Відношення до глобалізації у представників різних груп населення з різних країн і регіонів планети неоднозначне, нерідко протилежне. На даному етапі розвитку існує величезний інтерес до явища глобалізації, але в той же час ще немає глибокого розуміння її сутності, повного усвідомлення позитивних і негативних рис.
Міжнародні конференції і форуми з питань лібералізації торгівлі, глобалізації економіки, міжнародних відносин і т.д. (щорічні зустрічі лідерів «великої вісімки», зустрічі представників різних країн і ділових кіл в рамках Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) в Давосі, ВТО, МВФ та інших організацій), що проводяться в різних регіонах планети, все частіше супроводжуються демонстраціями протесту, які направлені на їх зрив.
Участь в цих демонстраціях та інших акціях протесту беруть в своїй більшості пересічні громадяни промислово розвинених держав світу. Ще кілька років тому на Заході такі виступи ігнорувалися або сприймалися істеблішментом як прояв хуліганства і вандалізму асоціальної молоді. На початку XXI століття відношення до цього явища змінилося: воно стало предметом уважного вивчення і аналізу, робляться спроби спрогнозувати його подальший розвиток. Наприклад, федеральний департамент юстиції уряду Швейцарської Конфедерації присвятив цій проблемі серйозні дослідження з висновками та пропозиціями щодо того, як можна запобігти негативним сценаріям розвитку.
Вважається, що першим організованим виступом супротивників глобалізації були демонстрації в Мексиці з приводу вступу в силу угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА) 1 січня 1994 р. Наступним імпульсом для розгортання руху стала публікація в 1997 р. результатів багаторічних переговорів в рамках Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) за багатобічною угодою про захист інвестицій. Численні міжнародні організації по захисту навколишнього середовища та підтримці країн, що розвиваються, об'єднання споживачів і професійні союзи сприйняли їх як неприйнятні поступки транснаціональним компаніям, що вимагали полегшити доступ капіталів на ринки «третіх країн».
У той час почалося осмислення негативних наслідків гарантованого забезпечення доступу капіталу ТНК на ринки країн, що розвиваються, Економічна криза 1997–1999 рр. в Південно-східній Азії та деяких інших регіонах світу, який привів до значних збитків і соціальних потрясінь в багатьох країнах, поглибив критичний погляд на процеси лібералізації торгівлі та глобалізації економіки в цілому. В таких умовах вперше були підняті питання: чи корисний для окремого індивідуума (окремої суспільної системи) процес економічної і політичної глобалізації, чи сприяє цей процес підвищенню загального добробуту і чи допомагає він менш розвиненим країнам в забезпеченні економічного розвитку та вирішенні соціальних проблем.
За оцінкою багатьох західних експертів, значна частина учасників сучасного антиглобалістського руху має своє коріння в русі лівих радикалів і неомарксистів, популярного ще в 1970-х рр. Для його учасників глобалізація – новий етап розвитку капіталістичної системи, що діє на користь приватного привласнення створеного суспільною працею багатства та ігнорує інтереси найманих працівників. На думку цих супротивників глобалізації, клас, що збагатів, зацікавлений в збережень і розвитку цієї системи, для чого і реалізується концепція глобалізації.
Таким чином, сам процес глобалізації і економічної експансії розглядається лівими учасниками антиглобалістського руху як нова форма імперіалізму з тією лише різницею, що в даний час, на їх думку, експлуатуються не тільки робітники в класичному розумінні, але і жінки, діти, що служать, працівники розумової праці, галузі промисловості і сільського господарства, країни, етнічні, мовні, релігійні меншини, а також тварини і природа в цілому. Міжнародні організації, державні інститути розвинених країн, правлячі політичні партії, на думку цих супротивників глобалізації, стали інструментом керівної капіталістичної еліти і нею контролюються.
Активніше учасниками антиглобалістського руху на сучасному етапі є численні представники середнього класу, для яких процес глобалізації означає загрозу фактичного знищення місцевих невеликих промислових, сільськогосподарських, торгових компаній, середніх і дрібних підприємців з боку фінансово могутніх корпорацій або організацій, контрольованих, в першу чергу, США. У зв'язку з цим важливою межею руху антиглобалістів став антиамериканізм.
У даний час проти глобалізму активно виступають праворадикальні політичні сили, що убачають в ньому загрозу знищення національної самобутності і державного суверенної промисловості і сільського господарства. Під цим прапором значно активізували останніми роками свою діяльність праворадикальні партії і організацій Франції, Німеччини, Австрії, Нідерландів, Данії та низки інших країн Західної Європи. В своїй більшості вони також стоять на антиамериканських позиціях.
Крім того, рух антиглобалістів підтримують анархістські групи різного толку. В глобалізації вони бачать загальний наступ на свободу (в своєму розумінні її), створення «наддержав» (наприклад, ЄС), посилення впливу міжнародних організацій на повсякденне життя людей.
Серед учасників антиглобалістського руху останнім часом з'явилося дуже багато прихильників захисту навколишнього середовища, які затверджують, що глобалізація експлуатує природу і науку (генна технологія, досліди на тваринах; торгівля виробами з натуральної шкіри, хутра тощо).
Основні цілі супротивників глобалізації зводяться до наступних:
у короткостроковій перспективі – зрив конференцій, зустрічей, заходів, що проводяться міжнародними організаціями; цілеспрямоване нанесення збитку окремим заходам за допомогою бойкоту, пошкодження майна, атак хакерів на системи управління;
у середньостроковій перспективі – анулювання або реорганізація нинішніх наднаціональних організацій – ВТО, МВФ, Всесвітнього банку реконструкції і розвитку тощо;
у довгостроковій перспективі – розробка альтернативних механізмів ухвалення рішень з найважливіших питань в сферах міжнародної політики і економіки; усунення соціальних, економічних, екологічних диспропорцій в окремих державах і на міждержавному рівні [13, с. 207].
У практичній площині сучасні акції супротивників глобалізації направлені проти:
міжнародних організацій у сфері фінансів і економіки (ВТО, МВФ. Всесвітнього банку, ЄС, у меншій мірі – ООН); міжнародних конференцій («великої вісімки», Всесвітнього економічного форуму);
транснаціональних (в першу чергу, американських) корпорацій (банківських, промислових, комп'ютерних і т.д.).
Організаційно антиглобалісти функціонують на зразок «змішаної тимчасової робочої групи», створеної по мінімальному консенсусу, значення якого полягає в неприйнятності для всіх членів руху існуючого процесу світової політичної і економічної глобалізації. Відповідно до цього консенсусу в широкому спектрі руху представлені такі категорії суспільних організацій:
організації, що займаються проблематикою відносин Північ-Південь (відносини між індустріально розвиненими і розвиваються країнами) і демонструють також солідарність з боротьбою народів Близького Сходу, Латинської Америки;
об'єднання безробітних;
організації, що представляють рухи за права жінок;
організації, що представляють захисників тварин і навколишнього середовища:
організації, що представляють середніх та дрібних підприємців;
представники кіл «чистих антиглобалістів», яких турбують виключно наслідки всіх нинішніх процесів [13, с. 208].
Методи боротьби більшості супротивників глобалізації мають мирний, легітимний характер. Радикалів, для яких насильство є ідеологічно визнаним способом досягнення поставлених цілей, серед учасників руху не більше 20%.
Широкомасштабне об'єднання різних угрупувань антиглобалістів вперше відбулося під час масових акцій протесту проти конференції ВТО в Сієтлі (США) в листопаді 1999 р. Воно увійшло до історії під назвою перший Всесвітній соціальний форум. До угрупувань системних критиків приєдналися багато людей, що не мали ніякого уявлення про цілі і задачі ВТО. Всіх об'єднало гасло боротьби проти глобалізації як зла всесвітнього масштабу, що приводить до убогості, голоду, експлуатації дитячої праці, генетичним маніпуляціям, руйнуванню навколишнього середовища, зниженню заробітної платні, гегемонії капіталу.
Виступи антиглобалістів під час зустрічі лідерів провідних країн Заходу і Росії в рамках «великої вісімки» в Генуї (Італія, 2001 р.) носили достатньо організований і наступальний характер. Силами безпеки були вжиті безпрецедентних заходів для забезпечення безпеки і громадського порядку, проте запеклих зіткнень уникнути не вдалося. Демонстрації антиглобалістів вилилися в масові сутички з поліцейськими.
У січні 2002 р., під час роботи Всесвітнього економічного форуму в Нью-Йорку, паралельно в бразильському місті Порту-Алегре проходив другий Всесвітній соціальний форум, де більшість учасників складали представники рухів лівої орієнтації і організацій по захисту навколишнього середовища. Організатори форуму підкреслювали, що цього разу акцент буде зроблений не на акціях протесту, що було характерно для 1999–2001 рр., а на серйозному обговоренні щонайгостріших проблем сучасності, таких як гарантії доступу широких верств населення до багатств цивілізації і сучасних технологій або питань соціальної і політичної етики в контексті глобалізації. Проте на практиці всі конференції і семінари проходили під звичний акомпанемент галасливих маніфестацій.
Окремі маніфестації були проведені на знак протесту проти расової дискримінації і мілітаристської політики США. Учасники форуму обрушили шквал критики на законодавців і уряди Великобританії, Німеччини, Франції, Італії і інших країн за їх підтримку бойових дій США в Афганістані.