Смекни!
smekni.com

Дитячо-батьківські відносини та креативність дітей дошкільного віку (стр. 1 из 9)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Поняття креативності

1.2 Структура і зміст креативності

1.2.1 Біологічний компонент креативності

1.2.2 Когнітивний компонент креативності

1.2.3 Параметри креативності

1.3 Основні підходи до проблеми творчих здібностей

1.4 Джерела творчої поведінки

1.5 Психологічна характеристика дошкільного віку

1.6 Передумови розвитку креативності у дошкільному віці

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН НА ОСОБИСТІСТЬ ДИТИНИ

2.1 Поняття «батьківські відносини», види, критерії

2.1.1 Функції та завдання сім'ї

2.2 Принципи виховання в сім'ї

2.3 Типи дитячо-батьківських відносин та їх вплив на поведінку дитини

2.4 Критерії дитячо-батьківських відносин

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИН НА РОЗВИТОК КРЕАТИВНОСТІ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

3.1 Опис виборки досліджуванних

3.2 Опис використаних тестових методик

3.3 Опис проведення емпіричного дослідження

3.4 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Оскільки реформування змісту та гуманізація цілей освіти України є складовою процесу оновлення світових та європейських освітніх систем, на часі реалізації компетентнісної парадигми, яка орієнтує педагогів на впровадження у педагогічну практику цілісного підходу до розвитку особистості. Очікування суспільства пов’язані сьогодні насамперед з формуванням життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. Починати розв’язання цих проблем слід із дошкільного дитинства, оскільки саме в цей віковий період закладається фундамент оптимістичного світобачення; формуються уявлення дитини про свої права та обов’язки, про себе як представника певної статі, про себе минулого - теперішнього - завтрашнього; засвоюються моральні правила і норми, розвивається довільна поведінка.

Розвиток креативності, як здатності до творчості набуває сьогодні такої значущості, актуальності тому, що вона є базовою якістю особистості, її ядром, центральною характеристикою. Оскільки заявлена концепцією освіти XXI століття особистісно орієнтована модель має впроваджуватися у життя, час повернутися обличчям до природної здібності дитини творити, підтримати її, створити для її прояву сприятливі умови, стимулювати прагнення дошкільнят робити по-своєму, виявляти оригінальність. На жаль, безліч шаблонів, зразків, готових орієнтирів, запропонованих дорослими дитині для відтворення, пригнічуюють її прагнення до творчості. Вельми часто воно лишається незатребуваним, потенційним, ресурсним. Тобто таким, що не актуалізується, гальмується [21].

Проблемам креативності присвячували свої праці такі вітчизняні психологи, як Я. А. Пономарьов, Д. Б. Богоявленська, Р. М. Грановська, В. Н. Дружинін, Л. Б. Ермолаєва-Томіна, В. Н. Козленко та інші. А також наступні зарубіжні автори: Дж. Гілфорд, Е. Торранс, Р.Дж.Стернберг, К. Тейлор, М. Боден, Е. де Боно та інші [14].

Розвиток сучасної дитини як особистості передбачає максимальну реалізацію нею своєї активності, самостійності, творчої ініціативи, прагнення обирати на власний розсуд шляхи й засоби досягнення цілей, намірів, реалізувати свої власні потреби та інтереси.

Традиційно головним інститутом виховання дитини є сім’я. Те, що дитина в дитячі роки набуває в сім’ї, вона зберігає протягом всього подальшого життя. Важливість сім’ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя і по тривалості своєї дії на особистість жоден з інститутів виховання не може порівнятися з сім’єю. У ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу до школи вона вже більш ніж наполовинусформувалася як особистість.

Для маленької дитини сім’я – це цілий світ, у якому вона живе, діє, робить відкриття, вчиться любити, ненавидіти, радіти, співчувати. Будучи її членом, дитина вступає у певні відносини з батьками, що можуть вплинути на неї як позитивно, так і негативно.

Л.Д. Столяренко, С.І. Самигін, А.В. Петровський, А.І.Захаров, І.М. Балинський, В.Н. Мясіщев, А.Я.Варга та інші вивчали родину і сімейні відносини[39].

Мета дослідження: дослідити взаємозв’язок дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку.

Об’єкт дослідження: креативність дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: взаємозв’язок дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку.

Гіпотеза нашого дослідження передбачає, що:

- гармонічні відносини між дітьми та батьками по типу «кооперація»сприяють розвитку креативності;

- відносини по типу «авторитарна гіперсоціалізація» та «відкидання» призводять до зниження рівня розвитку креативності у дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

- проаналізувати існуючі підходи до вивчення креативної особистості;

- проаналізувати існуючі підходи до вивчення дитячо-батьківських відносин;

- визначити основні поняття, необхідні для даного дослідження;

- підібрати комплекс методик, вивчити їх;

- організувати експериментальне дослідження з метою виявлення взаємозв’язку дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку;

- провести експериментальне дослідження з метою виявлення взаємозв’язку дитячо-батьківських відносин та креативності дітей дошкільного віку;

- проінтерпретувати отримані результати.

Методи дослідження:

- теоретичний аналіз літератури з даної проблеми;

- анкетування;

- проективні методики.


РОЗДІЛ І. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Поняття креативності

Поняття «креативність» найчастіше пов’язується з поняттям творчість і розглядається як особистісна характеристика.

Л.С. Виготський розглядає особистість як інтегровану освіту. Розвиток особистості відбувається впродовж життя людини і одним з найважливіших критеріїв особистості є творчість, оскільки в процесі життя розвивається уява як внутрішній механізм, що забезпечує прояв творчості. Креативність – характеристика особистості, що свідчить про здібність до творчості.

Л.С. Виготський досліджуючи психологію творчості, вказує на необхідність прояву і розвитку здібності до створення нового, все одно, чи буде це створене якою-небудь річчю зовнішнього світу або відомим настроєм розуму абовідчуття[11].

С.Л. Рубінштейн розуміє творчість як діяльність «творити щось нове, оригінальне, що до того входить не лише в історію розвитку самого творця, але й в історію розвитку науки, мистецтва і так далі» [32].

Я. А. Пономарьов відзначає, що до повноцінної творчої діяльності здатна лише людина, що володіє розвиненим внутрішнім планом дій, що дозволяє їй асимілювати потрібним чином суму спеціальних знань в тій або іншій області діяльності, необхідної для її подальшого розвитку, а також матиособистісні якості, без яких неможлива справжня творчість [29].

Я. А. Пономарьов, застосовуючи системний підхід до вивчення творчості, сформулював важливий принцип формування, розвитку і реалізації творчих здібностей – закон ЕРС (етапи, рівні, ступені): у розвиненому психологічному механізмі поведінки етапи його розвитку, трансформуючись, перетворюються на структурні рівні його організації і виступають як функціональні ступені вирішення творчих завдань. Системний чинник тут – здатність діяти в розумі (СДР), що визначається високим рівнем розвитку внутрішнього плану дій. Основна особливість центральної ланки психологічного механізму творчості – єдність інтуїтивного і логічного. Функція інтуїтивного (несвідомого) – творення нового, функція логічного (раціонального, рефлексивного) – його виявлення.

Із здібністю до творчості, на думку Я. А. Пономарьова, пов’язано дві особистісні якості – інтенсивність пошукової мотивації і чутливість до «побічних» продуктів діяльності. Тобто суть креативності є інтелектуальною активністю і чутливістю (сензитивність) до побічних продуктів своєї діяльності. Творча людина бачить побічні результати, які є творінням нового, а нетворча бачить лише доцільні результати, проходячи мимо новизни.

Таким чином, теорія творчості Я. А. Пономарьова дозволяє виділити наступні важливі якості, які сприяють процесу творчості, а значить, і становленню креативності людини.

Психологічна гнучкість дозволяє легко взаємодіяти раціональному і інтуїтивному аспектам психіки людини, що дає можливість реалізації цілісності психологічного механізму творчості.

Сила творчої мотивації підтримує завзятість людини у пошуку нового в досить невизначеній, тобто психологічно фруструючій ситуації. Ця мотивація утримує людину від поспішного виходу з творчої ситуації або відходу в зону конкретності, визначеності.

Широта і глибина усвідомлення людиною багатообразних наочних, соціокультурних і інших контекстів дозволяє їй пізнати «побічні» інноваційні продукти свого творчого пошуку.

Вченими виділяються наступні основні чинники, що забезпечують творчу активність людини:

- креативність,

- творчий потенціал,

- інтелектуальна активність (Д. Б. Богоявленськая),

- надситуативна активність (Ст А. Петровський).

Креативність – це «сукупність тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості» [48]. Ознаки креативності, що визнаються більшістю авторів: наявність інтелектуальної творчої ініціативи, своєрідна відвертість досвіду, чутливість до нового, уміння бачити і ставити проблеми та інше.

Творчий потенціал – це «не лише здібність до створення нового в науці або мистецтві, але і нестандартне відношення до себе, своєї праці, спілкування, взаємодії з іншими людьми, вирішення самих різних проблемних ситуацій і взагалі до життя в цілому» [46].