План
Вступ.
Формування демографії в Україні XVIII століття.
Розвиток демографії в Україні XIX—початку XX сторіччя.
Розвиток демографії в Україні в період Радянської доби та до сьогодення.
Висновок.
Список використаної літератури.
Вступ
Зародження демографії як науки в Україні слід віднести до зламу XVII —XVIII століть, а її фундатором слід вважати Климентія Зіновіїва який, створив у віршованій формі енциклопедію життя українського народу того часу.
Виникнення демографічного знання в Україні пов'язане з відомим українським державознавцем - Г. І. Новицьким, якому належить термін "велелюдство" (прообраз терміна "народонаселення"). Він запропонував його ще 1715 року.
Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України з'являються у праці «Квітучий стан Всеросійської держави» І. К. Кирилова
А наприкінці 60-х років XVIII сторіччя О. І. Ригельман в перше застосував принципи політичної арифметики, що було новиною у тогочасному державознавстві. Йому ж належить пріоритет (1785—1786 рр.) у визначенні чисельності населення України на середину XVII сторіччя.
Для розвитку демографічної думки в Україні чимало зробив представник українського державознавства останньої чверті XVIII сторіччя, член-кореспондент Петербурзької академії наук Ф. І. Чуманський — автор першої в Україні статистико-економічної та етнографічної анкети (1779 p.).
До історії демографічної думки в Україні також ввійшов і М. І. Антоновський як один із співавторів "Найновітнішого оповідного землеописания".
У 80-х роках з'являється дисертація вихованця Києво-Могилянської академії й Московського університету Я. А. Рубана "Міркування історичне про обурливе й насильницьке переселення у середні віки варварських північних народів до провінцій Римської імперії" (1789 p.).
Вдруге, після О. І. Ригельмана, в українській історіографії розв'язати проблему чисельності народонаселення для середини XVIII сторіччя спробував історик і статистик М. А. Маркевич. Йому ж належить праця «про підсумки демографічного розвитку в XVII—XVIII сторіччях Лівобережної України».
У ЗО—40-ві роки XIX сторіччя почалось вивчення регіональної історії Південної України та Слобожанщини, й найбільш розробленим виявилось дослідження південноукраїнського регіону у працях А. О. Скальковського, який висвітлював "успіхи народонаселення"
Істотне значення для вивчення демографічної ситуації, посталої в Україні у другій половині XIX сторіччя, мали методичні розробки й конкретні дослідження значних А. І. Якобія, М. І. Тезякова, М. С. Уварова, М. П. Діатропова, які працювали тоді в Україні.
Лише наприкінці XIX — початку XX сторіччя в Україні було зроблено певний крок уперед у вивченні соціальної структури населення й міграцій, що значно розширило коло демографічної проблематики.
Формування демографії в Україні XVIII століття
Перші ознаки зародження демографії в Україні слід віднести до зламу XVII—XVIII століть. її фундатором став перший український державознавець і поет Климентій Зиновіїв, котрий створив у віршованій формі енциклопедію життя українського народу того часу. В ній наявні спостереження суто демографічного характеру: К. Зиновіїв відзначає такі демографічні парадокси, як неплідність, народження близнюків, народження дітей поза шлюбом, дітовбивство. Він засуджує ранні шлюби, які не були тоді дивиною. На його думку , найдоцільніший вік для укладення першого шлюбу не має бути нижче 20 років для нареченого та 15 років — для нареченої. Виходячи з сімейно-шлюбної доктрини православної церкви, він виступив проти укладання третіх і четвертих шлюбів, які на той час, попри заборону церкви, мали в Україні неабияке поширення.
К. Зиновіїв обстоював етнічну ендогамію шлюбу, виступаючи проти його конфесійної гомогамії. Він також відзначив вищу смертність серед чоловіків і кількісну перевагу жінок в українському суспільстві тих часів як наслідок постійних війн.
Виникнення демографічного знання пов'язанез формуванням відповідного понятійного апарату й термінології. Й тут значно випередив добу український державознавець Г. І. Новицький. Це йому належить термін "велелюдство" (прообраз терміна "народонаселення"). Він запропонував його ще 1715 року. Г. І. Новицький розумів категорію сукупності людей стосовно сучасної йому історико-географічної реальності у подвійному значенні: як множину, складену із значної кількості людей, та як оцінку чисельності народів у порівняльній формі. Оригінал праці Г. І. Новицького був опублікований тільки 1884 року.
Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України налічує понад двохсотрічну історію. Відомості про чисельність дворів, спостереження про міру заселеності з'являються вже у 20—30-ті роки XVIII сторіччя у працях І. К. Кирилова та Г. Ф. Юнкера. Проте ці відомості стосувалися тільки Лівобережної України й почасти Слобожанщини. У праці І. К. Кирилова "Квітучий стан Всеросійської держави" надавалися дані про "дворову кількість" козаків та посполитих регіональної подвірної ревізії 1723 року, а також про чисельність дворових козаків у полках Слобідської України. Г. Ф. Юнкер був першим, хто звернув увагу на причини, що стримували зростання заселеностікраю. Ця тема дістала розвиток в "Екстракті про знесилення слобідських полків", складеному наприкінці 50 — на початку 60-х років XVIII сторіччя у Військовій колегії.
Наприкінці 60-х років XVIII сторіччя було укладено описання земель донських козаків відомим українським істориком О. І. Ригельманом. Тут уперше було наведено загальну чисельність і становий склад чоловічого населення Донського краю, які доти залишалися невідомими. При визначенні чисельності станових груп, включаючи регулярні війська, козацтво, українців на Дону, О. І. Ригельман застосував принципи політичної арифметики, що було новиною у тогочасному державознавстві. Йому ж належить пріоритет (1785—1786 рр.) у визначенні чисельності населення України на середину XVII сторіччя.
Розвиткові демографічної думки в Лівобережній Україні аж до 60-х років XVIII сторіччя перешкоджало те, що у регіональних ревізіях враховували лише кількість дворів або, як її офіційно іменували в ревізійній документації, "подвірну кількість". Тому в 1763—1764 роках при проведенні чергової регіональної ревізії козаків і посполитих подвірний принцип обліку був доповнений принципом подушного обліку чоловіків відповідних станових категорій, з записом їхнього віку та відношення до глави господарства й сім'ї.
В розвиток демографії вагомий внесок зробив П. О. Румянцев, який очолював Малоросійську колегію 1765—1782 років. Вона вперше поєднала проведення демографічного перепису із складанням майнового цензу. Незважаючи на те, що старшина, чиновники й духівництво не підлягали подушному обліку, їхнє нерухоме майно (земельні угіддя, будинки й господарчі будівлі) було переписане. Вперше було враховано не тільки чоловічі, а й жіночі душі, їхній стан здоров'я та працездатність.
М. М. Мотоніс зробив істотний внесок у розвиток демографічної думки в Україні. Це він увів в обіг термін "велелюдство", який дістав на той час поширення в Західній Європі. Будучи депутатом Гадяцького, Миргородського й Полтавського полків від шляхти, М. М. Мотоніс запропонував запровадити в країні статистичний облік дворянства у регіональному плані.
Для розвитку демографічної думки в Україні чимало зробив представник українського державознавства останньої чверті XVIII сторіччя, член-кореспондент Петербурзької академії наук Ф. І. Чуманський — автор першої в Україні статистико-економічної та етнографічної анкети (1779 p.). її було складено у зв'язку з проведенням топографічного описання краю під запроектований його розділ на намісництва. Важливим джерелом при її складанні була програма Генерального описання Лівобережної України П. О. Румянцева. З неї було запозичено пункти, які відображали соціально-демографічний зріз українського суспільства того часу. Відповідно до них передбачався реальний облік станового складу мешканців краю; статистичний поділ жителів на міських та сільських; їхній майновий стан, заняття та професії; найпростіші антропометричні спостереження.
Демографічна частина анкети Ф. І. Чуманського не була простим копіюванням окремих тез програми Генерального описання П. О. Румянцева.
Ф. І. Чуманський висунув вимогу збирання статистичних даних про всю сукупність мешканців населеного пункту, включаючи й ті категорії, які не підлягали доти в Україні ревізійному обліку,— дворяни, чиновники, регулярні війська, учні академій і колегіумів. Анкета передбачала отримання відомостей про загальну кількість мешканців кожного поселення за схемою, яка б цілком задовольнила сучасного демографа: відповідно до неї мали братися на облік і чоловіки, і жінки. За тих часів це був прогресивний крок, оскільки повсюдний облік жінок, і виключно для ревізійного населення країни, було введено лише ревізією 1782 року, тобто через три роки після складання анкети Ф. І. Чуманським. Демографічна частина анкети Ф. І. Чуманського з певними обмеженнями була засадничою щодо єдиної програми описання проектованихКиївського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв. Відповідно до неї були складені так звані екстракти, що містили в табличній формі переліки поселень, сотень і частин сотень, які мали ввійти до створюваних повітів майбутніх намісництв. Навпроти назви кожного населеного пункту у відповідних стовпцях записували кількість домів дворянства, духівництва, різночинців, козаків (вибірних та під помічників окремо), селян різних категорій, прізвища та імена поміщиків. Кількість мешканців у поселеннях не фіксували, проте щодо кожного повіту були зроблені підсумкові підрахунки кількості господарств за становими групами й відзначена загальна кількість хат і душ чоловічої статі непривілейованих станів за ревізією 1763— 1764 років.