Реферат на тему:
Особливості сприймання і розуміння людини людиною.
Спілкування, взаємостосунки між людьми — це не просто обмін інформацією, воно передбачає взаємну активність партнерів. Успішність спілкування залежить від рівня соціальної чуттєвості до людей, психологічної пильності та емоційної чутливості. При нерозвиненості однієї з цих складових спілкування може стати нерезультативним чи взагалі не відбутися.
Багато хто на рівні здорового глузду вважає, що початок спілкування — перший обмін словами. Але це не так. Спочатку встановлюється своєрідний міст між людьми, що беруть участь у спілкуванні, причому саме на цій стадії складається ставлення до предмета спілкування, перше уявлення співрозмовників один про одного. Невербальні комуніканти дають початковий імпульс для прийняття чи неприйняття партнера, хоча він і не завжди відповідає дійсності.
Пізнання і взаємний вплив людей один на одного — обов'язковий елемент всілякої спільної діяльності, незалежно від того, що є її метою (досягнення матеріального результату, виховання тощо). Від того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, багато в чому залежить характер їх взаємодії і діяльності та результати, яких вони досягають.
Отже, людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об'єкт і суб'єкт впливу, а й одночасно як суб'єкт пізнання. Основними процесами, завдяки яким людина сприймає та переробляє інформацію, що надходить від іншої людини, є сприймання, мислення та уявлення.
Дослідами встановлено, що цілісний образ людини виникає поступово і пов'язано це з просторово-часовими умовами, в яких відображається об'єкт. Наприклад, люди з нормальним зором в умовах доброї видимості виділяють людину з оточення на відстані двох кілометрів. На відстані одного кілометра видно загальний контур, 700 м — сприймаються рухи рук та ніг, 300 м — голова, овал обличчя, колір одягу, 60 м — розрізняються очі, ніс, пальці. В умовах поганої видимості показники сприймання людини на відстані гірші.
Колір елементів верхньої половини фігури визначається раніше, ніж нижньої. Велике значення має ракурс (збоку, зверху), в якому сприймається людина. При сприйманні обличчя напрямок розглядання — зверху вниз, від волосся до губ, тобто верх голови є точкою початку сприймання обличчя.
При описанні зовнішності людини елементи її розподіляються нерівномірно. Так, якщо за 100 % прийняти загальну кількість елементів зовнішності, то відображення фізичних рис (зріст, статура, волосся тощо) становить 82 %, виразні рухи (міміка, жестикуляція) — 14 %, оформлення зовнішності — 4 %.
Окрім власне психофізіологічних чинників, на сприймання та розуміння людини людиною впливають вікові, статеві, професійні та інші ознаки. Так, з віком при словесному відтворенні зовнішності збільшується кількість елементів виразних рухів, проте зменшується кількість елементів оформлення зовнішності. Найбільш точно оцінюється вік однолітків, гірше — молодших, найгірше — старших за віком. Педагоги в першу чергу описують одяг, потім мову, міміку, манеру поводитися; художники — відповідно обличчя, зріст, міміку. Чоловіки та жінки приблизно однаково ідентифікують очі людини, але жінки точніше визначають пропорції обличчя, рот, ніс; чоловіки — брови, овал обличчя, вуха, підборіддя.
Певні закономірності виявляються при сприйманні та розумінні психічних станів, зокрема, емоційних. Так, найбільш точно ідентифікуються подив, відраза; гірше — горе, гнів, позитивні емоції.
Але найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми:
1. Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо).
У кожній національній культурі існує безліч фізіогномічних уявлень та прикмет. Добре відомо, що означає, наприклад, тверде підборіддя, високе чоло, вузькі губи. Існує фіксований набір прикмет і щодо інших частин обличчя (очей, брів, вух). Дослідами О. Бодальова встановлена наявність таких стереотипів сприймання: люди з квадратним підборіддям мають сильну волю, з високим чолом — розумні, з жорстким волоссям — непокірного характеру, повні люди — добродушні, люди низького зросту відзначаються властолюбством, енергією, бажанням командувати, гарні люди — нерозумні й самолюбиві, тонкі губи — ознака потайливості, постійно напіввідкритий рот — невеликого розуму.
Наскільки такі уявлення справедливі? Відомо, що фізіогномісти часом дають дуже точну характеристику людині, яку вони короткочасно спостерігають. Але є й інший погляд — не можна жорстко пов'язувати окрему деталь зовнішності з характером, це обов'язково призведе до помилки. Істина полягає в тому, що зовнішність, звичайно, відображає деякі внутрішні особливості, і у цьому немає нічого ненаукового чи ідеалістичного (будова скелетно-м'язової системи визначає конституцію, яка, у свою чергу, впливає на манеру поведінки і характер). Відповідно, механізм фізіогномічної редукції може бути корисним, якщо не вимагати від нього надто багато — абсолютної точності та надійності.
Звідки беруться фізіогномічні уявлення? Ми не набуваємо їх у процесі накопичення особистого досвіду (наприклад, не виміряємо висоту чола та не співставляємо її з інтелектом), а дістаємо вже готовими із соціального оточення. Це не наше особисте надбання, а продукт колективної творчості. Підтвердженням цього є той факт, що фізіогномічні уявлення в різних культурах значною мірою відрізняються. Наприклад, у в'єтнамській культурі великий рот корелює з високим інтелектом, причому це стосується лише чоловіків. Слід враховувати, що «ключі» однієї культури можуть бути непридатними для іншої. Цим пояснюється недиференційованість сприймання й запам'ятовування людей іншої расової приналежності: зовнішність їх здається нам дуже подібною, аж до ілюзії повної ідентичності.
Отже, придатний чи ні механізм фізіогномічної редукції для спілкування? Однозначної відповіді на це запитання немає. Він дуже простий і зручний, але призводить до непорозуміння, якщо неправильно застосовується і не доповнюється іншими, більш складними та точними ознаками.
2. Соціальна категоризация та порівняння — це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. Така процедура може бути досить простою (наприклад, «старий — молодий», «бідний — багатий») або ж складною (наприклад, «розумний — дурний», «порядний — непорядний»). Вона дуже важлива, бо людина з невизначеним соціальним статусом зазнає труднощів у спілкуванні, відчуває самотність; ідентифікуючи себе з певною соціальною групою, ми сприймаємо її права, обов'язки, привілеї. Виникає відчуття «Ми» (моя група) на відміну від «Вони» (їх група), причому в міжгруповому спілкуванні «Ми» частіше переоцінюються, а «Вони» — недооцінюються.
Із зазначеного можна зробити важливий висновок: наше розуміння людей завжди певною мірою неточне та упереджене, бо якщо «Ми» не дає хоча б маленької переваги, то потерпає самооцінка. Ця тенденція виявляється як в оцінках, уявленнях, судженнях, так і в зовнішній поведінці, причому вона посилюється в умовах змагання, особливо з невизначеними критеріями. При оцінці результатів більш упередженими виявляються ті, що програють чи мають нижчий статус. Отже, в умовах соціальної несправедливості різко зменшується вірогідність неупереджених оцінок, терпимості та взаєморозуміння між людьми, що належать до різних груп, причому психологічно найбільше страждають ті, що не мають ніяких благ та привілеїв.
3. Стереотипізація — розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного перенесення на неї типових для даної групи характеристик. Термін запропонований американським журналістом О. Ліпманом для визначення штампів та кліше («фіксованих картинок у голові») в людському спілкуванні.
Існує багато визначень стереотипів. Найбільш коротке з них — «усі вони такі». При цьому не має значення, хто це конкретно та які вони насправді: усі професори неуважні, усі англійці — стримані, усі жінки — непостійні. Приклади можна продовжувати. Характерно, що при цьому всі знають — насправді це не так, об'єднувати всіх одним штампом — велике спрощення і огрубления дійсності. Але стереотипи все ж існують, бо вони виконують свою функцію — просто й швидко категоризувати індивіда.
Грубість, схематизм, ворожість по суті своїй не притаманні стереотипізації, а виникають як наслідок соціальних умов. Стереотипи необхідні для психологічної регуляції міжособистісної взаємодії, без них людина «потонула» б у хаосі інформації, що надходить. Отже, необхідно боротися не з стереотипами як такими, а лише з найбільш хибними та небезпечними з них. Дестереотипізація потрібна у міжетнічних, міжнаціональних, а також міжгрупових стосунках, бо багато психологічних труднощів виникає саме в цих сферах і вони призводять до тяжких наслідків.
Усі вищезазначені механізми розуміння людини людиною діють в умовах міжгрупового спілкування. При міжособистіс-ному — взаєморозуміння реалізується за рахунок інших механізмів, провідними серед яких є:
1. Атрибуція — розуміння іншої людини шляхом приписування їй тих чи інших причин поведінки з позицій власного життєвого досвіду та здорового глузду. Як працює атрибутивний механізм?
Звичайно ми маємо справу з трьома видами інформації:
знання про людину, поведінку якої ми хочемо пояснити;
знання про ситуацію, в якій вона вчинила певну дію, вела себе певним чином; наш власний досвід соціальної поведінки та соціальних контактів. Коли ми достатньо знаємо про суб'єкт і обставини, в яких він опинився, атрибуція («приписування») зводиться до мінімуму, а наше пояснення його поведінки буде більш точним. Коли ж ми мало або нічого не знаємо про людину та зовнішні обставини, то використовуємо власні, нехай і обмежені знання, досвід і таким чином, фантазуючи, можемо пояснити що завгодно, і без ніяких труднощів. Ми з легкістю пояснюємо собі та іншим, чому одні одружуються, а інші — розлучаються, чому один вступає до інституту, а другий іде працювати, чому так, а не інакше поводяться американці, японці, навіть аборигени в басейні річки Амазонки. Суб'єктивних труднощів це не викликає, але слід враховувати, що чим менша доля об'єктивної інформації, тим суттєвіші помилки. У історії є безліч прикладів, коли мандрівники у чужих краях отримували від своїх дій результат, протилежний очікуваному, користуючись атрибутивними механізмами. Головна їх функція — зняти чи зменшити невизначеність у спілкуванні, але не слід при цьому бути надто впевненим у безпомилковості своїх суджень.