Зміст
1. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та основні функції.
2. Досвід іноземних країни у формуванні банківських систем (на прикладі Германії та Японії)
3. Становлення та розвиток банківської системи України
4. Формування та використання ресурсного потенціалу сучасного комерційного банку
5. Проблеми банківської системи України та шляхи їх вирішення
Список використаної літератури
1. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та основні функції
Слова, що були схожі за звучанням зі словом «bank» та позначали різні поняття із сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно – в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовіковій Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.
Словом «bancheri» в Генуї в ХІІ столітті називали міняйла, а стіл, на якому міняйло розкладав свої монети, називався «banca». Старофранцузське слово «banque» та італійське «banca» декілька сотен років тому означали одне й теж – «лавка міняйли». Слова «banquier» та «bankier» у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість односібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.
Виникнення банківської справи історично пов’язане із потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей, спроможних обертатися в якості універсального товару, перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому смислі цього слова) в якості таких посередників виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого – міняйло, банкір та фінансово-кредитна система.
Розвиток і розповсюдження грошового обігу сприяли введенню в оборот боргових зобов’язань та вимог, різноманітних титулів власності, комерційних і казначейських векселів, облігацій, акцій і т.ін.
Укріплення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці. Це сприяло виникненню великих державних жиро-банків, що дозволяло достатньо широко розповсюдити систему здійснення безготівкових розрахунків між контрагентами.
Жиро-розрахунок широко використовується і сьогодні як система безготівкових розрахунків або як різновид безготівкових розрахункових операцій, пов’язаних з перерахуванням коштів з одного банківського рахунку на інший в межах одного банку або єдиної банківської системи. Використання системи жиро-розрахунків в момент її створення дозволяло підприємцям отримати ряд переваг: зберігати активи в золоті та інших металах, здійснювати розрахунок шляхом виписування переказу на банк та отримувати плату від своїх контрагентів в монетах при гарантії якості грошей з боку банку. Переваги використання паперових платіжних засобів у вигляді переказів жиро-банків спричинили швидке зростання популярності банківських грошей і надалі призвели до появи банкнот – банківських цінних паперів.
Безпосередніми попередниками сучасних банкнот вважаються білети, що випускались в обіг німецькими золотих справ майстрами в середині XVII століття у посвідчення прийняття вкладів в золоті та інших дорогоцінних металах. Таке посвідчення, що мало назву «зобов’язання золотоковалів», представляло собою безстрокове боргове зобов’язання встановленої форми, що давало його пред’явнику безумовне право вимагати у будь-якого члена цеху золотоковалів вказану в зобов’язанні суму грошей в будь-який час. Ці боргові зобов’язання вільно обертались і виступали еквівалентом золотих монет, а їх використання давало можливість накопичувати золото у зв’язку з припиненням природного зносу золотих монет в обігу. Другим джерелом прибутків цеху золотоковалів виступала можливість використовувати частину отриманих «безпроцентних вкладів» для надання процентних позик уряду та іншим надійним позичальникам. Для підтримання стійкого обігу своїх боргових зобов’язань золотоковалям було необхідно зберігати в резерві тільки деяку, визначену досвідом, частину отриманих цінностей у вигляді золотих монет для задоволення поточних потреб утримувачів банкнот.
Власне банківські білети вперше з’явились в 1661 році в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 року Англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше в історії використав можливість створення повноцінних грошей в межах банківської системи, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах. За оцінкою крупних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для кредитування розвитку промисловості.
В сучасних умовах дати точне і однозначне визначення такого універсального поняття як «банк» – не менш складна задача, ніж визначити універсальне поняття «фінанси». Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як:
– джерело: корпоративного кредиту,
кредиту для домашніх господарств,
кредиту для малих підприємств,
споживчого кредиту,
важливої фінансової інформації,
отримання коштів для транснаціональних операцій;
– посередник у здійсненні грошових розрахунків.
Однак в багатьох випадках визначення поняття «банк» необхідно формулювати більш точно, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних задач, наприклад, щоб довести, вважається чи не вважається конкретне фінансове підприємство банком, а його діяльність регламентується чи не регламентується тими чи іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так, на початку 80-х років поточного століття за законами США банком вважалась будь-яка установа, що залучає кошти на депозити та надає кредити. Виключаючи з ділової практики одну з цих двох операцій, з’являлась можливість фактично надавати клієнту банківські послуги та, в той же час, формально не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. В той же час, на сьогоднішній день не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта з банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку та може отримувати доступ до всього комплексу фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв’язку з будь-якої частини світу. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято вважати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.
Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, приймають участь у фінансових операціях самого різного типу, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.
В залежності від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків. Основні банківські функції:
– платіжно-розрахункова;
– ощадно-капіталотворча;
– кредитно-інвестиційна.
В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків у платежах та розрахунках. Виступаючи в якості посередників, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожними чеками і т. ін. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.
Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів та заощаджень і перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства, при одержанні грошових доходів, окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий «мертвий скарб».
Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб’єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.
Тісно пов’язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин – тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об’єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб’єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї і т.ін. В той же час, у випадку безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не співпадати з термінами, продовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси за різними розмірами та різною терміновістю повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому, у необхідних сумах та на потрібні терміни.