регистрация /  вход

Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій", "діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи" (стр. 1 из 9)

Вступ

Актуальність дослідження. Одним із найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку.

До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні чи психічні відхилення у здоров’ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній літературі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах як правило домінує термін "інвалід". Інвалід – особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту [8, с. 53].

Мета дослідження: на основі аналізу літературних джерел визначити сутність понять: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров'я; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Теоретичний аналіз понять "діти з вадами розвитку", "діти з вадами функцій","діти з відхиленнями у стані здоров'я", "неповносправні особи"

Завдання дослідження:

Проаналізувати стан дослідження проблеми щодо понять: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров'я; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Узагальнити зміст різних літературних носіїв та визначити найбільш прийнятні трактування цих понять.

Об'єкт дослідження — поняття: діти з вадами розвитку; діти з вадами функцій; діти з відхиленнями у стані здоров'я; людина з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення науково-методичної, спеціальної літератури з проблем фізичної реабілітації, фізичного виховання і корекційно-педагогічної роботи з дітьми з вадами розвитку; дітьми з вадами функцій; дітьми з відхиленнями у стані здоров'я; людей з обмеженнями окремих функцій; неповносправні особи.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Робота викладена на 48 сторінках тексту, бібліографічний покажчик вміщує 32 джерела.


1. Сутність поняття діти з вадами розвитку

вада розвиток соціальний реабілітація

В українській мові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як каліка, сліпець (давньоруською). На початку XIX ст. у слов’янських мовах починає вживатися слово "інвалід", яке за походження – безсилий, слабкий, важко поранений, - прийшло в українську і російську мови з французької і до кінця XIX ст. вживалося в значенні "відслуживший, заслужений воїн, який не пристосований до служби через каліцтво, поранений".

В Україні дітей з вадами розвитку упродовж багатьох років відносили до особливої соціальної групи, яка має свої соціокультурні особливості й потребує особливих умов організації життєдіяльності. Зазвичай більшість таких дітей виховувались у закритих спеціалізованих закладах. Подібний підхід до освіти дітей з психофізичними вадами має як позитивні, так і негативні наслідки, адже родина фактично усунута від процесу виховання. Дитина упродовж 10-12 років перебуває вдома лише короткочасно – у вихідні дні чи на канікулах. Відірвана від родини, як головного джерела розвитку і соціалізації, від оточуючого середовища, стосунків з тими, хто не має психофізичних вад, дитина почуває себе чужою в цьому суспільстві. Багато дітей мають досвід емоційної травматизації, що призводить до виникнення емоційних порушень і позначається на їх поведінці [20, С.15].

Під причиною відхилення в розвитку розуміють дію на організм зовнішнього або внутрішнього несприятливого чинника, який визначає специфіку поразки або порушення розвитку психомоторних функцій.

До числа дітей з проблемами у розвитку відносять також і тих, у кого порушені функції в пізнавальній сфері (увага, пам'ять); дітей з загальмованими, уповільненими реакціями; дітей з тими чи іншими фізичними дефектами, які не викликають стійких порушень психічних функцій.

В дефектології визначаються основні види аномалій, що спричинюють специфічний розвиток: порушення зору (сліпі, слабозорі, осліплі), з вираженими та сталими порушеннями слухової функції (глухі, слабочуючі, пізнооглухлі); зі стійкими порушеннями інтелектуального розвитку на основі органічного ураження центральної нервової системи (розумово відсталі); з психопатичними формами поведінки; з важкими мовними вадами (логопати); з порушеннями опорно-рухового апарата; зі складними видами порушень (сліпоглухи, порушення слуху з розумовою відсталістю) .

Дефект розвитку- фізичний і психічний недолік, який спричиняє порушення нормального розвитку [7].

Види дефектів –в дефектології визначаються основні види аномалій, що спричиняють спеціфічний розвиток: порушення зору, слуху, мови, психіки, рухові порушення, складні порушення- одночасне порушення аналізазорів (слуху,зору).

Поняття про первинний дефект–ушкодження біологічних систем (різних видів ЦНС, аналізаторів-інтелекту, мови, зору, слуху, опорно-рухового апарату).

Поняття про вторинний дефект– ускладнення розвитку дитини, недорозвиток вищих психічних функцій (мови і мислення, пам’яті, сприйняття, просторового орієнтування, соціальної сторони.

Суть дефекту та його вплив на психічний розвиток дитини були проаналізовані Л.С. Виготським в роботі "Основні проблеми сучасної дефектології", де він піддав критиці погляди вчених того часу на суть дефекту, як "чисто кількісної обмеженості розвитку", і визначив основну тезу сучасної дефектології про те, що дитина, розвиток якої: ускладнений дефектом, не просто менше розвинена, ніж її нормальні однолітки, а інакше розвинута: дефективна дитина являє собою якісно інший, своєрідний тип розвитку". Л.С. Виготський підкреслював, що деякий дефект відіграє подвійну роль. З одного боку дефект — це мінус, недолік, з іншого — плюс, тому, що він створює стимули до розвитку і саме в цьому криються величезні сили компенсації: "...дефект не є лише недолік, слабкість, але і плюс, джерело сили і здібностей, в ньому є позитивний смисл!".

Найважливішим положенням, яке характеризує суть аномального розвитку, є вчення про його складну структуру, висунуте в тридцяті роки XX століття Л.С. Виготським. Згідно з цією теорією, у дитини внаслідок первинного дефекту (при сліпоті або слабозорості це порушення зорового сприймання) виникають вторинні відхилення у розвитку — зміни процесів сприймання інших модальностей, своєрідність запам'ятовування, порушення особистісного розвитку (волі, впевненості, самооцінки, самостійності та ін.). Таким чином порушення зору у дітей обумовлюють своєрідність їх розвитку.

Виділення первинного дефекту та вторинних відхилень допомагає розібратись в складній структурі розвитку такої дитини. Так, вже відмічалось, що при сліпоті та слабозорості первинним дефектом є більше або менше виражені порушення функції зорового сприймання, обумовлені хворобливими впливами на орган зору, при цьому в розвитку дітей виникають: вторинні, третинні тощо відхилення — недостатність орієнтування в просторі, обмеженість та порушення адекватності предметних уявлень про оточуючий світ, своєрідність ходи, міміки обличчя, деякі особливості характеру.

Розвиток такої дитини має ряд специфічних симптомів, але, як підкреслював Л.С. Виготський, "усі симптоми не вишиковуються в один ряд, кожний член якого знаходиться в однаковому відношенні до причини, яка породила весь ряд". Одні з таких симптомів, самим безпосереднім чином викликані хворобливими факторами — первинні дефекти, а інші опосередковано пов'язані з ними — вторинні відхилення або ознаки.

Дефектологи звернули увагу на наявність взаємодії між первинним дефектом та вторинними відхиленнями у розвитку. Те, що первинний дефект викликає вторинну симптоматику, але і вторинні ознаки можуть у зворотному порядку впливати на первинний дефект.

Наприклад, дитина з важким порушенням зорової функції має запас уявлень, спираючись на які вона використовує залишковий зір і тим самим розвиває його. Слід підкреслити, що позитивному педагогічному впливу здаються саме вторинні ознаки та ускладнення в розвитку дитини, оскільки їх виникнення пов'язане з дією розвиток психіки, головним чином, середовищних факторів.

Якщо виховання дитини з тим чи іншим порушенням з самих ранніх періодів не враховує виникнення специфічних особливостей і ускладнень в оволодінні соціальною культурою, вони стають стійкими вторинними відхиленнями психічного розвитку. В умовах дефектного розвитку, як вказував Л.С. Виготський, виникає "дивергенція", розходження обох планів розвитку (тобто біологічного та соціального), злиття яких характерне для нормальної дитини". Саме таке співпадання біологічних передумов розвитку та середовищних впливів на дитину з порушеним зором викликає пристосування, які розглядаються у тифлопсихології як вторинні своєрідності.

Л.С. Виготський вважав, це явище "основною відмінною рисою психічного розвитку дитини". Таким чином, чим раніше будуть створені спеціальні умови для виховання дитини з ушкодженим зором, чим більше такі умови будуть враховувати специфічні можливості її розвитку, обумовлені первинним дефектом, тим з більшою мірою ефективності вдасться попередити, або певним чином згладити, виникнення вторинних відхилень.

Як же сходить позитивне пристосування дитини з порушеним зором до оточуючої дійсності? Перш за все треба враховувати те, що пристосування дитини із зоровою недостатністю до дійсності проходить за рахунок спирання на більш збережені функції. Інтенсивно включаються в процес пізнання, встановлення зв'язків з оточуючим світом збережені аналізатори: слухові, дотикові, нюхові, смакові. За допомогою цих відчуттів дитина отримує різну інформацію, орієнтується у просторі. Педагогічний процес має створювати спеціальні умови для найбільш сприятливого використання збережених аналізаторів. Від ступеня вираженості первинного дефекту залежать кількісна і якісна своєрідності розвитку дитини. Важливим фактором, що впливає на своєрідність розвитку дитини, є часовий фактор виникнення порушення зору, тобто вік, в якому воно виникло [9].

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!