регистрация / вход

Аналіз готової продукції

Зміст Вступ Розділ 1. Класифікація господарських засобів. Розділ 2. Баланс підприємства. Розділ 3. Основна бухгалтерська процедура. Розділ 4. Облік процесу заготівлі і придбання матеріалів.

Зміст

Вступ 2
Розділ 1. Класифікація господарських засобів. 3
Розділ 2. Баланс підприємства. 9
Розділ 3. Основна бухгалтерська процедура. 13
Розділ 4. Облік процесу заготівлі і придбання матеріалів. 20
Розділ 5. Облік процесу виробництва. 25
Розділ 6. Облік процесу реалізації продукції. 31
Розділ 7. Інвентаризація майна і стану розрахунків. 36
Список використаних джерел. 42

Вступ

Вирішити актуальні проблеми в галузі економіки не можна без удосконалення побудови бухгалтерського обліку. Чітко налагоджений бухгалтерський облік своєчасно забезпечує потреби управління необхідною та вірогідною інформацією для виконання всебічного аналізу господарської діяльності та обґрунтування відповідних управлінських рішень.

У 1973 році за ініціативою 10 країн було створено комітет міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Він розробив єдині підходи до ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

16 липня 1999 року після другого читання Парламент України прийняв Закон “ Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”. П’ятнадцять статей Закону у затвердженому варіанті законодавчо закріпили основи ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської (фінансової) звітності, які і зараз є базисними в системі нормативного регулювання бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік – це система знань, в основу якої покладено економіку, право і математику. Водночас це й практична робота – спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксування (реєстрація) усіх об’єктів та суб’єктів ринку згідно з вимогами суспільних відносин. У практичному аспекті бухгалтерський облік формує інформаційну систему, що дає змогу користувачам оперувати даними, потрібними для аналізу, оцінювання та змінювання стану будь-якого суб’єкта (господарства) ринку в часі та просторі.

Бухгалтерський облік є обов’язковий видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Порядок ведення бухгалтерського обліку регламентується загальноприйнятими принципами, правилами і стандартами.

І. Класифікація господарських засобів

Будь-яке господарство – виробниче або комерційне як складова суспільного виробництва в умовах ринку позначене тією самою двоїстістю, що й саме суспільство, тобто має два боки. Один характеризує господарство як сукупність матеріально-речових елементів (майна) процесу суспільного виробництва у вартості (актив), інший – як сукупність виробничих відносин, тобто показує, кому належить те майно за правом власності (пасив). Отже, з одного боку, господарство – це сукупність продуктивних елементів носіїв вартості, а з іншого – це сукупність правових відносин, характеристик суб’єктів права власності на об’єкти (активи).

Процес господарювання характеризується динамічністю. Засоби як сукупність майна та правові відносини перебувають у постійному русі і безперервно змінюються, через що можна констатувати різні господарські факти. З одного боку, ці процеси мають виробничий (постачання, виготовлення продукту, надання послуг, реалізація), а з іншого – правовий (купівля, залучення до процесу робочої сили, продаж) характер. Сукупність цих процесів позначена тією самою двоїстістю (подвійністю), що й стан господарства, тобто має продуктивний характер.

Об’єктом бухгалтерського обліку є лише такий господарський факт явище або факт-процес господарювання, який:

- здійснився, відбувся;

- змістовна характеристика якого задовольняє або продуктивний, або правовий аспект господарювання, або одночасно обидва;

- дістав вартісне (грошове) вираження.

Активи господарства поділяються на нематеріальні та матеріальні. Матеріальні активи, у свою чергу, поділяються на дві групи – засоби праці та засоби обігу (обороту).

Під нематеріальними активами розуміють умовну вартість об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також певні права, які називають об’єктом права власності конкретного підприємства.

Залежно від функціональної ролі майно в ланках сфери підприємницької діяльності відіграє роль засобів виробництва й обігу.

Усе майно підприємства є його матеріально-технічною базою. Обсяг майна визначається масштабами і характером діяльності підприємства.

Засоби виробництва в будь-якому процесі виробництва, за яких би суспільних умов він не відбувся, завжди поділяються на засоби праці та виробництва.

Засоби праці – це речі або комплекс речей, за допомогою яких працівників впливає на предмети праці. Засоби праці відрізняються від решти засобів такими двома ознаками:

- вони використовуються у процесі діяльності як предмети, за допомогою яких людина впливає на предмет праці, або як матеріальні умови, необхідні для вдосконалення процесу праці;

- свою вартість вони частинами (у міру зношування) переносять на новостворений продукт, у виробництві якого ці засоби праці брали участь.

Предмети праці – це сировина, напівфабрикати, допоміжні матеріали, незавершене виробництво.

Усі засоби залежно від їх функціональної ролі у процесі відтворення поділяються на три групи: предмети обігу, кошти в розрахунках, кошти (гроші готівкою).

Предмети обігу функціонують лише в ланках сфери виробництва та обігу у вигляді готової продукції і товарів.

В умовах ринкових відносин господарюючі суб’єкти вступають між собою в господарські розрахункові відносини. Кошти в розрахунках є в усіх ланках сфери виробництва, обігу, невиробничого споживання.

Гроші готівкою зберігаються в касі або банку на розрахунковому рахунку, що сприяє безперебійності процесу відтворення.

У системі правових відносин (пасив) бухгалтерський облік групує все майно за такими ознаками:

- за правом власності – джерелами формування (тобто звідки, скільки і з якою метою одержано майно);

- за конкретними формами, внесення та строками.

Власник у момент організації підприємства вносить частину засобів у розмірі потреби. За рахунок цих джерел підприємство придбаває необхідні предмети для здійснення своєї діяльності. Засоби, які потрібні на покриття витрат понад власні кошти, вони можуть у порядку кредиту взяти в банку та в порядку взаємних розрахунків – в інших підприємств, а також отримати за рахунок додаткового продукту, виробленого господарством.

За строками на підприємствах джерела поділяються на такі групи:

- власні;

- тимчасово залучені засоби.

Власні засоби – це статутний капітал, резервний капітал, пайовий капітал, спеціальний капітал, нерозподілений прибуток.

Тимчасово залучені засоби – засоби, залучені на певний порівняно невеликий період. Основне джерело для покриття додаткових потреб господарства є короткострокові та довгострокові позички банку. Друге джерело – кредиторська заборгованість, а третє – розрахунки з розподілу національного доходу.

2. Баланс підприємства

Подвійна характеристика господарських фактів – явищ і процесів – за ознаками продуктивних сил і виробничих відносин в економіці має назву балансового методу.

Бухгалтерський баланс – це спосіб економічного групування і узагальненого відображення стану господарських засобів підприємства за складом і розміщенням, та за джерелами утворення і цільовим призначенням в грошовій оцінці на певну дату у формі звітної таблиці.

Характерна риса балансового узагальнення – подвійний аспект описування реальних об’єктів, синтетичний характер здобутої інформації.

Сутність подвійного відображення даних полягає в тому, що реальні об’єкти, які описуються з допомогою балансу, обов’язково виражаються залежно від конкретного балансу та призначення узагальнених даних.

Балансове узагальнення економіки є об’єктивно необхідним для управління ними. Порівнювати витрати і результати господарювання можна лише з допомогою балансового методу.

У бухгалтерському балансі порівнюються дві величини: з одного боку, сукупність засобів господарювання, згрупованих за їхньою функціональною роллю у господарстві, а з іншого – сукупність джерел цих засобів, згрупованих за ознаками їхньої належності (власності). Перша величина (актив) показує, якими засобами господарство володіє (виробничий, фінансовий потенціал), а друга (пасив) – з яких джерел ці засоби утворилися (рівень господарської самостійності.

Актив і пасив – це економічні характеристики. Актив балансу – конкретна форма існування продуктивних сил (матеріали, основні засоби, кошти, продукція тощо) у вартісному вираженні. Пасив – сума власних і позичених (від банку, господарських формувань, держави) коштів для господарювання, що виражає виробничі відносини.

Актив балансу в юридичному розумінні характеризує суму засобів за функціональною ознакою, якими господарство керується, розпоряджається і володіє, а також є власником у тій частині, яка відповідає сумі його власних внесків, вкладених в діяльність та показаних в пасиві.

Пасив балансу в юридичному розумінні характеризує виробничі правові відносини та відносини власності, які виникли між господарством та іншими суб’єктами господарювання – підприємствами, банками, кредиторами у результаті господарської діяльності.

Бухгалтерський баланс відображає фінансовий стан господарства, містить дані про стан господарських засобів, джерела їх утворення, фінансові результати, систему взаємовідносин, систему боргових (розрахункових) відносин.

Баланс є синтетичним узагальненням показників для аналізу господарської діяльності.

3. Основна бухгалтерська процедура

Основна бухгалтерська процедура визначає послідовність відображення інформації в бухгалтерському обліку. Відповідно до цієї процедури інформація в обліку відображається за такими етапами:

- інвентар;

- вступний або початковий баланс;

- журнал реєстрації господарських операцій;

- головна книга;

- оборотна відомість;

- кінцевий або заключний баланс.

Інвентар – це перелік всіх засобів, які належать даному підприємству, дебіторської заборгованості та зобов’язань підприємства.

На підставі даних інвентарю складається вступний баланс.

В журналі реєстрації господарських операцій відображаються всі операції, які відбулися протягом певного періоду.

Головна книга – це перелік бухгалтерських рахунків, що відкриваються підприємством для відображення господарських операцій.

Оборотна відомість узагальнює інформацію поточного обліку, ту яка відображена на окремих рахунках і одночасно призначена для контролю за правильністю записів на рахунках.

Заключний баланс – баланс, який складається на кінець певного періоду.

4. Облік процесу заготівлі і придбання матеріалів

Будь-яке підприємство створюється з метою виготовлення продукції та її реалізації. Але здійснення процесу виробництва не можливе без наявності обладнання, устаткування, будівель, без сировини. Матеріалів, які в процесі обробки перетворюються на готовий продукт.

Таким чином процес придбання засобів виробництва є важливою передумовою для здійснення основної діяльності підприємства.

Чітко налагоджений процес заготівлі виробничих запасів необхідний для нормального проходження процесу виробництва матеріальних благ.

Під запасами розуміють активи, які:

- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Основними завданнями обліку придбання предметів праці є:

- правильне і своєчасне встановлення обсягу заготівлі;

- виявлення всіх витрат, пов’язаних із заготівлею;

- визначення фактичної собівартості заготовлених матеріалів;

- контроль виконання договорів постачання;

- визначення результатів заготівельної роботи відповідних структурних підрозділів підприємства.

Предмети праці, як правило, купуються у інших підприємств на підставі укладених договорів.

На підставі договорів підприємство-продавець складає рахунок чи рахунок-фактуру, які підлягають оплаті покупцем. Після здійснення оплати рахунку, матеріальні цінності відпускаються підприємству-покупцю, як правило, за накладною. Крім того, в процесі їх доставки до місця зберігання, виникають транспортно-заготівельні витрати: оплата перевезення вантажів, витрати з їх навантаження і розвантаження тощо. Купівельна вартість в сумі з транспортно-заготівельними витратами складає фактичну собівартість придбаних запасів.

Придбані (отримані) та виготовлені запаси зараховують на баланс підприємства за первісною ціною.

До собівартості запасів не включаються:

- понаднормові втрати і недостачі запасів;

- витрати на збут;

- адміністративні накладні витрати, які не пов’язані

- придбанням запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення у теперішній стан;

- проценти за користуванням позиками.

Для обліку руху предметів праці застосовують активні інвентарні рахунки другого класу:

20 “Виробничі запаси”

21 “Тварини на вирощуванні та відгодівлі”

22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”

23 “Виробництво”

24 “Брак у виробництві”

25 “Напівфабрикати”

26 “Готова продукція”

27 “Продукція сільськогосподарського виробництва”

28 “Товари”

По дебету цих рахунків відображаються всі витрати, які виникають в процесі заготівлі, по кредиту – списання запасів для потреб підприємства.

Аналітичний облік запасів ведеться у відповідності до їх номенклатури. Номенклатура матеріалів – перелік окремих видів, найменувань та сортів матеріалів, які використовуються на підприємстві.

Облік процесу придбання виробничих запасів можна вести:

- за фактичною собівартістю;

- за закупівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат:

- за обліковими цінами з виділенням відхилень.

В балансі запаси відображають за найменшою з двох оцінок:

- собівартістю;

- чистою вартістю реалізації.

Під чистою вартістю реалізації запасів розуміють очікувану ціну їх реалізації в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

5. Облік процесу виробництва

Ресурси підприємства використовують для виробництва продукції, випуск якої є головною метою виробничого підприємства.

