СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО
1.Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології
2.Специфіка соціологічного аналізу соціальних явищ та процесів
3.Соціологія та інші науки про суспільство та людину
4.Структура соціологічної системи знання
5.Функції соціології
6.Роль соціології у розвитку українського суспільства та підготовці сучасного фахівця.
7.Методи збору соціологічної інформації
8.Програма соціологічного дослідження
Література
1. Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології
Свою назву соціологія отримала завдяки відомому французькому вченому Огюсту Конту. Він утворив її (назву) поєднанням латинського слова societas (суспільство) та грецького logos (вчення). Відбулося це у 30-х роках ХІХ століття.
Суттєвий внесок у виникнення та становлення соціології як самостійної науки зробили англійський вчений Герберт Спенсер, німецькі вчені Карл Маркс, Георг Зіммель та Макс Вебер, французький вчений Еміль Дюркгейм, італійський вчений Вільфредо Парето. Їхню творчість відносять до класичного періоду у розвитку соціології, який припадає на середину ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст..
Огюст Конт (1798-1857). Засновник позитивізму. Прагнучи точно визначити місце соціології в людському пізнанні, створив класифікацію наук, в якій кожна наступна наука досліджує більш складні явища. У цій класифікації наукою, що вивчає найбільш конкретні, а тому і найбільш складні явища, є соціологія. Центральні категорії у творчості: соціальний організм, соціальна статика, соціальна динаміка
Герберт Спенсер (1820-1903). Сформулював принципи соціальної еволюції; наполягав на тому, що універсальні закони функціонування і розвитку живих систем необхідно поширювати на соціальне життя.
Карл Маркс (1818-1883). Побудував теорію класів. Є родоначальником конфліктологічної традиції в соціології. Центральні категорії у творчості: продуктивні сили, виробничі відносини, базис і надбудова, буття і свідомість. суспільно-економічна формація, буржуазія і пролетаріат.
Еміль Дюркгейм (1857-1917). Методологію наукового дослідження Е. Дюркгейма називають соціологізмом. Предметом соціології вважав соціальні факти. Вважав, що суспільний розділ праці призводить до виникнення органічної солідарності. Центральні категорії у творчості: суспільний розподіл праці, соціальна солідарність, механічна солідарність, органічна солідарність, норма та патологія, аномія, самогубство. Аномія, за Е. Дюркгеймом, це суспільне становище, яке характеризується дезорганізацією, руйнуванням системи цінностей, протиріччям між декларованими цілями та неможливістю їх реалізації для більшості населення.
Макс Вебер (1864-1920). Автор концепції розуміючої соціології, теорії соціальної дії. Центральні категорії у творчості: ідеальний тип, соціальна дія, цілераціональна дія, ціннісно-раціональна дія тощо.
Виникнення соціології стало можливим завдяки всьому попередньому розвитку соціального знання.
Соціокультурними передумовами, що викликали до життя нову науку, стали зміни, які відбулися у політичному, економічному та інтелектуальному житті Європи ХVІІІ – ХІХ ст..
Об’єктом соціології є суспільство (об’єкт науки – це реальність (природа, суспільство, людина), на яку спрямований процес дослідження). З огляду на те, що сучасна соціологія досліджує не тільки суспільство, але й особистість, більш коректно, на наш погляд, називати цю науку суспільно-гуманітарною (чи соціогуманітарною).
Проте визначення об’єкту науки недостатньо для того, щоб побачити її специфіку, відрізнити від інших наук. Для цього перш за все необхідно виокремити її предмет, тобто ті складові об’єкту (зв’язки, відношення тощо), які й підлягають вивченню саме цією галуззю наукового знання. Отже, саме своїм предметом одна наука відрізняється від іншої.
Протягом розвитку соціології як самостійної науки уявлення вчених про її предмет змінювались. У різні часи та у різних соціокультурних умовах існували суттєві відмінності у розумінні предметного поля соціологічної науки. Дискусія щодо предмету соціології тривають у наукових колах і дотепер. Учасники дискусії, по-різному визначаючи предмет соціології, акцентують увагу на різних елементах суспільного життя.
Даний факт обумовлений перш за все трансформацією об’єкта соціології – суспільства, а саме появою та розвитком нових закономірностей, механізмів та проблем суспільного життя. Як підкреслює російський соціолог В.О. Ядов, предмет будь-якої науки не може бути стабільним, “він знаходиться у постійному русі, розвитку, як і сам процес пізнання. Його рух залежить від двох вирішальних факторів: прогресу самого наукового знання, з одного боку, та потреб суспільства , що змінюється, соціального запиту, з іншого”.
В історії соціології у визначенні її предметного поля найбільш виразно виявились дві тенденції:
1.Визначення соціології як науки, що досліджує цілісність суспільного організму як соціально-культурної системи. Ця тенденція більшою мірою притаманна класичній європейській соціології, яку частіше визначають як предметно-орієнтовану науку.
2.Підхід до соціології як до науки про масовидні соціальні процеси та масову поведінку. Друга тенденція характеризує розвиток американської соціології як проблемно-орієнтованої поведінкової науки.
У вітчизняній науці використовується таке визначення предметного поля соціології: соціологія – це наука, яка вивчає процеси цілісного розвитку суспільства та механізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементами соціальної структури: соціальними групами, соціальними інститутами, особистостями.
Щодо такого поняття, як суб’єкт соціології, то ним є спеціаліст-соціолог, який має відповідну фахову підготовку та здійснює дослідницьку соціологічну діяльність, націлену чи то на подальший розвиток самої науки соціології (соціолог-теоретик), чи то на пізнання реальних соціальних проблем з метою їх ефективного вирішення (соціолог-практик). Проте розподіл соціологів-фахівців на теоретиків та практиків має умовний характер, адже неможливо розвивати теорію без знання реальних соціальних фактів, так само неможливо досліджувати останні (соціальні факти), не спираючись на певну теоретичну модель.
Сьогодні підготовку фахівців-соціологів здійснюють у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Львова, Луганська та інших вузівських центрах країни.
Зазвичай першим суб’єктом соціології як самостійної науки називають французького вченого О. Конта. Серед вітчизняних дослідників, діяльність яких на початку 60-х років ХХ сторіччя сприяла становленню соціологічної науки в Україні, треба перш за все зазначити таких вчених, як Л.В. Сохань, О.О. Якуба. І.М. Попова , В.П. Чорноволенко, В.І. Волович, В.Л. Оссовський, В.Є. Хмелько, В.І. Паніотто та інші.
Про соціологію часто кажуть як про своєрідну спробу суспільства здійснити самопізнання та самоаналіз. Мабуть, немає такої сфери життя сучасного соціуму, яка не була б у полі зору соціологічної науки
Специфічний для соціології кут зору, який відрізняє її від інших суспільних наук, полягає у наступному:
1.Це системний, комплексний підхід до аналізу соціальних явищ та процесів. Він полягає у тому, що соціолог, розглядає суспільство як складну систему, елементи якої постійно взаємодіють один з одним. Досліджуючи той чи інший соціальний феномен, фахівець-соціолог повинен враховувати весь комплекс чинників, які обумовлюють його виникнення та функціонування, а саме: економічні, політичні, правові, моральні, релігійні, етнічні, психологічні, демографічні, побутові, глобальні та регіональні фактори тощо. Невипадково говорять про те, що соціологія – це системний погляд на суспільство, на соціальний світ, у якому все знаходиться у тісному взаємозв’язку та взаємозалежності.
2.Специфіка соціологічного аналізу визначається так званим діяльнісним підходом. Сутність цього підходу полягає у наступному. Оскільки саме діяльність людей створює всі феномени соціального, суспільство в цілому та його окремі структури, оскільки саме в діяльності, міжособистісній взаємодії проявляються закономірності суспільного розвитку, виявляючи їх, соціологи завжди звертаються до аналізу діяльності тих чи інших соціальних груп та особистості. При цьому вони досліджують внутрішні та зовнішні детермінанти цієї діяльності, тобто суб’єктивні та об’єктивні фактори, що її зумовлюють. Крім того соціологи вивчають масштаби, форми та різновиди, цілі, спрямованість, результативність діяльності.
3.Специфічною особливістю соціологічного пізнання соціальної реальності є використання кількісного, якісного та імовірнісного аналізу.
4.Важливою характеристикою соціологічного вивчення суспільства є погляд на нього як на соціокультурну систему. Як підкреслював видатний американський соціолог російського походження П.Сорокін, соціологічне дослідження – це завжди соціокультурний аналіз, бо будь-яке вивчення соціальної взаємодії обов’язково передбачає аналіз її культурної складової і, навпаки, вивчення тих чи інших культурних феноменів неможливе без урахування їх соціальної обумовленості.
Отже, специфіка соціологічного аналізу полягає:
· у його системності, комплексності;
· у використанні діяльнісного підходу;
· у застосуванні кількісного, якісного та імовірнісного аналізу;
· у дослідженні суспільних явищ як соціокультурних феноменів.
Саме цими особливостями соціологія відрізняється від інших соціогуманітарних наук, з якими вона перш за все пов’язана спільним об’єктом.
Маючи спільний об’єкт дослідження з усіма соціогуманітарними науками (суспільство та людину), соціологія розв’язує свої власні завдання притаманними їй специфічними способами. Зазвичай найбільш близьким до соціології називають такі галузі науки, як соціальна психологія та соціальна антропологія. Іноді дуже важко провести „демаркаційну лінію” між предметними полями соціології та цих наук. Проте зробити це можливо. Так, предметом соціальної психології виступають свідомість та поведінка індивіда, обумовлені взаємодією з іншими людьми, впливом певної соціальної групи, а також особливості самих цих груп.