регистрация /  вход

Особливості роботи з прийомними сім'ями (стр. 1 из 7)

Зміст

Вступ

1. Прийомні сім'ї, їх особливості

1.1 Прийомна сім'я: перші кроки до альтернативних форм опіки дітей

1.2 Прийомні сім'ї для дітей – сиріт з функціональними обмеженнями

1.2.1 Доцільність створення прийомних сімей для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями

1.2.2 Практика соціальної підтримки сімей, які виховують дітей з функціональними обмеженнями

2. Аналіз поінформованості громадян про прийомну сім'ю

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Актуальність. Сім'я — це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні мала соціальна група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємними обов'язками й емоційною близькістю. У державі, де проголошується соціальний захист особистості, особлива увага повинна приділятися зміцненню сім'ї. Сім'я основний осередок суспільства, який поєднує людей, регулює виховання нового покоління, його пізнавальну, трудову і творчу діяльність.

Від поведінки батька і матері, їхньої ролі у вихованні дітей залежить статус сім'ї. Сім'я вводить дитину в суспільство, саме в ній вона одержує соціальне виховання, стає особистістю. Саме про сім'ї з прийомними дітьми та дітьми-сиротами з особливими вадами піде й далі мова в нашій курсовій роботі, а саме про особливості соціальної роботи з такими сім'ями.

Адже, такі сім'ї є однією з категорій населення, які потребують постійної турботи і державних соціальних служб, і громадських організацій. Дуже часто батьки не можуть самі справитися з такою тяжкою проблемою, вони звичайно не готові до виховання дітей, які мають будь-які обмеження, отже в цих та інших питаннях вони потребують допомоги від спеціалісті.

Для соціального працівника важливо з'ясувати психологічну атмосферу в такій родині і відношення дорослих членів сім'ї до неповноцінності дитини. Тут з його боку необхідна велика чуйність, адже сьогодні, коли сім'я переживає величезні труднощі, батьки не можуть забезпечити хвору дитину часом навіть самим необхідним.

Психологи відзначили, що з появою дитини, яка має порушення в розвитку в батьків з'являються психічні розлади. У них закріплюється уява, що їх дитина не така, як усі, а значить - погана.

Соціальна робота в таких сім'ях є потрібною та складною. І відповідно тема курсової роботи: "Соціальна робота в сім'ях в яких є діти інваліди" є також актуальною та такою, що потребує детального вивчення. Що ми й спробуємо зробити в нашому невеликому дослідженні.

Мета дослідження розглянути особливості соціально-педагогічної діяльності з прийомною сім'єю.

Об'єктом нашого дослідження є сім'ї, які виховують прийомних дітей.

Предмет – соціальна робота з цими сім'ями.

Актуальність теми, сформована мета дослідження зумовили постановку та розв'язання наступних задач дослідження:

- проаналізувати особливості виховання дітей в прийомних сім'ях;

- провести дослідження роботи соціального педагога з сім'ями, які виховують дитину з функціональними обмеженнями;

- провести дослідження ступеня поінформованості населення про прийомні сім'ї.


1. Прийомні сім'ї, їх особливості

1.1 Прийомна сім'я: перші кроки до альтернативних форм опіки дітей

Освіта — стратегічна основа розвитку суспільства, запорука майбутнього, засіб відтворення й нарощування інтелектуального й духовного потенціалів народу. На жаль, криза, що охопила Україну наприкінці XX ст., призвела до зниження цих потенціалів, породила феномен соціального сирітства. Нині в Україні понад 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 51 тис. перебуває в інтернатах, щорічно 25 тис. дітей потрапляє до притулків для неповнолітніх. Оскільки система виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування, в закладах інтернатного типу далеко не досконала, то виникла нагальна потреба в інших, дійовіших, формах опіки над неповнолітніми. Однією з них є створення будинків сімейного типу та виховання дітей у прийомних сім'ях.

Світовий досвід фостерингу переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я — найефективніша форма виховання дітей, які потребують опіки держави. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №241 "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю" від 02.03.1998 р. розпочався відповідний експеримент. Пізніше, в 1999 р., в ньому взяли участь Київ та чотири області України (постанова Кабміну України №1713 від 15.09.1999 р.). На 2000 р. у нашій державі вже майже 1000 дітей виховувалося в дитячих будинках сімейного типу та 43 дитини — в прийомних сім'ях. Тож постає питання: чи готові педагоги загальноосвітніх та професійних установ до навчання й виховання дітей цієї категорії? Завдання соціальних інститутів, серед них і сім'ї, школи та установ професійної освіти, полягає передовсім у забезпеченні умов для розвитку особистості й засвоєння нею соціального досвіду, не забуваючи при цьому, що діти, які частково або повністю втратили батьківську опіку, а також соціальні сироти в процесі свого розвитку мали обмежені можливості в задоволенні своїх базових потреб і здобутті соціального досвіду, що зумовило специфіку та проблеми їхнього особистого розвитку і становлення.

Соціально-психологічні й медичні дослідження розвитку дітей, позбавлених батьківської опіки, засвідчують:

- соціальний статус дитини-сироти (дитина-сирота, соціальна сирота, дитина-підкидьок, діти, що проживають в інтернатній установі державної опіки) вже сам по собі є чинником ризику. Його специфіка визначається насамперед видом сирітства, соціальним преморбітом та особливостями дії стресора, а також психікою дитини чи юнака;

- більшість дітей цієї категорії зазнала деприваційного впливу і психотравм, що зумовило їхні численні психічні й поведінкові розлади, найпоширенішими з-поміж яких є розлади управління поведінкою та статево-рольової ідентифікації, патологічні звички й стереотипні рухові порушення, нервові тики тощо;

- ситуація соціального сирітства дитини може бути обтяжена додатковими чинниками — проживанням у несприятливих соціально-побутових умовах, в дезінтегрованій сім'ї, патогенним впливом хронічних стрес-чинників, найгострішим і найпекучішим з яких є втрата біологічних батьків, що також обумовлює розвиток посттравматичних і психосоматичних розладів. Соціальні чинники потрібно враховувати в професійному підходів в процесі соціалізації й ресоціалізації таких дітей, а також під час коригуючих впливів, зокрема редидактивного навчання. На даний час стає актуальним питання навчання дітей — соціальних сиріт — по досягненню ними підліткового віку як таких, що ще ніколи не відвідували школи;

- обмеженість повсякденного досвіду і можливостей орієнтує цих дітей переважно на розваги й отримання задоволення, особливо в ситуації фрустрації різних потреб;

- дисгармонійний розвиток Я-концепції, звуженість саморефлексії, світу внутрішнього Я, слабкість вольової саморегуляції поведінки, проблемність статево-рольової ідентифікації, емоційна спрощеність, імпульсивність та залежність поведінки, примітивність бачення перспектив;

- дефіцит індивідуального спілкування з дорослими, брак емоційно-референтних стосунків, підвищена залежність власного емоційного стану від ставлення дорослого породжують прагнення отримати прихильність у будь-який спосіб, що спричинює недорозвиток уміння диференціювати міжособистісні стосунки, ідентифікувати лінію власної поведінки, захищати її від впливу навколишніх.

На основі порівняльного аналізу дослідних даних соціалізації дитини-сироти в соціальних інститутах — інтернатах та сім'ях — визначено напрями ресоціалізації депривованих дітей у прийомній сім'ї, а також відновлено такі поняття, як редукація та редидактивне навчання.

Прийомна сім'я забезпечує індивідуальний підхід до виховання біологічно нерідної дитини, наповнює спілкування з нею новим розвивальним змістом, створює оптимальні можливості для її адаптації до сімейного життя і соціального оточення.

Спостереження за адаптацією прийомних дітей протягом першого року до нових для них умов проживання дало змогу визначити деякі особливості проходження цього процесу. Зокрема було встановлено, що прийомні батьки та члени прийомної сім'ї мають високий рейтинг референтності у життєвих ситуаціях, значущих для прийомних дітей (дозвілля, навчання, спільні переживання тощо). Для дитини сфера навчання пов'язана передусім із впливом батьків; сферу ж побуту вони сприймають двозначно: з одного боку, як обов'язок, з другого — як можливість спілкуватися з батьками. Батьків та інших родичів діти оцінюють за видами діяльності. Скажімо, сферу емоційних станів і переживань вони співвідносять насамперед з прийомними батьками, особливо з мамою, тому бажання поділитися з ними своїми переживаннями є потребою не тільки в дитинстві, а й у дорослому віці. Сферу розваг діти співвідносять з однолітками, зі зведеними братами й сестрами. Сфера представленості індивідуальних інтересів дитини в структурі інтересів сім'ї подекуди залишається досить проблемною.

Перебування в прийомній сім'ї відкриває нові можливості для соціалізації й ресоціалізації дитини через її інтеграцію в різні сфери сімейної життєдіяльності. Задоволення потреб в афіліації є обов'язковою умовою відродження почуття базової довіри дитини до навколишніх, встановлення гармонійних взаємин як з прийомними батьками, так і з їхніми рідними дітьми. Депривовані діти схильні виявляти надмірну афектацію навіть за найменшого незадоволення, обмеження будь-яких їхніх потреб чи регламентацій їхньої поведінки, що пояснюється тривалою залежністю від інших та несформованістю власних засобів досягнення бажаного, хронічною фрустрованістю різного виду потреб, зокрема й життєво важливих, а також браком саморефлексії.

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!