Реферат на тему:
Соціальний патронаж з дітьми, що мають особливі потреби
План
Вступ
I. Загальні положення соціального патронажу сімей з дітьми, що мають особливі потреби: мета, завдання, етапи
II. Реабілітація сімей з дітьми, що мають особливі потреби
Висновки
Список літератури
Вступ
Проблеми сім'ї що має дитину з особливими потребами, можуть виникати і загострюватися на різних етапах життя. Відомо, що навіть самі дбайливі і оптимістично настроєні батьки, виховуючи таку дитину, випробовують величезне емоційне і психологічне навантаження, що врешті-решт може привести до зриву. Найчастіше подібна ситуація трапляється з матір’ю. Тому соціально-психологічну допомогу сім'ям покликані надавати такі фахівці як психологи, соціальні педагоги і соціальні працівники. Одним з головним напрямків такої допомоги є соціальна реабілітація.
Соціальна реабілітація особи - це складний процес її взаємодії з соціальним середовищем, в результаті якої формуються якості людини як справжнього суб'єкта суспільних відносин. Однією з головних цілей соціальної реабілітації є пристосування, адаптація людини до соціальної реальності.
Знання фізичного або психічного стану індивіда не можна відривати від розуміння його індивідуальності. А це означає, що ухвалення клінічного підходу може створити непереборну пропасти між знаннями і інтересами батьків дітей з обмеженими можливостями і фахівцями, з якими вони мають справу.
I. Загальні положення соціального патронажу сімей з дітьми, що мають особливі потреби: мета, завдання, етапи
Одним з методів соціальної підтримки сім'ї є соціальний патронаж, який припускає спільну діяльність фахівців з соціально-психологічно-педагогічної реабілітації.
Соціальний патронаж – це обстеження сім'ї з метою виявлення соціально-психологічних, демографічних, житлово-комунальних особливостей і розробка індивідуально для кожної сім'ї програми соціально-педагогічної реабілітації. Соціальний патронаж сім’ї з дітьми, що мають особливі потреби має включати в себе декілька аспектів життєдіяльності дітей з обмеженими можливостями, серед яких можна виділити такі, як ставлення членів сім’ї до дитини, становище дитини в сім’ї, рухова активність дитини, що має включати колекційні фізичні вправи, руховий режим під наглядом лікаря, та пізнавальну активність.
Метою реабілітаційної діяльності сім’ї є забезпечення її інтелектуальним, фізичним, соціально-емоційним розвитком дитини-інваліда, попередження вторинних ефектів, пристосування сім’ї до задоволення потреб дитини, відновлення здібностей дитини до побутової, суспільної, майбутньої професійної діяльності.
Основними завданнями з питань реабілітації інвалідів є:
- створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності;
- визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;
- розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;
- регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;
- структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;
- сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.
Система (етапи) здійснення соціального патронажу сім’ї з дітьми, що мають особливі потреби включає:
1. Збір первинної інформації про сім’ю та дітей, що мають особливі потреби, отриманої від педагогів, вихователів, близьких, спеціалізованих установ;
2. Обговорення отриманих результатів (оцінка статусу сім’ї, постановка цілей та очікуваних результатів, пошук відповідних видів та форм реабілітації);
3. Реалізація поставлених цілей та завдань з застосуванням різних видів реабілітаційних заходів. Тут паралельно має проводитися робота як з дитиною-інвалідом, так із з сім’єю в цілому. Робота з дитиною-інвалідом повинна полягати у вивченні соціального статусу дитини в сім’ї, особливостей стосунків дитини з батьками. Робота з батьками полягає в обстеженні матеріально-побутових умов, вивчення сімейного мікроклімату, визначення стилю виховання;
4. Аналіз результатів проробленої роботи.
Отже, соціальний патронаж є важливим напрямком у роботі соціальних працівників і спеціалізованих установ, що надають допомогу сім’ям з дітьми, що мають особливі потреби.
II. Реабілітація сімей з дітьми, що мають особливі потреби
Реабілітація сімей з дітьми-інвалідами може включати такі види заходів: медичні – які передбачають медикаментозне лікування, відновлювальну терапію, реконструктивну хірургію, ендопротезування, забезпечення виробами медичного призначення, протезуванням, ортезуванням; фізичні – передбачають відновлення, покращення, стабілізацію, координацію рухових дій, уміння користуватися протезами, ортезами та іншими технічними засобами реабілітації, що поліпшать самообслуговування, адаптацію інваліда, дитини-інваліда в суспільному житті; професійні – передбачають сприяння у професійному навчанні і професійній адаптації; трудові – передбачають раціональне працевлаштування і психологічну підтримку в процесі професійної адаптації до виробничих умов; соціальні – передбачають соціально-побутову адаптацію і соціально-середовищну орієнтацію, соціальне обслуговування, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; фізкультурно-спортивні – передбачають фізкультурно-спортивну підготовку та адаптацію, організацію і проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять. Слід зазначити, що всі реабілітаційні заходи мають здійснюватися на основі принципу добровільності прийняття допомоги, повноти інформації, поваги до сімьї незалежно від віку чи соціального статусу, опори на позитивний соціальний досвід сімьї.
Успішне вирішення соціально-педагогічних завдань реабілітації можливе лише при сприятливому психологічному кліматі в сім'ї. Як показує практика, ситуація не завжди складається позитивно. За даними статистики, близько половини дітей з обмеженими можливостями виховується одним з батьків, як правило, матір’ю. Не всі сім'ї витримують перевірку на міцність і це приводить до частих розлучень.
Подібна ситуація в інших сім'ях, навпаки, може згуртувати батьків в боротьбі за свою дитину. Для догляду за такою дитиною одному з батьків доводиться жертвувати своєю кар'єрою, інтересами і весь вільний час присвятити йому. Якщо в даній ситуації дитини здають до школи-інтернат, то доля його опиняється в руках співробітників цієї освітньої установи. Дитина позбавляється батьківської любові, ласки, відчуття сімейного тепла, що негативно позначається на його розвитку і вихованні.
Допомогти зняти напругу, налагодити взаємини може психолог, соціальний педагог і соціальний працівник вже на перших етапах роботи з сім'єю. Щоб зняти психологічну напругу, використовуються наступні заходи:
- роз'яснення серед батьків причини виникнення патології, що дозволяє зняти особисту провину з батьків за те, що трапилися;
- показати перспективи подолання патології дитини і можливості досягнення позитивного результату; використовуючи приклади, дані науки, що перспектива залежить від всієї системи медико-соціально-педагогічної роботи з дитиною, що має особливі потреби;
- показ необхідності створення і збереження тісного емоційного контакту батька з дитиною в повсякденному житті і соціально-педагогічній роботі з ним.
- інформування про права і обов'язки батьків, що мають дитину з ДЦП, що підсилює упевненість батьків в тому, що вони не залишаться наодинці з дитиною і держава готова допомагати впродовж всього життя. Соціально-педагогічна робота в цьому напрямі направлена на підтримку матеріально-побутового рівня сім'ї, допомога батькам в оформленні документів на отримання грошової допомоги, страхових виплат, отримання житла або його поліпшення, телефону, в поліпшенні транспортного обслуговування і тому подібне.
Розробка сумісної з батьками програми соціально-педагогічної діяльності припускає навчання батьків методиці роботи з дитиною в наступних напрямах:
1) розробка розпорядку дня дитини;
2) навчання самообслуговуванню;
3) особливості догляду за дитиною;
4) спостереження за проявом дитини і уміння враховувати позитивні явища в соціально-педагогічній роботі з ним;
5) каприз дитини, його природа, можливості попередження і подолання;
6) заохочення і примушення в соціально-педагогічній роботі з дитиною;
7) використання середовища (домашньою і вуличною) в розвитку дитини;
8) взаємодія з медичними працівниками;
Спеціальне вивчення навиків самообслуговування і побутової праці дітей в наший країні виявило їх вельми занижений характер. Значно страждає комунікативна діяльність дітей з обмеженими можливостями: практика їх спілкування з однолітками, дорослими надзвичайно бідна і замикається на близьких родичах.
Як показує практика, поведінка батьків по відношенню до своїх дітей може бути різною:
1. Батько активний із самого початку - він робить не тільки те, що його просять, але і придумує щось своє, ділиться з фахівцями домашніми спостереженнями;
2. Активність батька з'являється після перших позитивних результатів у його дитини;
3. Стрибкоподібна активність - по настрою або по яких-небудь іншим причинам;
4. Активність заради активності - спостерігається у окремих батьків, або у осіб, які їх замінюють. Вони прагнуть виконувати всі процедури, які їм призначають, але не вникають в зміст і особистої участі в роботі з дитиною практично не приймають. Щоб залучити їх в соціально-педагогічну роботу, потрібна делікатність, аргументованість і наполегливість;