Смекни!
smekni.com

Театр як механізм формування особистості (стр. 8 из 12)

- «розкріпаченням» театральної критики, новою виразністю і сміливістю пошуків і оцінок, вищим аналітичним рівнем;

- публіка стає більш критичною у своєму виборі, менш категоричною в оцінках і толерантною, соціальна визначеною;

- театр, «перенапружений» в експерименті, намагається чіткіше визначитись «у собі», своїй позиції, зростає диференціація між типами театрів, а театральне життя стає різноманітнішим;

- починають зароджуватися нові взаємини між театром, публікою і критикою, вони стають більш вимогливими і жорсткими;

- радикально змінюються відносини театру і держави (влади), яка дає свободу, однак майже не дає фінансової підтримки;

- з 'являється постать (ще така не визначена) спонсора і мецената;

- формується не стільки нова театральна громадськість, скільки патронаж вузького кола осіб.

Серед актуальних проблем розвитку театральної творчості на першому плані постають організаційно-економічні проблеми театру, а також перегляд культурної політики, реформа театральної педагогіки і театральної освіти в цілому, якісне підвищення професіоналізму, особливо режисерів, піднесення престижу театру в суспільстві. Вступивши в XXI cт. український театр набуває нової форми і змісту свого буття.

3.2 Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

1) функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття;

2) функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Можна вивести наступні основні характеристики дозвілля:

- дозвілля має яскраво виражені фізіологічні, психологічні і соціальні аспекти;

- дозвілля засноване на добровільності при виборі роду занять і ступеня активності;

-дозвілля припускає не регламентовану, а вільну творчу діяльність;

- дозвілля формує і розвиває особистість;

-дозвілля сприяє самовираженню, самоствердженню і саморозвитку особи через вільно вибрані дії;

- дозвілля стимулює творчу ініціативу;

- дозвілля є сфера задоволення потреб особистості;

- дозвілля сприяє формуванню ціннісних орієнтацій;

- дозвілля формує позитивну «Я - концепцію»;

-дозвілля забезпечує задоволення, веселий настрій і персональне задоволення;

- дозвілля сприяє самовихованню особистості;

Таким чином, можна констатувати, що суттю дозвілля є творча поведінка (взаємодія з навколишнім середовищем) людей у вільному для вибору роду занять і ступеня активності просторово-часовому середовищу, детермінований внутрішньо (потребами, мотивами, установками, вибором форм і способів поведінки) і зовні (чинниками, що породжують поведінку).

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

1) обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

2) структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

- активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

- навчання, самоосвіта;

- культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

- фізичні заняття (спорт і т.п.);

- любительські заняття типу хобі;

- заняття, ігри з дітьми;

- зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

- пасивний відпочинок;

- затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

3) зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності.

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов’язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує особистість на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля – показник міри смаку особистості. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді [16, с. 72-78].

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов’язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи [16, с. 71, 81].

Про деякі аспекти сучасної концепції вільного часу говорить у “Соціології” В.Г.Городяненко, який теж розділяє поняття “вільний час” і “дозвілля” – як складову вільного часу. Він стверджує, що людина використовує час на трьох рівнях – фізичному, біологічному та соціальному. Поняття “соціальний час” характеризує як людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість – це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність – порядок виникнення та реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія “становлення” використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства – виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов’язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю , ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації. Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. В.Г. Городяненко виділяє такі функції вільного часу:

рекреаційну – відновлення для продуктивної праці;

розвиток особистості;

задоволення потреб;

спілкування;

передача життєвого досвіду

Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров’я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо [35, с. 263-264].