КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРЫ
ОДЕСЬКА ФІЛІЯ
КУРСОВА РОБОТА
ПО ПСИХОЛОГІЇ
НА ТЕМУ: „ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВИ І ТВОРЧОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ”
г. Одесса, 2011г.
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ I. УЯВА ТА ТВОРЧІСТЬ, ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1 Аналіз психологічної літератури з проблеми розвитку уяви у дітей дошкільного віку
1.2 Поняття творчості у дітей дошкільного віку в психологічної літературі
РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ УЯВИ І ТВОРЧОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1 Експериментальне дослідження уяви у дітей дошкільного віку
2.2 Експериментальне дослідження творчості у дітей дошкільного віку
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Реформування системи освіти, що торкнулося й дошкільної справи, висуває розвиток творчої особистості дитини як одне з пріоритетних завдань. Без його розв'язання нереально здійснити головну мету дошкільної освіти, окреслену Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні: формування базису "особистісної культури дитини через відкриття її світу в його цілісності та різноманітності". При цьому дитина не повинна пасивно спостерігати світ довколо неї, споживати готову інформацію і репродукувати чи копіювати пропоновані їй готові моделі, алгоритми дій тощо. Бо відтак людство перетвориться на сукупність бездумних виконавців чиєїсь волі, а „цивілізація зупиниться на своєму шляху до прогресу”. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка.— К., 1976.-с. 56.
Саме від творчих людей, які можуть досягти успіхів у діяльності завдяки певним індивідуальним та типологічним рисам, залежить розвиток суспільства. Перші творчі прояви особистості з'являються на етапі дошкільного дитинства, Про них свідчать і постійні запитання дитини, і прагнення до перевтілень в іграх, і перші спроби заримувати слова у віршик, заспівати власну пісеньку, намалювати неповторного казкового птаха... Проблема розвитку творчо спрямованої особистості дошкільняти різноаспектна. Творчо спрямованій особистості притаманні: активність у мисленні та діях; ініціативність; наявність певних нахилів, здібностей, інтересів, творчої уяви; небайдуже ставлення до навколишньої дійсності; здатність помічати, переживати, творити нове, сумніватися й шукати шляхи рішень, отримувати задоволення від результату й самого процесу творення; достатній рівень життєвої компетентності. Трактуючи зазначену проблему, дослідники часто приділяють більшу увагу одному з її аспектів. Зокрема, найчастіше розглядається аспект розвитку творчих здібностей. Педагоги та психологи висловлюють щодо цього різні погляди. Дехто ставить під сумнів саме існування творчих здібностей у дітей дошкільного віку та можливість їхнього розвитку на даному віковому етапі. Інші, навпаки, вважають обдарованим і талановитим від природи кожного малюка, стверджуючи: всі діти обдаровані в тій чи іншій галузі, а от бездарність дитини є наслідком бездарного виховного впливу з боку дорослих. Саме цей погляд співзвучний із сучасними тенденціями гуманізації дошкільної освіти, з новітніми концепціями становлення дитячої особистості. Одним із наріжних каменів чинних освітніх стратегій є пріоритетна зорієнтованість на розвиток дитини та активізацію її творчості. Отже, в розмові про формування творчої особистості не слід обмежуватися лише розвитком творчих здібностей. Відомо, що становлення особистості взагалі та її творчого спрямування зокрема залежить від гармонійного поєднання природних задатків, вагомих для конкретної дитини мотивів діяльності та сприятливого розвивального середовища. Важливим чинником успіху є також виховання морально-вольових якостей, розвиток емоційної сфери та набуття дошкільнятами певних знань, умінь і навичок, необхідних для повнішого прояву творчого потенціалу. Водночас педагоги мають пам'ятати, що власне знання, уміння й навички — це необхідні "інструменти" втілення дитячих творчих задумів. Доводиться тепер дещо змінювати й усталений стереотипний погляд на дитину лише як на об'єкт виховання, що потребує прямого керівництва, тим паче в такій тонкій сфері, як творчість. Якщо ж розглядати дитину як суб'єкт творчого процесу, то слід визнати її право на активність, самостійність, Ініціативу у виборі виду діяльності, способів дій, інструментарію, партнерів тощо. Неприпустиме жорстке, безальтернативне управління творчою діяльністю малюків, яке ґрунтується на авторитарності дорослого й постійному нав'язуванні регламентованих норм, зразків, шаблонів та власного бачення.