Процес виробництва є одним з основних процесів господарської діяльності та представляє собою сукупність операцій по виготовленню продукції. В процесі виробництва використовуються природні ресурси, сировина, матеріали, паливо, енергія, трудові ресурси, основні засоби, здійснюються інші витрати. Тому на рахунках бухгалтерського обліку повинна своєчасно, повно і правдиво відображатися інформація про фактичні витрати на виробництво продукції, яка використовується для обчислення (калькулювання) фактичної собівартості окремих її видів, а також контроль за раціональним використанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Витрати виробництва – вираження в грошовій формі поточних витрат трудових, матеріальних, фінансових та інших видів ресурсів на виробництво продукції. Ці поточні витрати обліковуються та плануються як собівартість продукції.

Собівартість продукції – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво та збут товарів, робіт і послуг. Розрізняють виробничу собівартість (яка відображає поточні витрати лише на виробництво продукції) та повну собівартість (яка включає разом із виробничою собівартістю та поточними витратами підприємства, витратами на збут).

Перелік поточних витрат, що входять до собівартості регулюється нормативними актами, які відображають галузеву специфіку діяльності виробничих підприємств.

Визначати (калькулювати) повну собівартість доцільно, коли власник (управлінець) бажає знати скільки коштуватиме виробництво та збут одиниці продукції повного виду; яка рентабельність цього виду продукції.

Калькуляція – це спосіб групування витрат і визначення собівартості придбаних матеріальних цінностей, виготовленої продукції та виконаних робіт в грошовому виразі.

Для успішного здійснення господарської діяльності необхідно, щоб ціна кожної одиниці виготовленої підприємством продукції покривала витрати.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі і непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загально виробничі), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, останні поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-постійних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

Умовно-постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До собівартості продукції включаються слідуючи витрати:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- загально виробничі витрати.

Для обліку виробничих витрат і визначення собівартості виготовленої продукції призначений активний рахунок 23 “Виробництво”. Основним завданням цього рахунку є накопичення виробничих витрат і визначення (калькуляція) фактичної собівартості виготовлених виробів.

По дебету цього рахунку відображаються прямі витрати, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та надання послуг і визначається фактична собівартість виготовленої продукції. По кредиту 23 “Виробництво” списуються готові вироби, які були випущені з виробництва і надійшли на склад. Залишок по рахунку 23 “Виробництво” на кінець місяця показує вартість незавершеного виробництва.

Аналітичний облік по рахунку 23 “Виробництво” ведеться по дебету за видами виробництв або за статтями витрат, а по кредиту – за видами або групами продукції.

Для узагальнення інформації про витрати по обслуговуванню виробництва призначений рахунок 91 “Загально виробничі витрати”. На цьому рахунку відображаються витрати пов’язані з управлінням виробництвом.

Витрати, зібрані на рахунку 91 “Загально виробничі витрати”, в кінці звітного періоду списуються в дебет рахунку 23 “Виробництво”.

Загально виробничі витрати між різними видами продукції розподіляються:

- пропорційно сумі основної заробітної плати працівників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг);

- пропорційно сумі основних витрат без вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

Основне призначення рахунку 91 “Загально виробничі витрати” є накопичення та розподіл непрямих витрат. Цей рахунок називається збірно-розподільчим.

Зібрані по дебету рахунку 23 “Виробництво” прямі та непрямі витрати складають в загальній сумі фактичну собівартість виготовлення виробів.

6.Облік процесу реалізації продукції

Реалізація – це процес продажу готової продукції, товарів або виконаних робіт і наданих послуг.

Її підставою є укладання договору (замовлення) з покупцями в яких визначається асортимент; термін відвантаження; кількість та якість продукції, яку постачають; умови постачання, ціна; форма розрахунків.

Процес продажу завершує кругообіг засобів і створює передумови для відновлення нового кругообігу. Важливість процесу реалізації полягає в тому, що в ньому продукція підприємства знаходить своє суспільне застосування.

Порушення ритмічності в процесі реалізації призводить до уповільненого обігу оборотних засобів, накладання штрафних санкцій з боку покупців та замовників за невиконання договірних зобов’язань та в цілому погіршує фінансовий стан суб’єктів господарювання.

