Смекни!
smekni.com

Експериментально-психологічні методики дослідження когнітивної сфери особистості (стр. 1 из 8)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми когнітивної сфери особистості у психологічній науці

1.1 Аналіз літератури з дослідження проблеми когнітивної сфери особистості у вітчизняній науці

1.2 Аналіз літератури з дослідження проблеми когнітивної сфери особистості зарубіжними вченими

1.3 Вплив когнітивної сфери на розвиток особистості

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Структура когнітивної сфери особистості

2.1 Психічні пізнавальні процеси як складові когнітивної сфери особистості

2.2 Розвиток когнітивної сфери особистості в онтогенезі

2.3 Когнітивний стиль як індивідуальна інтеграція особливостей пізнавальних процесів

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Експерементально-психологічні методики дослідження когнітивної структури особистості

3.1 Методика "Червоно - чорна таблиця" Ф.Д. Горбова

3.2 Методика "Пам’ять на числа" О. Мільєрана

3.3 Методика "Кількісні відносини" Н. Кремера

Висновки до розділу 3

Висновки

Список використаної літератури

Текст - 40 с., джерел - 29, додатки - 3

У курсовій роботі проаналізовано теоретико-методологічні засади вивчення проблеми когнітивної сфери особистості та її структури в науковій психологічний літературі, зроблено огляд літератури з проблеми дослідження, розглянуто психічні пізнавальні процеси як складові когнітивної сфери особистості. Висвітлено розвиток особистості в онтогенезі та формування когнітивного стилю як інтеграції особливостей пізнавальних процесів. Запропоновано експериментально-психологічні методики дослідження когнітивної сфери особистості.

Ключові поняття: ВІДЧУТТЯ, ВОЛЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ, ІНДИВІД, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, КОГНІТИВНА СФЕРА, МЕТА, МИСЛЕННЯ, МОТИВАЦІЯ, ОБ′ЄКТ, ОНТОГЕНЕЗ, ОСОБИСТІСТЬ, ПАМ'ЯТЬ, ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ, САМООЦІНКА, СПРИЙНЯТТЯ, СПРЯМОВАННІСТЬ, СУБ′ЄКТ, ТЕМПЕРАМЕНТ, УВАГА, УЯВА, ХАРАКТЕР, ЦІЛЕСПРЯМОВАННІСТЬ, УСТАНОВКА.

Вступ

Актуальність дослідження. Когнітивна сфера особистості являє собою зв’язок психічних пізнавальних процесів, таких, як відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, уява та мислення. Усі ці процеси в результаті своєї взаємодії роблять можливим отримання, переробку, зберігання та відтворення як сенсорної інформації, яку людина отримує із навколишнього світу, так і результатів здатності людини до творчого переосмислення тих даних, що накопичуються в процесі індивідуального розвитку. Пізнавальні процеси забезпечують пристосування людини до змін умов навколишнього середовища, надають усю необхідну інформацію для життєдіяльності людини, роблячи можливими її трудову та інтелектуальну діяльність. Вивчення особистості як цілісної структури неможливе без достатньо глибокого знання її когнітивних здібностей. Усі вищі психічні функції мають за свою основу саме пізнавальні процеси, бо це перша ланка механізму адаптації людини до умов зовнішнього світу. Слід ураховувати, що когнітивна сфера не є сталою та незмінною. У кожної людини вона має свої індивідуальні особливості та, більше того, зазнає природнього розвитку в процесі онтогенезу. Саме тому психологи повинні виявляти як індивідуальні, так і вікові особливості кожної людини при оцінюванні інтелекту та здібностей.

У нашій країні дослідження когнітивної сфери особистості здійснювалися в роботах Л.С. Виготського, О.М. Лєонтьєва, Б.М. Велічковського, П.Я. Гальперіна, В.П. Зінченко, М.А. Холодної та ін.

Найвидатнішими зарубіжними вченими, що вивчали когнітивну сферу особистості, були Ж. Піаже, Д. Раппопорт, Р. Гарднер, Ф. Хольцман, Дж. Келлі, У. Скотт, О. Харві, Х. Шродер, Ф. Бартлетт, С. Палмер.

Проблема когнітивної сфери особистості досі недостатньо досліджена, багато питань з цієї проблеми підлягають детальному вивченню та переосмисленню.

Об'єкт дослідження - когнітивна сфера особистості як одна з найголовніших категорій психології.

Предмет дослідження - структура когнітивної сфери особистості.

Мета дослідження - розглянути когнітивну сферу особистості з точки зору сучасної психології, охарактеризувати взаємозв'язок пізнавальних процесів як структуру когнітивної сфери особистості.

Для досягнення мети дослідження необхідно виконати наступні завдання дослідження:

1. Проаналізувати літературу з дослідження проблеми когнітивної сфери особистості у вітчизняній та зарубіжній науці;

2. Розглянути психічні пізнавальні процеси як складову когнітивної сфери особистості; надати структуру когнітивної сфери особистості;

3. Визначити когнітивний стиль як індивідуальну інтеграцію особливостей пізнавальних процесів;

4. Запропонувати методики дослідження складових когнітивної структури особистості в психології.

