регистрация / вход

Банківська система та пропозиція грошей

Структура банківської системи. Національний банк як головний елемент банківської системи України. Суть і механізм формування пропозиції грошей. Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу. Процес утворення грошей комерційними банками.

Контрольна робота з теми

«Банківська система та пропозиція грошей»

План

Вступ

1. Види банків та їхні функції

2. Структура банківської системи

3. Національний банк – головний елемент банківської системиУкраїни. Його функції

4. Суть і механізм формування пропозиції грошей

5. Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу

6. Утворення грошей комерційними банками

Висновок

Список літератури


Вступ

Досить важко зазначити, як й коли виникли перші банки. Сьогодні банки – це універсальні фінансові заклади, котрі виконують до 300 видів різноманітних послуг. Оскільки ці операції та послуги виникли не в одну годину та не в одному місці, то стає важко зазначити, коли виникла банківська справа.

Найдавнішими вважаються операції по збереженню грошей. Цим займались чи церковні заклади, чи приватні особини. Слід зазначити, що в деяких випадках уже в давньому світі нараховувались відсотки за внесені гроші чи власність.

Окремо виникла потреба в обігу грошей. Гарним прикладом може бути Європа. У середині Vстоліття не існувало єдиної системи монет. Торгівля велася монетами різних країн, міст й навіть приватних осіб. Всі монети малі різну вагу, форму й номінал. Тому потрібні були спеціалісти, котрі малі б вести банківську справу. Ці спеціалісти розміщувались із своїми столами обігу там, де торгівля мала велику швидкість.

Люди, котрі займались операціями збереження та обігом грошей, розуміли, що зібрані багатства не використовуються.

Якщо хоча б деяку частину від цих коштів віддавати в тимчасове використання, тоді можна вилучати із цього користь. Таким чином виникли так звані кредитні операції, в основі яких лежала видача грошей із обов’язковим поверненням та сплаті відсотка. Закладом при цьому були будинки, кораблі, дорогоцінні речі й тощо.

Всі ці операції спочатку існували окремо, а лише поступово вони об’єднувались в організації, котрі ми звикли називати банками. Слово “банк” в перекладі із італійського “banco” означає стіл. У Англії капіталістична банківська система виникла в ХVІ столітті, до речі банкіри вийшли із середовища майстрів золотих справ чи купців.

У нашому суспільстві банки виконують різноманітні види операцій. Вони не лише організовують грошовий обіг та кредитні відносини. Через них здійснюється фінансування народного господарства, страхові операції, купівлі, продажів цінних паперів, а й у деяких випадках управління власністю та посередницькі послуги.

До розкриття сутності банку можливо підійти із двох сторін: із юридичної та із економічної.

Економічна сторона: а). прийняття грошей до вкладів; б). надання різноманітних видів кредиту; в). купівля векселів та чеків; г). комісійні операції із цінними паперами; д). операції із коштовностями й інше.

Банки – це кредитно-фінансові заклади, котрі виконують операції щодо накопичення вільних грошових коштів підприємств, організацій та населення, посередництва в платежах, а також емісію грошей, цінних паперів, короткострокове кредитування.

Вчорашнє уявлення про банк: Банк – це частина апарату управління, головна позначка якого здійснювати контролю над діяльністю господарчих організацій.

Розвиток банків стимулювався й стримується тепер бідністю населення та бідністю значної кількості підприємств. Командна система поступово знищувала поняття населення про банк, як міцний комерційний інститут, обмежувала його призначення, перетворювала в розрахунково-касові центри, котрі розподіляють кредити за призначеними лімітами “ картками ”. Але сучасні комерційні й тепер відчувають велику нестачу коштів для кредитування підприємницької діяльності.

Крім того, банк – це автономне, незалежне, комерційне підприємство. Банк – не завод, не фабрика, але й у нього, як й в кожного підприємства, є свій продукт. Продуктом банку є насамперед формування платіжних коштів (грошової маси), а також різноманітні послуги у виді надання кредитів, гарантій, доручення, консультацій, управління власністю. Діяльністю банку несе виробничий характер. Ринок висуває банк до основних, ключових елементів економічного регулювання. Банк стає найважливішою складовою, Яка забезпечує народне господарство додатковими грошовими ресурсами.

Зазначення грошей, кредиторів щоденно зростає.


1. Види банків та їхні функції

У залежності від того, кому належати кредитні та кредитно-фінансові заклади, в країнах із ринковою економікою розрізняються: - державні кредитні та кредитно-фінансові заклади.

Перша група – це центральні банки, котрі мають монопольне право випуску банкнот, окремі комерційні банки, поштові - збережені каси, деякі заклади, котрі виконують спеціальні функції по кредитуванню тієї чи іншої галузі господарства.

Розвиток державно - монополістичного капіталізму супроводжується зростом державної власності у сфері, до того в числі в сфері кредиту. За характером діяльності банки розділяються на: - емісійні; - комерційні; - інвестиційні; - іпотечні; - забережні ; - спеціалізовані (наприклад, торгівельні).

Емісійні банки здійснюють випуск банкнот й є центрами кредитної системи. Вони займають в ній особливе положення та є “ банками банків ”.

Комерційні банки являють собою банки, які здійснюють кредитування промислових, торгівельних та інших підприємств головним чином за рахунок грошових капіталів, котрі отримують у вигляді вкладі. За формою власності вони розділяються на: а). приватні акціонерні; б). кооперативні; в). державні.

На початкових щаблях розвитку капіталізму переважали індивідуальні банкірські фірми, але й із розвитком капіталізму й особливо в епоху імперіалізму деяка частина всіх банківських ресурсів зосередилась в акціонерних банках. Розвиток державно-монополістичного капіталізму знайшло вираження в одержавленні деяких комерційних банків.

Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковим кредитуванням різних галузей, головним чином промисловості, торгівлі та транспорту. Через інвестиційні банки задовольняється значна частина потреб

промислових та інших підприємств в основному капіталі. Розвиток цієї складової кредитної системи притаманно сучасного ринкового господарства. На відміну від комерційних банків інвестиційні мобілізують частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій та облігацій, а також отримання кредитів від комерційних банків. Разом із тім відіграють активну роль у випуску та розміщенні акцій промислових та інших компаній.

Іпотечні банки пропонують довгострокові заклад нерухомості – землі та будівель. Вони мобілізують ресурси за допомогою випуску особливого виду цінних паперів – закладних паперів, забезпеченням які є закладена в банках є фермери, населення, а деяких випадках – підприємці. Іпотечний кредит фермери часто використовують для купівлі землі. Частково іпотечні кредити використовуються для купівлі машин, добрива та інших засобів виробництва. Крім того, купівлі землі дає цим фермерам можливість розширити своє господарство.

Спеціалізовані банківські заклади включають банки, котрі спеціально займаються зазначеним виглядом кредитування. Таким чином, зовнішньоторговельні банки спеціалізуються на кредитуванні експорту та імпорту товарів.

Розрахункові операції банків. Підприємства розраховуються між собою безготівково через установи банку, в які вона мають розрахункові рахунки.

Розрахунки проводять за такими правилами: 1. платежі здійснюються, як правило, просте відвантаження товароматеріальних цінностей чи виконання робіт; 2. за дорученням платника; 3. за рахунок власних коштів платника чи в окремих випадках за рахунок кредиту банку; 4. сума списується із рахунку платника, а потім зараховується на рахунок постачальника. Виняток становлять розрахунки чеками у межах окремої держави.

Безготівкові розрахунки здійснюються таким формах: платіжні доручення, чеки, акредитиви, вимоги-доручення, векселі. Доручення за домовленістю між підприємствами можуть бути строковими (наприклад, авансом, чи відвантаження товару, чи часткові платежі при великих угодах), дострокові чи відстрочені – без шкоди для фінансового стану сторін.

