Пунктом 22 ПСБО 9 “Запаси” зі змінами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2000 р. № 15 установлено, що середній відсоток торговельної націнки для визначення суми товарних надбавок, які відносяться до реалізованих товарів (реалізованої торговельної націнки), визначається за формулою:
Сума залишку торговельних націнок на початок звітного місяця
плюс сума торговельних націнок на одержані в звітному місяці товари х 100
Сума продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок
місяця плюс сума продажної вартості товарів, одержаних у звітному місяці
В ПСБО 9 “Запаси” не вказується, але при розрахунку середнього відсотку торговельних націнок згідно з пунктом 5 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість (зі змінами і доповненнями) із суми торговельних націнок на одержані товари мають бути вирахувані суми обороту за дебетом рахунку “Торговельна націнка”, відповідні субрахунки товарних надбавок. Без цього розрахунок буде неточний, не об’єктивний.
Враховуючи, що за балансовою формулою сума залишку товарів на початок місяця плюс прихід за місяць дорівнює розходу товарів плюс залишок їх на кінець місяця, а також необхідність спрощення розрахунку та підтверджений практикою досвід обліку в торгівлі, в знаменнику наведеної вище формули визначення середнього відсотку торговельної націнки та в розрахунку торговельної націнки, яка відноситься до реалізованих товарів, доцільно застосовувати праву частину балансової формули: сума реалізованих товарів плюс залишок товарів на кінець звітного місяця за продажними цінами.
У цьому разі в розрахунку суми торговельної націнки, яка відноситься до реалізованих товарів, суму продажної вартості товарів, одержаних у звітному місяці (яка, до речі, визначається досить трудно), доцільно замінити сумою вартості реалізованих товарів, яка використовується і для розрахунку середнього відсотку торговельних націнок, і для розрахунку торговельних націнок, що відносяться до реалізованих товарів (права частина балансової формули).
Що стосується іншого вибуття товарів, то пов’язані з ним суми торговельних націнок (товарних надбавок), списуються на зменшення торговельних націнок за відповідними первинними документами (реалізація за безготівковим розрахунком, використання на виробничі потреби, списання в межах норм природного убутку, псування, бою, лому тощо).
Пунктом 22 ПСБО 9 “Запаси” встановлено, що собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари, тобто собівартість реалізованих товарів визначається як купівельна їх вартість. Згідно з пунктом 9 ПСБО 9 “Запаси” суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), тобто договірна купівельна вартість запасів та витрати на придбання, доставку товарів і доведення їх до придатного для реалізації стану є складовою частиною первісної (балансової) вартості запасів. Отже, пункт 22 ПСБО 9 “Запаси”, на погляд авторів, суперечить пунктам 6-9 цього Положення,
В Інструкції про застосування Плану рахунків нема й натяку на те, як повинні відображатись в бухгалтерському обліку затрати підприємства на придбання запасів, їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану. У принципі новою є постановка цього питання для торговельних підприємств, на яких визначення фактичної собівартості товарів суттєво відрізняється від способів, що застосовуються на виробничих підприємствах для визначення фактичної собівартості виробничих запасів.
Виходячи із засад відображення в бухгалтерському обліку фактичної собівартості виробничих запасів (первісної їх вартості) та загальних положень Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтери підприємств мають самостійно встановлювати порядок ведення аналітичного обліку з відображенням у ньому собівартості виробничих запасів та товарів.
Бухгалтерський облік товарів і облік у торгівлі за новим Планом рахунків взагалі необхідно вести з максимально можливим застосуванням відпрацьованої, звичної та раціональної методології бухгалтерського обліку торговельної діяльності.
На субрахунку 285 “Торгова націнка” торговельні, постачальницькі та збутові підприємства, які обліковують товари за продажними цінами, обліковують торговельні націнки на товари (товарні надбавки), тобто різницю між продажною та покупною вартістю товарів. Згідно з Інструкцією списання за розрахунками суми торговельної націнки на реалізовані товари відображається в обліку за дебетом субрахунку 285 “Торгова націнка” і кредитом субрахунку 281 “Товари на складі” і 282 “Товари в торгівлі”. Таким записом на суму реалізованої торговельної націнки зменшується відповідно сума торговельної націнки та сума продажної вартості реалізованих товарів з метою визначення фактичної їх собівартості. Крім того, що передбачені новим Планом рахунків субрахунки до рахунку 28 “Товари” можуть бути з трудом використані на торговельних підприємствах, які здійснюють один вид торговельної діяльності (оптову, роздрібну торгівлю, громадське харчування), Інструкція не вказує на те, як та на якому рахунку повинна раціонально відображатись в бухгалтерському обліку первісна вартість товарів з врахуванням затрат на їх придбання, доставку та доведення до придатного для реалізації стану, як має відображатись в синтетичному та аналітичному обліку собівартість реалізованих товарів.
Практично до купівельної вартості запасів (в тому числі товарів) можуть бути включені лише ті витрати, що пов’язані з придбанням запасів, які вписані до товарного документа постачальника та підлягають оплаті за цим документом, з додатковим калькулюванням купівельної ціни. Всі інші витрати, пов’язані з придбанням, доставкою запасів і доведенням їх до придатного для реалізації стану, можна обліковувати на окремих аналітичних рахунках. Більш доцільним є облік на окремих аналітичних рахунках (статтях витрат обігу) всіх витрат, пов’язаних з покупкою, доставкою й доведенням товарів до придатного для реалізації стану, згідно з пунктами 8 і 9 ПСБО 9 “Запаси”. Включення цих витрат до фактичної собівартості товарів в запасах та реалізованих товарів повинно здійснюватись на підставі спеціальних розрахунків за звітний місяць.
Відображення в бухгалтерському обліку торговельних підприємств первісної вартості придбаних товарів та фактичної собівартості товарів реалізованих має свою специфіку, яка повинна бути врахована при організації бухгалтерського обліку товарів на оптових та роздрібних торговельних підприємствах.
На думку авторів, необхідно максимально зберегти відпрацьований, звичний та раціональний порядок визначення собівартості реалізованих товарів з врахування положень ПСБО 9 “Запаси” та застосуванням нового Плану рахунків. Дальше з цих позицій розглядаються в посібнику бухгалтерський облік товарів та відображення в обліку їх реалізації. З метою спрощення та раціоналізації обліку товарів і визначення фактичної собівартості товарів реалізованих рекомендується витрати торговельного підприємства на придбання товарів, їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану протягом місяця обліковувати на рахунку 93 “Витрати обігу”.
На рахунках класу 3 “Кошти, розрахунки та інші активи” обліковують наявність та рух поточних фінансових активів (коштів, фінансових інвестицій та розрахунків з дебіторами і витрат майбутніх періодів. В цьому класі рахунків є регулюючий контрактивний рахунок 38 “Резерв сумнівних боргів”, який призначений для уточнення оцінки дебіторської заборгованості на рахунку 36 “Розрахунки з покупцями та замовниками”.
Рахунок 37 “Розрахунки з різними дебіторами” об’єднує як субрахунки такі старі рахунки як 61 “Розрахунки за авансами”, 71 “Розрахунки з підзвітними особами”, 72 “Розрахунки за відшкодування матеріальних збитків”, 63 “Розрахунки за претензіями”, 76 “Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами” та інші. Тому важливе значення має організація аналітичного обліку розрахунків з дебіторами в розрізі субрахунків 371 – 377.
Необхідно підкреслити, що в новому Плані рахунків закладений дещо умовний розподіл рахунків дебіторів і кредиторів на активні і пасивні рахунки. Рахунки, які мають переважно дебетове сальдо, включені до третього класу рахунків, а переважно кредитове сальдо, а також активно-пасивні рахунки – до класу 6 “Поточні зобов’язання”. Отже, субрахунки до рахунку 37 “Розрахунки з різними дебіторами” можуть мати розгорнуте дебетове і кредитове сальдо, що має бути відповідно показане в балансі.
В класі рахунків 4 “Власний капітал та забезпечення зобов’язань” об’єднані рахунки, які призначені для обліку величини власного капіталу (рахунки 40 – 46) та джерел фінансування майбутніх витрат і платежів цільового призначення (рахунки 47 – 49).
Статутний капітал (статутний фонд) може змінюватись тільки при його поповненні власником або вилученні власником статутного капіталу. При чому такі зміни в статутному капіталі мають бути зареєстровані в органах, уповноважених здійснювати державну реєстрацію юридичних осіб. У зв’язку з цим у новому Плані рахунків бухгалтерського обліку відсутні такі рахунки як “Фінансування капітальних вкладень” і “Амортизаційний фонд”.
Рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)” призначений для обліку та накопичення чистих фінансових результатів господарсько-фінансової діяльності підприємства. Використання прибутку підприємства протягом звітного року на сплату дивідендів або на створення резервного капіталу відображається на дебеті субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному році”. Будь-які інші видатки, які раніше відображались в обліку як використання прибутку (відрахування до фондів тощо) відображаються в обліку як витрати на відповідних рахунках витрат (23, 90, 91, 93 та інших). В кінці року дебетове сальдо субрахунку 443 “Прибуток, використаний у звітному році” списується на зменшення нерозподіленого прибутку записом на рахунках: