Досить тривожним феноменом людського існування є його прагнення до верховенства, домінуванню в чому-небудь, що виражається в конкуренції, суперництві, боротьбі за владу, життєві блага, територію. Самою соціально небезпечною формою прояву цього феномена є війни: світові, регіональні (між окремими державами), міжетнічні, міжконфесійні. Чи існує зв'язок між війнами й агресивністю людини, які є засобу в розпорядженні суспільства для приборкання масових і індивідуальних проявів агресивності?
Питанням насильства в житті людей присвячені багато праць, вони є предметом стурбованості політиків, зачіпають життєві інтереси мільйонів людей в усьому світі. У своїх крайніх вираженнях насильство проявляється у формі воєн, терору, геноциду в міжетнічних відносинах, а в міжособистісних - у вигляді злочинів проти особистості (убивства, грабежі, зґвалтування, бійки з нанесенням каліцтв). Навіть у родині систематично відбуваються насильницькі дії у відношенні дітей і жінок. У сучасному світі відбувається ескалація насильства, як соціального, так і міжособистісного. Всі геополітичні доктрини різного рівня й масштабу засновані на прагненні до домінування в регіоні або у світі насамперед великих держав, засобу масових комунікацій систематично проповідують культ сили, екрани телевізорів заповнені сюжетами насильства. Часом здається, що люди народжуються лише для того, щоб перетворитися у ґвалтівників або їхніх жертв. Чи можна раціонально, науковими методами пізнати, зрозуміти й пояснити феномен панування, домінування й пов'язаних з ними насильства й агресивності людини й суспільства? Сьогодні в цій області існують принаймні чотири напрямки: біогенетичне, психологічне, екологічне й соціальне.
Біогенетичне й етологічне пояснення
К. Лоренц, відомий етолог, затверджував, що існує зв'язок між природною історією агресії, що описує потяг до боротьби у тварини, потяг, спрямований проти своїх родичів, і агресіями в історії людства. Більше того, він ясно висловився за біогенетичної природи агресивності людини, заявляючи, що пагубний по своїх розмірах агресивний інстинкт, що як дурна спадщина й донині сидить у нас, людей, у крові був пронесений через багато тисячоріч як результат генетичної селекції. К. Лоренц повний песимізму відносно сили здорового глузду й почуття відповідальності сучасної людини: Маючи в руках атомні бомби, а в центральній нервовій системі - ендогенні агресивні інстинкти запальної мавпи, сучасне людство ґрунтовно втратило свою рівновагу. Сучасна людина, по Лоренцу, є лише проміжною ланкою між тваринним і істинно гуманною людиною.
Ще далі в переносі на людське суспільство законів миру тварин пішов О. Шпенглер, автор книги «Захід Європи». Напередодні захоплення влади в Німеччині Гітлером він проголосив, що людина - це хижий звір, тобто звір, чиє життя побудоване на вбивстві, і що характер вільного звіра перейшов до організованого народу. При цьому існують народи, чия сильна раса зберегла характер хижого звіра, розбійницькі, агресивні народи - добродії... Людство заплатило 50 млн. життів у процесі приборкання такого хижого звіра у вигляді народу, обплутаного нацистським маренням про право на світове панування німецької раси. Якщо установки О. Шпенглера і йому подібних ідеологів самим переконливим образом спростовані самим фактом Другої світової війни, то твердження К. Лоренца мають потребу в коректуванні за допомогою раціональних аргументів. Критики Лоренца й інші підтримуючі його погляди етологів роблять висновок про їхню непослідовність у міркуваннях; Лоренц призиває до того, щоб ми розділяли як дві принципово різні речі - інстинктивно успадковане й придбане шляхом передачі традицій. Традиції - це насамперед культура, тобто знання, норми й цінності, навички й уміння населення. Отже, при міркуваннях про біогенетичні підстави агресивності людини ми повинні пам'ятати й про багатовікову історію людської культури, що додала людському поводженню пластичність, що сформувала цінність права й можливості вибору лінії поводження й пов'язане із цим почуття відповідальності за вільний вибір.
Якщо говорити про мікрорівень прояву агресивності людей, то представляється вірним твердження Р. Мертона про те, що всяке відхилення від культурної норми (у нашім випадку - насильство над іншим) є нормальна реакція нормальних людей на ненормальні умови. Отже, насильство є в більшій мері реакція людини на умови, що перешкоджають задоволенню людиною якихось своїх потреб, інтересів, ніж прояв уродженого інстинкту агресивності. Існує біогенетичне пояснення альтруїстичного поводження тварин - альтернативи агресивності. Його основу становить відбір родичів, при якій загибель окремих особин забезпечує збереження генів організмів. Людський же альтруїзм принципово іншої й визначається двома основними мотиваціями: механізмом співпереживання, співчуття й потребою додержуватися етичних норм, прийнятим у даній культурі. Етологічні концепції мають значення не тільки для проникнення в таємниці поводження тварин, але й для людинознавства. Академік І.П. Павлов зробив чудовий висновок: «Немає ніякого сумніву, що систематичне вивчення фонду природжених реакцій тварини надзвичайно буде сприяти розумінню нас самих і розвитку в нас здатності до особистого самоврядування». Сучасні оцінки зводяться до усвідомлення необхідності проявляти найбільшу обережність при зіставленні соціального поводження тварин і людини, наділеного свідомістю й феноменом культурного (негенетичного) спадкування. Психоаналітичне пояснення. З. Фрейд затверджував, що потрібно враховувати споконвічну ворожість людей по відношенню друг до друга й що агресія проявляється як що не піддається знищенню чорта людської природи. Випливаючи посилці про перенос на іншу людину того, що гнітить Я індивіда, він переконався, що війну варто розуміти як спробу психологічного самозбереження народу, як вихід назовні деструктивного потяга до самознищення, до смерті. Отже, він витлумачує агресію як вихід потяга до смерті - найважливішого, як уважають багато антропологів, феномена людського існування, що накладає свою печатку на всі життєві прояви людини як істоти кінцевого. М. Маркузе, прагнучи сполучити марксизм і психоаналіз, у свій час дійшов висновку, що панування одних людей над іншими обумовлено в остаточному підсумку біологічними інстинктами. Друга світова війна, однак, показала, що причини війни пов'язані з життєзабезпеченням народів (життєвий простір - німецький нацизм, японський мілітаризм, боротьба за волю й незалежність народів, які стали жертвами агресії). Будемо справедливі. Сьогодні представляється логічним і сучасним висновок З. Фрейда про прийдешнє людства. Він писав: Питання про долю людського роду, очевидно, зводиться до тому, чи вдасться, і якщо вдасться, то якою мірою, у ході культурного розвитку перебороти ті порушення процесу спільного буття, які приводять людини до агресії й самознищення. Основний висновок психоаналітичної теорії: культура в міру її освоєння особистістю переорієнтує агресивність людини, спрямовану назовні, на нього самого, перетворюючись у регулятор поводження. Самокритика, однак, породжує неврози - бич сучасного людства.
Екологічне пояснення агресивності
Живий організм є система, що прагне зберегти свій внутрішній стан, незважаючи на зовнішні коливання (зміна умов перебування й життєдіяльності). У термінах сінергетики, тобто науки про системи, що самоорганізуються, а в нашім випадку - про соціальний прогрес, що самоорганізується, відношення такого організму до фізичного миру можна назвати відношенням стійкої нерівноваги. Стійкість такій нерівновазі надає цілеспрямована витрата попередньо накопиченої енергії самим організмом. Хижак, наприклад, відбирає таку енергію у своїх жертв - рослин, травоїдних тварин, а іноді й у родичів. Убування (завдяки тиску, що врівноважує, середовища) накопиченої енергії викликає зростання ентропії, і якщо не проводити роботу, то організм приходить у стан термодинамічної рівноваги із середовищем, тобто до смерті. Те ж саме відбувається й з людським організмом. Але як соціальним утворенням одержувати енергію ззовні? На будь-якому рівні життя організму, індивідуального або соціального, для того щоб одержувати вільну енергію, необхідно руйнувати якісь інші нерівновагі системи: природу, живі організми (руйнується навіть Сонце - йому залишилося за деяким даними жити біля п'яти млрд. років). Отже, творячи, ми руйнуємо. Зниження ентропії в одному місці супроводжується її підвищенням в іншому - життя й смерть контролюють один одного. Активне творення в будь-якій сфері (матеріальної, соціальної, духовної) супроводжується руйнівною роботою, ентропійним процесом. Цей закон треба враховувати у всіх проектах, правилах, реальних нововведеннях.
Вдивимося в природу - у ній установлений взаємний контроль за руйнуваннями: більше, наприклад, рослин - більше травоїдних, отже, із часом - менше рослин, далі - більше травоїдних - більше хижаків, що, у свою чергу, приводить до зменшення травоїдних, отже, до збільшення рослин, і т.д. У природі немає поняття прогресу, що відбуває в ній зводиться до поняття виживання. Чим вище поверх, тим складніше внутрішня організація. Відбувається, як затверджують сінергетики, інтелектуалізація природи, що дозволяє виживати в нових умовах. На вершині такої піраміди - людина з її розвиненим інтелектом. По логіці такої схеми, людина агресивна по своїй природі, причому більше агресивний, ніж інші види. Приборкання агресивності в суспільстві (насамперед стосовно своїх родичів) відбувається за допомогою культури, спадкування традицій - її цінностей, норм, правил поведінки, правових обмежень агресивності в міжособистісних і соціальних відносинах. Це - самообмеження людства. Деякі мислителі затверджують нині, що міра розвитку інтелекту обумовлює й міру розвитку зброї за принципом атака - захист і що таке самообмеження передбачене природою (або творцем?); наприклад, атомна бомба самим фактом своєї появи й існування диктує відповідне поводження, спрямоване на обмеження агресивності народів. Іншими словами, війна переборюється війною, тобто готовністю до неї стосовно агресора, а екологічне руйнування - екологічною культурою суспільства. Отже, ріст складності організму обумовлений необхідністю виживання, виживання є творення, останнє супроводжується руйнівною роботою зовні, руйнування ж вимагає прояву агресивності, більший інтелект - більша агресивність. Таке сінергетичне пояснення агресивності. Занадто все просто в цій схемі. Загальним недоліком всіх екологічних пояснень агресії й насильства є, на мій погляд, спрощене бачення даної проблеми. Правда, є дослідники, що говорять, що інтелект є інструмент економії агресії. Здається, саме інтелектуальна сила людини в собі самої містить моральні межі свого агресивного прояву - недарма Сократ наполягав на тому, що знання тотожно чесноти. Без знань не було б і ядерної зброї - цього засобу примуса до миру цілих народів. Здається, що екологи намагаються засобами формальної логіки, що не терпить протиріч, вирішувати питання діалектики розвитку природи й суспільства. Тому схеми, побудовані логічно досить правильно, звичайно не розкривають всієї складності проблеми.