регистрация / вход

Звіт по практиці в ПП Форесс

Зміст 1. Характеристика діяльності ПП «Форесс» 2. Характеристика основних податків, що сплачуються ПП «Форесс» 3. Розрахунок показників фінансової стійкості ПП «Форесс»

Зміст

ст

1. Характеристика діяльності ПП «Форесс»

2. Характеристика основних податків, що сплачуються ПП «Форесс»

3. Розрахунок показників фінансової стійкості ПП «Форесс»

4. Індивідуальне завдання

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

1. Характеристика діяльності ПП «Форесс»

Приватне підприємство „Форесс” є самостійним господарським суб’єктом, який створений приватній власності декількох фізичних осіб.З моменту створення засновниками підприємства було 4 фізичні особи, на даний час – дві.

Директором підприємства є Кравець Володимир Іванович.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та валютний рахунки у банківських установах, має круглу печатку та штампи зі своєю повною назвою, інші печатки та бланки зі своїм найменуванням, та інші реквізити.

У своїй діяльності підприємство керується статутом та чинним законодавством України. Статут підприємства визначає порядок організації і здійснення його діяльності.

Підприємство не відповідає по зобов’язаннях засновників. Засновники відповідають по зобов’язаннях підприємства в межах, передбачених законодавством України. Держава та її органи не відповідають по зобов’язаннях підприємства, як і підприємство не відповідає по зобов’язаннях держави та її органів.

Підприємство несе відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах коштів на його рахунках та належного йому майна.

Підприємство має всі права і обов’язки юридичної особи, передбачені чинним законодавством України, в тому числі:

· укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права та нести

обов’язки;

· набувати у власність майно, а також одержувати матеріали та вироби через роздрібну, оптову та комісійну торгівлю, у юридичних та приватних осіб;

· продавати іншим підприємствам, організаціям та громадянам або обмінювати устаткування, транспортні засоби, матеріальні цінності та кошти, а також списувати з балансу основні фонди, якщо вони зношені або морально застарілі;

· укладати як на території України, так і за кордоном, різного роду угоди та інші юридичні акти з підприємствами, товариствами, організаціями, установами, спілками та окремими громадянами, в тому числі: купівлі-продажу, обміну, позики, перевезення, доручення, комісії, схову, договори про спільну діяльність та інші договори та угоди, а також приймати участь у торгах, конкурсах, аукціонах тощо, надавати гарантії;

· здійснювати оптову, оптово-роздрібну, роздрібну та комісійну торгівлю;

· реалізувати свою продукцію, послуги, залишки від виробництва за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - за фіксованими державними цінами;

· створювати згідно з чинним законодавством філії, представництва, відділення, як на території України, так і за її межами з правом

відкриття рахунків;

· бути учасником спільних підприємств, акціонерних та інших товариств, концернів, консорціумів, асоціацій та інших добровільних об’єднань (в тому числі й міжнародних), діяльність яких відповідає статутним завданням Підприємства;

· бути позивачем і відповідачем в суді, господарському суді та третейському суді.

Підприємство створено з метою здійснення виробничої, комерційної і посередницької діяльності, а також з метою задоволення громадських потреб у його продукції, роботах, послугах та реалізації на основі здобутого прибутку соціальних та економічних інтересів засновників. Основною метою створення підприємства є отримання прибутку.

Основними видами діяльності ПП «Форесс» є:

- надання консультаційних послуг з бухгалтерського, фінансового та податкового обліку;

- встановлення комп’ютерних мереж;

- надання послуг по навчанню користувачів ПК;

- оптова та роздрібна торгівля комп’ютерним забезпеченням та іншими непродовольчими товарами.

2. Характеристика основних податків, що сплачуються ПП «Форесс»

Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. За рахунок податкових внесків формуються фінансові ресурси держави, які акумулюються в його бюджеті і позабюджетних фондах. Економічний зміст податків виражається, таким чином, взаєминами господарських суб'єктів і громадян, з одного боку, і держави - з іншого, з приводу формування державних фінансів.

Але податки це не тільки економічна категорія, але й одночасно фінансова категорія. Як фінансова категорія податки виражають загальні властивості, властиві усім фінансовим відносинам, а також свої особисті, відмінні від інших ознаки і риси, власну форму руху, тобто функції, що виділяють їх із усієї сукупності фінансових відносин. Функції податків виявляють їхню соціально-економічну сутність, внутрішній зміст.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою Украї­ни і справляються на всій території України.

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) податок на додану вартість;

2) акцизний збір;

3) податок на прибуток підприємств;

4) податок на доходи фізичних осіб;

5) мито;

6) державне мито;

7) податок на нерухоме майно (нерухомість);

8) плата (податок) за землю;

9) рентні платежі;

10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11) податок на промисел;

12) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13) збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

15) збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (дія призупинена, але з переліку не виключений);

16) збір на обов'язкове соціальне страхування;

17) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

18) збір до Державного інноваційного фонду (дія призупинена, але з переліку не виключений);

19) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

20) фіксований сільськогосподарський податок;

21) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

22) гербовий збір (застосовувався до 1.01.2000 року, але з переліку не виключений);

23) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

24) збір за використання радіочастотного ресурсу України;

25) збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

Механізм справляння місцевих податків і зборів та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 "Про місцеві податки і збори" (зі змінами і доповненнями).

Суми податків і зборів (обов'язкових платежів), зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами;

2) комунальний податок.

2. До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належать:

1) готельний збір (повністю перестає нараховуватися і сплачуватися з 1.01.04 р.);

2) збір за припаркування автотранспорту;

3) ринковий збір;

4) збір за видачу ордера на квартиру;

5) курортний збір;

6) збір за участь у бігах на іподромі;

7) збір за виграш на бігах на іподромі;

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

9) збір за право використання місцевої символіки;

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

13) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

14) збір з власників собак.

Державні податки встановлюються та стягуються центральними органами управління, місцеві – органами управління на відповідній території.

ПП «Форесс» сплачує такі податки:

1) податок на прибуток;

2) комунальний податок;

3) податок з доходів фізичних осіб.

1. Податок на прибуток. Ставки податку на прибуток, об'єкти оподаткування і порядок визначення оподатковуваного прибутку, порядок обчислення і сплати податку, обов'язки і відповідальність платників регламентуються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток».

Відповідно до Плану рахунків облік витрат податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податки на прибуток» за субрахунками:

981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»,

982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності» ведуть облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, визначеної за встановленою ставкою від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування).

На субрахунку 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій» відображають суму податку, яка підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. При цьому треба мати на увазі, що у Звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) обчислюється як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних затрат і податку з надзвичайного прибутку. У статтях звіту «Надзвичайні доходи» та «Надзвичайні затрати» відповідно відображають:

— прибуток або збиток від інших подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій;

— невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникнення втрат від стихійного лиха, техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування і покриття втрат від надзвичайних подій за рахунок інших джерел.

Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності.

Податок на прибуток підприємств - це прямий податок, сплачуваний підприємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних операцій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Платниками податку на прибуток є:

- із числа резидентів - суб'єкти підприємницької (господарської) діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, що здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

- з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи із джерелом їх, походження з України;

- філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку з числа резидентів, Ідо не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податку, що має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням. При цьому податок зменшується на суму, сплачену до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філії;

- управління залізниці та підприємства залізничного транспорту, їх, структурні підрозділи;

- постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні або виконують агентські (представницькі) функції для таких нерезидентів або їх засновників;

- Національний банк України та його установи.

Об'єктом оподаткування є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

- суму валових витрат платника податку;

- суму амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає:

1)загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення)та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

2)доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

3)доходи від операцій особливого виду, передбачених ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

4)доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння бор­говими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);

5)доходи, не враховані в обчисленні валового доходу пе­ріодів, що передують звітному, та виявлені в звітному періоді;

6)доходи з інших джерел, закріплені підпунктом 4.1.6 ст. 4Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності

До складу валових витрат включаються:

1) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протя­гом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, ве­денням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охо­роною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, пе­редбачених законом;

2)суми коштів або вартість товарів (робіт, послуг), добро­вільно перераховані (передані) протягом звітного року до Дер­жавного бюджету України або бюджетів місцевого самовряду­вання, до неприбуткових організацій, у розмірі, що становить не менше двох та не більше п'яти відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань, визначених пунктом 5.8 цієї статті, та внесків, передбачених законом;

3)суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи, на яких працює за основним місцем роботи неменше 75% таких осіб, цим об'єднанням для проведення їх бла­годійної діяльності, але не більше 10% оподатковуваного по­датком прибутку попереднього звітного періоду;

4)суми коштів, внесених до страхових резервів;

5)суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язко­вих платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком податків, зборів (обов’язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 ст. 5 За­кону.

Для платників податку, основною діяльністю яких є вироб­ництво сільськогосподарської продукції, до складу валових витрат включається плата за землю, що не використовується в сільськогосподарському виробничому обороті;

6)суми витрат, не віднесені до складу валових витрат мину­лих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищен­ням або зіпсуттям документів, встановлених правилами подат­кового обліку, і підтверджені такими документами в звітному податковому періоді;

7)суми витрат, не враховані в минулих податкових періо­дах у зв'язку з допущеними помилками і виявлені в звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання;

8)суми безнадійної заборгованості в частині, що не віднесе­на валові витрати, у разі коли відповідні заходи щодо стяг­нення таких боргів не привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості, стосовно яких закінчився строк по­зовної давності;

9) суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу у визначено­му порядку;

10) деякі інші витрати, передбачені пунктом 5.2 ст. 5 Зако­ну України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Поряд із валовими доходами та валовими витратами для обчислення об'єкта оподаткування необхідно з'ясувати суму амортизаційних відрахувань. Під терміном «амортизація» ос­новних фондів і нематеріальних активів слід розуміти посту­пове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платни­ка податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати:

1)на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання;

2)на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких ос­новних фондів;

3)на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модер­нізації й інших видів поліпшення основних фондів;

4)капітальні поліпшення якості земель, не пов'язані з бу­дівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:

—придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

—вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

—придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх викорис­тання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

—утримання основних фондів, що перебувають на консер­вації.

Не підлягають амортизації та здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування:

—витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліо­течних і архівних фондів;

—витрати бюджетів на будівництво та утримання автомо­більних доріг загального користування;

—витрати на придбання та збереження Національного ар­хівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що фор­мується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів;

—витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модерні­зацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Відповідно до підпункту 8.2.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підляга­ють розподілу на чотири групи.

До першої групи віднесено бу­динки, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального полі­пшення землі. Основні фонди цієї групи мають мінімальну (по­рівняно з іншими групами) квартальну норму амортизації — 2%.

Друга група включає автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. Квар­тальна норма амортизації основних фондів другої групи стано­вить 10%.

Третю групу складають будь-які основні фонди, що не включені до першої, другої та четвертої груп - 6%

До четвертої групи належать електронно-обчислювальні машини, інші ма­шини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Норми амортизації четвертої груп основних фондів становлять 15%.

Платник податку може прийняти рішення про застосуван­ня інших норм амортизації, що не перевищують встановлені. Зазначене рішення приймає платник податку до початку звітного податкового року, і його не може бути змінено протягом такого року, а також воно доводиться до відома податкового органу разом із поданням декларації за перший квартал тако­го звітного податкового року.

Для платників податку, визнаних монополістами згідно із законом, сума амортизаційних відрахувань не є обов'язковою складовою тарифів, інших видів цін на їх послуги.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визна­чається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітно­го періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), ви­значаються шляхом застосування норм амортизації до балан­сової вартості груп основних фондів на початок такого розра­хункового кварталу. Суми амортизаційних відрахувань вилу­ченню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових пла­тежів).

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковуєть­ся за ставкою 25 від­сотків.

Від оподаткування звільняються певні доходи неприбутко­вих організацій, визначені у підпунктах 7.11.2—7.11.7 ст. 7 за­значеного Закону. Такі доходи можуть бути отримані у вигляді:

—коштів або майна, що надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертву­вань;

—пасивних доходів;

—коштів або майна, що надходять неприбутковим органі­заціям від проведення їх основної діяльності;

—разових або періодичних внесків засновників і членів непри­буткових організацій;

—коштів або майна, які надходять неприбутковим органі­заціям як компенсація вартості отриманих державних послуг;коштів, які надходять до кредитних спілок та пенсійних фондів у вигляді внесків на додаткове пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законодавством;

—дотацій або субсидій, отриманих з державного або місце­вого бюджетів, державних цільових фондів або у межах благо­дійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допо­моги, що надаються таким неприбутковим організаціям відпо­відно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регу­лювання цін на платні послуги, які надаються таким непри­бутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін;

—доходів від надання культових послуг.

Облік отриманих доходів і здійснених витрат веде платник податків самостійно з метою визначення об'єкта оподаткуван­ня. Платник податків має право обрати і використовувати будь-який з таких двох методів: метод нарахувань або касовий ме­тод ведення податкового обліку. Передбачається обов'язкове інформування податкового органу про обраний платником ме­тод обліку.

При використанні методу нарахувань облік доходів і витрат платник податків проводить, виходячи з часу придбання платником податків права на ці доходи або визнання за ним цих витрат, незалежно від часу фактичного одержання доходів чи здійснення платежів.

Використання касового методу припускає облік платником податків доходів і витрат, виходячи з часу відповідно вступу платника податків у право власності цих доходів чи визнання за ним цих витрат.

Платник податків, що використовує метод нарахувань, от­римує можливість використання податкового дисконту — по­правки, на яку з метою оподаткування необхідно збільшити отримані платником податків доходи. Його застосовують, якщо платник податків одержує додаткову й обумовлену виключно цим методом обліку вигоду від того, що момент здійснення ви­трат передує хоча б одному з таких моментів:

а) моменту їхнього визнання доходами другого учасника угоди, якщо останній не є фізичною особою чи іноземною юри­дичною особою і використовує касовий метод у податковому обліку;

б) моменту фактичного здійснення таких витрат, якщо плат­ник здобуває товари у фізичної особи чи іноземної юридичної особи, незалежно від використовуваного ним методу податко­вого обліку. Моментом фактичного здійснення таких витрат є момент відповідної фактичної виплати коштів чи момент фак­тичної передачі майна.

Основним звітним документом для нарахування та сплати податку на прибуток є Декларація з податку на прибуток. Дана декларація та додатки до неї подає підприємство незалежно від того, чи виникло податкове зобов’язання з даного податку чи ні.

Податок на прибуток за квартал, півріччя, три квартали та рік розраховується за правилами, установленими п.11.1 ст.11 і п.16.4 ст.16 Закону №334, наростаючим підсумком з початку звітного календарного року.

2. Комунальний податок. Порядок нарахування та сплати комунального податку самостійно встановлюється органами місцевого самоврядування тієї територіальної громади, де цей податок справляється (ст. 18 Декрету N 56-93, пп. 24 п. 1 ст. 26 Закону N 280).

Як правило, міська (сільська) рада розробляє та затверджує своїм рішенням Положення (порядок) про комунальний податок (далі – Положення). У ньому зазначаються ставка податку, пільги щодо окремих категорій платників, порядок нарахування податку, терміни подання звітності (базовий податковий (звітний) період) та терміни сплати податку.

Платниками комунального податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Виняток складають також юридичні особи – платники єдиного податку (ст. 6 Указу N 746).

Об'єктом оподаткування є річний фонд оплати праці, обчислений виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Гранична ставка комунального податку не повинна перевищувати 10% від об'єкта оподаткування.

Форму Розрахунку затверджено Наказом N 625. Розрахунок складається за звітний період і надається до органу ДПС у терміни, визначені в Положенні (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 – Порядок заповнення розрахунку по комунальному податку

Показники

Код рядка

Примітка

Кількісний склад працівників за базовий податковий (звітний) період

01

Цей показник установлюється міською (сільською) радою в Положенні. На думку ДПА, у цьому рядку має зазначатися показник середньооблікової кількості штатних працівників, визначений відповідно до розд. 3 Інструкції N 286. Проте якщо в Положенні зазначено, що кількісний склад працівників визначається, наприклад, як середня кількість працівників підприємства або середня кількість працівників в еквіваленті повної зайнятості, то платники відповідно до Інструкції N 286 мають розраховувати саме ці показники. Якщо в Положенні визначено базовим податковим (звітним) періодом календарний місяць, то зазначені показники чисельності розраховуються за місяць, якщо календарний квартал (півріччя, рік) — то слід визначати загальну суму показників чисельності, розрахованих за кожний місяць таких кварталу (півріччя, року)

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян

02

Проставляється розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який на сьогодні дорівнює 17 грн. (п. 22.5 Закону N 889)

Річний фонд оплати праці (р. 01 х р. 02)

03

Визначається множенням 17 грн. на показник кількісного складу працівників

Ставка комунального податку

04

Проставляється ставка, визначена в Положенні (не повинна перевищувати 10 %)

Нараховано податку за базовий податковий (звітний) період

(р. 03 х р. 04)

05

Визначається множенням показника річного фонду оплати праці на ставку податку

Нараховано податку за даними раніше поданого розрахунку, що уточнюється, усього (р. 05 розрахунку, що уточнюється)

06

Заповнюються в разі подання уточнюючого розрахунку, що містить виправлені показники (цей розрахунок надається, якщо помилка в раніше поданому звітному розрахунку самостійно виявлена платником у періоді, коли граничні строки подання такого звітного розрахунку вже минули)

Сума недоплати (заниження податкового зобов'язання), яка збільшує податкове зобов'язання у зв'язку з виправленням помилки (помилок) (р. 05 - р. 06), якщо р. 05 > р. 06

07

Сума податку, яка зменшує податкове зобов'язання у зв'язку з виправленням помилки (помилок) (р. 06 - р. 05), якщо р. 06 > р. 05

08

Сума штрафу (р. 07) х 5 %

09

Самостійно нарахований платником п'ятивідсотковий штраф, передбачений п. 17.2 Закону N 2181

Зміст помилки (помилок)

10

Наводиться зміст помилки. Наприклад: «заниження кількісного складу працівників, яке призвело до заниження податкового зобов'язання», «заниження річного фонду оплати праці в результаті арифметичної помилки, яке призвело до заниження податкового зобов'язання» та ін.

Як показує практика, найбільш поширеним показником кількісного складу працівників, що зазначається міськими (сільськими) радами в Положеннях, є показник середньооблікової кількості штатних працівників (СКШП).

Відповідно до розд. 3 Інструкції N 286 СКШП розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про приймання, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожний день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу.

СКШП за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1-го по 30-те або 31-ше число (для лютого – по 28-ме або 29-те), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на кількість календарних днів звітного місяця.

Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний із цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.

При обчисленні СКШП облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені в п. 2.4, п. 2.5 Інструкції N 286, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством чи колективним договором підприємства.

Засновники (учасники, власники) підприємства включаються до облікової кількості штатних працівників у випадку, якщо крім доходу у вигляді дивідендів вони отримують заробітну платню на цьому підприємстві (тобто одночасно працюють за трудовим договором (контрактом) як наймані працівники).

Якщо на підприємстві немає штатних працівників (наприклад, воно новостворене або перебуває на стадії ліквідації), то, незважаючи на відсутність об'єкта оподаткування, засновник повинен подавати Розрахунок із прокресленнями, оскільки підприємство перебуває на податковому обліку в органах ДПС як платник комунального податку.

У примітках до Розрахунку зазначено, що кількісний склад працівників визначається відповідно до Інструкції N 286, згідно з п. 1.9 якої цей показник має відображатися в цілих одиницях. Отже, питання правильного округлення є для платників комунального податку досить важливим.

Зазначу, що округлення результатів розрахунку чисельності працівників здійснюється за звичайними правилами арифметики справа наліво. Якщо остання значуща цифра:

• менша або дорівнює «4», то вона відкидається, наприклад 115,3 округляється до 115;

• більша або дорівнює «6», то найближча зліва від неї цифра збільшується на одиницю, наприклад 135,7 округляється до 136;

• дорівнює «5», найближча зліва від неї цифра збільшується на одиницю, якщо вона непарна, і остання цифра відкидається, якщо найближча зліва від неї цифра парна, наприклад 176,5 округляється до 176 (оскільки 6 - парна цифра), а 177,5 округляється до 178 (оскільки 7 - непарна цифра).

Податковий розрахунок комунального податку є податковою декларацією в розумінні п. 1.11 Закону N 2181. Тому за його неподання або несвоєчасне подання платники податку несуть відповідальність згідно з пп. 17.1.1 зазначеного Закону, а саме: сплачують штраф у розмірі 10 НМДГ за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Крім того, у пп. 17.1.2 цього Закону передбачена можливість застосування до порушника додаткового штрафу в розмірі 10 % від суми податку за кожний повний або неповний місяць затримки надання розрахунку, але не більше 50 % від нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 НМДГ (170 грн.).

3. Податок з доходів фізичних осіб.

Згідно Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV “Про податок з доходів фізичних осіб” з 2004 року передбачено справляння податку з доходів фізичних осіб, під яким розуміється сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі, згідно із законом, у сумах, підтверджених обвинувальним вироком суду, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

В Україні платниками податку з доходів фізичних осіб є фізичні особи – резиденти, які отримують доходи як на території України, так і за кордоном, та фізичні особи – нерезиденти, які отримують доходи виключно на території України.

Резидентами і нерезидентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, проте при розгляді питань оподаткування доходів фізичних осіб ці терміни застосовуються лише щодо фізичних осіб.

Визначення суми податку можливе тільки при чіткому та однозначному трактуванні об’єкта оподаткування. В Україні розрізняють об’єкт оподаткування резидента і нерезидента (рис.2.1,2.2).

Об’єкт оподаткування резидента

загальний місячний оподаткований дохід

чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом

зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму

податкового кредиту такого звітного року

доход з джерелом їх походження з України, які підлягають

кінцевому оподаткуванню при їх виплаті

іноземні доходи

Рис.2 .1- Об’єкт оподаткування резидента


загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його

походження з України

загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом походження

з України

доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають

кінцевому оподаткуванню при їх виплаті

Рис.2.2 - Об’єкт оподаткування нерезидента

Загальний оподатковуваний дохід – будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними законодавством.

Під загальним річним оподатковуваним доходом розуміють суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних резидентом протягом такого звітного року.

Під загальним місячним оподатковуваним доходом розуміють суми коштів, нарахованих платнику протягом одного календарного місяця.

Звітний податковий період – проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду.

Якщо фізична особа вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

При оподаткуванні доходів фізичних осіб платникам податку може надаватися соціальна пільга.

Податкова соціальна пільга – це економічна категорія, яка дозволяє зменшити щомісячний оподатковуваний дохід на встановлену законодавством суму.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо її розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 грн. платник податку має право використовувати соціальні пільги з метою зменшення суми загального оподатковуваного доходу, отриманого з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах :

- у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленій законом на 1 січня звітного податкового року, для будь-якого платника податку;

- у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, - для платника податку, який: є самотньою матір’ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років; утримує дитину – інваліда І або ІІ групи – у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років; має троє чи більше дітей віком до 18 років - у розрахунку на кожну таку дитину; є вдівцем або вдовою; є особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом; є інвалідом І або ІІ групи, у тому числі дитинства; є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів;

- у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги , - для платника податку, який є : особою, що є Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави; учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; колишнім в’язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою; особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на території держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками; особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 березня 1941 року по 27 січня 1944 року.

Платник податку має право вибору місця отримання (застосування) податкової соціальної пільги, якщо має два і більше місць праці. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

В зв’язку з цим платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга нараховується за основним місцем праці у випадку відсутності заяви про призначення пільги.

Нарахований оподатковуваний дохід особи та податок з даного доходу відображається в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ)

В цілому Нормативна картка податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) наведена у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 - Нормативна картка податку з доходів фізичних осіб (ПДФО)

№ з/п

Ознаки

Характеристики

1.

Код податку

11010100 - 11010800

2.

Платники податку

Резидент, який отримує доходи як в Україні, так і за її межами.

Нерезидент, який отримує доходи в Україні.

3.

База оподаткування

Загальний місячний оподатковуваний дохід, зменшений на суму внесків до Пенсійного фонду, фондів соціального страхування та податкового кредиту (за наявності права на нього).

До загального оподаткованого доходу включаються (п.4.2):доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору; інші доходи відповідно до пп.4.2.2 – 4.2.17.

4.

Ставки податку

15 % (на перехідний період до 01.01.2007 була 13%) – п.7.1;

п.7.2 – 5% від об’єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом, як:

· відсоток на поточний або депозитний банківський рахунок;

· процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним)сертифікатом;

· інвестиційний дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, відповідно до закону;

· дохід за іпотечним сертифікатом участі, іпотечним сертифікатом з фіксованою дохідністю, відповідно до закону.

п. 7.3 – подвійний розмір ставки в п.7.1 при виграші чи отриманні призу (крім державної лотереї у грошовому виразі)

5.

Податковий період

Квартал – за доходами у вигляді заробітної плати та інших виплат і винагород;

Рік – дохід, отриманий у спадщину у вигляді коштів, майна, майнових чи немайнових прав

6.

Дата та форма декларування податку

Податковий розрахунок Сум доходу, нарахованого (слаченого) на користь платників податку, і Сум, утриманого з них податку (форма № 1 ДФ).

Протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу

7.

Дата сплати податку

Одночасно з виплатою доходу, Але незалежно від стану ваплати не пізніше 20 календарних днів після звітного періоду

8.

Джерело покриття податку

Доходи працівників

9.

Пільги

10.

Нормативне забезпечення

1.Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.03р. №889-ІV (зі змінами та доповненнями) ;

2. Закон України про Державний бюджет на відповідний рік

3. Розрахунок показників фінансової стійкості

Умовою життєздатності та основою стабільності становища підприємства служать його стійкість. На стійкість підприємства впливають різні фактори:

1. положення підприємства на товарному ринку

2. виробництво та випуск дешевої продукції, яка користується попитом.

3. потенціал підприємства в діловому співробітництві.

4. ефективність господарських та фінансових операцій.

5. ступінь залежності від зовнішніх кредиторів і інвесторів.

6. наманіть неплатежостпроможних дебіторів.

Таке різноманіття факторів поділяє і саму стійкість по видах. Так, стосовно до підприємства вона може бути в залежності від факторів, що впливають на неї, - внутрішній та зовнішній, загальною (ціновою), фінансовою.

- Внутрішня стійкість – це такий загальний фінансовий стан підприємства, при якому забезпечується стабільно високий результат його функціонування. В основі його досягнення лежить принцип активного реагування на зміну внутрішній і зовнішніх факторів.

- Зовнішня стійкість підприємства зумовлена стабільністю економічного середовища в межах якого здійснюється його діяльність. Вона досягається відповідною системою управління ринковою економікою в масштабах всієї країни.

- Загальна стійкість підприємства – це такий рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення поступлення засобів (доходів) над їх витрачанням (витратами).

- Фінансова стійкість – це додавання стабільного перевищення доходів над витратами, забезпечує вільне маневрування грошовими коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва та реалізації продукції. Тому фінансова стійкість формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства.

Аналіз стійкості фінансового стану на ту чи іншу дату дозволяє відповісти на запитання: наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами на протязі періоду, що передував цій даті. Важливо, щоби стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку і потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до неплатоспроможності підприємства і відсутності в нього засобів для розвитку виробництва, а надлишкова – перешкоджати розвитку, збільшуючи витрати підприємства надлишковими запасами та резервами. Таким чином, суть фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподіленням та використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішньою проявою.

Зовнішньою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах певного внутрішнього та зовнішнього середовища. Для цього воно повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів та за необхідністю мати можливість притягати займані засоби, тобто бути кредитоспроможним.

Можна зробити висновок, що фінансовий стійкість підприємства – це такий стан його фінансових ресурсів, їх розподіл та використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі росту прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності та кредитоспроможності в умовах допустимого ризику.

На фінансову стійкість підприємства впливає велика кількість факторів:

За місцем виникнення – зовнішні та внутрішні;

По важливості результату – основні та другорядні;

По структурі – прості та складні;

За часом дії – постійні та змінні.

Показники фінансової стійкості характеризують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття (пасивами). Фінансова стійкість оцінюється за співвідношенням власних і позичених коштів у активах підприємства, за темпами нагромадження власних коштів у результаті господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткотермінових зобов’язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами (таб. 3.1)

Таблиця 3.1 Показники фінансової сталості.

Показник

Алгоритм

розрахунку

Реком.

знач.

Розрахункове значення

2006

2007

1.К1 -коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу)

р380ф1/р280ф1

>0,5

0,05

0.03

2.К2 -коефіцієнт маневрування власних коштів

(р380ф1-р080ф1)/р380ф1

>0,4-0,6

0,87

0,89

3.К3 -частка власних обігових коштів у всій сумі обігових коштів (коефіцієнт забезпеченості власними коштами)

(р380ф1-р080ф1)/ (р260ф1+р270*ф1)

>0,1

4.К4 -коефіцієнт забезпеченості запасів і товарів власними обіговими коштами

(р380ф1-р080ф1)/

рр.з100до140ф1

>1

5.К5 -коефіцієнт заборгованості

(р280ф1-р380ф1)/р280ф1

<0,5

6.К6 -коефіцієнт інвестування

р080ф1/р380ф1

<1

Завдання аналізу фінансової стійкості – оцінити величину і структуру активів і пасивів, щоб відповісти на інші питання: наскільки підприємство незалежне з фінансової точки зору, росте чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів завданням його статутної діяльності. Показники характеризують незалежність (автономність) підприємства по кожному елементі активів (основні засоби і оборотні засоби) і майні в цілому. Вони дають можливість виміряти, чи достатньо стійке підприємство в фінансовому відношенні, щоб продовжувати безперебійно працювати.

Оскільки коефіцієнти, що характеризують фінансову стійкість підприємства, опираються на дані балансу (як саме доступне джерело інформації), то вони розраховуються на дату складання балансу і прослідковуються в динаміці.

Одним з важливих показників фінансового стану підприємства, його незалежності від позичених засобів є коефіцієнт автономії, який рівний частці джерел власних засобів в загальній валюті балансу. Особливе значення цей показник має для інвесторів, кредиторів. Західні та українські експерти зазвичай за нормальне мінімальне значення коефіцієнта приймають 0,5. Мається на увазі, що власні фінансові джерела в загальному обсязі фінансових джерел мають складати в крайньому випадку 50%. Ріст даного коефіцієнта свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових ускладнень у майбутньому. Проте на практиці фірми рідко дотримуються цього значення, надаючи перевагу швидкому розвитку за рахунок чужих коштів, втрачаючи при цьому стійкість.

Коефіцієнт маневрування власних коштів визначається часткою власних оборотних засобів підприємства (різниця між власним капіталом і необоротними активами) в загальному обсязі власних коштів. Він показує, якою частиною власних засобів підприємство розпоряджається відносно вільно.

З фінансової точки зору збільшення цього коефіцієнту і взагалі високий його рівень завжди добре характеризує підприємство: власні джерела коштів при цьому мобільні, більша їх частина вкладена не в основні засоби і інші необоротні активи, а в оборотні засоби. Але ріст коефіцієнта маневреності бажаний лише в тих межах, в яких він можливий при конкретній структурі майна підприємства. Якщо коефіцієнт збільшується не за рахунок зменшення вартості основних засобів і інших необоротних активів, а за рахунок випереджаючого росту власних джерел в порівнянні із збільшенням цієї частини активів, то зростання коефіцієнта дійсно свідчить про підвищення фінансової стійкості підприємства.

Власні обігові кошти як джерело покриття оборотних активів розраховують як співвідношення між сумою власних засобів підприємства за мінусом коштів, необхідних для покриття необоротних активів (це і є власні обігові кошти) і загальною сумою обігових коштів.

Одним із головних відносних показників стійкості фінансового стану є коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними засобами – це частка від ділення власних обігових коштів на величину матеріальних запасів, тобто показник того, в якій мірі матеріальні запаси покриті власними джерелами і не потребують залучення позикових. Рівень цього показника оцінюється перш за все в залежності від стану матеріальних запасів. Якщо величина значно вища обґрунтованої потреби, то власні оборотні кошти можуть покрити лише частину матеріальних запасів, тобто показник буде менший від одиниці. Навпаки, при недостатності у підприємства матеріальних запасів для безперебійного здійснення діяльності, показник може бути вищий від одиниці, але це не буде ознакою гарного фінансового стану підприємства.

Якщо коефіцієнт забезпечення запасів власними засобами як і коефіцієнт маневреності мають від’ємне значення, то його розмір ролі не відіграє. В чисельнику обох показників - власні оборотні засоби, тому в цілому покращення стану оборотних засобів залежить від випереджуючого росту суми власних оборотних засобів в порівнянні з ростом матеріальних запасів і власних джерел засобів.

Коефіцієнт заборгованості є доповненням до коефіцієнта автономії – їх сума дорівнює одиниці (або 100%). Коефіцієнт заборгованості характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених в майно підприємства. Чим нижчий цей показник, тим менша заборгованість підприємства, тим стійкіший його стан. Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.

Частку власних коштів витрачених на необоротні активи характеризує коефіцієнт інвестування.

Абсолютними показниками фінансової стійкості є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів джерелами їх формування.

Для оцінки стану запасів використовують дані групи статей IIрозділу активу балансу „Оборотні активи”.

Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показника:

1. наявність власних обігових коштів (ВОК, на рос.СОС) – як різницю між капіталом (I розділ пасиву балансу) та необоротними активами (I розділ активу балансу). Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства.

У формалізованому вигляді наявність оборотних коштів можна записати:

власні обігові кошти = р 380 ф1 – р 080 ф1, тобто

= I розділ пасиву балансу - I розділ активу балансу

2. наявність власних та довгострокових позикових джерел формування запасів (ВД, на рос.СД) = власні обігові кошти + довгострокові зобов’язання (II та III розділ пасиву балансу)

3. загальна величина основних джерел формування запасів (ОД, на рос. ОИ) = власні та довгострокові позикові джерела формування запасів +

+ сума короткострокових зобов’язань ( IV розділ пасиву балансу).

Цим трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показника забезпечення запасів джерелами їх формування:

1. надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (∆ ВОК):

∆ ВОК = ВОК – Оборотні активи (II розділ активу балансу)

2. надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів та довгострокових позикових джерел формування оборотних активів (∆ВД):

∆ ВД = ВД – Оборотні активи (II розділ активу балансу

3. надлишок (+) або нестача загальної величини основних джерел формування запасів (∆ ОД):

∆ ОД= ОД – Оборотні активи (II розділ активу балансу)

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

Перший тип : абсолютна стійкість фінансового стану підприємстіва, що зустрічається в теперішніх умовах розвитку економіки України надзвичайно рідко, задається умовою:

запаси < власні оборотні кошти + кредити банку під товаро-матеріальні цінності з врахуванням кредитів під товари відвантаженні та частки кредиторської заборгованості, що враховані банком при кредитуванні

Другий тип :нормальна стійкість фінансового стану підприємстіва, що гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

запаси = власні оборотні кошти + кредити банку під товаро-матеріальні цінності з врахуванням кредитів під товари відвантаженні та частки кредиторської заборгованості, що враховані банком при кредитуванні

Третій тип :нестійкий фінансовий стан підприємства, що характеризується порушенням платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів та збільшення власних обігових коштів:

запаси = власні оборотні кошти + кредити банку під товаро-матеріальні цінності з врахуванням кредитів під товари відвантаженні та частки кредиторської заборгованості, що враховані банком при кредитуванні + залучення додаткових джерел

Фінансова нестійкість вважається допустимою, якщо величина залучених для формування запасів короткострокових зобов’язань не перевищує сумарної вартості сировини, матеріалів, готової продукції, тобто якщо виконується умова:

Сировина + матеріали + готова продукція >= короткостроковим зобов’язання,

Незавершене виробництво + витрати майбутніх періодів <= власних та довгострокових позикових джерел формування запасів.

Четвертий тип :кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, так як грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості та прострочених позик:

запаси > власні оборотні кошти + кредити банку під товаро-матеріальні цінності з врахуванням кредитів під товари відвантаженні та частки кредиторської заборгованості, що враховані банком при кредитуванні

4. Індивідуальне завдання

4.1 Поняття заробітної плати

Кожна людина, що працює очікує на оплату такої праці. Винагородою, обчисленою, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Cтруктурне зображення заробітної плати на основі Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої від 11.12.95р. № 323 зображено на рис. 4.1:




Рис.4.1 Структура заробітної плати

Основна заробітна плата — винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслугову­вання, посадові обов'язки). Вона встановлю­ється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадо­вих окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, га­рантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з ви­конанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціаль­ними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначе­ними актами норми.

До фонду основної заробітної плати входять:

- заробітна плата, нарахована за виконану роботу в відповідності з встановленими нормами праці (часу, виробітки, обслуговування), посадовими обов’язками по окремим розцінкам тарифним ставкам робочих і встановленими посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

- суми процентних чи комісійних нарахувань;

- суми авторського гонорару працівників мистецтва, редакцій газет, журналів видавництв.

До фонду додаткової заробітної плати входять :

а) надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах,

передбачених чинним законодавством :

- кваліфікованим працівникам;

- за класність водіям, робітникам провідних професій;

- за керівництво бригадами;

- персональні надбавки;

- за виконання особливо важливих завдань на час їх виконання;

- за знання іноземних мов;

- за суміщення професій;

- за роботу в тяжких, шкідливих умовах;

- інші надбавки і доплати, передбачені законодавством.

б) премії працівникам, керівникам, спеціалістам та іншим службовцям за виробничі результати, враховуючи за економію конкретних видів матеріальних ресурсів;

в) нагорода (процентні надбавки) за вислугу років, стаж роботи (надбавки за стаж роботи за спеціальністю на даному підприємстві), передбачені чинним законодавством;

г) оплата праці робітників, що не являються штатними працівниками, за виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру;

д) оплата праці в вихідні і святкові дні;

е) оплата праці в вихідні і святкові дні;

ж) матеріальна допомога;

з) суму наданих підприємством трудових і соціальних пільг працівникам.

До інших виплат, що не входять в фонд заробітної плати, відносяться:

- суми вихідної допомоги, передбачені чинним законодавством;

- допомога по тимчасові непрацездатності, по вагітності і пологам, одноразова допомога при народженні дитини; пот догляду за дитиною до встановленого законодавством терміну;

- суми виплат щорічної і щомісячної компенсації сім’ям на дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- одноразова допомога і добові, які виплачуються при переводі, зарахуванні і направленні на роботу в іншу місцевість, витрати на відрядження;

- інші виплати.

Розмір заробітної плати залежить від складнос­ті та умов виконуваної роботи, професійно-діло­вих якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

4.2 Системи і види оплати праці

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відно­синах, на підставі трудового договору з підпри­ємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі — підпри­ємства), з окремими громадянами, на сьогодні визначається Законом України “Про оплату праці” від 24.03.95 р. № 108. Крім того цей закон визначає засади оплати праці на підставі сфери державного й договірного регу­лювання оплати праці і спрямований на забез­печення відтворювальної і стимулюючої функ­цій заробітної плати.

Конституція України гарантує право кожного на працю, що включає можливість за­робляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держа­ва створює умови для здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у ви­борі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підго­товки і перепідготовки кадрів відповідно до суспі­льних проблем. Використання примусової праці суворо забороняється.

Організація оплати праці згідно здійснюється на підставі:

- законодавчих та інших нормативних актів;

- генеральної угоди на державному рівні;

- галузевих, регіональних угод;

- трудових договорів;

- колективних договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є:

- органи державної влади та місцевого самоврядування;

- власники, об'єднання власників або їх представ­ницькі органи;

- професійні спілки, об'єднання про­фесійних спілок або їх представницькі органи;

- працівники.

Держава встановлює мінімальний розмір заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може продаватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включають доплати, надбавки, заохочувальні та компенсацій­ні виплати. Мінімальна заробітна плата є держав­ною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм вла­сності і господарювання.

Джерелом коштів на оплату праці працівників комерційних підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської дія­льності. Для установ і організацій, що фінансу­ються з бюджету, — це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Об'єднання громадян оплачують працю найма­них працівників з коштів, які формуються відпо­відно до їх статутів.

Розрізняють дві системи оплати праці, (рис 4.2):

- тарифна;

- безтарифна.


Рис.4.2 Системи оплати праці

Основою організації оплати праці відповідно до ст. 96 КЗпП України є тарифна система, яка включає: тарифні сіт­ки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і та­рифно-кваліфікаційні характеристики (довідни­ки). Тарифна система оплати праці використову­ється для розподілу робіт залежно від їх складно­сті, а працівників — залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації роз­мірів заробітної плати.

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України.

Існують дві основні форми оплати праці в та­рифній системі - це погодинна і відрядна. В разі першої оплачується відпрацьований час, а в разі другої - відрядний обсяг роботи, (рис. 4.3.)


Рис.4.3 Форми і види оплати праці при тарифній системі

Відрядна оплата праці - форма оплати плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи і розміру розцінки. Проте відрядна оплата праці складається з :

- прямої;

- непрямої;

- прогресивної;

- акордної

- преміальної.

При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по

відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки.

Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку.

Непряма відрядна система праці – застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників). Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують.

При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, обсяг робіт, виконаний поверх норми, сплачується по збільшених розцінках.

При відрядно-преміальній – виплачуються премії по відрядних розцінках поверх заробітку за досягнуті результати роботи.

Акордна оплата праці – нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягнені показники в роботі.

За формами вираження і оцінки результату праці системи оплати розподіляються на:

- індивідуальні (що базуються на оцінці результатів праці окремого робітника);

- колективні (що базуються на оцінці колективної праці).

При останній заробітна плата за виконані роботи розподіляються між члена-

ми бригади пропорційно розрядам робітників та кількості відпрацьованих нами годин.

Розподіл заробітної плати при відрядній оплаті праці здійснюється трьома методами:

- за коефіцієнтами виробітку;

- за відпрацьованим часом приведеним до першого розряду;

- за коефіцієнтом трудової участі (КТУ).

Колективно-відрядна система оплати праці (бригадна) – це коли ту чи іншу

роботу, виробництво продукції або надання послуг, за якими визначено відрядні розцінки, норми часу та виробітку, здійснює колектив (бригадна) . У зв’язку з чим заробіток окремо кожного працівника, члена такого колективу (бригади) залежить від результатів роботи всього колективу (бригади) та його особистого внеску в результат такої роботи. Розподіл заробітку колективу (бригади) між його членами (працівниками) здійснюється, як правило, пропорційно відпрацьованому часу, кваліфікації працівників, коефіцієнту трудової участі (КТУ) та, можливо іншим показникам. Конкретний порядок розподілу заробітку між членами колективу (бригади) визначається у колективному договорі.

Розподіл загального заробітку бригади по відпрацьованому часу, приведеному до першого розряду є модифікацією першого способу. При цьому способі фактично відпрацьований час кожного робітника множимо на тарифний коефіцієнт присвоєного йому розряду. Сумування всіх результатів визначає загальну кількість робочого часу, приведеного до першого розряду по бригаді. Після цього розраховується норматив заробітку на 1 чол/год. шляхом ділення заробітку бригади на загальну кількість відпрацьованого часу.

Погодинна оплата праці – форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми погодинної оплати праці:

- проста погодинна;

- погодинно-преміювальна.

При простій погодинній оплаті заробіток визначається виходячи з кількості

відпрацьованого часу та кваліфікації працівника. Робітникам з погодинною заробітною платою сума заробітку визначається виходячи з годинної тарифної ставки та кількості відпрацьованих годин.

Тарифна ставка працівнику, який працює на погодинній формі оплати праці, як і відряднику, повинна виплачуватися строго за виконання норми праці. При цьому нормування праці цих робітників не слід обмежувати тільки встановленням їх чисельності на основі норм обслуговування або нормативів чисельності.

Важливою умовою ефективного застосування погодинної форми оплати праці всіх категорій робітників є розробка на підприємствах нормативів можливих досягнень. Ці нормативи можуть встановлюватись практично на всі показники виробничої і економічної діяльності ланок, ділянок, цехів, агрегатів, виробництв. Необхідно також мати на увазі, що широке застосування погодинної оплати потребує і високого організаційного забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, інструментами, енергією, транспортом, ремонтом і таке інше з боку технологічних і виробничих служб підприємства.

Погодинну систему оплати праці доцільно застосувати на підприємствах сфер, для яких основним критерієм ефективності виробництва є вимоги якості продукції при обмеженій її кількості.

Впровадження погодинної оплати праці відповідає інтересам певних верств населення, не зайнятого на постійній основі, такого як: жінки з малолітніми дітьми, молодь, яка суміщає роботу з навчанням інваліди, немолоді працівники, які мають обмежену працездатність і зацікавлені в роботі на умовах неповного робочого часу. Погодинна оплата праці встановлюється за домовленістю сторін або в колективному договорі.

При погодинно-преміальній оплаті додатково вводиться преміювання за якісне та своєчасне виконання завдань. Обов’язковою умовою преміювання є виконання місячного плану по технологічних етапах та обслуговування робітниками-погодинниками робочих місць, а також відсутність браку та простою машин та обладнання.

Премії робочим-погодинникам нараховуються по місячних результатах роботи пропорційно відпрацьованого часу. Їх можливий розмір не повинен перевищувати 70 % заробітку по тарифних ставках.

Погодинно-окладова оплата праці, яка є різновидом простої погодинної, застосовується для оплати інженерно-технічних робітників. Вона нараховується згідно з встановленим окладом пропорційно відпрацьованого часу. Дні, в які робітник виконує державні або суспільні обов’язки, оплачується в загальному порядку.

На багатьох підприємствах знайшла використання безтарифна система оплати праці. По даній системі заробітна плата всіх працівників підприємства від директора до робітника представляє собою частку працівника у фонді оплати праці або всього підприємства, або окремого підрозділу. В цих умовах фактичний заробіток кожного працівника залежить від:

- кваліфікаційного рівня працівника (К);

- коефіцієнт трудової участі (КТУ);

- фактично відпрацьованого часу (Тф).

Кваліфікаційний рівень працівника підприємства встановлюється всім членам

трудового колективу, включаючи директора і затверджується радою трудового колективу, який сам вирішує періодичність визначення кту (раз на місяць, квартал ) і склад показників для розрахунку КТУ. Він може підвищуватисья на протязі всієї трудової діяльності працівника. Питання про включення спеціалістів або працівника у відповідну кваліфікаційну групу вирішує рада трудового колективу з урахуванням індивідуальних характеристик працівника.

Розрахунок заробітної плати по безтарифній системі проводиться в такій послідовності:

а) кількість балів, зароблена кожним і-тим працівником (цех, дільниця, бригада):

Бі = К х Кф х КТУ, (4.1)

де : Бі – кількість балів;

К - кваліфікаційний рівень;

Кф – відпрацьована кількість людино-днів.

б) загальна сума балів (Бсум), зароблена всіма працівниками підрозділу:

Бсум=СумБі, (4.2)

де: m – кількість груп однакових кваліфікаційних рівнів або чисельність працівників.

в) доля (д) фонду оплати праці (ФОП), що припадає на оплату одного балу:

Д = ФОП /Бсум (4.3)

г) заробітна плата і-го працівника (Зі):

Зі = д х Бі, (4.4)

де: д – доля фонду оплати праці;

Бі – кількість балів.

Відзначимо, що система кваліфікаційних рівнів створює більші можливості для матеріального стимулювання більш кваліфікаційної праці ніж система тарифних розрядів, при якій робітник 5-го і 6-го розряду вже не має перспективи подальшого свого росту, а отже і заробітної плати. Кваліфікаційний рівень показника може підвищуватись протягом усієї його трудової діяльності.

Різновидністю безтарифної системи оплати праці є контрактна система – укладання договору (контракту) на визначений строк між роботодавцем і виконавцем. В договорі обумовлюються умови праці, права і обов’язки сторін, режим праці і рівень оплати праці, а також термін дії контракту. Договір може включати як час знаходження працівника на підприємстві (погодинна оплата), так і конкретне завдання, яке повинен виконати працівник за визначений час (відрядна оплата). Основна перевага контрактної системи – чіткий розподіл прав і обов’язків як працівника, так і керівника підприємства. Ця система достатньо ефективна в умовах ринку.

4.3 Відображення операцій по обліку заробітної плати на рахунках бухгалтерського обліку

Витрати на оплату праці як складові собіварто­сті впливають на результати фінансово-господар­ської діяльності підприємства. За нормальної ор­ганізації виробничого процесу збільшення цих ви­трат свідчить про підвищення якості продукції, рівня продуктивності праці та доходу.

Відповідно до Інструкції про застосування Пла­ну рахунків бухгалтерського обліку активів, капі­талу, зобов'язань і господарських операцій під­приємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99р. №291 для узагальнення інформації про розрахунки з персоналом (як облікового , так і не облікового складу підприємства) з оплати праці, а також розрахунки за неотриману персоналом у встановлений термін суму по оплаті праці (розрахунки з депонентами передбачений балансовий рахунок 66 "Розрахунки з оплати праці", що має два субрахунки:

661 - “Розрахунки із заробітної плати”;

662 - «Розрахунки з депонентами».

По кредиту рахунка 66 відображається нарахована працівникам підприємства основна і додаткова заробітна плата, премії, допомога з тимчасової непрацездатності, матеріальна допомога, суми індексації заробітної плати у зв’язку з інфляцією, суми з порушенням термінів її виплати та інші нарахування, які є доходом працівника, по дебету – виплата заробітної плати, премії, допомоги, матеріальної допомоги, а також суми утриманих податків, платежів за виконавчими листами, вартість отриманих у рахунок оплати праці персоналу.

Нараховані, але не отримані персоналом підприємства у встановлений термін суми по оплаті праці відображаються по дебету субрахунку 661 і кредиту субрахунку 662.

В дебеті ж відображуються рахунки відпо­відних витрат згідно з П(С)БО 16 "Витрати":

- прямі виробничі (рахунок 23 "Виробницт­во");

- загальновиробничі (рахунок 91 "Загально-виробничі витрати");

- на управління (рахунок 92 "Адміністратив­ні витрати");

- на збут (рахунок 93 "Витрати на збут").

На сьогодні, коли можна вільно формувати облікову політику на підприємстві, бухгалтер може вибрати найбільш прийняту систему обліку із застосуванням різних класів рахунків витрат.

Відображення затрат підприємства, у тому числі і затрат на оплату праці, можна здійснювати трьома способами:

- за допомогою рохунків класів 8 і 9 (рис.4.4);

- за допомогою розрахунків класу тільки 9 (рис.4.5);

- за допомогою рахунків класу 8 (рис.4.6).

ВИТРАТИ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ (кредит рахунку 661)


Рис.4.4 Відображення у бухгалтерському обліку операцій з нарахування заробітної плати із застосуванням рахунків класу 8 і 9

Таблиця 4.1

Облік операцій з оплати праці з використанням рахунків 8 і 9 класів

Зміст операцій

Дт

Кт

1

2

3

Нарахуванння основної і даткової

зарплати за окладами і тарифами:

- робітникам

- службі збуту

- АУП

2. Нарахування премії

- Робітникам

- службі збуту

- АУП

811

23

811

93

811

92

812

23

812

93

812

92

661

811

661

811

661

811

661

812

661

812

661

812

ВИТРАТИ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ (кредит субрахунку 661)


Рис.4.5 Відображення у бухгалтерському обліку операцій з нарахування заробітної плати із застосуванням рахунків тільки класу 9

Таблиця 4.2

Облік із застосуванням рахунків класу 9

Зміст операції

Д-т

К-т

Нарахування основної, додаткової зарплати за окладами і тарифами:

- робітникам

- службі збуту

- АУП

ррр

23

93

92

661

661

661

Нарахування премії:

- робітникам

- службі збуту

- АУП

23

93

92

661

661

661


Виплати за оклада-ми і тари-фами (суб-

рахунок 811)

Премії та

заохочен-

ня (субра-

хунок 812)

Оплата

відпусток

(субраху-

нок 814)

Оплата іншого не-

відпра-

цованого часу (суб-

рахунок

815)

Компенса-

ційні вип.-

лати (суб-

рахунок

813)

Інші витрати

на оплату

праці (суб

рахунок 816)


Виробництво

(рахунок 23)

Фінансові результати

основної діяльності

(субрахунок 791)


Рис.4.6 Відображення в бухгалтерському обліку операцій з наррахування заробітної плати із застосуванням рахунків тільки класу 8

Таблиця 4.3

Облік операцій з оплати праці, з використаннямрохунків 8 класу

Зміст операції

Кореспонденція

К-т

Д-т

Нараховано заробітну плату

661

811

Нараховано премії та заохочення

661

812

Нараховано компенсаційні витрати

661

813

Нараховано оплату відпусток

661

814

Нараховано доплати

661

815

Нараховано матеріальну допомогу

661

816

Нараховано матеріальну допомогу з соціального

страхування працівникам

661

652

Одержано кошти для виплати допомоги з соціаль-

ного страхування з Державного фонду соціального

страхування

652

311

Витрати на оплату праці у кінці звітного періоду

списано на фінансовий результат

811

791

814

791

815

791

816

791

4.4 Документування операцій з оплати праці

Аналітичний облік розрахунків з персоналом ведеться по кожному працівникові, видах виплат і утримань. Форми первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку по відображенню операцій з нарахування і виплати заробітної плати не змінилися. Типові форми первинного обліку з розрахунків з працівниками із заробітної плати затверджені наказом Міністерства статистики України від 22.05.96 р. № 144 . До них належать:

- «Розрахунково-платіжна відомість» (форма № П-49), що застосовується для розрахунку і видачі заробітної плати вісм категоріям працюючих. Складається на підставі даних «Особового рахунка» (типова форма № П-54);

- “Розрахункова відомість” (форма № П-51), що застосовується для розрахунку заробітної плати всім категоріям працюючих. При цьому «Особовий рахунок не ведеться»;

- «Платіжна відомість» (форма № П-53), що застосовується для видачі заробітної плати. При заповненні платіжної відомості після останнього запису необхідно зробити підсумковий рядок для загальної суми за відомістю;

- “Особовий рахунок” (форми № П-54 і П-54а), що застосовується для підрахунку відомостей про заробітну плату за попередні періоди. Форма П-54 застосовується для запису всіх видів нарахувань та утримань із заробітної плати на підставі первинних документів з обліку виробітку і виконаних робіт, відпрацьованого часу і документів на різні види доплат. Форма № П-54а застосовується при обробці облікових даних за допомогою засобів обчислювальної техніки;

«Розрахунок заробітної плати» (форма № П-52), що також ведеться окремо на кожного працівника як і особовий рахунок.

До облікових документів по кадрах відносяться особова картка, особова справа, особовий листок з обліку кадрів, штатно-посадова книга, алфавітна книга, алфавітні картки тощо.

В особові справі працівника зберігаються:

- опис документів;

- особовий листок з обліку кадрів;

- автобіографія;

- копії документів про освіту;

- заява про прийняття на роботу;

- наказ про прийняття на роботу (копія).

Трудові відносини на підприємстві між власником (роботодавцем) та праців-

ником регулюється, крім нормативних та законодавчих актів, ще й за допомогою трудових договорів (контрактів) і угод, види яких наведено нижче (рис.4.7).



Регулюється КЗпП


Регулюється Цивільним кодексом

Рисунок 4.7 Види договорів

Трудовий договір гарантує кожному працівнику право на роботу за спеціальністю, кваліфікацією або посадою, обумовленою угодою сторін. Це право гарантується, яка забороняє виконання роботи, не обумовленої трудовими договором.

Трудові договори, що укладаються між фізичними особами, підлягають обов’язковій рецензії роботодавцем у тижневий термін у службі зайнятості за місцем свого проживання.

У письмовій формі укладається також контракт. З точки зору норм трудового права, основною відмінністю письмового трудового договору від контракту є можливість включення до змісту останнього додаткових умов звільнення працівника.

Трудовий контракт – документ, що фіксує угоду сторін про встановлення трудових правовідносин і регулює їх. Сторонами трудового контракту є підприємство (роботодавець) і працівник (контракт).

Трудовий контракт повинен укладатись в письмовій формі, що підвищує гарантії сторін в реалізації досягнутих домовленості з важливих питань.

В трудовому контракті визначаються обов’язки працівника у відповідності з тією професією або посадою, на яку він прийнятий, або робиться посилання на відповідну посадову інструкцію, розроблену і затверджену керівництвом підприємства.

Трудовий контракт може укладатись на невизначений строк, на певний строк не більше 5 років, на час виконання певної роботи.

Припинення дії трудового договору може відбуватися як з ініціативи сторін (працівника та власника або уповноваженого ним органу), так і у зв’язку з обставинами, які не залежать від ініціативи сторін. Відповідно до КЗпП встановлені наступні умови припинення дії трудового договору (таблиця 4.4).

Однією з особливостей договору-підряду є те, що відповідно до цього договору підрядчик (виконавець) виконує роботи на свій ризик, тому він не має права вимагати винагороди, якщо предмет підряду (вибір тощо) випадково знищений або в силу певних обставин немає можливості закінчити розпочату роботу.

Оплата виконаних робіт (послуг) за договором підряду (трудовою угодою) здійснюється, як правило, після оформлення акту приймання робіт (послуг). Документом по обліку відпрацьованого часу робітниками з погодинною заробітною платою є табель. Табель служить для обліку та контролю робочого часу, нарахування заробітної плати при погодинній формі оплати праці, складання звітності про чисельність і склад працівників.

Таблиця 4.4

Умови припинення дії трудового договору відповідно до КЗпП

Стаття

КЗпП

Назва статті

36

Підстави припинення дії трудового договору

37

Припинення дії трудового договору з працівником, направленим на примусове лікування за постановою суду

38

Розірвання строкового трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника

39

Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника

40

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу

41

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов

43.1

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди профспілкового органу

43

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою профспілкового органу

45

Розірвання трудового договору на вимогу профспілкового чи іншого органу, уповноваженого на представництво трудовим колективом

184

Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей

198

Обмеження звільнення працівників молодше вісімнадцяти років

199

Розірвання трудового договору з неповнолітнім на вимогу його батьків або інших осіб

Висновок

Метою переддипломної практики є практичне закріплення знань, здобутих в процесі вивчення теоретичних курсів з бухгалтерського обліку, фінансового обліку та податків і податкової системи.

Для цього було виконано такі завдання:

- ознайомлення з веденням податкового обліку і вивчення всіх податків, зборів і обов’язкових платежів, належних до сплати згідно чинного законодавства на ПП «Форесс»;

- набуття навичок аналізу фінансової стійкості ПП «Форесс»;

- зібрання матеріалів для написання дипломної роботи по даним звітності ПП «Форесс».

ПП «Форесс» сплачує такі податки, як податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, комунальний податок. ПП «Форесс» не є платником податку на додану вартість.

Для написання дипломної роботи було зібрано теоретичний матеріал по розрахункам з оплати праці на ПП «Форесс».

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Кодекс законів про працю України N 42-43 за 1999 р.

3. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХIV.

4. Закон України “ Про оплату праці “ від 24.03.95. р. № 108-95-ВР, зі змінами та доповненнями

5. Закон України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття“ від 2.03.2000 р. №1533-ІІІ

6. Закон України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності “ від 23.09.99. р. №1105-XIV

7. Закон України “ Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування “ №400-97-ВР від 26.06.97. р. зі змінами і доповненнями

8. Закон України “ Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування “ від 9.02.2001 р. №79-2001

9. Закон України “ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати “ від 19.10.2000 р. №2050-III

10.Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням” від 18.01.2001 р. N2240-ІІІ

11.Закон України “ Про відпустки” від 15.11.96. р. №504-96 ВР зі змінами і доповненнями

12.Положення (стандарти) бухгалтерського обліку

13.План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р. №291.

14.Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999р. № 291.

15.Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої від 11.12.95р. № 323

16.Типові форми первинного обліку з розрахунків з працівниками із заробітної плати затверджені наказом Міністерства статистики України від 22.05.96 р. № 144.

17.Бутинець Ф. Ф., Олійник О. В., Шигун М. М., Шулепова С. М.
Організація бухгалтерського обліку: Навчальний посібник для
студентів вузів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». - Жито­мир; ЖІТІ, 2001. - 512 с.

18.Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для вищих вузів. – Житомир: ЖІТІ, 2000.-640с.

19.Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навча­льно-практичний посібник / За ред. С. Ф. Голова. - Дніпропет­ровськ: ТОВ «Баланс-Клуб», 2000. - 768 с.

20.Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні: Навчальний практичний посібник. / За ред. С.Ф. Голова – Д.: ТОВ” Баланс - Клуб”, 2000. – 768с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий