Реферат на тему:
1. Загальна характеристика підліткового віку.
2. Проблема соціалізації та відособлення підлітків.
3. Причини, що породжують особистісні труднощі і проблеми підлітків та їх розв’язання.
Ключові поняття: підлітковий вік , соціалізація, відособлення, автономія, конфлікт, криза, ідентичність, колектив, референтна група, спілкування.
Підлітковий і юнацький вік є перехідними періодами від залежного дитинства до відповідальної і самостійної дорослості. Це досить тривалий етап (від 11-12 до 24-25 р.), який супроводжується віковими кризами і зв’язаний з виключно важливими змінами в структурі особистості підлітків та юнаків
Найбільше проблем, труднощів виникає у роботі з підлітками.
Шкільному психологу, соціальному працівнику, всім тим, хто надає допомогу підлітку, при зустрічі з ним відкривається його складний світ. Допомога підлітку буде ефективною, якщо спеціаліст зможе побачити його у кількох вимірах: у контексті всієї соціальної ситуації розвитку підлітка, в історії його розвитку, в його теперішньому і майбутньому, в системі взаємин підлітка з дорослими, ровесниками, з самим собою.
Надаючи допомогу конкретному підлітку, необхідно сприймати його не лише як унікального індивіда з властивими йому особливостями темпераменту, характеру, рисами особистості, але й як представника певного віку.
Підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 р.) – це ціла епоха в житті людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в соціальному статусі, у формах поведінки.
У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний, складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягає у різкому подорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове знання. Підліток стикається з раніше невідомими йому суперечностями у взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і потяги, перед якими є беззахисним.
Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він в однаковій мірі є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо прив’язується, але може раптово обірвати, здавалось би найбільш міцні зв’язки. Він потребує любові, але бере набагато більше ніж віддає.
Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю його розвитку – рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв’язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка і для оточуючих його людей.
В психології поняття соціалізації розглядається по-різному. Ми його розуміємо як засвоєння підлітком нових для себе соціальних ролей, входження у все більш широкі соціальні відносини і те, що для підлітка новою психологічною реальністю (порівняно з молодшим школярем), стає група ровесників (Гаврилова Т. П.).
Смисл процесу відособлення полягає у пошуку підлітком своєї автономії. Поняття “автономія”, що прийшло у вітчизняну психологію з американської гуманістивної психології, точно описує стан індивідуального буття людини. Людина є автономною настільки, наскільки вона усвідомлює свій особистий простір, його межі, здатна співвіднести свою автономію з автономією іншої людини. Той, хто є автономним, не допускає порушень кордонів не лише свого особистого але й фізичного простору. Психолог Гаврилова Т. П. розглядає автономію як повагу свого (та інших) права на особливе приватне життя.
Відстоюючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою ставитися до автономії інших людей. В сім’ї ця його властивість породжує чимало труднощів для близьких. Підліток егоцентричний і вимагає поваги своєї інтимності: не слухайте його розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуванню з товаришами, не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте, він і не припускає, що і інші члени сім’ї теж мають право на відпочинок, таємницю, відособленість. Він живе так, ніби інші повинні присвятити йому своє життя, віддаючи його до останку.
Підліткова дружба є не стійкою саме через те, що підлітку ще недоступне розуміння цінності автономії іншого. В любому конфлікті він вважає себе жертвою, не вміє зрозуміти свою долю вини в розриві або напруженні взамін.
У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект: необхідність для підлітка бути зв’язаним з групою і пошук власної ідентичності. За допомогою поняття “ідентичність” психологи описують уявлення людини про себе як про особистісно визначеного, відмінного від інших людей, що володіє лише йому притаманними якостями, світобаченням і світовідчуттям [5].
Підліток прагне бути прийнятим тією групою ровесників, інтереси якої він поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія однокласників чи хлопчиків з двору. Для підлітків група – це не просто діти, яких він вважає цікавішими за інших і з якими він хоче відпочивати. Підліткова група – співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути членом підліткової групи означає бути своїм серед своїх, жити за їх законами, разом з нею протистояти іншим групам. Відторгнення групою сприймається підлітком як применшення цінності своєї особистості, а загроза залишатися поза групою часто сприймається як трагедія.
Потреба підлітка бути зв’язаним з групою вступає у суперечність з потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим старшим стає підліток, тим гостріше постає запитання: Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я? Який я? Хто я поза групою, без усіх? Настає момент коли навіть лідер групи, авторитетний і утверджений запитує себе про це.
Любий дорослий пам’ятає болючі для нього ситуації, коли приходилося йти за групою, підкоряючись її рішенням і не поділяючи їх. Треба – обов’язково всім класом – зірвати урок, “довести” нелюбимого учителя, вчинити бійку з іншою компанією. Тих, хто йде проти, група жорстоко карає, необов’язково фізично. Є таке слово “бойкот”. Якщо не зробиш те, що вирішила група, будуть бойкотувати: не розмовляти, не помічати, ігнорувати. Вчора ти була любимою подругою, а сьогодні ти невидимка: ти є і водночас тебе не існує.
Нормальний підліток не розчиняється в групі він цікавий сам для себе. У нього є уявлення про те, яким він є сьогодні, яким буде завтра. У старших підлітків формуються плани на майбутнє і деякі перспективи самозміни.
Важливим моментом самовизначення підлітка стає його ставлення до своєї тілесності, до своєї статі. Особливо інтенсивно розвивається фізичне Я підлітка у віці 14-15 років. У даний період відбувається оформлення переживання ним своєї статі, відбуваються серйозні зміни у його статевій свідомості.
У старших підлітків взаємини між хлопчиками і дівчатками набувають нових відтінків: вони хотять подобатися один одному не як партнери в іграх, а як представники іншої статі. Секс і сексуальні взаємини входять в їхнє життя не як заборона, а як реальність, до якої вони готуються прилучитися [3].
Відчуваючи себе іншим (новим і дорослим), підліток вимагає, щоб і дорослі визнавали це. Ставлення підлітків до дорослих є суперечливим: підліток прагне бути незалежним від оцінок і суджень дорослого, від його волі і влади над собою, від контролю і опіки, і в той же час дорослий необхідний підлітку як порадник, старший товариш, люблячий батько, знаючий учитель.
Без дорослого підлітку практично не можливо зорієнтуватися у заплутаному світі людських взаємин, не знайти меж між добром і злом, не розібратися у собі. Підліток шукає у дорослому зразків, незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зразки для нього є привабливими.
Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного стилю учителів і батьків, до мораліторства дорослих, нав’язування підлітку уявлень про те, що йому корисно або шкідливо.
Батькам, які виховують підлітків приходиться бути більш гнучкими: змінювати свою позицію при переході їх дитини від молодшого шкільного віку, до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений вирішувати здавалося б несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.
Один з парадоксів підліткового віку полягає у невідповідності потреби підлітка у свободі і ступенем доступної йому відповідальності. У вітчизняній практиці виховання до недавнього часу була відсутня проста і дуже важлива для розвитку підлітка установка: підліток відповідальний за те, що він робить і що він вибирає. Зарубіжний досвід дає нам поштовх до осмислення того як саме виховувати у підлітків відповідальність [1]. Зрозуміло, що співвідношення свободи і відповідальності повинно бути під силу підлітку як за його психічними, так і за фізичними можливостями.
Якщо батьки (учителі, соціальні працівники) не дають підлітку свободи і не вимагають відповідальності, то він не прагне стати дорослим. І в консультації, і в приватному житті приходиться зустрічати дітей, які всіма силами прагнуть залишитися у дитинстві. На перших порах дорослих, особливо батьків, влаштовує послушна дитина, але вже в 14 років вони розуміють всю катастрофічність затриманого розвитку.
Труднощі і проблеми підлітків, як правило породжуються із неблагополуччям у сім’ї і школі, частіше всього ці причини неблагополуччя взаємозв’язані. Психологам, соціальним працівникам, які працюють з підлітком і покликані йому допомогти, необхідно знати, якого роду сімейні ситуації найбільше впливають на його навчання, взаємини з учителями та ровесниками.
Підліток набагато важче, ніж молодший школяр, переживає розлучення батьків або хронічні конфлікти між ними. Але в той же час підліток здатний налагодити взаємини з батьком, як правило більш дружні ніж до розлучення.