Смекни!
smekni.com

Характеристика засобів і методів психологічної дії (стр. 1 из 2)

Характеристика засобів і методів психологічної дії


План

1. Основні складові діяльності

2. Психологічна дія як елемент діяльності

3. Прийоми психологічної дії

4. Класифікація дій

5. Структура цілісної дії

6. Зумовленість дій головними ознаками праці


1. Основні складові діяльності

Діяльність – найбільш значна одиниця аналізу зовнішніх проявів активності, цілісний мотивований акт поведінки.

Основні положення щодо вивчення складу діяльності сформульовані С.Л. Рубін штейном, розвинуті в працях О.М. Леонтьева, його учнів та послідовників.

З поширенням діяльнісного підходу загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:

1) «мотив – діяльність»: без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність – це діяльність із суб’єктивно й об’єктивно прихованим мотивом;

2) «ціль – дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться;

3) «задача – операція»: задача – це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями;

4) «операція – функціонально-фізіологічна система»: в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи – мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.

Між названими складовими діяльності існують внутрішні системні зв’язки. “Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійності й стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії” (О.М. Леонтьев, 1975).

2. Психологічна дія як елемент діяльності

Діяльність людини реалізується в її діях. Дія – це відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної усвідомленої мети. Дія може бути як зовнішньою, яка виконується за участю рухового апарату та органів чуття, так і внутрішньою – розумовою. Терміном “дія” описують процеси поведінки, що відповідають меті, яку ставить суб’єкт. Дії усвідомлені, бо усвідомлена їх мета. Усвідомлюється й об’єкт, на який спрямована дія. Дія є цільовим актом поведінки суб’єкта.

Дія у складі активності є меншою одиницею її аналізу, ніж діяльність, проте її можна уявити як поєднання більш дрібних фрагментів поведінки – операцій. Коли поведінка розглядається у взаємозв’язку з інструментальною основою діяльності, то вона виступає як послідовність операцій. Одна й та сама дія може виконуватися за допомогою зовсім не схожих одна на одну операцій. Наприклад, при зображенні одного й того самого предмета, але при виконанні дії пером, пензлем. Голкою, використовуються різні рухи, тобто способи виконання дій. Ще більш виразною є відмінність в операціях, які здійснюються під час гри на різних музичних інструментах: фортепіано, гітарі, трубі, флейті. Виконання одного й того ж музичного твору (рівень дії) реалізується через зовсім не схожі рухи (рівень операцій). Розглядаючи будь-які дії, можна вирізнити їх моторні (рухові), сенсорні (чутливі) і центральні компоненти. Відповідно і функції, які виконують ці компоненти під час дій, можуть бути визначені як виконання, контроль і регулювання.

Кожна з перелічених функцій може бути реалізована людиною як свідомо, так і несвідомо. Наприклад, система рухів гортані, необхідна для вимовляння слів, зовсім не усвідомлюється людиною. Хоча граматичні форми і зміст фрази, яку людина збирається вимовити, завжди попередньо усвідомлюються.

Можливе і зворотне явище, коли певні сторони дії вимагають спочатку детального свідомого регулювання, а надалі починають виконуватися з меншою участю свідомості – автоматизуються. Саме таку часткову автоматизованість виконання і регулювання доцільних рухів людини називають навичкою.

Зміни структури дії, які стають можливими завдяки такій частковій автоматизації, зводяться до наступного: змінюються прийоми виконання рухів, при цьому відкидаються зайві й непотрібні рухи, з’являється поєднання рухів, змінюються прийоми сенсорного контролю за діями, зоровий контроль за виконанням рухів значною мірою змінюється мускульним (кінестетичним), змінюються прийоми центрального регулювання дії, увага звільняється від сприймання способів дії і переноситься головним чином на обставини і результати дії.

3. Прийоми психологічної дії

Як відомо, дія визначається її метою, об’єктом та умовами(ситуацією). Виконується вона як система певних прийомів рухового виконання, сенсорного контролю і центрального регулювання.

Загальна закономірність вироблення навички полягає в тому, що, діставши нове завдання, людина намагається спочатку використати такі прийоми діяльності, якими вона володіє. При цьому, керуючись завданням, переносить у процесі його виконання прийоми, які вже раніше застосовувалися для розв’язання аналогічних завдань. Успішність перенесення прийомів діяльності залежить від того, наскільки точно оцінюється схожість завдань з погляду способів їх розв’язання. Можна вирізнити два крайні випадки.

Перший – коли мета або об’єкти. Або умови двох дій сприймаються людиною як схожі, хоча насправді ці дії різні за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання. У такій ситуації вихідними виявляються неефективні прийоми дії. Виявлення їх помилковості, переборення і заміна правильними новими прийомами потребують часу та багаторазових спроб. Формування навички утруднюється й уповільнюється. Тоді говорять про негативне перенесення, або інтерференцію навичок.

Наприклад, драматична демонстрація механізму інтерференції спостерігалася в масових масштабах у Швеції. Там було оголошено про переведення всього транспорту з лівостороннього руху на правосторонній. Це призвело до негативних наслідків: помилок під час руху та рекордної кількості аварій.

Інший можливий крайній випадок – коли мета, об’єкти або умови двох завдань зовні різні, тоді як дії, необхідні для їх правильного розв’язання. Схожі за прийомами виконання, контролю і центрального регулювання.

Так, наявність в учнів хороших навичок користування напилком значно полегшує для них оволодіння прийомами різання металу іншими інструментами. В цьому разі за наявності різних об’єктів і мети дії має схожість прийомів виконання і сенсорного контролю. В обох ситуаціях розподіл зусиль між двома рухами, необхідний для забезпечення горизонтального руху інструмента, практично є одним і тим самим. Вихідною позицією служать правильні дії, і формування навички значно полегшується. У цій ситуації говорять про позитивне перенесення, або індукцію навичок.

4. Класифікація дій

У загально-психологічних і практично-прикладних дослідженнях різновидів діяльності психологічні дії класифікуються за рядом ознак:

1. видом діяльності: трудова діяльність існує у трудових діях, навчальна діяльність – у навчальних діях, діяльність спілкування – у діях (актах) спілкування (О.М.Леонтьев);

2. змістом та способом виконання – чуттєво-практичні та предметно-знаряддєві (Н.Д. Гордєєва, В.П. Зінченко);

3. співвідношенням предметного та розумового плану – графічні, предметно-просторові, словесно-описові (В.В. Давидов);

4. рівнем усвідомлення наміру (мети) – імпульсивні, довільні, суто вольові (С.Л. Рубін штейн);

5. особливостями цілі – рухові; гностичні (перцептивні, розумові); соціально-комунікативні (вчинки, свідомо висловлене ставлення); комунікативні (встановлення і підтримання контактів); організуючі (накази, команди, прохання, поради, пояснення, вказівки, схвалення, невдоволення); обслуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб (Є.О. Климов);

6. особливостями предмета (об’єкта) діяльності – предметно - практичні, предметно - розумові, знаково – практичні, знаково – розумові (М.В.Гамезо, Б.Ф. Ломов, В.Ф. Рубахін);

7. “нормативністю - пошуковістю” – репродуктивні, стандартні, пошукові й творчі; за формою вони можуть бути індивідуальні, групові та сумісні (П.А. Гончарук).

5. Структура цілісної дії

Структуру цілісної дії на основі структурно-функціонального підходу дослідили Н.Д. Гордєєва та В.П. Зінченко. За їхнім визначенням, дія є складною функціональною організацією цілої низки когнітивних, виконавських, ціле утворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які реалізуються на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв’язки. Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе утворення, які належать до різних рівнів розвитку, функціонування. Так, той чи інший когнітивний компонент (сенсорний еталон, образ, схема) може стосуватися діяльності, операції. Можлива також велика кількість комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають, який з компонентів діяльності може взяти на себе функцію домінуючого, системоутворюючого фактора.

“Образ ситуації” та “образ дії” виступають як джерела побудови програми моторного компонента дії. Інформація надходить в “інтегральну програму” з образних компонентів системи. Вона збагачується із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам’яті. Інформація про необхідні параметри дій надходить із блоку “інтегральної програми” у блок “диференціальної програми”, трансформуючись, наприклад, в окремі моторні команди. В блок “контролю та корекції” надходить узагальнена інформація про схему дії та потрібний результат з “інтегральної програми” і детальна інформація з “диференціальної програми”. У блок, що відповідає за збереження ц актуалізацію схем пам’яті, надходить інформація про успішність дій. (це схеми способів, прийомів, тактики виконуваних дій).