Содержание
Поняття типу в психології
Екстравертний розумовий тип
У наш час у психологічній літературі представлений найбагатший матеріал, присвячений проблемі типів людей. Виділювані авторами психологічні типи найчастіше істотно різняться по способах визначення, критеріям відмінностей і змісту, що може вказувати, з одного боку, на локальність підходів окремих психологів, а, з іншого боку, на розходження в розумінні самого поняття типу. З огляду на проблематичність створення універсальної типології людини, у даному реферату будуть розглядатися питання властиво типології, тобто що таке психологічний тип і в чому його відмінність від інших видів групування об'єктів і їхніх властивостей.
У першу чергу слід зазначити відсутність у психологічній і загальнонауковій довідковій літературі чіткого визначення поняття "тип". У більшості робіт це поняття розглядається як споконвічно дане й не потребуюче яких-небудь пояснень. У тих же роботах, де воно визначається, існує значний збіг його з такими поняттями, як клас, художній образ, типаж, вид, категорія й т.п.
Оскільки прагматична цінність використання поняття "тип" складається в можливості побудові типів, треба насамперед відокремити його від поняття "клас", для побудови класифікацій. Аналіз застосування цих понять у літературі дозволяє зробити висновок про наступне їхнє розходження: поняття "тип" використовується переважно при об'єднанні деяких елементів (об'єктів, явищ, властивостей і т.п.), а поняття "клас" - переважно при розподілі деякої безлічі елементів. Відповідно, типології будуються переважно індуктивним (композиційним) методом на підставі угруповання елементів навколо одного, що володіє еталонними властивості, що виступають як критерій угруповання, а класифікації будуються переважно дедуктивним методом на основі розподілу безлічі елементів шляхом введення довільного критерію розподілу, як правило, наявності або відсутності якої-небудь істотної властивості в елемента даної безлічі.
Але, мабуть, головне відмінністю між класами й типами полягає в тому, що перші будуються на основі визначення границь підмножин деякої безлічі й установлення можливості включення в ці границі тих або інших елементів. Елементи, характеристики яких виходять за межі даного класу, містяться в інший клас або випадають із класифікації. При визначенні ж типу границі між типами не встановлюються, а задається структура типу, з якої співвідносяться по ознаці подоби або рівності елементи відповідної безлічі. Наочним аналогом процесу типу є приміщення кристалів у середовище з безліччю елементів. На кожному кристалі будуть осаджуватися елементи відповідного складу й структури. Можна також додати, що границі між типами набагато менш чіткі, чим між класами, а визначення типу конкретного елемента більш трудомістко, ніж визначення класу.
Таке розуміння типу вже істотно конкретизує його суть. При цьому виявляється, що, наприклад, типологія темпераменту по І.П. Павлову є не типологією, а класифікацією темпераменту на основі розходжень провідних властивостей нервової системи, у відмінність, скажемо, від конституціональних типів Кречмера й Шелдона. Звичайно, словосполучення "тип темпераменту" звучить більш звично, чим "клас темпераменту", але, проте, їх варто розділяти.
Інше істотне розходження в розумінні типу лежить уже усередині самого поняття. Існують два основних підходи до опису типу: тип розуміється як деякий середній елемент (об'єкт, властивість, прояв і т.п.), або як елемент із крайньою, максимальною виразністю тих або інших характеристик. Неважко помітити принципове розходження цих двох підходів. Так, у першому випадку нетиповим буде елемент із рідко, що зустрічається набором, якостей, у другому випадку, навпаки, нетиповим буде елемент із відсутністю яких-небудь яскраво виражених властивостей. Наприклад, визначення "типовий представник інтелігенції" або "безхарактерний" будуть ставитися до першого розуміння типу, а визначення "агресивний тип" і "типовий сангвінік" - до другого. Який же із цих підходів є правильним? Очевидно, і той і інший, але з урахуванням області їхнього застосування, розглянутих об'єктів і існуючих традицій.
Аналіз визначення типу, даних у різних джерелах, приводить до встановлення співвідношення двох зазначених підходів із двома найбільше звичними варіантами використання цього поняття. Перший підхід (типовий як середній) використовується переважно при описі художніх типів у літературі й мистецтві. а також у побутових описах. Художній тип - це результат узагальнення характеристик безлічі представників тієї або іншої соціальної групи або форм прояву тих або інших психологічних якостей, представлена у вигляді усередненого, узагальненого, "нормального" образа людини.