У даній курсовій роботі будуть розглянути наступні питання . Такі як: аналіз психологічної літератури з проблем розвідку уяви у дітей дошкільного віку;поняття творчості у дітей дошкільного віку в психологічної літературі. Далі буде розглянуто в розділі II. Експеріментальне дослідження у уяві і творчості дітей дошкільного, в якому буде розглянуті такі питання як єкспериментальне дослідження уяви у дітей дошкільного віку, та єкспериментальне дослідження творчості у дітей дошкільного віку. Будуть дани висновки до розділовI і II, список використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ I. УЯВА ТА ТВОРЧІСТЬ, ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1.Аналіз психологічної літератури з проблеми розвитку уяви у дітей дошкільного віку
Через свою специфічність уява до цих пір не має стійкого і загальноприйнятого визначення. Кожен дослідник пропонує своє визначення даного процесу. Проте, погоджуючись з А.В. Брушлінськім, уяву не слід зводити до різновиду творчого мислення. „Воно має свою специфіку”.Брушлинский А.В. Воображение и творчество. //Научное творчество. – М.: «Знание», 1965.- с. 45.
Традиційно (С.Л. Рубінштейн, А.В. Петровській, А.Я. Дудецкий) виділяють активнуі пасивну уяву. Пасивне може бути навмисним, (марення), і ненавмисним (сновидіння, галюцинації). Активну уяву підрозділяють на те, що відтворює, направлене на створення образів відповідно до опису, і творче створення абсолютно нових образів, що має на меті, без опори на зразок. На думку А.В. Петровського, творча уява припускає самостійне створення нових образів, закріплених в оригінальних і цінних продуктах діяльності людини. Їм наголошується, що робота уяви пов'язана з істотною невизначеністю пізнаваних ситуацій, яким відповідає виділений У. Рейтманом ряд «відкритих» завдань, тобто, що припускають декілька варіантів відповідей (твір розповідей, доповнення образів, придумування заголовків розповідей). „Деякі подібного роду завдання допускають кінцеве число варіантів рішення, а інші – необмежена різноманітність варіантів відповідей”. Педагогічна психологія / За ред. Л. М. Проколієнко, Д. Ф. Ніколенко.— К., 1991.- с. 78.
А.Р. Лурія виділяє етапи рішення подібного роду завдань: орієнтування в умовах завдання, тобто, визначення мети і шляхів її досягнення; вибір одного з декількох альтернативних рішень; побудова стратегії і вибір тактики рішення задачі; реалізація вибраних стратегій і знаходження відповіді. Більшість авторів (Л.С. Виготській, С.Л. Рубінштейн, А.В. Петровській) стверджують, що „специфіка уяви полягає в особливому перекомбинировании образів, такому, що характеризується своєрідним відльотом від дійсності”. Возрастная и педагогическаяпсихология / Под ред. А. В. Петровского. — М., 1979.- с.91.
На думку О.М. Дьяченко, специфіка форми організації уяви полягає в тому, що в уяві відбувається злиття наочного змісту образу одного об'єкту з наочним змістом образу іншого. Дьяченко О. М. Пути активизации воображения дошкольников // Вопр. психол. -1987. -№ 1. -С. 44—51.
Дьяченко спирається на вислови А.Н. Леонтьева, Э.В. Ільенкова, підкреслюючи, що ця особливість уяви виявляється при аналізі уяви дитини, включеної в різні види дитячої діяльності, а перш за все, в грі; О.М. Дьяченко наводить слова Л.С. Виготського про подвійну природу гри, дитина «плаче як пацієнт і радіє як що грає».Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. -М., 1983 -т.4. -с. 87. Уява, сполучаючи два шаруючи реальності, здатна переводити, утілювати ідею, образні уявлення про дійсність, емоційні стани в метафоричні, символічні форми, виражати їх непрямим шляхом. Таким чином, специфічним для форми організації уяви виступає трансформація наочного змісту, коли на одному об'єкті розкриваються істотні характеристики іншого. Фундаментальні функції уяви, описані різними авторами: евристична (Л.С.Виготській, С.Л. Рубінштейн, И.М. Розет), сприяюча вирішенню проблеми шляхом перетворення її наочного змісту; прогностична (А.В. Петровській, Я.З. Неверовіч, А.В. Запорожець). В рамках даної функції, на думку Р.Г. Натадзе, уява детермінує діяльність людини за допомогою настановної дії; комунікативна (В.С. Мухина, Н.П. Сакуліна, В.А. Льовін); захисна (З. Фрейд, До. Хорні, Р. Гріффітс і ін.).Немов Р.С. Психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. — 4-е изд. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - Кн. 1: Общиеосновыпсихологии. — с.85-88.
