ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Визначення понять здібність, обдарованість
Розділ ІІ. Здібності й обдарованість у молодшому шкільному віці
2.1 Прояв здібностей у дітей
2.2 Психологічна особливість здібностей дітей шкільного віку
2.3 Труднощі у обдарованої дитини
2.4 Головні задачі у розвитку обдарованих дітей
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Питання, що я розглядаю у своїй курсовій роботі є одне із самих модних у психології і педагогіці сьогодні. Це питання про розвиток розумових здібностей людини, про обдарованість, геніальність. І саме головне – який вплив на ці здібності робить розвиток творчого потенціалу дитини, яким чином психологічно правильно розвиваючи уяву, збагачуючи духовний і культурний рівень можна досягти якісного поліпшення процесів мислення. Я хочу простежити на скільки тісно зв'язані творчість і розум.
Наполеон якось сказав, що розум і воля полководця повинні дорівнювати один одному, як дві сторони квадрата. У наш час не тільки від полководця потрібно така двомірність, тому що з посиленням засобів впливу на навколишнє середовище, комунікацій особистий вплив людини на історію збільшився. Однієї двомірності явно мало. Величезні лиха відбулися з людством тільки тому, що чиясь воля виявилася сильніше, ніж розум або навпаки розум – сильніше волі. А скільки нещасть сталося через відсутність третього компонента – етичного. Адже людина з розвинутою волею і розумом, але відсутньою етикою просто небезпечний!
Тому напрямки психології, які вивчають взаємозв'язок процесів мислення й активної творчої уяви у світлі розвитку духовності найбільш актуальні для людства. Рішення саме цього питання і буде першою задачею моєї курсової роботи.
"Геній падає з неба...", – це цитата Дідро. Але в неї є продовження: "І на один раз, коли він зустрічає ворота палацу, приходиться сто тисяч випадків, коли він попадає мимо". Отож, які умови цього палацу, як правильно створити їх – це друга задача даної роботи.
У сучасній літературі з'являється усе більше статей, публікацій, які так чи інакше торкаються цієї теми. Правда, усі вони усього лише крапля в морі психологічних проблем, що з'являються у вчителів і батьків обдарованих дітей у наш час, коли інформація міняється кожні п'ять років, а часом і частіше. Нинішнім школярам приходиться вміщати стільки у свою пам'ять, що часом їх молода хитлива психіка не витримує таких навантажень. Звідси емоційні зриви, пригніченість. Отут уже не приходиться говорити про розвиток творчого потенціалу, що вимагає дбайливого, вдумливого відношення, відбувається безупинна гонка за кількістю і якістю знань.
У цьому зв'язку хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук Н. Лейтеса. Його роботи з вивчення психіки обдарованих дітей займають видне місце в російській психології. Багато психологічних принципів розвитку творчості у дітей молодшого шкільного віку висунули Н.Н. Подьяков, Д.Н. Узнадзе, А.В. Запорожець, А. Матюшкин.
Величезну роботу, як теоретик проробив В.А. Моляко. Він глибоко вивчив проблеми психології творчості. Особлива його розробка підходу до вивчення обдарованості, де він найбільш повно структурував це психологічне явище.
Свої психологічні моделі були розроблені і західними психологами: Дж. Гілфорд, Е. де Боно, Дж. Галлаір, Дж. Рензуллі, П. Торренс. Однак доступ до праць цих авторів на жаль сильно обмежений. Тому у вивченні даного питання приходиться більше спиратися на радянських психологів як Б.М. Теплов, С.Л. Рубенштейн і інші.
Цікаві дослідження в області фізіології обдарованих, геніальних людей провів доктор біологічних наук, професор В.П. Ефроімсон. Як правило, знання механіки будь-якого явища дозволяє більш точно судити про його прояви. І нарешті, я хочу відзначити чудову дослідницьку роботу доктора психологічних наук Ю.З. Гільбуха. Разом із групою вчених їм була розроблена диференційована система навчання, що дає більше можливості для прояву індивідуальності дитини.
Розділ І. Визначення понять здібність, обдарованість
Аналіз проблеми розвитку здібностей і обдарованості багато в чому буде визначатися тим змістом, що ми будемо вкладати в ці поняття.
Значні труднощі у визначенні понять здібності й обдарованості зв'язані з загальноприйнятим, побутовим розумінням цих термінів. Якщо ми звернемося до тлумачних словників, то побачимо, що дуже часто терміни "здібний", "обдарований", "талановитий" вживаються як синоніми і відбивають ступінь виразності здібностей. Але ще більш важливо підкреслити, що поняттям "талановитий" підкреслюються природні дані людини. Так, у тлумачному словнику В. Даля "здібний" визначається як "придатний до чого-небудь чи схильний, спритний, зручний".
При визначенні поняття "талант" підкреслюється його уроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант – це вроджені здібності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) – видатна вроджена якість, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланта, як ступінь виразності таланта. Недарма, як самостійне поняття, обдарованість відсутнє у словнику Даля й у словнику С.І. Ожегова й у Радянському енциклопедичному словнику, і в тлумачному словнику іноземних слів.
Зі сказаного можна зробити висновок, що здібності, з одного боку, обдарованість і талант, з іншої, виділяються як би по різних підставах. Говорячи про здібність, підкреслюють можливість людини щось робити, а говорячи про талант (обдарованість), підкреслюється природжений характер даної якості (здібності) людини. Разом з тим, і здібності й обдарованість виявляються в успішності діяльності.
У радянській психології, насамперед працями С.Л. Рубінштейна і Б.М. Теплова зроблена спроба дати класифікацію понять "здібність", "обдарованість" і "талант" по єдиній підставі – успішності діяльності. Здібності розглядаються як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, від яких залежить можливість успіху діяльності, а обдарованість – як якісно своєрідне сполучення здібностей (індивідуально-психологічних особливостей), від якого також залежить можливість успіху в діяльності.[19]
Іноді здібності вважають вродженими, "даними від природи". Однак науковий аналіз показує, що вродженими можуть бути лише задатки, а здібності є результатом розвитку задатків.
Задатки – вроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться насамперед особливості будівлі головного мозку, органів почуттів і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи і розвитку тих чи інших здібностей. Виникаючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі і під впливом діяльності, що жадає від людини визначених здібностей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, музикантом або художником, не займаючись багато і завзято відповідною діяльністю. До цього потрібно додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, у залежності знов-таки від характеру і вимог діяльності, якими займається людина, а також від умов життя й особливо виховання. [19]
Задатки і самі розвиваються, здобувають нові якості. Тому, строго говорячи, анатомо-фізіологічною основою здібностей людини є не просто задатки, а розвиток задатків, тобто не просто природні особливості його організму (безумовні рефлекси), але і те, що придбано їм у процесі життя – системи умовних рефлексів.
На розвиток здібностей впливають особливості вищої нервової діяльності. Так, від швидкості утворення і міцності умовних рефлексів залежать швидкість і міцність оволодіння знаннями і навичками, від швидкості вироблення диференційного гальмування на подібні подразники – можливість тонко уловлювати подібність і розходження між предметами або їх властивостями; від швидкості і легкості утворення і переробки динамічного стереотипу – пристосовність до нових умов і готовність швидко переходити від одного способу виконання діяльності до іншого. Перейдемо безпосередньо до розгляду здібностей людини, як психологічних властивостей особистості.
Здібності розрізняються по якості, широті, своєрідності їхнього сполучення ( структурі ) і ступеня розвитку.
Якість здібностей визначається тією діяльністю, умовою успішного виконання якої вони є. Про людину звичайно говорять не просто, що він здатний, а до чого здатний, тобто вказують якість його здібностей. По якості здатності поділяються на математичні, технічні, художні, літературні, музичні, організаторські, спортивні і т.д.
По широті розрізняються:
· загальні;
· спеціальні здібності.
Спеціальні здібності є умовами, необхідними для успішного виконання якого-небудь одного конкретного виду діяльності. До них відносяться, наприклад, музичний слух, музична пам'ять і почуття ритму в музиканта, "оцінка пропорцій" у художника, педагогічний такт у вчителя і т.п. Загальні здібності необхідні для виконання різних видів діяльності. Наприклад, така здатність, як спостережливість, потрібна і художнику, і письменнику, і лікарю, і педагогу; організаторські здібності, розподільність уваги, критичність і глибина розуму, гарна зорова пам'ять, творча уява повинні бути присутніми у людях багатьох професій. Ці здібності прийнято називати загальними. Самою спільною і в той же час самою основною здатністю людини є аналітико-синтетична здатність. Завдяки їй людина розрізняє окремі предмети або явища в складному їхньому комплексі, виділяє головне, характерне, типове, уловлює саму суть явища, поєднує виділені моменти в новому комплексі і створює щось нове, оригінальне. Так, наприклад, письменник, спостерігаючи різних людей у різних ситуаціях, виділяє типові їхні властивості, уловлює в їхньому характері, вчинках і праці риси майбутнього персонажа і, узагальнюючи ці риси, створює типовий образ. Виділяючи порівнюючи різні прийоми ведення уроків і результати, що виходять у залежності від різноманітних умов, учитель виробляє найбільш ефективні методи навчання й опановує педагогічною майстерністю.