Збереження національних культур в епоху глобалізації
План
1. Глобалізація – новий етап розвитку цивілізації
2. Унікальність глобалізації як еволюційного процесу
3. Прогнозовані наслідки для розвитку особистості
4. Протиріччя між традиційними й сучасними цінностями
Література
1. Глобалізація – новий етап розвитку історії
Об'єктивний процес радикальної корінної зміни буття людини у світі обумовлений глибинними зрушеннями в способах і типах діяльного й міжособистісного спілкування в загальнопланетарному масштабі. Інформаційна революція кінця ХХ століття перетворила в реальність ідею про єдиний взаємозалежний і взаємопогоджуваний світ, що знаходить риси “світового села ” (ЮНЕСКО). Комп'ютеризація, Інтернет, супутникові комунікації зв'язують воєдино економіку, науку, культуру всіх країн і регіонів миру. Створюється ситуація комунікативної прозорості, вільного проходження, перетікання інформаційних потоків, що не знають ніяких границь і демаркаційних ліній. Всесвітня павутина, Інтернет, утворить нову віртуальну реальність, нову імперію зі своїми законами й нормами. І ніхто не в змозі протистояти цьому об'єктивному процесу, якщо не хоче виявитися на узбіччі світової історії.
Глобалізація, сутнісною основою, який є інформаційна революція, впливає на всі сфери людського життя - економіку, політику, культуру, мову, утворення, духовно-моральний розвиток, міжетнічні й межконфесіональні відносини. Всі ці сфери, утягуючись у темп, що, більш швидким стає освоєння й обмін інформацією, здобуваються якісно нові риси.
Під глобалізацією, автор розуміє, приєднуючись до думки відомого російського вченого В.М. Межуева, “взаємозалежність, що підсилюється, національних держав і регіонів, що утворять світове співтовариство, їхню поступову інтеграцію в єдину систему із загальними для всіх правилами й нормами економічного, політичного й культурного поводження ”[1].
Як зауважує М. Делягин, один з перших у Росії дослідників розглянутого феномена, глобалізація характеризується такими рисами, як “руйнування адміністративних бар'єрів між країнами, планетарне об'єднання регіональних фінансових ринків, придбання фінансовими потоками, конкуренцією, інформацією й технологіями загального світового характеру. Найважливішою рисою глобалізації є формування в масштабах усього миру не просто фінансового або інформаційного ринку, але фінансово - інформаційного простору, у якому в усі більшому ступені здійснюється не тільки комерційна, але й вся діяльність людства ”[2].
Відомий російський філософ С. Панарин уважає, що глобалізацію “визначають як процес ослаблення традиційних територіальних, соціокультурних і державно-політичних бар'єрів, інколи ізолював народи друг від друга, але в той же час застерігав від неупорядкованих зовнішніх впливів, і становлення нової, системи міжнародної взаємодії й взаємозалежності ”[3]. Однак на сьогоднішній день немає загальновизнаної концепції глобалізації. У різних регіонах, суспільствах, наукових дисциплінах цей термін має свій специфічний зміст. Процес глобалізації, таким чином, ще має потребу в серйозному теоретичному осмисленні.
Глобалізація будучи домінуючим цивілізаційним процесом сучасності, разом з тим, убирає в себе багато властивостей інших загальносвітових процесів, являючи собою явище принципово нове в історії людства, не будучи простим продовженням існуючих раніше інтеграційних загальносвітових тенденцій.
2. Унікальність глобалізації як еволюційного процесу
Принципова новизна глобалізації полягає не в її масштабі й сфері впливу - хоча вони безпрецедентні, - але в явній свідомій спрямованості глобалізації. Вона тільки на перший погляд здається процесом дифузійним, вільно сформованим, природним і не залежним від волі й наміру людей. Процеси такого роду випадковими, виниклими самі собою й у цьому змісті природними не бувають. Такі процеси мають своїх ініціаторів, свого суб'єкта. Хто, для чого, з якою метою, яким образом ініціює, підтримує, направляє процеси глобалізації можна тільки припускати й догадуватися.
В основі своєї глобалізація - це, насамперед культурна стратегія Заходу, спрямована на скорення й поневолення всього “іншого ”, незахідного, некультурного, нелюдського. Глобалізація - це прийняття норм, цінностей й інститутів західного буття всім людством як необхідність закону, “веління часу ”. У цій стратегії всі “незахідне ”, своєрідне, інше повинне зникнути або зайняти свою скромну нішу у встановленій системі цінностей.
Очевидно, що глобалізація приносить відчутні вигоди одним країнам й є нещастям для інших; очевидно, що за анонімністю глобалізації хтось коштує й т.д. Але реконструювати суб'єкта глобалізації, виходячи із принципу “кому вигідно, хто зацікавлений ”; розкрити її зміст по формах її прояву - справа гранично складне. Тим більше, що всесвітня історія сьогодні взагалі носить анонімний характер: практично всі люди у всіх країнах відсторонені від реальної можливості впливати на хід подій; при зовнішній активності й навіть суєті люди реально є об'єктом керування й маніпулювання; поводження мас й окремих індивідів і планується й програмується (прориваючись досить часто в так званих немотивованих діях і вчинках). Причому реальна пасивність сучасної людини, при граничній зовнішній активності, практично не залежить від типу державного устрою, тому що кожна по-своєму відстороняє людей від реального впливу й на загальні процеси в суспільстві, і на процес особистісного розвитку. Можна навіть затверджувати, що демократичні режими відрізняються ще більшою витонченістю відсторонення людини від керування ситуацією.
Глобалізація і є граничною формою продукування пасивності людини у всесвітньому масштабі. От у чому полягає основний її негативний зміст. Вона зазіхає на сутність людини - бути відповідальним творцем свого життя. Ті обрії розвитку, які процеси сучасності (синтезовані глобалізацією) залишають людині, примітивні. Людина, чим далі, тим більше уніфікується, втрачає особистісну специфіку, віддає себе, виступає супротивником глибоко битійного різноманіття, що є умовою знаходження людиною своєї сутності. Глобалізація, таким чином, відповідальна за ці негативні процеси.
Можна й далі описувати основні характеристики глобалізації, що розуміє як сучасна форма світового ладу, як актуальний етап в історії світової цивілізації. Зрозуміло, що домінуючою тональністю такого дослідження буде насторожене відношення до глобалізації. Всі, крім її активних ініціаторів, перебувають у такому відношенні. Попри все те не можна не відзначити, що глобалізація, особливо при поверхневому її розумінні, несе в собі дуже багато, якщо не позитивних наслідків, те, принаймні, позитивних можливостей, основна з яких - можливість максимально вигідного для тієї або іншої країни інтегрування у світове співтовариство. Наскільки така інтеграція реально можлива - питання надзвичайно хворобливий для більшості країн, його воліють не обговорювати, але сама можливість змушує приєднуватися до прихильників глобалізації, що підсилює її, а конкуренція за “тепле місце ” у глобальних процесах дає глобалізації енергію до росту й поглиблення. Можна й далі міркувати про глобалізації на абстрактному рівні, але більше продуктивний, буде, аналіз її впливу на конкретні області суспільного й особистісного буття. Насамперед, така її сфера, як культура й людські цінності й подивитися, яке вплив глобалізації на них.
Так, у вересні 2000 р. глави держав й урядів прийняли Декларацію тисячоріччя ООН, де своїм головним завданням вони оголосили “забезпечення того, щоб глобалізація стала позитивним фактором для всіх народів миру ”[4]. Це пов'язане з тим, що благами глобалізації зараз користуються досить нерівномірно й нерівномірно розподіляються її витрати. У виграші виявляються ті країни, які мають глобальну конкурентоздатність, тобто країни західного постіндустріального миру.
Глобалізація у відомій мері відтворює у всесвітньому масштабі негативні сторони ринкового господарювання, які в цілому вдалося приборкати країнам Заходу шляхом побудови “соціальної держави ”. Нині у світовій економіці панують фінансово-олігархічні сили, що виносять на глобальний рівень самі грубі форми індивідуального й групового егоїзму. Глобалізація стає засобом зосередження багатства й влади в руках окремих людей й угруповань. Приведемо факти. Троє найбагатших людей Землі мають багатства, що перевищують багатства 47 бідних країн миру, 475 найбагатших осіб контролюють багатства, що перевищують надбання половини всього людства. Співвідношення між багатої однією п'ятою частиною світового населення й одного п'ятої найбіднішого населення Землі досягло 1:75[5].
У результаті росту вбогості й нерівності основи глобальної безпеки перебувають під загрозою. З метою виживання людства необхідно змінити вектор глобалізації, а саме заохочувати й підтримувати соціально відповідальний і гуманістична орієнтований підхід до глобальних проблем сучасності.
Сьогодні в суспільній думці багатьох країн глобалізація асоціюється з експансією західної цивілізації. Заради того, щоб зберегти свою “цивілізовану оболонку ”, незахідні країни намагаються вибрати шлях назад, в, формі “повернення традицій ”, що веде найчастіше до застою і їхньої ізоляції від сучасного миру. Глобалізація зовсім не тотожна вестернізації; хоча джерелом глобалізації є західний мир, воно являє собою закономірний результат соціальної еволюції, втілюючи собою загально цивілізаційний дух, властивому всьому людству. Інакше кажучи, що виходять від глобалізації імпульси є провісниками формування глобальної цивілізації. Зовнішню (матеріальну) оболонку глобальної цивілізації, що народжується, являє собою світова економіка, а її внутрішнє (духовне) ядро - система загальнолюдських цінностей.