Завдання обліку процесу продаж – надання апарату управління достовірної і своєчасної інформації про фактичні витрати виробництва і реалізацію конкретних видів виготовленої продукції. Ця інформація є одним із основних джерел визначення ціни продажу на ринку аналогічних товарів і валового прибутку від реалізації продукції.

Відвантажена продукція – це продукція, відвантажена покупцям або здана транспортним організаціям для доставки її покупцям.

Ціну, по якій підприємство реалізує продукцію (роботи, послуги) називають відпускною ціною реалізації.

При продажу готової продукції підприємство отримує доходи та несе відповідальні витрати. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – це сума грошових коштів, які надійшли на рахунок в банку або в касу підприємства за вироблену і доставлену замовникам (покупцям) продукцію, виконані для них роботи або надані послуги.

Обсяг реалізації (виручки) є одним із важливих показників процесу реалізації.

Реалізаційні доходи або, як їх називають, операційні доходи поділяють на систематичні (основні) і несистематичні (випадкові).

До реалізаційних, що виникли в результаті основної діяльності, відносяться доходи, отримані від:

- реалізації продукції виробничих підприємств;

- реалізації товарів, придбаних для перепродажу за більш високими цінами;

- надання послуг і виконання робіт.

До несистематичних доходів включають доходи, отримані від реалізації іншого майна (грошового та не грошового): цінних паперів, валютних цінностей, дебіторської заборгованості, основних засобів, матеріалів, МШП, використання яких в подальшій діяльності не доцільно.

Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – один з головних вартісних показників фінансово-господарської діяльності підприємства, який є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а також використовується при визначенні валового прибутку.

До складу виручки від реалізації включаються суми податку на додану вартість та акцизного збору по реалізованій продукції (товарах, роботах, послугах) тощо.

При визначенні доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вираховуються повернення і уцінка проданих товарів, а також знижки з продаж за дострокову оплату.

Податок на додану вартість (ПДВ) є формою вилучення в бюджет частини доданої вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і визначається як різниця між вартістю реалізованих товарів (робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на витрати виробництва та обігу.

Тягар податку на додану вартість несе не економічний суб'єкт-виробник, а кінцевий споживач продукції.

Податкові платежі тісно пов’язані з фактичним оборотом матеріальних цінностей. На кожному етапі виробництва і обігу податок дорівнює різниці між податком, який стягується при продажу і податком, сплаченим при купівлі. Чиста сума податку перерахованого економічними суб’єктами, являє собою деякий збір з покупців і замовників, зменшений на суму, сплачену постачальникам. Отримана різниця і є податком на вартість, яка додана до заготівельних товарно-матеріальних цінностей в процесі перетворення в кінцеві товари і послуги.

Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини:

- по-перше, вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відносять на собівартість;

- по-друге, заробітна плата робітникам, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуг;

- по-третє, прибуток.

Заробітна плата і прибуток є тими частинами повної вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є доданою вартістю.

Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), який включається до ціни товарів (продукції). Платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької діяльності, які виробляють і реалізують (обмінюють, передають) підакцизні товари; імпортують, переадресовують імпортні підакцизні товари як для власного виробництва, так і імпортні товари (продукцію) для виготовлення інших підакцизних товарів (продукції).

Акцизний збір, так само як і ПДВ, є одним із непрямих податків, отже він включається до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником виробу.

Фінансовий результат від реалізації включає прибуток (збиток) від реалізації готової продукції (робіт, послуг).

Прибуток або чистий прибуток – збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності.

Чистий прибуток = доходи – витрати.

Прибуток після сплати платежів до бюджету залишається в розпорядженні підприємства.

7. Інвентаризація майна і стану розрахунків

Необхідність вільно оперувати інформацією про фактичний стан справ є життєво необхідною для будь-якого господарюючого суб’єкта і диктується сучасними умовами господарювання.

З метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності на підприємствах проводиться інвентаризація майна та фінансових зобов’язань.

Під інвентаризацією слід розуміти перевірку та оцінку фактичної наявності об’єкту контролю, яка здійснюється шляхом спостереження, вимірювання, реєстрації з подальшим порівнянням отриманих даних з обліковими показниками. Інвентаризації притаманний комплекс наступних господарсько-правових ознак:

- здійснення на підставі розпорядчого документу колегіальним органом;

- виявлення кількісних і якісних характеристик об’єкту;

- реєстрація та оцінка фактів;

- нормативно-правове регулювання;

- бухгалтерська обробка документів;

- узагальнення та реалізація результатів;

- прийняття рішень.

Інвентаризація, як один з елементів методу бухгалтерського обліку тісно взаємодіє з оцінкою, калькуляцією, подвійним записом, балансом.

В системі елементів методу бухгалтерського обліку інвентаризація як елемент має певну самостійність і незалежність. В ієрархічній системі цей елемент як засіб контролю може зайняти будь-яке місце після документації. В свою чергу, в практичному аспекті інвентаризація впливає на всі елементи системи методу бухгалтерського обліку.

Метою інвентаризації є порівняння фактичної кількості та стану майна, що є в наявності, незалежно від його місцезнаходження з даними бухгалтерських записів.

Основними цілями інвентаризації є:

- виявлення фактичної наявності майна;

- перевірка повноти відображення в обліку зобов’язань;

- зіставлення фактичної наявності майна з даними бухгалтерського обліку.

Серед завдань інвентаризації слід відзначити:

- забезпечення контролю за наявністю і станом майна, його рухом, використанням матеріальних, фінансових, нематеріальних, природних та енергоресурсів відповідно до затверджених планів, норм тощо;

- виявлення майна, що втратило свої споживчі властивості, зіпсованою, невикористаною і непотрібною у господарстві, а також того, що знаходиться поза обліком;

- встановлення реального фізичного стану (зносу) і правильність оцінки необоротних активів та інших засобів праці, які обліковуються на балансі;

- виявлення стану розрахунків, встановлення фактичної наявності або підтвердження розмірів дебіторської заборгованості;

- виявлення понаднормово використаних та невикористаних матеріальних цінностей;

- перевірку дотримання правил і умов збереження майна;

- виявлення та усунення фактів безгосподарності, безвідповідальності, виявлення резервів матеріальних ресурсів, застосування заходів щодо їх використання;

- визначення розмірів природного убутку та інших витрат;

- контроль за станом обліку і звітності матеріально відповідальних осіб;

- перевірку дотримання діючих положень про матеріальну відповідальність.

При проведенні інвентаризації слід дотримуватись слідуючи принципів:

- раптовість;

- зіставленість;

- плановість;

- своєчасність;

- точність;

- об’єктивність;

- безперервність;

- повнота охоплення об’єктів;

- ефективність;

- оперативність;

- економічність;

- гласність;

- юридичного значення результатів інвентаризації;

- виховного впливу;

- оцінки результатів;

- дотримання матеріальної відповідальності;

- обов’язковість;

- документальне відображення результатів контролю;

- доцільність.

Наведені принципи відображають основні тези, найважливіші ідеї, на втіленні яких ґрунтується інвентаризаційна робота. Їх дотримання носить комплексний характер та гарантує якість і результативність будь-якої інвентаризації.

Проведення інвентаризації – це дискретний процес, який складається у сукупності події, змін, що має певну цілісність і спрямованість.

Інвентаризаційний процес слід розглядати через послідовність стадій його виконання, а саме: організаційної, підготовчої, технологічної та результативної.

В будь-якому випадку, якщо за результатами проведеної інвентаризації виявлені розбіжності між фактичною наявністю і обліковими даними наказ керівника підприємства, відповідно до якого в обліку виправляються всі виявлені розбіжності, а результати включаються до звіту за той період, в якому була закінчена інвентаризація, а також до річного звіту.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Введено в дію Постановою Верховної Ради від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

2. Закон України “Про податок на додану вартість”. Введено в дію Постановою Верховної Ради від 3 квітня 1997 року № 168/97 (зі змінами і доповненнями).

3. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства”. Введено в дію Постановою Верховної Ради від 22 травня 1997 року №283/97 (зі змінами і доповненнями).

4. Національні положення ( стандарти) бухгалтерського обліку.

5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталів, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291.

6. Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталів, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій.

7. Бутенець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку. - Житомир; ЖІТІ, 2000.-640с.

8. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.; КНЕУ, 2001. –334с.

9. Кузьмінський А.М., Кузьмінський Ю.А. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. –К.; Все про бухгалтерський облік, 2000. –280с.

10. Палий В.Ф., Соколов Я.В. Теория бухгалтерского учёта: Учебник. 2-е изд. Перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика; 1988. – 279с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий