"Я" і "Ми", людина і група, індивідуальне та суспільне. Здавна діалектика цих понять живила філософію та логіку, мораль і право, соціологію та психологію. Яке з них вважати первинним, базовим? У цьому, на перший погляд, очевидному питанні відповідь виявляється не такою однозначною. Здавалося б, "Я" можливо саме по собі, а Ми неможливо інакше, ніж таке, що складається з окремих особистостей. Ці погляди знайшли своє вираження в основній позиції соліпсизму, крайньої суб'єктивно-ідеалістичної течії, що "існує тільки Я", тільки індивідуальна свідомість і нічого більше.
Проте не тільки теоретичні дослідження В. М. Бехтерева [1], Г. Лебона [6], З. Фрейда [8], що розглядають феномен розчинення особистості в юрбі, але також і суспільна практика тоталітарно-ідеологічних держав XX століття показали, що цілком правомірно розглядати "Ми" без "Я", групу без особистостей та індивідуальностей, продемонструвало майже первісне домінування групового над одиничним аж до повного заперечення цінності окремої людини. Подібні ексцеси групових цінностей не випадкові і навряд чи були б можливі, якби "феномен Ми" не мав глибоких психологічних коренів і не був у самій природі людини. Особистість по самій своїй сутності соціальна, тобто не можна стати людиною не пройшовши через соціалізацію, не переплавивши індивідуально-психологічні якості в горнилі суспільних стосунків.
Слід уточнити дефініції, використовувані в даному контексті. Під "феноменом Ми" передусім розуміємо групову ідентифікацію, процес усвідомленого або неусвідомленого ототожнення особистості з психологічно значимою групою, коли група виступає колективним суб'єктом соціальної поведінки. Приклади колективного суб'єкта - ми часто говоримо: "Така-то держава виявила волю...", або "Колектив такої-то організації вирішив...". Але не існує такого реального суб'єкта, як колектив або держава. Мова йде про особливого суб'єкта, який виникає не як арифметична сума окремих суб'єктів, що входять до його складу, а є похідним від групових феноменів, насамперед - пов'язаних зі структурою влади. Проте поняття "груповий суб'єкт" і "суб'єкт влади" не є тотожними, друге поняття не лише більш індивідуалізоване, в ньому, на відміну від першого, група як правило виступає "об'єктом влади".
Психологія групового суб'єкта - цікава і багатогранна тема, проте предмет нашого дослідження відноситься не до групової психології, а до соціальної психології особистості, нас цікавлять насамперед феномени індивідуальної свідомості, пов'язані з приналежністю до групи. В діалектичному взаємозв'язку групового та індивідуального ми будемо робити наголос на індивідуальному, але індивідуальність людини будемо розглядати переважно крізь призму його соціальності. В такому контексті "феномен Ми" може бути трактований не просто, як символічна групова роль, яку індивід грає в групі, а як такий стан особистості, коли індивідуальна самосвідомість витісняється, замінюючись різними формами групової свідомості, тобто здійснюється певне знеособлювання особистості.
Одне з найважливіших понять у даному контексті - це поняття групової ідентичності, тобто ідентичності, що визначається приналежністю особистості до значущих великих та малих груп. Можна також говорити про ідентичність групи, тобто самоідентифікацію групою самої себе, як колективного суб'єкта. Ці поняття взаємно пов'язані між собою. Так, завдяки ідентичності великих груп (наприклад - етнічних), група відчуває себе скривдженою, якщо здійснюється напад на неї з боку інших груп. Це позначається на всіх індивідах, що належать цій групі, всі вони, наприклад, переживають себе ображеними, навіть якщо критика групи їх особисто не торкалася. Нарцисизм групи проявляється у тенденції бачити свою групу кращою за інші та в можливості формування "образу ворога" в особі іншої групи [див. 5].
Колективні травми, нанесені великій групі, мають здатність до так званої трансгенераційної передачі, тобто успадкування новими поколіннями травматичного досвіду, який зазнало попереднє покоління. Це особливо актуально, якщо попереднє покоління не змогло виплакати, окультурити, або якимось іншим чином психологічно опрацювати, ритуалізувати травму. Тоді нове покоління відчуває себе травмованим, переживає травми предків як свої, немовби не було відрізку часу в десятки чи сотні років, прагне виплакати цей тяжкий спадок своїх пращурів, або помститися нащадкам тих ворогів чи кривдників, які вважаються власними ворогами. Це є причиною таких страшних явищ як етнічний тероризм, кровна помста, геноцид тощо (див. роботи Р. Кукиер [5], В. Волкана [15]). Передача травм між поколіннями здійснюється і у родинній системі, ці закономірності вивчалася А. А. Шутценбергер [10].
Процеси групової ідентифікації, феномени групової ідентичності відіграють надзвичайно важливу роль не лише у соціальному житті індивіда, а й у всіх сферах функціонування особистості, загострюючись у переламні, кризові моменти індивідуального чи суспільного життя. Це показали нещодавні події осені-зими 2004 року, вибори Президента України та "помаранчева революція". Феномен "Ми" дуже яскраво проявився в цих подіях, адже вони не могли б відбутися, якби не значне підвищення згуртованості та посилення процесів групової ідентифікації. Це знайшло відображення в словах гімну "помаранчевих": "Разом Нас багато, Нас не подолати ... Ми не бидло, Ми не "козли", Ми України доньки й сини". Проте поряд з позитивними зрушеннями в суспільній психології (такими, як підвищення громадянської свідомості, почуття гідності, політичної активності тощо) ми були свідками різкого зростання протистояння різних політичних ідеологій, що викликало поляризацію суспільства та формування "образів ворога" в особі політичних опонентів. В основі цієї поляризації лежали не лише різні політичні вподобання, а й різні групові ідентичності, що знайшло відображення у відмінності соціокультурних, мовних, етнічних особливостей. Групова ідентичність відігравала настільки значну роль, що перемога однієї політичної сили сприймалася її опонентами як загроза ідентичності, що стало однією з причин акції протесту на Майдані Незалежності і особливо реакції на неї прихильників іншого політичного табору аж до закликів до автономії та сепаратизму. З точки зору групової психології це цілком логічно та закономірно, адже коли силоміць намагаються змінити ідентичність людини (а саме так сприймалася прихильниками одного кандидата перемога іншого), люди всіма силами будуть її захищати від втрати.
В цьому контексті не можна не згадати один чудовий практичний психологічний метод, який винайдений спеціально для роботи з феноменом "Ми" і прекрасно з ним працює. Це метод соціодрами, або психодраматичної роботи з груповими темами, груповими ідентичностями, колективними травмами, образом ворога, міжгруповими конфліктами та протистояннями [див. 4; 13]. Автор цієї статті має досвід роботи з проблемою подолання міжгрупових протиріч, викликаних революційними подіями осені-зими 2004 року [3]. Важливою подією для української соціальної психології, що певною мірою була наслідком "помаранчевої" революції, став приїзд відомого в світі спеціаліста психодрами та соціодрами Пітера Фелікса Келермана (Ізраїль) на початку літа 2005 року [див. 2]. У програмі його перебування в Києві були проведені: круглий стіл на тему "Трансгенераційна передача травми"; тренінг із соціодрами для українських психодраматистів, де було здійснено соціодраматичну гру на теми колективних травм та суперечностей української історії; семінар із психодрами, на якому, зокрема, було поставлено гру на тему психологічної травми, що стала наслідком політичного протистояння під час помаранчевої революції.
Вочевидь дуже цікавим є питання, які психологічні корені має "феномен Ми", які закономірності лежать в основі формування групової ідентичності та інших соціальних якостей особистості. Один із парадоксів людини полягає в тому, що для становлення особистості обов'язково необхідно пройти через процеси знеособлювання, про які ми говорили вище. Філогенетичний період знеособлювання, коли індивід спочатку розчиняється в групі, а після цього стає людиною, повторюється в онтогенезі окремої людини. "Феномен Ми" - це явище відкочування в якісь древні стани (визволення архетипічних уявлень). Архетипи К. Юнга є важливим прикладом групового в людині. Архетип - це те, що загальне для всіх людей - родова пам'ять людини. Отже - єднання з групою, злиття з нею не може не відбуватись без актуалізації архетипічних основ психології людини.
Якщо скористатися даними історичної психології та антропології, то можна дійти висновку, що групова ідентифікація мала надзвичайне значення для розвитку виду homo sapiens. Існує багато досліджень, які стверджують, що колективне існування для диких предків людини було набагато важливішим, ніж для інших тварин. Роль стадності для первісних людей проявлялась зокрема в тому, що існував досить тривалий історичний етап еволюції, відсутній у тварин, коли не відбувалось ніякої диференціації в статевих стосунках (так званий груповий шлюб), тобто кожний чоловік первісного племені належав кожній жінці цього племені. Ці дані можна зустріти в дослідженнях Л. Моргана, на які посилався Ф. Енгельс [див. 11; 14]. Така ситуація є наслідком, зокрема, того, що первісній людині, яка набагато поступалася тваринам по степені захищеності від зовнішніх ворогів, для того, щоб вижити, необхідно було максимальне згуртування, яке не залишало місця навіть для індивідуального суперництва між самцями за володіння самкою.
Якщо здійснити невеликий екскурс у вікову психологію, то, аналізуючи процеси соціалізації особистості, ми також можемо виділити періоди підвищеної "соціальності" дитини, що співпадають з такими особистісними кризами, як криза 3-х років і підліткова. Для першої з названих характерна посилена потреба в наслідуванні, коли дитина копіює безліч зразків поведінки дорослого. Цей період переходить у фазу рольової гри, коли дитина здійснює численні репетиції різноманітних варіантів соціальної поведінки.