Розглядаючи питання про походження і розвиток уяви, можно виділити дві основні проблеми, які знайшли віддзеркалення в багатьох концепціях: співвідношення розвитку уяви дитини з можливостями пізнання дійсності і сама природа цього процесу. Так, Т. Рібо указує на безпосередній зв'язок уяви в пізнанні реальності. Він виділяє основні стадії розвитку уяви дитини: на першій - дитина може перетворювати сприймані предмети, тобто в одному предметі він бачить інший; на другій - уява дитини виявляється в одушевленні іграшок; на третій - уява знаходить віддзеркалення в ігрових перевтіленнях; на четвертій - дитина комбінує образи, тобто починає формуватися власне художня творчість. Основний механізм уяви, на думку Рібо, складається з двох операцій: дисоціації, тобто розділення рядів станів свідомості, і асоціації - їх об'єднання. Рибо Т. Творческое воображение. 1901.
Концепція Д. Дьюї припускає, що в основі уяви лежать інстинкти. І завдання педагога допомогти дитині закріпити корисні для творчості звички за допомогою постійних вправ. Представники гештальт-психологии (М. Вертгеймер, Д. Коффка, Р. Арнхейм) основою розвитку уяви вважають здібність до візуалізаціїі аналізують її в процесі вирішення дітьми життєвих ситуацій і спеціальних завдань, що вимагають прояву творчого потенціалу кожної дитини. З. Фрейд за основу творчих процесів приймає ранні переживання дитинства. Завдяки творчій уяві дитина може заміщати напружені для нього ситуації, що справляють сильне враження. Подібного припущення дотримуються так само Э. Крис і Д. Кюбі. Ж. Піаже розглядає уяву як тимчасову стадію спотвореного віддзеркалення реальності. Він стверджував, що уява не позитивно впливає на дитину, а навпаки, може сильно деформувати його уявлення про реальність. Уява, на його думку, не відкриває нічого нового для дитини, лише спотворюючи картину дійсності. А. Валлон, бачивши суперечливий характер концепції Ж. Піаже, виділяє два види уяви: уява «неначе», що відокремлює фантазію від реальності; «приріст реальності», коли це розділення відсутнє, і дитина цілком вірить у фантастичність своїх уявлень. М. Уотсон, вивчаючи розвиток уяви у дошкільників, виділяє чотири рівні переходу від повного панування фантазії у внутрішньому світі дитини до відмежування уяви від світу реальності. На першому рівні у дитини відсутня межа між фантазією і реальністю. На другому - вона між ними намічається. На третьому - стає чіткою. А на четвертому - відбувається відділення фантазії від реальності. Цей рівень дозволяє дитині усвідомити, в якій з сфер він знаходиться. Дослідники Е.П. Торренс і Ф. Баррон, вивчаючи уяву, детально описували або основні його характеристики (побіжність, гнучкість, оригінальність), або умови творчого акту, або рівні функціонування уяви (перетворення, пошук, створення нових ідей). У вітчизняній психології разом з рештою психічних функцій уява виступає як віддзеркалення навколишньої дійсності, будучи соціальним за своєю природою, і активно розвивається саме в дошкільному віці. Так, Л.С. Виготській вважає, що уява апріорі пов'язана з реальністю, і указує на різні форми зв'язки уяви з реальністю. Перша формаполягає в тому, що будь-який образ уяви будується з елементів дійсності і минулого досвіду людини. Другою формою є зв'язок між продуктом уяви і явищем дійсності. Третя форма характеризує зв'язок з емоціями. І, нарешті, четверта форма зв'язку уяви з дійсністю полягає в тому, що продукт уяви може не відповідати реально існуючому предмету, але, знайшовши матеріальне втілення, починає реально існувати в світі і впливати на інші речі. Л.С. Виготській прямо указує на виникнення уяви з самої істоти гри, а не як наслідку прояву особливостей поведінки дитини в ній. Таке розуміння природи уяви акцентує увагу на його активному, дієвому характері. О.М. Дьяченко відзначає, що спеціально розвиток уяви в грі дошкільника практично не вивчався. Але при дослідженні самої гри виявлялися значущі для розвитку уяви моменти. Вона виділяє дві лінії аналізу гри, де вона – основне джерело розвитку уяви дошкільника. Перша лініяпов'язана з розвитком самих особливостей гри (Д.Б. Эльконин, Н.Я. Міхайленко). У роботах цих авторів були показані можливості розвитку уяви дитини у міру оволодіння їм наочною і сюжетно-ролевою грою. Разом з ігровою дією розвиваються і зачатки уяви, яка визначається можливістю входження в елементарну ігрову ситуацію з вариативным використанням спочатку окремих предметів, а потім ланцюжків ролевих дій. Крім того, Д.Б. Эльконин стверджує, що в грі зароджуються найбільш значні сторони продуктивної уяви: „його спрямованість на рішення самих різних задач і можливість в специфічній формі розкривати істотні характеристики реальності”.Эльконин Д. Б. Психологияигры. М., 1978.-с.25.