Розрахунки акредитивами застосовуються, як гарантія оплати товарів чи послуг. Акредитив призначається для розрахунків лише із одним постачальником. Розрахунки вимогами – дорученнями застосовуються для оплати виконаних робіт й наданих послу, поставленої договором продукції.

Розрахунки, що застосовуються між підприємствами, спрямовані на усунення автоматизму у розрахунках та підвищення відповідальності із виконання договорів.

Особливістю Сучасної банківської справ в Україні є швидко зростаючий спектр пропонованих клієнтам послуг.

Нині банки є найбільш важливими фінансовими інститутами в ринковій економіці, котрі виконують численні функції в суспільстві за схемою клієнт - банк-клієнт.

Складові банківської послуги (servicе): 1. діяльність із надання клієнтові допомоги чи сприяння в отриманні прибутку; 2. система яка задовольняє певні потреби; 3. кваліфікована допомога, чи порада, орієнтовані на практичне використання.

Банківські послуги – це комплексна діяльність банку з задоволення потреб клієнта при проведенні банківських операцій чи з залученням тимчасово вільних ресурсів, спрямована на одержання прибутку.

Особливість банківських послуг полягає до того, що вони носять не скільки грошовий відтінок, стільки мають властивість само зростаючої вартості. Визнана суспільно необхідною послуга банку може бути способом задоволення певних потреб клієнтів банку, тобто матір статус товару. Діяльність банку не пов’язана із виробництвом матеріальних цінностей, але й витрати на банківські продукти (bank product) можна трактувати як суспільно корисні дії, котрі задовольняють специфічні потреби суспільства.

Головним критерієм, який відрізняє продукт роботи від товару, є ті, що другий має суспільно корисні властивості, завдяки яким він здатний задовольнити суспільні потреби, тобто має споживчу вартість.

За станом на початок січня 2000 року в Україні зареєстровано 203 комерційних банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 30 (8 банків із 100% іноземним капіталом).

2. Структура банківської системи

Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього східного блоку був першою помітною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важливою єднальною ланкою між макроекономічними чинниками та мікроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.

Як переконує досвід країн з розвинутими ринковими відносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тільки за умови формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно із приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом, конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворення й стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової економіки. Зауважимо, що централізована планова економіка розглядала роль грошей лише як інструменту перерахунку й контролю, тоді як роль грошей в умовах ринку має центральне значення. Гроші із їхніми різними функціями, як загальний еквівалент обміну, одиниця виміру, а також як засіб для передачі і збереження вартості – це притулок економіки. Якщо надмірне збільшення грошової маси зумовлює рух спіралі цін й призводить до інфляційних викривлень, то результати зменшення грошової маси є дефляція й безробіття.

Визначення грошової маси в такому обсязі, щоб вона із одного боку, стимулювала економічне зростання, а чи не спричиняла інфляційних процесів – найважливіша функція банківської системи й насамперед центрального банку країни.

У сучасній ринковій економіці з розподілом роботи банківська система має величезне значення завдяки зв’язкам цієї системи із усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченню безперебійного копійчаного обігу та обігу капіталу, у наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створення сприятливих умов для вкладання кошті з метою нагромадження заощаджень у національній економіці. Через неї проходити великий об’єм грошових розрахунків й платежів підприємств, організацій й населення. Вона мобілізує й перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні кошти, заощадження та доходи населення, виконує різні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України “Про банки й банківську діяльність”.

Вона є дворівневою й складається із Національного банку України та комерційних банків різних видів й форм власності, у тому числі експортно - імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Національний банк України є центральним банком, який проводити єдину державну грошово-кредитну політику із метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Комерційні банки створюються на акціонерних чи пайових засадах юридичними й фізичними особами. Свої функції комерційні банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні розрахунки та не депозитні залучення коштів, кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян, вкладанням у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів: касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України. законами України “Про Національний банк України ”, “Про банки й банківську діяльність ” законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України й своїми статутами.

Банківська система організовує й обслуговує рух головного атрибута ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію й перетікання у тих сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система має не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків й кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що пов’язані із необхідністю здійснення суспільного нагляду й регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальнодержавними інтересами – забезпеченням сталості грошей й стабільної роботи всіх банків; - пов’язані із функціонуванням копійчаного ринку, забезпеченням збалансованості попиту й пропозиції на грошовому ринку й в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, котрі надаються ними, повинен бути досить широким й мобільним, щоб можна було б заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а і вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система – це специфічна економічна і організаційно - правова структура, що забезпечує функціонування копійчаного обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції: - трансформаційну , яка полягає в тому, що мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку й передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати рядки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики; - функцію створення грошей й регулювання грошової маси, котра полягає до того, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей; - забезпечення сталості банківської діяльності і копійчаного ринку.

До середини 1994 року відкриття банку в Україні можна було б порівняти із відкриттям приватного підприємства чи товариства. як наслідок, число комерційних банків до кінця 1992 року перевищило 90. У 1992 році їхнього було б уже 130, а й у 1993 році – 207. Протягом трьох наступник років, кількість банків досягла 230 й стабілізувалася на цьому рівні. Водночас три з п’яти великих державних банків – “ Промбудбанк ” , “ Житлосоцбанк ” , “ Агропромбанк ” – були перетворені в акціонерні компанії – “ Промінвестбанк ” , “ Укрсоцбанк ” , а також банк “ Україна ”. 1992-1993 роках характеризується як період створення банків “нової хвилі ”. У цей період в результаті прогресуючого розвитку спільних підприємств, малих підприємств й акціонерних компаній створюються банки з значною часткою приватного капіталу.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна із ознак цього етапу – низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стан оздоровлення. Упродовж 1996 року збанкрутувало 45 банків (пряме банкрутство), а 60 прибували в стані

оздоровлення (приховане банкрутство). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банку проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 – визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. У період 1994-1995 років відбувалась зміну акціонерів багатьох банків, здійснювався продажів й перепродажів комерційних банків та їхніх філій.

Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків. Головними вадами банківської системи України залишалися: - недостатність запасів капіталу у більшості банків; - контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ; - доступ держави до безплатних кредитів; - привілейований режим роботі для окремих комерційних банків; - недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності; - недостатність конкуренції у кредитній сфері.

На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішаним капіталом, серед які 5 банків мають 100% іноземного капіталу й зареєстровані як українські суб’єкти господарювання. Це “Кредит Ліоніс ” (французький капітал), “ Сосіете Генерала ” (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польський капітал), ING Bank й “Кредит Свісс”. Решта 12 банків мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, нині в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.

Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та Київській області діють 78 банків, у Харківській й Одеській – по 15, у Донецькій – 14, в АР Крим й Дніпропетровській області – 12, у Львівській – 10. Водночас у Вінницькій й Кіровоградській областях узагалі немає комерційних банків.

Отже, треба визнати, що банківська система в Україні перебуває нині у стані подальшого реформування й потребує конкретних дій. Аби підвищити

ефективність української економіки, банкам треба відігравати роль посередника між надходженням вітчизняних заощаджень та раціональним розміщенням капіталів в економіці. як підтверджує досвід функціонування банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок й нормативного регулювання діяльності комерційних банків.

Динаміка розвитку банківської системи України протягом 1992-1997 років

Роки 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Зареєстровані банки 130 207 228 230 229 229
державні 0 0 2 2 2 2
Відкриті акціонерні компанії 0 0 96 119 125 128
Закриті акціонерні компанії 0 0 63 47 52 51
Компанії з обмеженою відповідальністю 0 0 67 59 50 48
Банки що функціонують 0 0 220 210 188 189
Банки з іноземним капіталом 0 0 12 12 14 15
З 100% іноземним капіталом 0 0 1 1 2 3
Банки що ліквідуються 5 6 13 0 8 1

3. Національний банк головний елемент банківської системи України. Його функції

Створення нової банківської системи в Україні на основі державних банків почалося у 1991 році із прийняттям Закону “Країни “Про банки та банківську діяльність ”, згідно із яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, що включає верхній та нижній рівні, а також визначено, котрі банки належати до шкірного із рівнів й яким якщо механізм зв’язків між ними.

У результаті дезінтеграції колишнього Союзу українське відділення Державного банку СРСР змушене був прийняти рішення про розподіл асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 року. На базі українського республіканського відділення Державного банку СРСР було б створено Національний банк України. Вже влітку 1991 року інструкції союзного Державного банку не малі зобов’язуючої дії в Україні, а 25 грудня 1991 року Державний банк СРСР було б офіційно ліквідовано й НБУ став центральним банком.

Законом передбачається функціонування дворівневої банківської системи, в якій НБУ діяв би як центральний банк, а решта банків здійснювала б комерційні банківські операції.

НБУ – це банк Першого рівня. Він виконує традиційні функції, котрі характерні для центрального банку держави: це емісійний та розрахунковий центр держави, банк банків та банкір уряду. НБУ не є незалежним. Він підкоряється Верховній раді та Кабінету міністрів України.

З прийняттям закону “Про національний банк “країни ” (травень 1999 року) чітко визначено статус центрального банку, відмежовано його функції від функцій комерційних банків.

Отже НБУ – це єдиний емісійний центр країни, він володіє монопольним правом на емісію банкнот, організацію та регулювання копійчаного обігу, банк банків. Він не займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням інших банків та кредитних закладів, не видає кредитів комерційним банкам, не організовує механізм міжбанківського кредитування банк уряду. НБУ займається кредитно-розрахунковим обслуговуванням уряду – являється його касиром, здійснює операції по обслуговуванню внутрішнього державного боргу. Являється фінансовим консультантом й т.і. національний банк проводити аукціони по розміщенню державних облігацій уряду України, займається їхнього погашенням та виплатою відсотків по них, слідкує за касовим виконанням бюджету комерційними банками, провідник офіційної грошово-кредитної політики, зазначає мітку та напрям грошово-кредитної політики, котрі зв’язані із забезпеченням стійкості національної грошової одиниці. Він здійснює регулювання курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших держав шляхом валютних інтервенцій на відкритому ринку, управляючий золотовалютними резервами держави; - представник інтересів держави в міжнародних фінансово-кредитних організаціях.

На НБУ покладаються функції контролю за виконанням комерційними банками законодавства із банківської діяльності, за дотриманням економічних нормативів. Він здійснює державну реєстрацію банків й кредитних установ, а також ліцензування банківських операцій, встановлює їм єдині правила проведення операцій, бухгалтерського обліку й звітності, захисту інформації та коштів.

Однак стратегічною метою й найважливішим обов’язком НБУ є створення сприятливого середовища, в якому діють комерційні банки та інші фінансові установи. Це означає, що основною метою діяльності НБУ є:

1). захист й забезпечення стабільності валюти України;

2). розвиток й зміцнення банківської системи;

3). забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичних й фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів – передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4). встановлення та підтримка конкурентного середовища;

5). стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

Значним досягненням стало запровадження системи електронних міжбанківських платежів. Коли одним прогресивним кроком є впровадження електронної пошти, завдяки якій НБУ може отримувати щоденний баланс банківської системи.

4. Суть і механізм формування пропозиції грошей

Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві

неподільні і водночас протилежні одна одній грані єдиного економічного механізму, через взаємодію яких формуються функціональні структури

грошового ринку. Отже монетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:

- попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх пропозиції;

- пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.

Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, яка структурна ланка грошового ринку - попит і чи пропозиція е провідною. Дана проблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах (емітенти - відповідні банківські інституції), то монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що першим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу: вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей. Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва та обігу товарів і послуг.

З точки зору кейнсіанства основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно - формування пропозиції грошей. З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу - виплат заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювального процесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже безпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідної грошові форми.

Внутрішні боргові зобов'язання держави формуються на іншій кредитній основі. Але й тут можна говорити про об'єктивну базу формування пропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того, наскільки виправданими є ті чи інші боргові зобов'язання держави. Це вже інший аспект проблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться про констатацію об'єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним чинником. Подібну функцію в механізмі формування пропозиції грошей виконують і непогашені зовнішні зобов'язання держави. Мається на увазі дефіцит платіжного балансу, що також можна розглядати як відповідну основу грошової емісії.

Нововведення у виробничому процесі можуть здійснюватися самофінансуванням - за рахунок прибутку або використання частки амортизаційних фондів, а також через кредити, отримані на відкритому фінансовому ринку. У даному разі йдеться лише про перерозподіл дійсної вартості. Однак у реальному господарському житті досить поширена й інша практика. Коли відбувається не перерозподіл, а утворення банками нової купівельної сили грошей, тобто їх утворення з повітря. Коли видаються кредити, які з часом погашаються за рахунок реалізації виробленої продукції. Така практика є досить поширеною і ефективною. Якщо подивитись на історію, то легко пересвідчитись, що в багатьох випадках становлення сучасного індустріального потенціалу більшості розвинених країн заходу здійснювалося саме на подібних кредитних засадах. В даному випадку саме кредит, що не забезпечений ні грішми у вузькому розумінні цього поняття ні заставою, ініціює виробництво.

5. Роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу

Емісія грошей здійснюється на двох рівнях: на рівні центрального банку та на рівні комерційних банків і прирівняних до них фінансово-кредитних установ. Центральні банки мають виняткове право здійснення банкнотної емісії. Основною функцією центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання діяльності грошово-кредитної сфери. Центральні банки є юридично автономними, хоча іноді до їх структури входять координаційні органи, що не наділяються директивними функціями щодо центрального банку. Банкнотна емісія, на яку має виключне право центральний банк, має кредитний характер. Тобто кожному впровадженню в обіг певної суми банкнотних знаків має відповідати належна кредитна пропозиція - чи то кредит урядові або комерційному банкові, чи закордонні активи. Центральний банк має у своєму розпорядженні впливові економічні важелі, він може впливати ними на формування вищезазначених боргових зобов'язань і таким чином регулювати банкнотну емісію.

Окрім банкнотної емісії існує ще три напрямки емісійної діяльності центрального банку:

1).Фінансування дефіциту державного бюджету через здійснення операцій на ринку держаних цінних паперів. Пропозиція грошей, що формується на державному рівні не обмежується банкнотною емісією. У багатьох країнах функціонує наступна система обслуговування бюджетного дефіциту. Замість викидання в обіг нових грошей, що призводить до їх інфляційного знецінювання, держава розміщує на відкритому фінансовому ринку державні боргові зобов'язання. Таким чином держава позичає на пільгових умовах гроші безпосередньо у населення. Такі позички офіційно оформлюються у внутрішній або зовнішній борг держави в залежності від розташування боргових зобов'язань.

2)Рефінансування комерційних банків є також важливим напрямком емісійної діяльності центрального банку. Таке надання в розпорядження комерційних банків певної суми платіжних інструментів може бути здійснено наступним чином:

- Операції РЕПО - надання кредитів комерційним банкам під заставу ОВДП.

- Надання кредитів комерційним банкам під заставу інших цінних паперів.

- Проведенням кредитних аукціонів.

- Надання стабілізаційних кредитів.

3). Купівля іноземної валюти - центральний банк закуповує за національні гроші іноземну валюту з метою її спрямування в офіційні валютні резерви.

6. Утворення грошей комерційними банками

У спрощеному вигляді основне призначення комерційних банків можна визначити як виконання функції посередників фінансово-грошових і кредитних операцій. Але у реальній економічній практиці роль комерційних банків не обмежується лише виконанням даної функції. Комерційні банки також можуть виступати суб'єктами процесу утворення пропозиції банківських грошей. Якщо розглядати гроші у їх широкому розумінні, то стає зрозуміло, що окрім центрального банку емітентами грошової маси виступають комерційні банки. Більш того у деяких західних країнах ними також виступають позичково-ощадні установи.

Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вони знаходяться в обігу за межами банківської системи. Також схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.

Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток - необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних ресурсів банку. Порядок встановлення мінімального резерву(MR) комерційного банку регулюється чинним законодавством. MR завжди 100%.

Норма обов'язкового резерву. Обов'язкові резерви є часткою банківських депозитів та інших пасивів отриманих банком з інших джерел, які мають зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку. Зазвичай, у країнах з розвиненою економікою діє механізм диференційованого визначення центральним банком норми резерву по поточних і термінових вкладах. Норма обов'язкового резерву є ефективним інструментом регулювання макроекономічних процесів, тому, відповідно до завдань що вирішуються, вона може варіюватися у досить широкому діапазоні.

Обов'язковий резерв виконує дві основні функції:

- Функція захисту інтересів клієнтів та страхування депозитів.

- Функція інструменту регулювання можливостей комерційних банків у здійсненні грошових емісій.

Обов'язкові банківські резерви утримуються у двох формах:

- у формі касової готівки комерційного банку;

- у формі коштів на резервному рахунку в центральному банку.

Грошова база. В системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що є широко вживаним для прогнозування динаміки грошової маси, а саме потенційних можливостей емісійного процесу. За змістом грошова база - це об'єднавчий показник резервних грошей наявних в банківській системі країни, на основі якої через ефект кредитного мультиплікатора формується загальна маса грошей. Функція грошової бази зараз порівнюється з роллю золотого резерву у минулому. Грошову базу ще називають ланкою "сильних" грошей.

Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви та готівкові гроші, що перебувають у обігу поза банківською системою.

B= Rd+Rt+Rc+CY

B- грошова база;

Rd - сума обов'язкових резервів у вкладах до вимоги;

Rt - сума обов'язкових резервів по строкових вкладах

Rc - наднормативні резерви;

CY - гтівка у обігу поза банківською системою.

На розмір грошової бази впливає ряд чинників:

- зростання зобов'язань комерційних банків по кредитах отриманих від центрального банку;

- зміна сальдо іноземних активів за умови їх конвертації у національну валюту;

- зміна фінансових зобов'язань уряду перед центральним банком; зокрема з приводу покриття дефіциту бюджету;

- не резервні зобов'язання кредитних установ;

- ефект кредитного мультиплікатора.

Ефект кредитного мультиплікатора, що також дістав назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що реалізується багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційних ефект діє не в межах одного банку, а в межах банківської системи в цілому. Тобто під час дії цього ефекту відбувається кумулятивне зростання грошової маси на основі того, що грошові резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого.


Висновок

Розглядаючи таку цікаву й складну тему як банківська система, у курсовій роботі я намагався вивчити й проаналізувати теоретичні аспекти.Керуючись у своїй роботі нормативними та інструктивними матеріалами, я прагнув якнайповніше виявити різні тенденції.

У своїй роботі я не претендую на вичерпність, позаяк така тема є дуже багатогранна, зачіпає багато аспектів банківської діяльності, котрі тут не були розглянуті. Алі я намагалися висвітлити один бік цієї глибокої тими, аналізуючи стан банківської системи.

У першому розділі розглянуто види банків та їх функції. У наступному власне структура банківської системи.Поява дворівневої банківської системи у державах колишнього східного блоку був першою помітною ознакою переходу до економічної системи, орієнтованої на ринок. Адже банківська система є важливою єднальною ланкою між макроекономічними чинниками та мікроекономічними процесами, а отже, істотно впливає на успішність чи неуспішність перехідного періоду.

У третьому розділі йдеться про Національний Банк України який є головним елементом банківської системи та його функції.

Основною метою діяльності НБУ є:

1) захист й забезпечення стабільності валюти України;

2) розвиток й зміцнення банківської системи;

3) забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків. Надійна платіжна система, що задовольняє потреби юридичних й фізичних осіб у безпечному і ефективному переказі коштів – передумова успішного розвитку ринкової економіки кожної країни;

4) встановлення та підтримка конкурентного середовища;

5) стимулювання використання нових інструментів грошово-кредитної політики.

У четвертому розділі йшлося про суть і формування пропозиції грошей.

Таким чином, розглядаючи механізм формування пропозиції грошей, ми переконалися, що центральний банк може суттєво впливати на пропозицію грошей, хоч і не в стані повністю її контролювати. Однак розглянуті монетарні інструменти потрібно розглядати не ізольовано, а тільки у взаємозв’язку з іншими: операції на відкритому ринку, валютні і дисконтні операції та облікової ставки.

П’ятий розділ це розділ про роль державних інституцій у здійсненні емісійного процесу.

В останньому розділі йшлося про утворення грошей комерційними банками. Комерційні банки утворюють банківські гроші наданням своїм клієнтам кредитних позик. Коли клієнти повертають позику грошова маса зменшується. Це відбувається тому, що грошові знаки стають грішми лише тоді, коли вони знаходяться в обігу за межами банківської системи. Також схожий ефект емісії відбувається коли комерційний банк купує у населення державні облігації.

Кожен комерційний банк приймає на свої поточні рахунки різні види вкладів. Але банк тримає у себе не всі вклади, а лише певний відсоток - необхідний резерв. Решта вкладів і стають джерелом формування кредитних ресурсів банку.


Список літератури

1. А.Андреєв. Особливості становлення ринку банківських послуг в Україні.

Банківська справа. – 1999 - № 4, з. 85.

2. Н.І.Версаль. Передумови та проблеми регулювання банківською діяльністю.Фінанси України. – 1999 - № 9, з. 60-62

3. О.Д.Вовчак. Роль банків в економіці України. Фінанси України. – 1999 -№ 10, з. 96-112.

4. І.Гуцал Банківська система України. Банківська справа. – 1998 - № 2, с.

16-18.

5. О.В.Дзюблюк. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин.Тернополі. – 1996, ст. 81-102

6. Е.Ф.Жуков. Банки і банківські операції. Москва. – 1997, з. 5-10.

7. О.Е. Колосов. Інвестиційні банки. Фінанси України. – 1999 - № 5, з. 15.

8. А.Н.Мороз. Посібник “Гроші та кредит”. Київ. – 1992, з. 123-140.

9. И.Я. Носкова. Денежно-кредитноые регулювання. Фінанси. – 1992 - № 12, з. 39.

10. В.Сусіденко. Практичні аспекти забезпечення банківських кредитів.Економіки України. – 1998 - № 7, з. 35.

11. Н.Сушко, Т.Плісак. Проблеми становлення банківської системи. Банківська справа. – 1999 - № 3, з. 30-33.

12. Е.Ф.Сысоева. Гроші, банки і банківські операції. Воронеж. – 1995, з. 117-119.

13. Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 1996.

14. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник. - К.: КНЕУ,2001.-602с.

15. Гроші та кредит. / За ред.Б.С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш,2000.-510.

16. Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Гребник Н.І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

17. Синбченко М.І. Кон’юнктурна теорія грошей. М.І. Туган – Барановського.// Фінанси України. - 2000.- №9.

18. Мельничук О.М. Законодавчі основи та найважливіші параметригрошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

19. Жан - Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8.

20. Остапець А.І., Остапець Л.В. Банківська система України: стан іпроблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.

21. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. - К.: Основи, 1996. -Розд. 1.

22.Деньги / Сост. А.А. Чухно. - К., 1997.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему