РЕФЕРАТ
На тему:
Методи збирання соціологічної інформації
У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл.). А. Документальні джерела. Розпочинаючи дослідження, соціолог мусить перш за все зібрати відомості з первинних документів.
Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про факти, події, явища об'єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.
Цінність документальних джерел для соціологічного дослідження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації пронизують усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, особистому), їх динаміку, свідомість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціологічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, одержані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхньої надійності.
Таблиця
КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ЗБИРАННЯ ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ
| Метод | Аналіз документів | Спостереження | Опитування | Соціальний експеримент | Аналіз результатів трудової діяльності |
| Об'єкт | Документи | Процеси, явища, факти відносин, взаємозв'язків, взаємодій | Респонденти | Форми і методи розв'язання соціальних проблем | Деталі, готова продукція, креслення, статистичні та бухгалтерські показники тощо |
| Предмет | Соціальні факти, зафіксовані документально | Факти реальної поведінки | Факти свідомості — думки, мотиви, інтереси, почуття | Соціальні фактори, цілеспрямовано змінювані у процесі дослідження | Результати діяльності |
| Спосіб | Традиційний — якісний, формалізований — кількісний | Включене — невключене, вільне — стандартизоване, систематичне — епізодичне, польове — лабораторне, контрольоване — неконтрольоване | Анкетування, інтерв'ю, соціометрія, експертиза, тести | Натуральний — уявний, лабораторний — польовий | Професіонально-якісна оцінка |
Аналіз документів — це збирання первинної соціологічної інформації з різних документальних джерел з допомогою оцінки й аналізу їх змісту.
Документи в соціології — це друковані, рукописні та інші матеріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка накопичується в результаті життєдіяльності окремих людей, груп чи спільнот. Це — державні та урядові акти, промови політичних діячів, статистичні збірники і матеріали перепису, наукові публікації, періодична преса, листи представників усіх верств населення, художні твори, протоколи зборів і засідань, звіти адміністрацій та громадських організацій, матеріали соціологічних досліджень тощо. Вони несуть інформацію про соціальні факти, явища, процеси, що відбуваються в суспільстві, соціальних організаціях, групах.
Зважаючи на велику кількість соціологічних документів, вони систематизуються і класифікуються.
Систематизація являє собою операцію упорядкування певної сукупності документів за якоюсь одною ознакою: хронологічною, національною, проблемною, персональною тощо. Можлива систематизація за кількома ознаками одразу, але з додержанням послідовності в разі переходу від однієї до іншої. Добір ознак систематизації визначається завданнями соціологічного дослідження.
Класифікація є пізнавальною операцією, бо передбачає розкриття сутнісних характеристик документів, які вможливлюють групування їх за видами і орієнтацію в їх множинності.
На початку дослідження слід передбачити комплект документів, які можуть бути використані, визначити їхню цінність і надійність. Орієнтація на певні документи зумовлюється змістом проблеми, предметом, цілями і завданнями дослідження, а також організаційними можливостями дослідника. Так, у процесі дослідження проблем використання робочих кадрів на підприємстві користуються документами відділу кадрів та інших виробничих підрозділів, які займаються стимулюванням праці, регулюванням професійно-посадового просування, адаптацією молоді і закріпленням її на виробництві, а також протоколами зборів, на яких обговорювалися питання кадрової політики, тощо.
Від виду документа залежить те, для чого його можна використати і якими методами проаналізувати.
За статусом документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційні документи віддзеркалюють суспільні зв'язки, колективні погляди тощо. Вони створюються в державних установах, трудових організаціях, різних комісіях. До них належать: накази, постанови і заяви уряду; плани роботи і звіти виробничих колективів, громадсько-політичних організацій; протоколи їх зборів, роботи різних комісій; списки премійованих, тих, що потребують житла, матеріальної допомоги тощо; матеріали стіннівок і багатотиражок; документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипломи, свідоцтва, судові вироки тощо).
Серед офіційних документів поточна документація, що зберігається в архівах організацій, для соціолога має особливий інтерес, оскільки є базою всіх досліджень.
До особистих документів належать складені з ініціативи самого індивіда документи (щоденники, автобіографії або листи), що відтворюють його власний життєвий досвід.
За функціями, які виконують документи, вони поділяються на інформаційно-регулятивні, комунікативні та культурно-виховні. Інформаційно-регулятивну функцію виконує службова документація, її призначення — інформувати про стан справ у організації, виконання виробничих завдань тощо. У виконанні комунікативної та культурно-виховної функцій провідне місце належить документам громадсько-політичних організацій.
За цільовим призначенням документи поділяють на спеціальні та побічні. Найважливішим джерелом соціологічної інформації є спеціальні документи, які складаються безпосередньо в процесі соціологічного дослідження. Це — анкети, тести, протоколи спостережень, записи самоспостережень, дані експериментів. Такі документи дають можливість дослідникові вести цілеспрямований пошук, глибоко вивчати об'єкт.
Однак в емпіричному дослідженні джерелом допоміжної інформації про різні явища соціального життя є побічні документи: довідкові видання, літературно-художні твори, навчально-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення тощо.
За рівнем обробки інформації розрізняють документи первинні та вторинні. Первинні документи створюються на підставі безпосереднього вивчення соціального буття і є описом конкретних ситуацій, висвітленням діяльності окремих осіб, організацій. До них належать звіти з емпіричних соціологічних досліджень, протоколи зборів, щоденники тощо. Вторинні документи складають за первинними матеріалами, і вони мають більш узагальнений аналітичний характер, оскільки відбивають більш глибокі соціальні зв'язки. Натомість первинні документи, складені за результатами безпосередніх обстежень, містять більше фактичної інформації.
За мотивацією створення розрізняють спровоковані і спонтанні документи. Прикладом спровокованих документів можуть бути відгуки на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи певної трудової організації, розв'язання нею конкретної проблеми. Спонтанними документами є особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників (раціоналізаторські пропозиції, листи особистого характеру тощо).
За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо.
За характером інформації соціологічні документи можна поділити на:
-письмові;
-усні;
-лінгвістичні; фото- і кінематографічні;
-фонографічні;
-етнографічні;
-речові.
Соціолог найчастіше має справу з письмовими документами, у тому числі статистичними.
Статистичну інформацію поділяють на оперативну і зведену.
Оперативна інформація включає відомчу статистику підприємств і установ: річні звіти, особові облікові картки працівників тощо. За звітами можна охарактеризувати динаміку основних соціальних процесів, наприклад, руху робочої сили (вибуття працівників і прийом нових, перехід з однієї категорії до іншої, розподіл працівників за фахом, кваліфікацією, стажем, статтю). Оперативну статистику використовують як у фундаментальних, так і в прикладних дослідженнях.
Зведена інформація центральних і місцевих статистичних органів публікується у спеціальних виданнях, збірниках статистичних матеріалів.
Зазначимо, що будь-яка класифікація завжди є умовною і приблизною, адже реальність завжди ширше класифікаційних схем. Важливо те, що в них показаний взаємозв'язок різних видів документів, тенденція до утворення комплексів документів, близьких за характером і призначенням. А це вможливлює комплексне використання різних видів документів, виявлення ще не використаних джерел інформації.
Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті завдань дослідження. Із цією метою складається схема аналізу та визначаються текстові індикатори ключових понять концепції дослідження. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні).
Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення тексту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виділення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідника. Неформалізований аналіз документів ґрунтується на загальних логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зовнішній аналіз — це перевірка істинності документа, аналіз його «історичного контексту» і обставин, що супроводжували його появу. Дослідник визначає тип документа, його автора (фахівець чи дилетант), за яких умов і коли документ створювався (одразу після події чи значно пізніше), що спонукало автора до складання документа (власна ініціатива чи якийсь примус, чиясь вимога), а також виявляє можливу тенденційність документа, помилки, спотворення фактів. З'ясувавши все це, дослідник розпочинає внутрішній аналіз — вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що спричинили його появу.