Методи (методики) дослідження:

аналіз існуючих джерел з проблеми дослідження;

спостереження;

аналіз існуючих методик за проблемою дослідження: методика "Червоно-чорна таблиця" Ф.Д. Горбова, методика "Пам’ять на числа" О. Мільєрана, методика "Кількісні відносини" Н. Кремера.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми когнітивної сфери особистості у психологічній науці

1.1 Аналіз літератури з дослідження проблеми когнітивної сфери особистості у вітчизняній науці

Вітчизняна психологія достатньо детально вивчає когнітивну сферу особистості та її вплив на професійні здібності людини. Багато складних питань стосовно пізнавальних процесів вирішили саме вітчизняні вчені. Наприклад, у західній психології не знайшлося поняття, інтегруючого багатоаспектність життєвого процесу у всьому різноманітті стосунків, в які людина вступає в процесі своєї життєдіяльності. У той же час у вітчизняній науці таке поняття є. Воно визначається як "спосіб життя". У одному з найбільш відомих формулювань спосіб життя розуміється як "сукупність типових видів життєдіяльності індивіда, соціальної групи, суспільства в цілому в єдності з умовами життя" [12, с.111]. Вказана категорія переважно використовувалася в філософських, соціологічних і педагогічних роботах, де була здійснена значна кількість досліджень зв'язку способу життя з мотиваційно-ціннісними орієнтаціями, особливостями професійного вибору [15, с.12], рівнем і задоволеністю якістю життя [16, с.65]. Психологічна наука почала використовувати поняття "Спосіб життя" лише останнім часом [17, с.183].

Велику роль у вивчені пізнавальних процесів відіграв Л.С. Виготський, який розглядав розвиток пізнавальної сфери невід'ємно від розвитку інтелекту, причому розумів інтелект достатньо широко - як результат розумового (в цілому - психічного) розвитку вищих психічних функцій особистості дитини в процесі її навчання. Інтелектуальний розвиток відображає динаміку психічних новоутворень, пов'язаний із засвоєнням, переробкою і функціонуванням різних знакових систем. Основний механізм інтелектуального розвитку дитини, на думку автора, пов'язаний з формуванням в її свідомості системи словесних понять. Оволодіння системами наукових понять здійснюється в умовах систематичного навчання в школі. Формування понять по Л.С. Виготському складається у дітей залежно від характеру узагальнення значення слова [17, с.121]. Автор підкреслює, що тільки на етапі появи понятійного мислення відбувається радикальна перебудова (інтелектуалізація) усіх елементарних пізнавальних функцій на основі їх синтезу з функцією утворення понять: сприйняття стає частиною наочного мислення, запам'ятовування перетворюється на осмислений логічний процес, увага набуває якість довільності і так далі [16, с.122]. Інтелект, отже, виникає як ефект зміни міжфункціональних зв'язків, як результат особливого сплаву (синтезу, інтеграції) пізнавальних процесів перебудованих категоріальним апаратом понятійного мислення.

На основі аналізу закономірностей становлення понятійного мислення Л.С. Виготський сформулював найважливіший, із його точки зору, для психології понять закон єдності структури і функцій мислення: "що функціонує, до певної міри визначає, як функціонує" [26, с.54]. Іншими словами функції мислення похідні, залежні від структури самого мислення (тобто від того, як представлена, відбита і узагальнена дійсність в освоєних дитиною значеннях слів) [26, с.55].

Під розвитком мислення Л.С. Виготський розумів дуже складні процеси розвитку вищих психічних функцій, що змінюють внутрішню структуру самої "тканини думки". Вищі психічні функції займають особливе місце в психічних процесах людини, залежать від ступеня соціальної взаємодії і, як наслідок, визначають її якість.

Л.С. Виготським і його послідовниками було виділено чотири основні ознаки вищих психічних функцій - складність, соціальність, опосередкованість, довільність.

Складність вищих психічних функцій визначається специфікою стосунків результатів розвитку (що зберігаються в сучасній культурі) філогенезу з результатами онтогенетичного розвитку людини на рівні психічних процесів. За час історичного розвитку людиною створені унікальні знакові системи, що дозволяють осмислити, інтерпретувати та осягати суть явищ навколишнього світу. Ці системи постійно розвиваються і удосконалюються.

Соціальність вищих психічних функцій визначається їхнім походженням. Певні категорії вищих психічних функцій, такі, як довільна увага, логічна пам'ять, вербально-понятійне мислення, складні емоції, не можуть виникнути і оформитися без конструктивної соціальної взаємодії. Іншими словами, перетворення "інтерпсихічних" функцій в "інтрапсихічні".

Опосередкованість вищих психічних функцій виявляється в способах їх функціонування, пов'язується із загальним інтелектуальним розвитком людини. Розвиток здатності до символічної діяльності і оволодіння знаком є основним компонентом опосередкованості. Слово, образ, число та інші можливі пізнавальні прикмети явища (наприклад, ієрогліф як єдність слова і образу) визначають смислову перспективу збагнення суті на рівні єдності абстрагування і конкретизації [26, с.57].