Смекни!
smekni.com

Психологічні школи в сучасній соціології (стр. 1 из 5)

Міністерство науки і освіти України

Київський національний університет будівництва та архітектури

РЕФЕРАТ

на тему:

«Психологічні школи в сучасній соціології»

Виконала

Ст. гр. МБ-41б

Шоботенко Вікторія

Київ 2010

Зміст:

Вступ. 3

1.Конфлікт сучасної культури Г. Зіммель 5

2. Психологічний еволюціонізм Л. Уорда. 7

3. «Закони наслідування» Г. Тарда і теорія людських дій В. Парето. 9

4. Фрейдизм і неофрейдизм.. 14

Висновки. 27

Список використаної літератури. 28

Вступ

Психологічна школа в соціології – суб‘єктивно-особистісні концепції виробництва, виникли наприкінці 19століття. Представники психологічної школи шукали ключ до розуміння суспільних явищ у психіці індивідів або колективній психіці (психічній взаємодії індивідів.). Основоположником психологічної школи був американський соціолог Л. Уорд (1841 - 1913). Якісну специфіку виробництва Уорд бачив у психологічності соціальних явищ. Іншим великим представником психологічної школи був французький соціолог Г. Тард (1843-1904), що вважав основними законами соціології наслідування людей один одному (мода, традиція). До психологів примикає й німецький соціолог Г. Зіммель (1858-1918) з його розумінням соціології як «психологічної мікроскопії», взаємовідносин між індивідами. Початок 20 століття знаменується; розкладанням психологічної школи, відмовою від відвертого прямолінійного психологізму. Психологічні теорії виробництва видозмінюються, випробувавши на собі сильний вплив "соціологізму Дюркгейма", «інстигуціоналізма» М. Вебера. Сучасний психологізм не є особливою школою і являє собою своєрідний методологічний принцип, що лежить в основі майже всієї буржуазної соціології. Психологізація суспільних явищ у цей час найбільшою мірою визначається концепціями соціальної психології (Э. Богардус, Л. Бернард і ін.). Широке поширення, одержали також фрейдизм і неофрейдизм. Психологізм можна розглядати як свого роду соціальний реформізм, тому що в основі його лежить ненаукове прагнення за допомогою психологічних засобів удосконалити деградуюче буржуазне вчення. Разом з тим психологізм у соціології поставляє певну інформацію; щодо засобів впливу на широкі маcи.

1.Конфлікт сучасної культури Г. Зіммель (1858—1918)

Георга Зіммеля, відомого німецького філософа та соціолога, вважа­ють одним з головних представників пізньої “філософії життя", ос­новоположником гак званої формальної соціології. Зіммель відносить цінності та культуру до сфери, що лежить поза природною каузальністю, а діяльність гуманітарія відносить до "трансцендентальної формотвор­чості". Виток творчості — особистість з її апріорно заданим способом ба­чення. У відповідності зі способами бачення виникають різноманітні "світи" культури: релігія, філософія, наука, мистецтво тощо — кожний зі своєрідною внутрішньою організацією, власною унікальною "логікою".

Життя людини розгортається у певному самообмеженні формами, які нею ж і створюються. На вітальному рівні ця форма і межа — смерть. Смерть не приходить із зовні, життя несе її в собі. На трансвітальному рівні життя переборює власну самообмеженість, внаслідок чого постають такі форми, як "більше-життя" і "більше-ніж-життя" — відносно стійкі утворення, що протистоять життю у його вічній мінливості. "Більше-життя" і "більше-ніж-життя" — це водночас і як форми культури. Toму іноді твер­дять, що саме тут філософія життя переходить у філософію культури. І саме тут виникає проблема конфлікту як рушійної сили розвитку та змінювання загалом.

Конфлікт Зіммель розуміє як внутрішній конфлікт життя, розв'язання якого приведе до оновлення всієї культури, а це оновлення є творчим діянням. Його предметом є суспільний устрій, художній твір, релігія, науко­ве пізнання, техніка і т.д. Але це лише лаштунки для творчої роботи.

Історія культури є предметом історії. При цьому поняття життя домінує в ідеології, у філософському тлумаченні світу. Кожна епоха має свою провідну ідею. Зокрема, XIX століття створило поняття суспільства, а індивід став тлумачитись як продукт перетину соціальних сил. Лише на по­чатку XX століття на передній план виступає поняття життя — основний мотив світогляду і всіх оцінок — метафізичних, психологічних, моральних, художніх. Навіть такі антагоністи, як Шопепгауер та Ніцше, об'єдналися на ґрунті цього поняття.

Тлумачачи художню сферу життя. Зіммель вважає, що її основою є оригінальність, що дуже яскраво позначається на юнацькому віці. Саме в оригінальному є чисте вираження життя. В основі сучасного індивідууму лежить глибокий творчий задум. Це стосується, зокрема, прагматизму з його основним поняттям — дії.

Серед незчисленних з'явлень, які визначають наші вчинки, істинними визнаються ті, які динамічно сприятливі для життя. Саме життя встанов­лює істинні уявлення. Пізнання є елементом життя.

Своє чисте вираження як центральне поняття життя отримує там, де стає метафізичним фактом. Одне тільки життя може пізнати життя. Зіммель відкидає механізацію як космічний принцип. Життя не хоче нікому підкорятися: "сутність життя в тому і полягає, щоб творити для самого себе всі спокусливі суперечності, всі перемоги і поразки. Те. що є вищим відносно життя, — це трагічний конфлікт життя як духу".

Зіммель відкидає класицизм як людський і творчий ідеал. Життя хоче звільнитися від гніту будь-якої форми, історичним вираженням якої був класицизм. Чиста стихія життя виступає проти будь-яких спотворень: на­приклад, проти спотворень еротики. Адже еротика, що мас зв'язок з куль­турним життям, вимагає певного оформлення. “Справжнє еротичне життя протікає зовсім індивідуальним річищем". Аналогічного тлумачення вима­гає й релігійне життя. "Найглибше еволюція розчиняє релігійні образи в релігійному житті як чисто функціональному настрої. Релігія має здійснюватись як творчість життєвих форм — смирення й гордості, напру­ження і мирного спокою, активності й споглядання. Тоді життя матиме аб­солютну цінність. Кожний життєвий процес має бути пройнятий релігійним почуттям про буття, а не спрямованим на об'єкти. Душа хоче берегти свою віру, втративши останню в усі наперед визначені релігійні норми.

З життям пов'язане чуття буття. Життя хоче долати форми, але може виявити себе тільки в тій чи іншій формі. А достеменне життя є одкровен­ня. І в цьому його суперечність — найглибша внутрішня суперечність духу, який прагне до культури. Саме наша епоха найбільш виразно являє цей конфлікт душі.

Конфлікти і проблеми не існують тільки для того, щоб бути розв'язаними. Конфлікт не існував даремно, коли час (епоха) не вирішує його, а замінює іншим за формою і змістом конфліктом. Життя охоплює весь простір протилежності боротьби і миру. Конфлікт культури і життя — хронічний. Тому абсолютний мир є лише вічною світовою таємницею, яка, проте, постійно спонукає до наукових і життєвих рефлексій.

2.Психологічний еволюціонізм Л. Уорда

Лестер Уорд (1841-1913) - американський соціолог, якого нерідко називають батьком соціології в США. У цілому позитивно сприйнявши ідеї еволюційного розвитку суспільства, обгрунтовані в працях О. Конта і Г. Спенсера, Л. Уорд переніс центр ваги з біологічних моментів на психологічні.У своїх працях "Динамічна соціологія", "Психічні фактори цивілізації", "Нариси соціології" та інших він намагається розкрити психологічні причини діяльності і поведінки людей і тим самим обгрунтувати психологічні механізми розвитку суспільства.Він писав, що "соціальні сили суть сили психологічні і полягають у розумовій природі індивідуальних членів суспільства" .Проблема причин і рушійних сил діяльності людей одна з центральних у соціальній філософії Уорда.На його думку, в якості початкової причини діяльності будь-якого суб'єкта виступають його бажання.Він характеризував бажання людей як "всепроникний і весь світ оживляють принцип ... пульс природи, главне а причина всякої діяльності" .Обгрунтовуючи "філософію бажань", Уорд виділяє первинні бажання, пов'язані із задоволенням потреб людей у їжі, теплі, продовженні роду і т.п.На їх основі формуються складніші бажання людей, в тому числі - у творчій діяльності, громадянській свободі, а також моральні, естетичні та релігійні бажання."Бажання людей, - пише Уорд, - породжують їх волю", яку він називає "динамічним двигуном суспільства" .Бажання і воля виступають, за Уорд, як основні природні і соціальні сили, що забезпечують розвиток суспільства.

Він розглядає їх як досить динамічні психічні сили, що діють найчастіше мимоволі, стихійно.Ці сліпо діючі, багато в чому ірраціональні сили до кінця не усвідомлюються людьми і не цілком контролюються ними.Тягнуть цими силами, люди діють у заданому напрямі і нерідко, лише потім осмислюють свої вчинки.Але навіть якщо бажання і потяги людини усвідомлені ним, він мало може керувати ними і, як правило, дотримується їх.І все-таки, вважає Уорд, дуже важливо усвідомлювати бажання, щоб хоч якось управляти своїми діями відповідно до вимог цивілізації.Він пише, що "з тих пір, як дії організму почали визначатися свідомими бажаннями, почалися великі перетворення, які тривають до цих пір" .В якості основного носія колективних намірів і цілей у Уорда виступало державу.Оскільки дії людей здійснюються в їхньому взаємному спілкуванні, вони, на думку Уорда, є соціальними діями.У цьому сенсі діє в суспільстві людина виступає як соціальна істота .У зв'язку з цим Уорд висунув і обгрунтував проблему законів і принципів соціальних дій людей.Раніше проблему соціальних законів по-своєму вирішували, як ми вже знаємо, О. Конт, Г. Спенсер і К. Маркс.Вивчення цих законів Уорд відносив до галузі соціальної філософії або теоретичної соціології.Остання, за його словами, "в значній мірі є філософією", оскільки "допомагає зрозуміти закони суспільства" .Ці закони виступають, за Уорд, як закони соціальної діяльності людей і людської еволюції.Вони