РЕФЕРАТ
На тему:
Соціальне планування
Складовою соціального управління є соціальне планування. За своїм походженням планування є соціалістичною ідеєю. її пропонували представники утопічного соціалізму — А. Сен-Сімон і Ж. Фур'є, а Р. Оуен навіть зробив спробу її реалізувати. Спочатку планування поширювали тільки на економічну сферу в межах великих виробничих утворень — трестів, концернів, фірм. Згодом планування розповсюдилося в межах усього суспільства, зокрема в соціальній сфері.
У колишньому СРСР спроби ширшого трактування плановості, можливості планового регулювання суспільних процесів робили одразу після революції 7 р. Уже в першому п'ятирічному плані був розділ «Соціально-економічні проблеми». Сам термін «соціальне планування» був ужитий Ф. Рузвельтом у його «Новому курсі», що розроблявся для виведення США із кризи початку 30-х рр. Згодом американські вчені почали вживати цей термін у зв'язку з розглядом форм і методів здійснення соціальної політики, зокрема забезпечення соціального захисту населення.
Незважаючи на те що ідею плановості було висунуто соціалістами, у нашій країні до кінця 90-х рр. її було повністю дискредитовано. На думку відомого соціолога Ж. Тощенка, це сталося внаслідок:
· поступового відходу практики планування від потреб людини, що виявилося в технократизмі, у втратах навіть тих невеликих соціологічних надбань, що були властиві теорії і практиці 20-х рр.;
· доведення до абсурду ідей розподілу всіх ресурсів, що відбилося в суцільній регламентації економіки й виробництва;
· абсолютизації методів директивного командування і нехтування методами непрямого регулювання, відмови від створення сфери свободи для розгортання потенційних можливостей суспільства.
Усі плани до 60-х рр. було орієнтовано на збільшення обсягів виробництва, і лише за умов їх виконання передбачалося задоволення потреб людей. Проте життя брало своє, і об'єктивна необхідність задоволення потреб людини почала реалізовуватися через трудові колективи. З ініціативи ленінградських підприємств у 60-ті рр. почали розробляти плани соціального розвитку. Ідею соціального планування було навіть закріплено в 7 р. в Конституції СРСР. Однак за показники соціального розвитку, як і раніше, ніхто не відповідав, а техніко-економічні показники досягалися в основному за рахунок добробуту людей.
Практика соціального планування показала, що його об'єктом мають бути всі рівні, починаючи від трудових колективів і закінчуючи суспільством у цілому, усі сфери життєдіяльності суспільства, усі соціальні процеси і явища.
Отже, соціальне планування — це науково обґрунтоване визначення перспектив і показників розвитку соціальних інститутів, організацій, явищ і процесів, а також розробка заходів для досягнення бажаного на всіх рівнях формування соціальних відносин.
Перший рівень соціального планування — це планування соціального розвитку трудових колективів. Основною метою цих планів було спонукання людини до праці з повною самовіддачею і створення умов для такої праці. Розробляючи плани, виходили з того, що людина може зробити для розвитку виробництва і як вона буде змінюватися під впливом прогресу, що може зробити колектив для підвищення добробуту людини, як змінити організацію стимулювання праці, щоб посилити матеріальну заінтересованість кожного працівника в поліпшенні показників діяльності всього колективу, як залучити членів колективу до громадських справ, тобто до керування взаємодією людини із суспільством.
Проблемами соціального планування на регіональних рівнях стало регулювання міграційних процесів, використання трудових ресурсів, управління розвитком національних відносин, розподілом і використанням культурних цінностей, а отже, вирівнювання соціального розвитку і створення сприятливих умов для функціонування соціальних організацій. Щодо окремих сфер діяльності, утворених у результаті поділу праці, то соціальне планування охоплювало такі питання, як умови і зміст праці, професійно-кваліфікаційна підготовка кадрів, престижність професійної діяльності, співвідношення робочого і вільного часу, задоволення насущних потреб працівників тощо.
Існує ціла низка методів соціального планування. У старій системі домінував балансовий метод, що забезпечував зв'язок між потребами суспільства і його можливостями за обмежених ресурсів. З переходом до ринкових відносин, коли важливо бачити соціальні наслідки рішень, що приймаються, уміти узгоджувати інтереси всіх учасників перетворень, надаючи умови для виявлення їхньої творчої активності, більш важливими стають такі методи:
· нормативний, коли нормативи є засадничими для визначення показників соціального розвитку;
· аналітичний, що поєднує аналіз і узагальнення. За допомогою цього методу соціальний прогрес поділяється на складові і визначаються основні напрямки реалізації програми;
· варіантний, що полягає в розгляді різних варіантів рішень і виборі найоптимальнішого;
· комплексний, який передбачає врахування всього комплексу чинників у визначенні темпів і пропорцій раціонального розвитку, характеристиці основних його параметрів;
· проблемно-цільовий, згідно з яким визначають ключові завдання незалежно від відомчого підпорядкування;
· соціального експерименту, який полягає у перевірці механізму дії на прикладі якогось одного об'єкта;
· економіко-математичний (лінійне програмування, моделювання, багатофакторний аналіз, теорія ігор тощо), що передбачає кількісний аналіз під час використання вищезгаданих методів.
Для оцінки відповідності реального стану науково обґрунтованим вимогам у плануванні використовують соціальні показники. Вони є кількісними і якісними характеристиками стану, тенденцій і спрямувань соціального розвитку й розраховуються на підставі статистичних даних. Для глибшого вимірювання проводяться соціологічні дослідження.
Для характеристики рівня соціального розвитку користуються двома видами показників:
· загальні, зіставлення з якими показує, випереджає, відстає чи перебуває на тому самому рівні розвитку досліджуване явище чи процес;
· нормативні, порівнюючи з якими, можна встановити відповідність реального стану розвитку науково обґрунтованим нормативним вимогам.
Зіставляючи соціальні показники різних об'єктів, можна визначити місце певного об'єкта (явища, процесу) в суспільстві. У процесі вивчення соціальних показників можна з'ясувати рівень, напрямки і тенденції соціального розвитку.
Отже, правильне розуміння соціальних показників сприяє всебічному обґрунтуванню управлінських рішень, піднесенню ефективності планування.
В Україні через її глибоку кризу соціальне планування втратило свою актуальність. На думку Ж. Тощенка, можливості, що відкривалися на етапі становлення нашої держави, практично вичерпано. Оживити соціальне планування, на його думку, можуть соціальні нормативи — науково обґрунтовані кількісні та якісні характеристики оптимального стану соціального процесу (чи якогось із його аспектів), одержані на підставі об'єктивних закономірностей суспільного розвитку і можливостей суспільства та спрямовані на максимальне задоволення матеріальних і духовних потреб
людини. Соціальні нормативи відбивають потреби і можливості суспільного розвитку на певному етапі, тому в перспективі вони змінюватимуться. Соціальні нормативи мають кількісну і якісну визначеність, яка є величиною, котра характеризує ідеальну мету розвитку процесу, що планується.
У тих сферах життєдіяльності суспільства, де суспільні відносини практично не піддаються кількісній оцінці (культура, сім'я, побут), використовується поняття «соціальний орієнтир», що виражає найбільш можливу раціональну величину розвитку суспільних процесів, виходячи з показників розвитку аналогічних явищ. Іноді соціальним орієнтиром є найліпші показники діяльності провідних фірм, організацій. Удосконаленню планування сприяє використання соціальних карт регіонів і соціальних паспортів організацій, дані яких доповнюються матеріалами соціологічних досліджень.
Соціальний паспорт уперше почали розробляти в 6 р. за зразком техніко-економічного. Соціальні показники паспорта є діагностичними «інструментами», тобто вони віддзеркалюють вихідний стан об'єкта управління і соціальних проблем. З допомогою паспортів провадиться орієнтовне зондування структури об'єкта, який вивчається, динаміки і факторів його розвитку, визначення його місця в системі зовнішніх зв'язків. Головне призначення соціального паспорта — виявлення проблемної ситуації.
Аналізуючи показники соціального паспорта, з'ясовують, які проблеми виходять за межі компетенції адміністрації (наприклад, зміна графіка роботи міського транспорту, послугами якого користуються працівники підприємства), які з них з часом зникнуть самі собою.
Запровадженням запланованих заходів не завершується реалізація системи практичних дій. Потрібен контроль за виконанням плану. Реалізація плану мак бути завершена не звітом керівника, а оцінкою того, які реальні зміни відбулися в умовах і змісті праці, соціальній структурі колективу, інтересах і мотивах працівників, в їхньому ставленні до виконуваних обов'язків після нововведень. Із цією метою й використовуються соціологічні дослідження. З їхньою допомогою контролюють процес реалізації плану, відхилення від намічених цілей, виявляють нові проблемні ситуації, розширюють межі планування. Ці дослідження мають бути локальними, невеликими за обсягом і проводитися в найкоротші строки. Отже, особливе місце в соціальному управлінні посідають соціологічні дослідження, за допомогою яких збирають інформацію, потрібну для розробки найоптимальніших варіантів соціального розвитку, будують прогнози, оцінюють результати нововведень.