Роль імені в житті людини
Зміст
Вступ
1. Ономастика
2. Історія виникнення імен
2.4 Ім’я людини у наші дні
3. Історія виникнення прізвищ
4. Ім’я та доля
4.1 Значення та характеристика імен хлопців 5 – А класу
4.2 Характеристика по батькові хлопців
4.3 Значення та характеристика імен дівчат 5 – А класу
4.4 Характеристика по батькові дівчат
Післямова
Використана література
… взагалі без імення ніхто між людей
не буває -
Хто б не родився на світ – родовита
людина чи проста,
Кожного з них, породивши, іменням
батьки наділяють.
Гомер, Одіссея
Вступ
Ім’я… Воно стало найвірнішим другом людини. Воно міцно й нерозривно переплелося з безліччю справ людського буття.
У безкінечному ряді живих істот Людина наділена одним незвичайним правом: тільки вона має привілей вибирати наймення – собі, дітям своїм, усьому навколишньому, містам, селам, звірам, рослинам, планетам, часточкам атома. прізвище ім’я український ономастика
Ім’я має велике значення в житті кожного з нас, воно супроводжує все і всіх, мов вірний друг. Наймення людей, як і різні, зокрема географічні назви, що значною мірою утворилися саме на ґрунті імен, є, можливо, одним із найдавніших прошарків нашої рідної мови. Власні імена та назви є до того ж своєрідним довговічним дзеркалом, у якому відбиваються певні риси історії, життя й культури народу, його інтернаціональні зв’язки.
Для висвітлення багатьох загадкових або давніх фактів із життя людських наймень, для вивчення механізму створення та побутування їх, тих наймень, отож доводиться вдаватися до історії народів мало не всього світу, до соціології, культури, літератури, етнографії, мовознавства та інших наук. Ознайомлення з історією людських наймень, із їх таємницями дає багато корисного й цікавого всім тим, хто прагне знати більше й краще.
Наука про людські наймення розкриває й з’ясовує безліч малопомітних, однак важливих деталей з життя наших пращурів. Вона вказує на місце розселення давніх, інколи й невідомих за документами племен та народностей. Як живий свідок ця наука оповідає про давні звичаї та ремесла, господарство та сімейні стосунки сивої давнини.
У золоту копальню перетворюють науку про наші імена вчені-мовознавці. Досить сказати, що, якби не були нам відомі з різних документів наймення прадавніх людей, ми не знали б безлічі слів нашої мови. Не мали б уявлення про їхній повний родовід. Так, у жодному із словників давньоукраїнської мови, кажуть вчені, не зустрічаються, наприклад, такі слова, як копил, бірюк, росомаха та інші, зате як наймення чи прізвиська всі вони зафіксовані на сторінках вицвілих документів, починаючи з ХVІ сторіччя.
Наші наймення тісно переплелися також з географією, бо, як ми вже згадували, більшість її назв в основі своїй має ці ж такі наймення; з літературою й мистецтвом (тут не раз імена, прізвища й прізвиська досить вдало характеризують персонажів); із ботанікою (квітку хризантему, скажімо, названо ім’ям дівчини, а дівчину Маргариту навпаки – ім’ям квітки); з наукою й технікою; з медициною тощо.
Отже, добре було б, аби кожний з нас хоча б трохи ознайомився з історією імен, із поезією людського наймення. Ми не маємо права забути, що наше наймення – це жива нитка, яка зв’язує нас із рідним народом, із рідним краєм та його культурою, з багатьма народами планети, з нев’янучою українською трояндою – поетичною мовою.
1.
1. Ономастика
У наукових дослідженнях про мову існує спеціальний розділ, цілий напрямок лінгвістичних досліджень, присвячений іменам, назвам, найменуванням.
Цей розділ має назву ономастика. Цей термін пов’язаний з грецьким словом онома – ім’я.
Ономастика (від грецького оnomastikós – який має відношення до найменування, onoma- ім’я, назва):
1) розділ мовознавства, який вивчає особові імена, історію їх виникнення та перетворення у результаті довготривалого вживання у мові-джерелі або у зв’язку із запозиченням їх з інших мов.
2) власні імена різних типів (ономастична лексика), які у відповідності з об’єктами поділяються на антропоніміку, топоніміку, зоонімію (власні імена тварин), астронімію, космонімію (назви зон та частин Всесвіту), теонімію (імена богів) та інше.
Власні імена людей, форми по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми відносяться до розділу ономастики, який називається антропоніміка (від грецького антропос – людина).
Ономастичні дослідження допомагають виявляти шляхи міграцій та місця минулого розселення різних народів, мовні та культурні зв’язки, стародавній стан мов та їх діалектів. Топонімія дуже часто є єдиним джерелом інформації про зниклі мови та народи.
Згідно з Книгою Буття, першими отримали особові імена самі люди, відомі їм місця на землі, тварини (свійські та дикі) та відомі небесні світила. Ці об’єкти та їх імена заповнювали ономастичний простір прадавньої людини. Час спливав та цей простір розширювався, отримали імена нові типи об’єктів.
Сучасна ономастика – це комплексна наукова лінгвістична дисципліна, яка має своє коло проблем та методів. Ономастичні дослідження допомагають вивченню шляхів міграції окремих етносів, визначенню місць їх проживання, установленню більш стародавнього стану окремих мов, визначенню мовних та культурних контактів різних етносів.
2.
2. Історія виникнення імен
Офіційне найменування людини у нашій країні складається з трьох частин – це ім’я, по батькові та прізвище. Кожна з цих складових має своє значення у формуванні характеру та долі людини. Розглянемо історію виникнення та значення наших імен, по батькові та прізвищ.
Як виникли наші імена? Які джерела живили і живлять їх склад? Які процеси у найменуванні новонароджених спостерігаємо нині? Відповіді на ці питання цікавлять багатьох людей.
У давнину люди сприймали ім’я, як щось матеріальне, як невід’ємну частину людини. Вони приховували свої імена від ворогів, вважаючи, що одного знання імені достатньо для того, щоб нашкодити кому-небудь. Іноді вони писали на своїх п’ятах імена своїх ворогів, щоб під час ходіння робити зло власникам цих імен.
Система імен, що побутує в українського, російського і білоруського народів, формувалася протягом багатьох століть.
В основі багатьох українських особових імен, як відомо, вельми часто лежать різні загальновживані слова й давні назви прикмет людини, назви звірів, птахів, рослин, речей, назви річок, міст та інше. І слова ті бувають не тільки слов’янські, а й іншомовні: грецькі, латинські, східних та інших народів.
В історії особових імен вирізняються два етапи: дохристиянський період та період після прийняття християнства.
До введення християнства особові імена були прізвиськами, які давалися тій чи іншій людині через певні обставини. Ці імена-прізвиська були дуже різноманітні. Їх підказували здебільшого різні обставини родинного життя. У так званих числових іменах був майже весь числовий ряд від одного до десяти: перша дитина у сім’ї – Первак, третя – Третяк і так далі. Дуже розповсюджені були імена, які давали за кольором шкіри або волосся та за іншими зовнішніми ознаками: Біленький, Чорнявий,Великий, Головатий та інші. Окрім імен, які давалися за зовнішніми ознаками, були й такі, що привласнювалися в залежності від характеру та поведінки дитини: Безсон, Крикун, Забава. Довгоочікуваного сина називали Ждан , небажаного Неждан ,Нечай , єдиний син діставав ім’я Одинець. В особових іменах дуже часто відображалася пора року, коли дитина з’явилася на світ: Зима, віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо:Береза, Лев, Орел, Сокіл та інші. Імена з негативним емоційним забарвленням давалися, як застережний захід: за уявленням наших пращурів, погані імена, такі як Горе, Захворай, оберігали дітей від дії злих сил. У дохристиянський період поряд з одноосновними іменамифункціонували і двоосновні з компонентами - слав ,- мир, - волод , - гост, - бор:Милослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор та інші.
Після прийняття християнства увійшли у практику так звані календарні імена. Це особові імена, які давалися людям за церковним календарем, у якому вони були розподілені по всіх днях року. Християнські імена були також прізвиськами людей – греків, євреїв, римлян, єгиптян, але вони потрапили у календарі у своїх справжніх іномовних звучаннях без перекладу. Кожне з цих імен можна перекласти на нашу мову та дізнатися про його значення.
Сучасні імена дослідники поділяють на шість основних груп :
1.Візантійські християнські імена, або імена християнського календаря, запозичені разом із введенням християнства на Русі у Х ст. До візантійських імен належать, наприклад, популярні в Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна , Олена, Катерина. На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймають як запозичені.
2.Давньоруські, або дохристиянські - Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила, Ждан, Горобець, Красной, Любавата інші, у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, і окремі імена скандинавського походження , що побутували в Давній Русі , - Ігор, Олег, Ольга.
3.Імена, запозичені із західнослов’янських і південнослов’янських мов : Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та інші.
4. Нові імена, які почали з’являтися після революції 1917 року, коли церква була відокремлена від держави і батьки здобули право дати дітям імена, що виходили за межі канонічних. Помітну групу складали імена, що відображали революційну ідеологію, нові явища суспільного життя, реалії тогочасної дійсності: Воля, Свобода, Слава, Октябрина, Кім, Тракторина та інші. Імена-неологізми поповнювалися за рахунок назв квітів: Лілія, Піонія тощо. Іменами ставали слова типу Геній, Ідеал, Ідея, Новела, Іскра та подібні. Як показує мовна практика, перевірку часом витримали далеко не всі імена-неологізми 20-х років.