Смекни!
smekni.com

Демографічна криза. Теорії індустріального суспільства (стр. 1 из 3)

Контрольна робота по соціології


Питання 1. Демографічна криза та теоретичні механізми її дослідження

Демографічна криза - це неконтрольоване зростання населення Земної кулі. Особливо швидко збільшується населення в Африці де його щорічний приріст становить 2,9% проценти. В Азії та Латинській Америці воно збільшується на 1,8 проценти, в той час як у Європі лише на 0,3 проценти щорічно. З країн Радянського Союзу найбільший темп зростання населення спостерігаються у Середній Азії - З проценти кожного року. За таких темпів зростання, населення Землі до 2050 р. становитиме 12 мільярдів ( його чисельність на сьогодні складає 5,6 мільярдів).

В наш час образ невпинного зростання населення, якщо його екстраполювати на майбутнє, наводить на невтішні прогнози і навіть апокаліптичні сценарії глобального майбутнього людства, що було

продемонстровано на Міжнародній конференції з проблем народонаселення, яка відбулася в Катрі у жовтні 1994 р. Головна проблема, говорилось на конференції, полягає в тому, що в зворотній пропорції до зростання населення різних континентів і країн збільшується розрив між споживанням. Наприклад, в масштабах планети відбувається збільшення загального об'єму виробництва продовольчих товарів. Разом з тим, ці товари не отримують самі голодні. В 1992 р. надмірне споживання їжі у розвинутих країнах становило 3300 кілокалорій, в цілому в тих країнах, що розвиваються - 2200 кілокалорій, а в країнах Південної та Південно-східної Азії всього 2100 кілокалорій.

Можна сказати, що сьогодні людство переживає демографічний перехід. Цей загальний для всіх країн історичний переворот полягає в тому, що спочатку має місце різке зростання швидкості збільшення популяції країни, яке потім змінюється таким же стрімким її зменшенням, після чого населення стабілізується у своїй чисельності. Результатом такої революції стане новий режим розвитку людства. Демографічний перехід вже подолали індустріально розвинуті країни, і тепер, усього через 50 років, він почався в країнах, що розвиваються. Перехід супроводжується зростанням продуктивних сил та переміщенням значних мас населення із сіл в міста, а коли цей процес завершується, відбуваються глибинні зміни у віковому складі населення.

Населення світу можна розглядати як систему, замкнутий об'єкт, що характеризується певним числом людей, властивості якого визнаються внутрішньою взаємодією. Взаємодія і взаємозалежність сучасного людства зумовлена транспортними і торгівельними зв'язками, міграційними та інформаційними потоками, що дає можливість розглядати сьогоднішній світ як глобальну систему. Для населення Землі як замкнутої системи, не слід враховувати міграцію, яка робить свій внесок в баланс населення окремо взятої країни чи регіону, адже в масштабі планети емігрувати поки що нікуди. Біологічно всі люди належать до одного виду Ноmо sapiens, в них однакова кількість хромосом - 46, що відрізняє їх від приматів, а всі раси здатні до змішування та соціального обміну. Місцем проживання людства слугують всі зручні для цього частини Землі, але за своєю чисельністю ми перевищуємо рівних нам за розміром та харчуванню тварин в сто тисяч разів. Протягом останніх сотень тисяч років людина мало змінилась у біологічному відношенні, ЇЇ розвиток та самоорганізація відбувались у соціальній сфері шляхом сапіентації, яка проходила завдяки високорозвинутому мозку та свідомості. Тепер, коли діяльність людини набула планетарного масштабу, гостро постає питання відносно її впливу на навколишню природу. Тому сьогодні набуває великого значення розуміння того, які фактори визначають зростання числа людей на нашій планеті.

Демографічний перехід являє собою суттєву подію в історії людства, з моменту появи наших далеких пращурів 1-2 мільярди років тому. Саме розум, мова та свідомість призвели до виключного, вибухового зростання числа людей на Землі. В наш час тривалість переходу під час якого населення Землі потроїться становить всього 90 років, але за цей період, що складає всього 1/50000 всієї історії людства, відбудуться корінні зміни характеру його розвитку. Гострота переходу зобов'язана синхронізації процесів розвитку, а також тій взаємодії, що має місце в світовій демографічній системі і є прикладом у прояві глобалізації. Нарешті, на завершальному етапі демографічного переходу корінним чином змінюється співвідношення між молодим та старшим поколінням, відбувається старіння населення планети. Наприклад, в 1990 р. середній вік землян становив 15 років, в 1995 р. - 25 років, в 2025 р. за підрахунками вчених він досягне 31, а в 2200 р. - 43 років.

Демографічний перехід, як наслідок стискання історичного часу, необхідно розглядали як важливий рубіж всією історії людства. Приймаючи закон розвитку як незмінний, необхідно враховувати, що невичерпність ресурсів, перенаселення або розвиток науки та медицини стануть визначальними у зміні алгоритму зростання. Висновок, на який наводить теорія, полягає в загальній незалежності глобального зростання від зовнішніх умов. Цей висновок суперечить традиційним, загальноприйнятим мальтузіанським уявленням. За творенням експертів Міжнародної організації харчування в наш час є достатньо простору і ресурсів на Землі для того, щоб прогодувати 20-25 мільярдів чоловік.

Голод же в багатьох регіонах пов'язаний не з нестачею харчів, а зі способами їх розподілу, які мають соціальне та економічне походження. Якщо в минулому все набувало свого виразу в кількісному зростанні, то в нових умовах, коли відбудеться стабілізація чисельності населення, критерієм розвитку стане його якісна сторона. А це означає, що за зміною вікової структури послідує глибинна перебудова ціннісних орієнтацій у суспільстві, більше навантаження на системи охорони здоров'я, соціального захисту, освіти і науки, буде генеруватись нове відповідальне ставлення до навколишнього середовища. Ці фундаментальні зміни ціннісних установок суспільства безперечно складуть основну проблему нового етапу еволюції суспільства, який настане в майбутньому за умови стабілізації населення нашої планети після завершення демографічного переходу.

З історичної та соціальної точок зору виключне значення має системна сталість розвитку людства як у процесі зростання, так і особливо, під час перехідного періоду. Якщо на передодні Першої світової війни Європа розвивалась такими темпами, які більше в майбутньому вже ніколи не будуть перевершеними, то дві світові війни призвели до загальних втрат біля 250 мільйонів або 10 процентів населення світу. В минулому необхідно звернути увагу на втрати від так званого Чорного мору - жахливої пандемії чуми в XIV ст., від якої вимерла одна третина населення Європи. Але незважаючи на все, людство досить швидко долало наслідки втрат. У наш час можливою є втрата системної сталості при проходженні країнами, що розвиваються через демографічний перехід - перехід, який пройде у два рази швидше, ніж в Європі і який охопить в десять разів більше людей. Саме демографічний фактор без сумніву дуже важливий для більшості країн мусульманського світу. Вибухоподібна поява поколінь неприкаяної молоді, її міграція до міст дестабілізує враховуватикраїни, породжує таке явище, як тероризм. Тут слід зауважити, що в культурологічному відношенні фундаментальний Іслам мало сприяє розвитку, що наочно продемонстрували таліби в Афганістані. Тому результуюче «зіткнення цивілізації!» пов'язане не стільки з релігійним фактором, скільки з відставанням ісламського світу в соціальному та економічному розвитку.

Концепція «зіткнення цивілізацій» була сформульована відомим американським соціологом, директором Інституту стратегічних досліджень при Гарвардському університеті Семюелом Хантінгтоном. Хантінгтон висунув гіпотезу, згідно з якою головним джерелом конфліктів у світі, що створиться у XXI ст. буде зіткнення цивілізацій. Це означає, що в міжнародних відносинах превалюватимуть конфлікти не ідеологічного характеру, а насамперед спричинювані культурними відмінностями. Конфлікт між цивілізаціями буде останньою стадією в еволюції конфлікту в сучасному світі. Впродовж останніх двох століть конфлікти в західному світі були значною мірою між правителями, що прагнули збільшити свою бюрократію, армії, територію свого правління. В ході цих конфліктів вони створювали національні держави, і починаючи з французької революції 1789-1794 рр., головна лінія противоборства пролягала вже скоріше між націями, ніж правителями. Потім унаслідок російської революції 1917 р. і реакції на неї конфлікт націй поступився місцю конфлікту ідеологій, спочатку між комунізмом, фашизмом-нацизмом та ліберальною демократією. Під час «холодної війни» цей останній конфлікт утілився у боротьбу двох держав, жодна з яких не була національною державою в класичному європейському розумінні. Та значенні цього слова і кожна з яких визначила свою ідентичність із погляду своєї ідеології.

Конфлікти між правителями, національними державами й ідеологіями були, переважно, конфліктами всередині західної цивілізації. Це було справедливо і стосовно «холодної війни», хоча вона здійснювалась у світовому масштабі. Під час «холодної війни» світ поділився на країни «першого», «другого» та «третього» світу. З падінням комуністичної системи такий поділ є більше не до речі. Набагато розумніше тепер згуртували країни, виходячи не з їх політичних чи економічних систем, або беручи до уваги їхній рівень економічного розвитку, а з погляду їх культури і цивілізації. Зіткнення цивілізацій вже сьогодні відбувається на двох рівнях. На мікрорівні груми, що мешкають у сусідстві вздовж меж, що розділяють цивілізації, борються, часом несамовито за контроль над суміжною територією і один над одними (наприклад, протистояння Індії та Пакистану у шпат Кашміру). На макрорівні держави, які належать до різних цивілізацій суперничають за відносну військову й економічну могутність. контроль над міжнародними організаціями і, конкуруючи, намагаються ствердити свої специфічні та релігійні цінності, що наочно показує себе у протистоянні між СІЛАми, які уособлюють західний (християнській) світ, та ісламськими країнами.