Другий підхід (типовий як крайній) використовується переважно при описі типів у наукових дослідженнях. Так, в описі темпераменту Г. Айзеком темперамент конкретної людини визначається співвіднесення його із граничними типами. Аналогічний опис можна знайти й у роботі Р. Акоффа й Ф. Емери при визначенні ступеня екстернальності-інтернальності. Даними авторами реалізований так званий факторний підхід, де як основу описи використовуються протилежні типи двох ортогональних факторів. Інший вид опису, типологічний, будується на знаходженні певних базових типів або архетипів, що служать як зразки для порівняння з наявними психологічними характеристиками конкретної людини. До таких описів ставляться, наприклад, конституціональні типології Кречмера й Шелдона, типи акцентуацій особистості Личко, типологія особистості Леонгарда. Таким чином, науковий тип - це результат пошуку найбільш яскравих, "рафінованих", унікальних характеристик деякої групи елементів, зокрема, групи людей - носіїв цих якостей. Такі характеристики або властивості, властиві психологічному типу, існують не просто у вигляді певного набору таких, а в сукупності зі зв'язками між ними, тобто має місце структура психологічних якостей, своєрідна для кожного типу. Наочним поданням такої структури може бути профіль типу, що визначає склад типологічних характеристик і відносини їхньої співпідпорядкованості, доповнений описом горизонтальних зв'язків між ними.
Узагальнюючи існуючі визначення типу, і з огляду на сказане, можна сформулювати наступне визначення:
Тип - це зразок, що служить для об'єднання елементів (об'єктів, явищ і т.п.) на основі співвідношення їхніх істотних властивостей, розглянутих у сукупності, і має максимально вираженою своєрідністю.
Художній тип можна визначити як зразок, що служить для об'єднання елементів на основі подібності сукупності їхніх істотних властивостей і максимально вираженою узагальненістю. Художній тип характеризується поширеністю в просторі й стійкістю в часі.
Як науковий, так і художній тип суб'єктивно виступають як цілісний образ, що служить як еталон для визначення приналежності до типу того або іншого конкретного об'єкта. По своєму складі образи наукового й художнього типу однакові, тому що проявляються у вигляді більш-менш виразного подання про структуру характеристик типу. Розходження між ними з'являється на етапі співвіднесення реального об'єкта або явища з типом. Оскільки науковий тип представлений максимальною своєрідністю властивостей, те, отже, значення відповідної сукупності властивостей більшості реальних об'єктів будуть менше, ніж значення типу. Таким чином, при порівнянні реального об'єкта фактично визначається те, наскільки він не підходить, не дорівнює ідеальному, еталонному, тобто визначається розходження між об'єктом і зразком. У цьому випадку аналогом типу може бути зразок для наслідування. На поведінковому рівні такими зразками можуть бути психологічні якості національних героїв, великих поетів, що видаються вчених, політиків і т.п.
При співвіднесенні ж реального об'єкта або явища з художнім, середнім типом, відбувається, навпаки, становлення подібності властивостей об'єкта із властивостями зразка, міри його типовості, "подібності", близькості до типу, причому для визначення міри подібності, по суті, не важливо - недостатньо виражені якості об'єкта.
Оскільки становлення подібності з одним елементом має на увазі можливість установлення розходження з іншим елементом, зокрема, що має протилежні властивості, і навпаки, те результат процедури співвіднесення реального об'єкта як з науковим, так і художнім типом може бути однаковим і виражатися як словами "схожий на", так і словами "не схожий на". Таким чином, розходження наукового й художнього типів лежить як у їхній суті, так і в механізмі співвіднесення типологічних образів з реальними об'єктами. По складу образів і результату співвіднесення вони можуть бути однакові.
При розгляді психологічних типів можна помітити певну їхню специфіку. Опис психологічних типів носить переважно якісний характер, тобто не вказується міра виразності психологічних характеристик, включених у тип. Найчастіше також не вказується пріоритет, ієрархія ознак типу, ступінь їхньої істотності для визначення типу. Термінологія, використовувана при описі типу, у багатьох випадках різна, що ставить додаткове завдання сумісності різних описів подібних психологічних типів. Образ психологічного типу досить аморфний і суб'єктивний. Зазначені особливості приводять до відомих труднощів віднесення конкретної людини до того або іншого типу, особливо при невеликому (3 - 5) кількості типів у типології. Більше того, не строгість описів дозволяє віднести людини одночасно до декількох типів, що досить яскраво виражено в астропсихологічних типах (гороскопах).
Слід зазначити наявність так званого ореола психічного типу - супутніх описів, що не є безпосередньо описами психологічних якостей, а скоріше випливають із них, що є наслідком їхньої реалізації. Так, опис холеричного типу темпераменту супроводжується із вказівкою на ті сфери діяльності, у рамках яких цей тип може функціонувати ефектно або неефектно. приналежність до певного конституціонального типу визначає схильність до розвитку певних соматичних або психічних захворювань. З віднесення людини до того або іншого типу акцентуації особистості треба опис його типових проблем. Наявність такого ореола свідчить, з одного боку, про єдність різноманітних проявів психіки, а з інший, - про наявність єдиних підстав різних типів і гіпотетичної можливості виділення базисних психологічних типів.