Сьогоденні корпуси датуються XIX століттям. З боку вулиці Еколь знаходяться вестибюль, монументальні сходи й велика аудиторія-амфітеатр, яка прикрашена статуями Сорбона, Ришельє й великих французьких вчених, а також виконана Пюві де Шаванном велика, живописна алллегорична композиція «Священный лес, на якій зображена Сорбонна в оточенні основних дисциплін.
Але далеко не зразу університет набув титул кращого навчального закладу Франції. В епоху Відродження Сорбонна не користувалася популярністю – достатньо згадати історію, яку Франсуа Рабле вкладав у слово «сорбоністи». Лише на початку XIX століття Сорбонна поступово набула справжньої слави.
Будівля університету була перебудована у 1884-1901 роках за проектом архітектора Ено, а приміщення прикрашені фресками Пюві де Шаванна, які несли відбитки академізма у живописі. З боку бульвару Сен-Жермен пишні сходи ведуть у монументальну залу ректорату Паризької академії, які також розташовані у цій будівлі. У прямокутному дворі, поруч зі статуями Віктора Гюго й Віктора Кузена, розташована церков, де поховано кардинала Ришельє, покровителя й «другого засновника» університету. Цей храм, де часто проходять концерти класичної музики, багато бачив за свою історію, й, хоча деякі елементи його інтер’єру були втрачені під час Великої французької революції, він залишається справжнім шедевром класичної архітектури XVII століття.
У 1625 році, кардинал Ришельє доручає архітектору Лемерсьє перебудувати будівлю університету. Роботи були завершені у 1642 році. Від цих будівль збереглася тільки капела, купол якої з чотирма дзвіницями створений під впливом італьянської архітектури. Усередині капели, прикрашеної фресками Пилипа Шампаня, знаходиться гробниця кардинала Ришельє. Протягом тривалого часу Паризький університет був найбільш великим у Європі навчальним закладом і науковим центром теології й юриспруденції. У часи Революції рішенням Конвенту університет було закрито, а на початку XIX століття відновлений на новій основі у якості вищої школи.
Фасад будівлі, який виходить на вулицю дез Еколь (Шкільну), декорований фігурами, що символізують науки. У вестибюлі встановлені статуї Гомера й Архімеда. Дві галереї оточують Великий амфітеатр на 2700 місць, який прикрашений статуями Роберта де Сорбона, Ришельє, Декарта, Паскаля й Лавуазьє, а також композиціями Пюві де Шаванна. У великій академічній залі знаходяться п’ять панно, виконаних у кінці минулого століття художником Бенжаменом-Констаном. Парадний двір Сорбонни прикрашають сучасні статуї. З університетом пов’язана діяльність видатних вчених, імена яких відомі всьому світу: Лавуазьє, Гей-Люссака, Пастера, Кюрі, Перрена, Ланжевена.
Композиційний центр архітектурного ансамблю Сорбонни – Капела. Вона збудована за наказом кардинала Ришельє у 1642 році архітектором Лемерсьє, який до цього працював у Римі. У Парижі він зробив спробу надати своїй невеликій будівлі схожість із Собором Св. Петра. Розписи виконані Пилипом Шампанським. Гробниця Ришельє викорбована з мармуру Жирардоном у 1694 році за малюнком Ле Брена.
Сорбонська капела, де ніяких служб з часів революції більше не було, стала у наш час виставковою залою. Біля неї на Площі Сорбонни – кілька книжкових крамниць й різних кафе. Це одне з найбільш населених місць студентського Парижу.[7, c. 253-265]
Болонський університет – найстаріший університет Італії
(Alma Mater Studiorum Universita di Bologna, UNIBO)
Болонський університет засновано в XI столітті (Додаток 4). Це один з найстаріших університетів Європи. Навіть гордість французів Сорбонна посіла у світі лише друге місце за часом заснування. Особливістю Болонського університету було те, що він був юридичним навчальним закладом, де за головні предмети було римське і канонічне право. Лише у XIV столітті з’явилися факультети філософії, медицини та теології.
Це був перший університет, заснований у Західному світі (у 1088 році до н.е.) Університет Болоньї отримав Хартію (тут: право на заснування вищого навчального закладу у Середньовічній Європі)від Фредеріка I Барбаросси у 1158 році, але у XIX столітті, комітет істориків на чолі з Джиосу Кардуччі (Giosue Carducci), вивчивши історичні документи зробив висновок, що Університет був заснований у 1088 році, що робить цей університет можливо найбільш довго створюваним західним університетом (70 років). Університет Болоньї відомий своїми церковними курсами й курсами громадянського права.[7, c.146-156]
«Червоно корпусні» університети
Термін «червоно корпусні» пояснюється кольором червоної цегли, з якої були збудовані будівлі, що входили до цієї групи університетів. Поширенню назви у значній мірі сприяла праця Брюса Траскота «Краснокирпичные университеты». У ній він дав гостру критичну оцінку цим університетам, підкреслюючи наявність великої безодні між Оксбриджем й університетами з «червоної цегли, брудного сірого каміння й блакитної і жовтої черепиці. [10]
До перших «червоно корпусних» університетів відносяться: Київський університет імені Т.Г. Шевченка (Додаток 5), Оксфордський, Кембриджський, Манчестерський, Бірмінгемський, Ліверпульський, Лідський, Шеффилдський, Бристольський, Гулльський, Ексетерський, Лістерський, Ноттінгемський, Саутгемптонський, Редингський.[3, c.23]
Будинок Головного («Червоного») корпусу університету збудований у 1837-42 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті (1781-1842 рр.). Будівля являє собою величезний замкнений корпус з внутрішнім двором, довжина фасаду сягає 145.68 м. Стіни корпусу пофарбовано у червоний колір, чавунні бази та капітелі колон – у чорний. Це відповідає кольорам стрічок ордену Святого Володимира (заснований у 1782 р.), чиє ім’я носив університет, тому девіз ордену «Користь, честь і слава» (лат: "Utilitas, Honor et Gloria") був і його девізом. Зведений на вершині пагорба, будинок університету суттєво вплинув на формування архітектурного обличчя Києва в XIX столітті.
Будинок Гуманітарного («Жовтого») корпусу університету Т.Шевченка, збудований в 1850-52 рр. у формах класицизму за проектом архітектора Олександра Вікентійовича Беретті (1816-95 рр.), сина В.І.Беретті, автора проекту Головного корпусу університету. Будинок належав Першій гімназії (в гімназії викладали визначні історики М. Берлінський та М. Костомаров, серед вихованців – художники М.Ге та В.Левандовський, історик М. Закревський, економіст М. Бунге, поет М.Гербель, скульптор П. Забелло, письменники М. Булгаков та К. Паустовський, майбутні академіки Є. Тарле та О. Богомолець, А. Луначарський). У 1919 р. в будинку гімназії жив перший президент Академії Наук України академік В. Вернадський. З 1959 року будівля є учбовим корпусом університету.
Фасад Університетьської Наукової Бібліотеки іменіМ. Максимовича
Будинок Бібліотеки університету ім. М.Максимовича, збудований у 1939-40 рр. у стилі неокласицизму за проектом архітекторів В.О.Осьмака та П.Ф.Альошина як гуманітарний корпус університету. Бібліотечні фонди складають 3.52 млн. видань. Це найбільша за розмірами своїх фондів наукова університетьська бібліотека в Україні. Будинок бібліотеки разом з будинком філії №1 Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, збудованим за проектом тих же архітекторів у 1929-30 рр., та Головним («Червоним») корпусом університету складає цілісний архітектурний ансамбль. Корпуси радіофізичного та механіко-математичного факультетів Київського університету. Корпус біологічного та географічного факультетів Київського університету. Забудова комплексу нових корпусів університету ведеться з 60-х років XX століття на південно-західній околиці Києва (навпроти Національного Центру Виставок і
Ярмарків (автори проекту — архітектори В.Є. Ладний, М.П. Будиловський, В.Є. Коломіець, інженер В.Я. Дризо). Проект комплексу споруд інститутів міжнародних відносин і журналістики розробили архітектори «Київпроекту» О. Носенко, І. Шпара, Ю. Духовичний, О. Кліщук та Я. Віг. Їх проект у 1995 р. був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури.
Університети Оксфорду та Кембриджу
Університет Оксфорду (Додаток 6) бере свій початок з кінця XI століття, хоча точна дата його заснування залишається невідомою. Після того, як у 1209 році між студентами й горожанами вибухнула суперечка, деякі з академіків в Окфорді збігли у місто Кембридж, де був заснований Університет Кембриджу (Додаток 7 )
З тих пір два університети весь час знаходяться в конкуренції один з одним.
Академічно, Оксфорд вважається одним з найкращих університетів світу.
Місту Кембриджу близько 2000 років. Початок дали римляни, розташувавши одного разу на березі річки Кем свій воїнський гарнізон. Місце, як потім виявилося, гарне: від Лондона недалеко (60 міль), зручний вихід до моря. Сюди потягнулися торговці, за ними – монахи, які відкрили у Кембриджі (так називали це місце: «Міст через річку Кем») кілька монастирів. А монастирі у середні віки, як відомо, були сховищами знань.
Була й така «професія» - мандруючий вчитель. Ці люди бродили містами й країнами та розповсюджували знання, переважно з теології, церковним й громадянським (у той час римським) законам, логіці. Вони-то, власне, й дали початок університету, який став потім відомим на весь світ. Й визначили долю міста. Це сталося на самому початку XIII століття. Як основу взяли оксфордську модель (університет в Оксфорді з’явився раніше) – це коли університет має у своєму складі кілька автономних коледжа, кожен з яких є навчальним, науковимй адміністративним центром й нікому не підкорюється.
Сам університет – як середньовічний замок ( він, власне, так і будувався): за кам’яним муром – свій світ, чужих туди не пускають, всюди стоять таблички «Private».