а саме: моделі людини, суспільства і їхні відносини, уявлення про предмет соціальної психології, система понять, у яких він аналізується, і метод його емпіричного дослідження.

Особлива увага Харре приділяє моделі людини, оскільки, на його думку, вона лежить в основі будь-якої соціальної теорії. Згідно Харре, стрижнем людської природи, головним мотивом людини є повага інших людей. Все його життя - це боротьба за місце на континуумі "повага - презирство", а його психологічна біографія ("моральна кар'єра", по вираженню Харре) - не що інше, як траєкторія руху між цими двома полюсами. Як уважає Харре, навіть мова й мислення, які, на думку багатьох представників соціальних наук, є базисними характеристиками людини, породжені потребою індивіда сформувати в навколишніх поважне до себе відношення. Символічна активність із цього погляду виступає насамперед як інструмент для завоювання поваги. Це досягається за допомогою самовираження (експресії), що робить певне враження (імпресію) на інших людей. Експресія й імпресія представляють дві сторони функціонування так званої експресивної системи, продуктом якої є репутація індивіда в тім чи іншому співтоваристві й почесті, що відплачуються йому. Функціонуючи в цій системі, людина виступає у двох основних ролях: споживача поваги і його виробника, тобто того, кому виражається повага, і того, хто його виражає. І в тім і в іншому випадку він повинен уміти "читати текст" соціальної взаємодії, знати його правила й принципи інтерпретації, уміти зрозуміти, як його оцінюють, і виразити свою оцінку. Таким чином, другою істотною характеристикою людини є здатність до інтерпретації, розумінню свого соціального оточення. Оскільки люди в повсякденному житті досить успішно справляються із завданням такої інтерпретації, Харре призиває ставитися з повагою до їхнього досвіду й порівнює їх із ученими, що вирішують наукові проблеми.

Згідно Харре, людина - це активний, рефлектирующий і в значній мірі автономний суб'єкт діяльності, "хазяїн соціального миру". Важливою характеристикою людини є також здатність до необмеженого придумування нових форм (у тому числі форм соціальних взаємодій) і прагнення до їхнього предметного втілення.

Оскільки Харре вважає, що свідомість і самосвідомість породжуються не стільки практичною діяльністю людей, скільки розвитком символічної активності, спонукуваною експресивною мотивацією, те й саме суспільство, на його думку, винайдено, придумано, "уявлено" людьми в нескінченному процесі самовираження. Це не означає, що експресивна система для Харре ототожнюється із суспільством. Він не заперечує величезного значення в житті людини матеріальних потреб і благ, практичної діяльності й думає, що соціальний процес треба розглядати як результат взаємодії двох систем, які лише в теоретичному аналізі можуть бути розведені й абстраговані: практичної, у якій виробляються засоби існування, і експресивної, у якій виробляються почесті й репутації.

Говорячи про джерела своїх подань, Харре відзначає, що модель людини - творця нових форм він запозичить у мислителів епохи Відродження; у розумінні закономірностей розвитку й функціонування практичної системи як матеріальної основи соціального процесу він опирається на К. Маркса, експресивну систему виділяє слідом за американським, соціологом Т. Вебленом. Відзначимо, однак, що для Веблена істота "природи людини", його центральний мотив - це прагнення до самоповаги. Повага інших - це лише ще одне джерело самоповаги. Для Харре головна мета й благо - повага інших.

Згідно Харре, в історії людства експресивна система звичайно домінує над практичної як у масштабі суспільства, так у життєдіяльності окремих індивідів. Щастя людини, уважає Харре, визначається його положенням не в практичної, а в експресивній системі. Наприклад, людина, що володіє економічною й політичною владою, може бути позбавлений поваги, тобто займати набагато більше низьке місце в системі експресивної. Тому суб'єктивно він буде нещасливий, незважаючи на матеріальне благополуччя. Крім того, самі матеріальні потреби виникають і задовольняються в рамках суспільних форм життя, а виходить, за допомогою системи ритуалів, інтерпретацій потреб і способів їхнього задоволення, більшою мірою детермінує поводження людини, ніж матеріальні потреби. Саме тому експресивні цілі в більшості випадків воліються практичним. У підсумку в ході розвитку того або іншого соціального інституту експресивна система закономірно заслоняє й витісняє ті практичні цілі, заради здійснення яких інститут був створений.

Наведені моделі людини й суспільства, по суті, задають і модель їхні відносини. Розглядаючи це відношення, Харре виділяє два типи структур: людей і дій. Структура першого типу - це система соціальних інститутів, у яку люди входять як її елементи.

Структуру другого типу утворять дії й учинки людей, спрямовані на рішення практичних проблем, а також вербальні пояснення цих дій і вчинків, що мають метою показати, що вони зроблені розумними й, отже, гідним поваги суб'єктом.

Ступінь автономності індивіда (основний параметр моделі відносини " індивід-суспільство") різна в цих структурах. У системі соціальних інститутів індивід виступає як ведена сторона відносини. Навпроти, у системі дій людина є стороною провідної, оскільки це він дає пояснення, конструює уявлення про себе, робить нові символічні форми соціальної взаємодії. Якщо ж урахувати, що вербальні пояснення становлять основу експресивної системи, а остання в цілому є провідною в суспільстві, то можна зробити висновок: індивід, переслідуючи свої експресивні цілі, борючись за свою репутацію, детермінує розвиток суспільства.

Однак, спускаючись із цього позначка теоретичного рівня на рівень конкретної дії, ми виявляємо, що ця модель перетерплює істотну метаморфозу під впливом ще одного джерела - моделей, що втримуються в концепціях Г. Гарфинкеля й И. Гоффмана. Перший з них досліджував відбиття соціальної структури в повсякденній свідомості, другий - відносини між людьми в міжособистісній взаємодії й прояву "Я" у цьому процесі. Для обох предметом дослідження виступало повсякденне життя людей. Ідеї цих авторів використані Р. Харре в соціально-психологічному аналізі структури соціальної взаємодії. Результатом цього синтезу з'явилося накладення моделей мета теоретичного рівня на моделі конкретно-наукового рівня. Особливу роль при цьому зіграв постулат, що лежить в основі концепції І. Гоффмана: "мир - театр, люди - актори". Протиріччя, що, як ми побачимо, є присутнім у концепції Р. Харре і яке йому доводиться постійно дозволяти, закладено в отриманій синтетичній моделі людини. З одного боку, це активний, автономний, суб'єкт, хазяїн свого миру, з іншого боку - виконавець нав'язаних йому ролей.

Фактором, що остаточно схилив Харре до моделі людини актора, виявилося завдання створення основ соціальної психології як науки. "Сценарна модель" соціальної взаємодії легше вписувалася в уявлення Харре про метод побудови теорії в соціальних науках, які, як думає Харре, повинні орієнтуватися на так звані структурні наукові дисципліни, наприклад на молекулярну генетику або структурну лінгвістику, завдання яких, за його словами, полягає в тому, щоб "виявляти паттерни досліджуваного явища й відтворювати за допомогою відповідним чином вихованої уяви механізми виробництва цих паттернов". Інакше кажучи, соціальний психолог повинен відтворити й досліджувати регулятивні механізми, "відповідальні" за відтворення відповідних структур соціальної взаємодії. У концепції Харре такими виступають правила й плани соціального поводження. Їхня дія він ілюструє, прибігаючи до наступної алегорії.

Уявимо собі, говорить він, примітивну італійську фабрику макаронних виробів. На її другому поверсі перебуває ємність, наповнена тестом. Із цієї ємності тісто йде по трубі на перший поверх. Майстер, що коштує в нижнього кінця труби, залежно від замовлення на "калібр" макаронів, нагвинчує на трубу фільтр із отворами потрібного розміру. Тісто, проходячи через фільтр, здобуває форму макаронів.

Відповідно до цієї алегорії макаронна фабрика - це суспільство, а потік тесту - людська діяльність. Завдання ж психолога етогеніста полягають у тому, щоб виявити "фільтри" (плани й правила), які "синхронно структуровані й здатні контролювати потік думки й дії, надаючи їм у потрібний момент необхідну форму".

На думку Харре, соціальних психологів повинні цікавити не стільки причини, скільки форма діяльності. "Питання про те, чому людина взагалі щось робить, психологічно нецікавий, - пише він. - З погляду психології, особливо соціальної психології, цікаво знати, чому людина робить те, що він робить... чому він робить саме це". Таким чином, при аналізі соціальної взаємодії соціальний психолог повинен спробувати знайти ту матрицю (шаблон), у якій на зразок генетичної програми записана програма поводження людей, включених у цю взаємодію.

Найпростішим прикладом дії шаблона може служити церемонія уявлення хазяїнові будинку одного з незнайомих йому гостей. "Гладке" соціальна взаємодія в цьому випадку забезпечується, як правило, тим, що його учасники керуються приблизно тим самим сценарієм даної церемонії. Вони "уміють поводитися", вони, як говорить Харре, "соціально компетентні", тобто "мають необхідні когнітивні ресурси й тому вміють читати соціальні значення висловлення або жесту". Шаблони соціальної взаємодії різноманітні. Одні діють постійно, інші створюються для разового вживання, одні містять детальну регламентацію, інші вказують лише загальну стратегію поводження, одні діють завжди в даному середовищі (етнографічно локалізовані), інші - лише в конкретній ситуації й т.п. Наявність шаблонів аж ніяк не виключає можливості імпровізації. Соціальна дія можна розташувати на континуумі між дією, жорстко регламентованим ззовні, і дією автономним. Відповідно до цим Харре розрізняє два типи регуляторів соціального поводження: правило й план. Правило - це фіксований у знаковій формі нормативний шаблон поводження, обов'язковий для виконання. План - це теж шаблон поводження, але не нав'язаний індивідові ззовні, а створений їм самим. Тому на відміну від правила план не має примусової сили й може бути змінений.

В етогеничному підході поняття шаблона нерозривно пов'язане із трьома іншими важливими концептами: визначення ситуації, арбітр і соціальна маска. Людина з позицій етогеники - це біологічний індивід, що володіє набором когнітивних структур, які можуть бути описані чотирма зазначеними поняттями. Соціально психологічний аналіз поводження людини й представляє спробу довідатися, яким репертуаром визначень ситуацій, масок, арбітрів і систем правил він розташовує.

Тут важливо підкреслити, що всі чотири елементи входять у когнітивну структуру не однієї людини, а декількох учасників взаємодії. Шаблон регулює колективний процес.

Частиною етогеничної революції (у психології), - говорить Харре, - є твердження, що кожна людина - це не самотній соціально-психологічний індивід, а складна система, група таких індивідів. Фактично етогенисти думають про кожну людину, кожний біологічний індивід як власник набору таких когнітивних структур, які можуть бути описані чотирма зазначеними концептами (визначення ситуації, соціальна маска, арбітр і система правил). Соціально-психологічний аналіз людини включає спробу довідатися, якими соціальними ресурсами, тобто яким репертуаром визначень ситуацій, масок, арбітрів і систем правил, він розташовує. Соціальна дія, отже, є вміла дія, соціальні вміння - це інтелектуальні навички, застосовувані при спробі вирішувати безперервний, потік проблем, які ставить присутність інших людей у ситуаціях, де взаємодія виявляється неминучим.

Поводження людини, аналізоване в системі цих понять, представляється Харре як послідовність епізодів, тобто закінчених за змістом зв'язних фрагментів поводження, регульованих певними правилами й планами. Епізоди діляться на біологічні, формальні й проблемні. У біологічному епізоді (наприклад, сні) паттерн поводження обумовлений фізіологічними механізмами, які слабко підкоряються нашим намірам. У таких епізодах автономність людини вкрай обмежена. Вона вище у випадку формального епізоду, наприклад у церемонії уявлення гостюючи хазяїнові. Людина тут відносно вільна в дотриманні або недотриманні необхідних правил, хоча звичайно мало хто ризикує перевіряти ступінь своєї автономності. Для соціального психолога найцікавіші проблемні епізоди, у яких людина повинен самостійно вирішувати якесь завдання. Строго говорячи, тут, властиво, і починається психологія. Якби Харре не виділив у своїй класифікації цей тип епізоду, то його концепція мало чим відрізнялася б від інших побудов розуміючої соціології, тому що й у них соціальний процес аналізується в аналогічних термінах. Наприклад, поняття "ситуація" використовується в концепції У. Томаса, поняття "маска" - одне з основних у теорії соціального "Я" И. Гоффмана, поняття "арбітр" порівняно з поняттям референтної групи, нарешті, поняття "шаблон" за змістом має багато загального з такими поняттями, як "соціальна норма", "установка", "стереотип" і т.п.

Які ж завдання вирішує людина в проблемному епізоді? Насамперед він намагається визначити, проінтерпретувати соціальну ситуацію. Залежно від цього визначення те саме рух руки можна визначити, наприклад, як дружній жест, прохання про милостиню або бойовий випад. Образно говорячи, визначити ситуацію - значить зрозуміти, у якій п'єсі людині пропонують брати участь.

Наступний психологічний елемент соціальної дії - вибір відповідної, адекватної маски, "Я" - ідентифікація. Залежно від того, як визначається ситуація й відповідно жест, ми простягаємо руку для вітання рукостисканням, подаємо милостиню або обороняємося, отже, визначаємо свою роль у ситуації.

У проблемному епізоді дія найменш регламентована, і негайна реакція тут частіше протипоказана. Рішення проблеми звичайно є результатом міркування, програвання ситуації в уяві перед якою-небудь особою (не обов'язково конкретним), що виступає для нас у ролі арбітра чиненого вчинку. Арбітр - це критик: глядач, рецензент п'єси. Додамо, що їм, згідно Харре, може бути й сам суб'єкт дії.

Бажаючи зберегти повагу навколишніх, людина постійно пояснює собі іншим доречність своїх учинків і для цього прагне робити їх зрозумілими для інших. Він як би допомагає іншим людям читати текст своєї ролі так, як сам її розуміє. Зрозумілість - необхідна умова діючого функціонування шаблонів у системі соціальної взаємодії. Тому Харре неодноразово підкреслює, що поняття "правило" повинне бути доповнене поняттям "соціальне значення". Зрозуміти поводження - значить правильно визначити його значення. Це важливо не тільки в повсякденній практиці, але й у науковому аналізі.

Визначаючи соціальне поводження насамперед як осмислене, доцільне, Харре приділяє особливу увагу розведенню понять "рух" (behaviour), "дія" (action) і "учинок" (act). При аналізі, наприклад, церемонії одруження той самий її фрагмент може бути інтерпретований на рівні руху (палець її руки пройшов через кільце, що тримав він), на рівні дії (він надяг кільце на її палець) і на рівні вчинку (він женився на ній). Харре вказує, що рух, дія й учинок мають різні аналітичні системи координат; рухи співвідносяться із системою біологічних проявів, дії - із системою змістів і значень, нарешті, учинки - із системою соціальних інститутів. З позицій етогеничного підходу соціальний психолог повинен досліджувати систему дій і вчинків. При цьому в ієрархії "соціальний порядок - учинок - дія - рух" кожний рівень виступає як виконавчий для вищестоящого й задає програму нижчестоящому. Руху обслуговують дії, дії - учинки. Тому Харре називає дії значеннями рухів, учинки - значеннями дій, нормативну систему суспільства - значенням учинків. Із цього погляду церемонія одруження може бути представлена в такий спосіб. Значення шлюбу як соціального інституту задається соціальною системою. Вступ у шлюб припускає, що молоді розуміють значення чиненого ними вчинку. Всі чинені ритуальні дії (обмін кільцями й т.п.) мають сенс лише в рамках даного вчинку. Таким чином, Харре не зупиняється на рівні мікроструктури соціальної взаємодії, а намагається вмонтувати свою схему в більше широкі рамки соціального процесу.

У відповідності зі своїм уявленням про систему соціальних дій Харре вишиковує й ієрархію наук про поводження людини. Він уважає, що проблеми фізіології диктуються психологією (наприклад, як людина в хаосі стимулів розрізняє значимі паттерни), а проблеми соціальної психології - соціологією (наприклад, якими знаннями повинен володіти індивід для здійснення ефективної соціальної взаємодії). У свою чергу, постановка соціологічних проблем пояснюються філософським рівнем аналізу, завдання якого обумовлені етичними цінностями суспільства. Звідси його заклик: перевернути традиційний логічний ланцюжок пояснення соціального поводження - починати не з біологічного, а з філософського рівня.

Його концепція побудована саме по цій логіці. Її відправним пунктом є філософськи обґрунтовані моделі людини, суспільства і їхні відносини. Потім через виділення структур людей і дій (соціологічний рівень) він переходить до соціально-психологічного рівня - аналізу суб'єктивної інтерпретації людиною свого й чужого поводження. Заклик починати з філософського рівня обумовлений у Р. Харре не тільки його запропалою позицією, відповідно до якої побудова теорії починається "зверху", з теоретичних постулатів, але й ще одною причиною, досить характерної для західноєвропейських соціальних психологів, що працюють в області теорії. Мова йде про прагнення довести й обґрунтувати соціальну необхідність і значення теорії. Так, в Ізраела теорія виступає як засіб, інструмент перетворення суспільства. Харре доводить значимість своєї теорії, намагаючись обґрунтувати з її допомогою свою систему соціально-філософських поглядів на соціальний процес, аргументувати пропозиції по його оптимізації. Відправним пунктом у побудові цієї системи є два взаємозалежних компоненти; модель людини й заснована на ній сукупність етичних принципів.

З них виводиться уявлення про оптимальні суспільні форми й можливі перспективи їхнього розвитку. Розглянемо, як реалізується ця логічна конструкція.

Розвиток у людей автономності й рефлексії Харре повідомляє першим етичним принципом будь-якого суспільства. Однак, пише він, аналіз системи соціальної взаємодії показує, що й автономність, і рефлексія обмежені структурами дії, соціальними взаємодіями, нормативними системами. Останні, на його думку, є результатом прагнення людини до структурування середовища (настільки ж універсальна риса, як автономність і рефлексія). Звідси Харре виводить другий етичний принцип - суспільний лад, структурування системи соціальної взаємодії також повинні розглядатися як вища моральна цінність.

Далі, виходячи з того, що свідомість, мова, мова є невід'ємною частиною соціальної дії й настільки ж незмінною характеристикою людини, у ранг третього етичного принципу Харре зводить забезпечення волі слова як необхідна умова реалізації людської сутності. На перерахованих трьох етичних принципах Р. Харре будує свої уявлення про необхідні умови зміни суспільного лада.

Головними з них він уважає експериментування з новими формами громадського життя, створення для цього відповідних умов, включаючи надання людині права на соціальний експеримент. Цими ж трьома принципами обумовлене й переконання Р. Харре в тім, що найбільш ефективною революцією виявляється в остаточному підсумку не та, котра робить радикальну зміну існуючого економічного й політичного ладу (Харре називає її конфронтаційної), а та, котра змінює суспільство поступово, через нововведення в експресивній системі (революція альтернативна). Більше того, Харре заявляє, що без відповідної зміни в експресивній системі конфронтаційна революція приречена в остаточному підсумку на провал. Така позиція є логічним наслідком постулату про примата експресивної системи над практичною.

Р. Харре дійсно спробував реалізувати принцип системного аналізу й представити суспільство як утворення ієрархічне, саморегулююче, а також виявити його основну, із соціально-психологічної точки зору, системну якість. Таку роль у концепції, як відомо, виконує прагнення людини завоювати повагу інших людей. Харре вибудував досить розвинену й логічно зв'язану систему понять, у якій із цього погляду описується соціальний процес, і спробував намітити можливі перспективи побудови соціальної психології як самостійної науки. Для цього він використовував основні досягнення західноєвропейської соціальної психології в конфронтації з американською психологічною соціальною психологією: уявлення про обмін думками як найважливішій стороні соціальної взаємодії, про індивіда як продукт соціальної взаємодії, про норми й цінності як регулятори соціального поводження. Позитивним внеском у соціальну психологію можна вважати і його уявлення про відношення людини до іншої людини як найважливішому регулятору поводження обох.

Література

1. Ломов Б.Ф., Носуленко В.Н. Вербальне кодування в пізнавальних процесах. - К., 1996.

2. Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. - К., 1999.

3. Буєва Л.П. Людина: діяльність і спілкування. - К., 2002

4. Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 2004

5. Ионин Л.Г. Понимающая социология. - М., 1979.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий