Смекни!
smekni.com

Концепції особистості у вітчизняній психології (стр. 1 из 3)

Реферат

Тема:

Концепції особистості у вітчизняній психології

Душа – це те,

що робить

траву – травою,

дерево – деревом,

людину – людиною.

Без душі

трава - сіно,

дерево – дрова,

людина – труп.

Григорій Сковорода

Професійні психологи України починають усві­домлювати внесок української психології в науко­ве розуміння сутності, розвитку й функціонування особистості. Цьому сприяє і та увага, яку привер­тає особистість у світовій науці, зокрема, філософії, педагогіці, психології, еко­номіці тощо, а також визнан­ня виняткової ролі особистості у поліпшенні соціального, еко­номічного, політичного життя передових країн світу, добро­буту їхніх громадян.

Після отримання Україною незалежності у психологічно­му товаристві постало питан­ня про справжнє значення того, що зроблено саме україн­ськими психологами на терені колишньої Російської імперії та Радянського Союзу. І слід одразу зауважити, що виділи­ти суто національні українські наробки зі, скажімо, російсь­ко-українського, а вслід за ним — і німецько-українсько­го, американо-українського тощо контексту важко, поза-як психологія, як і інші гуманітарні та природничі науки, розвивалась і розвивається в єдиному бага­тонаціональному просторі світової науки. Про це свідчать незаперечні історичні факти.

Так, О.Лазурський, виходець з України, з Пере­яслава, формувався як психолог-дослідник під без­посереднім науковим керівництвом В.Бехтерева і опосередкованим — І.Павлова. Становлення моло­дого одеського мислителя С.Рубінштейна здійсню­валося під впливом німецької філософії і психо­логії, зокрема — за умов навчання талановитого юнака у Марбурзькому університеті. Відомий у Європі, але не в Україні, українець за походжен­ням, психолог О.Кульчицький, який у .60-ті роки XX століття очолював Український Вільний Уні­верситет у Мюнхені, вважав себе учнем видатного німецького персонолога Ф.Лерша. Навіть патріарх української радянської психології Г.Костюк не міг за певних історичних і політичних обставин зали­шитись осторонь взаємовпливів в умовах тісних наукових взаємостосунків із російськими радянськи­ми психологами — О.Леонтьєвим, О.Лурією, Б.Ананьєвим, Б.Ломовим та ін. І цей перелік мож­на продовжувати.

Тому з огляду на історичні реалії минулого сто­ліття, доцільно говорити про вітчизняну психологію в широкому тлумаченні цього поняття.

Ми використовуємо цей термін, зараховуючи до низ­ки вітчизняних психологів пе­редусім тих, хто народився, учився і працював на психо­логічних теренах України і побив величезний внесок не тільки в українську, а й у світову персонологію. Утім, немає причин викреслювати з низки вітчизняних психологів тих, хто народився, певний час жив в Україні, але був зму­шений проживати і працюва­ти за межами її території, хто все життя був пов'язаний з Україною певним чином, зро­бив відчутний внесок в украї­нську психологічну науку. І, нарешті, будемо вважати вітчизняними психологами і тих науковців, хто дуже впли­нув на розвиток саме української психології, нео­дноразово був в Україні, виступав із доповідями, співпрацював із українськими психологами, але залишався при цьому представником своєї націо­нальної науки.

Якщо дотримуватися саме зазначених вище «со­борних» критеріїв, то складається масштабна кар­тина вітчизняної української персонології. До її складу можна віднести таких відомих і маловідо­мих діячів, як В.Бехтерев, ОЛазурський, Л.Виготський, В.М'ясищев, С.Рубінштейн, О.Леонтьев, К.Платонов, Г.Костюк, П.Чамата, О.Кульчицький, О.Ткаченко, В.Моргун, О.Дусавицький, І.Бех, Б.Цу-канов та ін. Уважне й неупереджене вивчення об'єк­тивних історичних, біографічних даних щодо твор­чого наукового життя перерахованих видатних пси­хологів підтверджує нашу думку.

Цю славетну низку вітчизняних персоналістів мож­на було б продовжити, поза-як дослідженню психоло­гічних проблем особистості присвятили свої праці багато українських спеціалістів. Утім, ми наводимо передусім саме цей перелік імен, тому що їхні здобут­ки можуть бути представлені у ви­гляді цілісної концепції особис­тості, а не окремих психологічних поглядів на її природу. Критерієм сформованості такої концепції ми вважаємо наявність у науко­вих працях цих персонологів ґрунтовного наукового визначен­ня особистості, цілісного уявлен­ня про її будову, розвиток і функ­ціонування як суб'єкта діяль­ності й поведінки, а також — існування прикладних аспектів їхньої концепції.

Отже, за ретроспективного аналізу й синтезу окреслених вище даних, виділених у наукових пра­цях вітчизняних психологів, мо­жуть бути реконструйовані справжні, повноцінні концепції особистості — навіть тоді, коли самі вчені не стверджували це. Крім того, деякі з вітчизняних «дефакто» персонологів змушені були «де-юре», за певних ідеологічних, політичних умов маскувати, при­ховувати свої теоретичні погляди на особистість. Так, наприклад, ми переконані, що Л.Виготський навмисне завуалював своє оригі­нальне «учення про особистість» у наукових працях, чудово розу­міючи нищівну для психології особистості суть авторитарного сталінського режиму, за якого йому довелося жити і працювати. Тому теоретики й історики су­часної вітчизняної психології му­сять провести величезну аналітич­ну, реконструктивну роботу, як це зробили, приміром, американські спеціалісти, щоб повернути ук­раїнській науці й суспільству ве­личезну теоретичну скарбницю оригінальних концептуальних да­них про особистість. І мовиться не стільки про «хрестоматійний» огляд теоретичних поглядів наших класиків на особистість, скільки про реконструкцію цих поглядів у вигляді повноцінних концепцій.

На цьому шляху нас очікують справжні наукові відкриття, завдя­ки яким українська психологія по­стає як гідний член світового пси­хологічного товариства й отримує творчий стимул для свого подаль­шого розвитку.

Спробу розпочати таку роботу в галузі психології особистості і здійснено автором. Перші резуль­тати такої роботи представлено в наступних статтях, у яких викла­дено концепції особистості таких видатних вітчизняних психологів, як В.Бехтерев, О.Лазурський, Л.Виготський, С.Рубінштейн, О.Леонтьев, К.Платонов, Г.Кос-тюк і В.Моргун. Автор запрошує читачів до ознайомлення з концепціями особистості славетних вітчизняних персонологів, які сприяють відродженню гідності української психологічної науки.

Концептуальне уявлення про особистість в об’єктивній психології та рефлексології В.Бехтерєва

Володимир Михайлович Бех­терев (20 січня 1857р. — 24 грудня 1927 р.) народився в с. Соралт В'ятської губернії Росії в сім 7 служ­бовця. 1878р. закінчив з відзнакою Петербурзьку медика-хірургічну (згодом Військово-медичну) акаде­мію, отримавши звання лікаря-докторанта. Був залишений при клініці нервових і душевних хвороб академії для підготовки докторської дисер­тації з медицини, яку успішно за­хистив 1881 р. Услід за цим був обраний професором Казанського університету, де 1885 р. за його ініціативи та участі створюється перша в Росії лабораторія експери­ментальної психології. 31883р. очо­лює кафедру психіатрії та клініку нервових і душевних хвороб Петер­бурзької Військово-медичної ака­демії, дійсним членом якої обирається 1899 р. 1908 р. заснував і очолив Психоневрологічний інсти­тут у Санкт-Петербурзі, який став першим у світі центром з комплексного вивчення людини.

Наукові інтереси В.Бехтерева зосереджуються в галузях психі­атрії, невропатології, фізіології, психології, психогігієни, психопро­філактики, педагогіки, соціології. Ним створений відомий у психо­логічній науці напрям, який отри­мав спочатку назву об'єктивної психології (1904 p.), а потім — психорефлексології (1910р.) і, на­решті, — рефлексології (1917 p.).

У вересні 1905 р. В. Бехтерев виступив у Києві з програмовою доповіддю «Особистість та умо­ви її розвитку і здоров'я» на II з'їзді вітчизняних психіатрів [3]. Згодом його погляди на осо­бистість були викладені у фунда­ментальній праці «Об'єктивна психологія» (3 випуски у 1907— 1910 pp.) та інших роботах (див. бібліографію).

Розуміння особистості

В.Бехтерев вважав, що визна­чення поняття особистості пов'я­зане в науці з великими супереч­ностями. Про це свідчать різні погляди і думки, залежно від на­прямів дослідження психіки. На його думку, під особистістю слід розуміти як об'єднуюче, так і спрямовуюче начало, що керує думками, діями та вчинками лю­дини. Тобто особистість як по­няття містить у собі, окрім внут­рішнього об'єднання та коорди­нації, ще й активне ставлення до навколишнього світу, що грун­тується на індивідуальній пере­робці зовнішніх впливів. Відпо­відно до цього, в особистості ви­діляються як суб'єктивна, так і об'єктивна сторони. Суб'єктивні переживання особистості завжди виявляються через певну низку об'єктивних явищ.

В.Бехтерев підкреслював, що саме в об'єктивних явищах «міс­титься те збагачення, яке вносить особистість в оточуючий її зов­нішній світ» [22, с. 16]. З погляду об'єктивної психології, лише об'єктивні вияви особистості, які доступні для спостереження, влас­не і складають об'єктивну цінність особистості.

Зазначене дає змогу вченому зробити висновок, що «осо­бистість з об'єктивного погляду є психічний індивід з усіма його самобутніми особливостями — індивід, який є самодіяльною істотою щодо оточуючих зов­нішніх умов» [22, с. 16]. На його думку, саме загальна сукупність психічних явищ з їх особливос­тями, а не окремо розглянуті . явища — оригінальність розуму, творчі здібності, розумовий кру­гозір, воля — саме така су­купність, що виділяє особу з-поміж інших та зумовлює її са­модіяльність, об'єктивно харак­теризує особистість. Критерієм і мірою розвиненості особистості в особі визнається сукупність психічних явищ, яка виявляєть­ся через індивідуальне ставлен­ня до оточуючих людину умов і надає їй можливість виступати самодіяльною істотою.