Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для здійснення розрахунків у межах чинного законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті під час поточних операцій, визначених законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.
Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним і юридичним особам (резидентам та нерезидентам) на підставі укладеного договору між власником рахунка і банком на визначений у договорі строк.
У банківській практиці широко застосовується і такий вид рахунків, як мультивалютні рахунки, на яких обліковують кошти у національній та іноземній валютах.
Відкриття таких рахунків є перспективним і вигідним як для банків (скорочується кількість рахунків), так і для клієнтів (зменшуються витрати на відкриття рахунків). Наявність таких рахунків дає змогу уникнути втрат під час купівлі та продажу валюти та забезпечити захист від несприятливих змін валютних курсів.
3. Порядок відкриття та закриття рахунків
Порядок відкриття рахунків та їх режим регулюються спеціальною інструкцією "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" від 12 листопада 2003 р. № 492 (із змінами і доповненнями від 23 березня 2009 року № 158).
Для відкриття поточного рахунка суб'єкти господарювання подають до установи банку такі документи:
- заяву про відкриття поточного рахунка встановленого зразка, підписану керівником і головним бухгалтером юридичної особи. Якщо в штатному розписі не передбачено посаду головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);
- копію належним чином зареєстрованого установчого документа або
статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;
- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на податковий облік, засвідчену органом, який видав довідку, або нотаріально уповноваженим працівником банку;
- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або
органом, що видав відповідну довідку;
- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально, чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картку із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований,
в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб,
яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання
розрахункових документів (пункт 3.2, ст.3).
У разі відкриття поточного рахунка клієнту у його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта зазначаються підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб банку, які відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку (пункт 1.18, ст. 1).
Банкам забороняється відкривати та вести анонімні рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, що відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів. Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію фізичної особи, яка відкриває поточний або вкладний рахунок, і робить у присутності цієї особи копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, серію та номер паспорта або документа, що його замінює, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, інформацію про громадянство, а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі — резиденту ідентифікаційного номера платника податків.
Правила Національного банку України також встановлюють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні рахунки клієнтів банку закриваються в установах банку на таких підставах:
- заяви клієнта;
- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації
або реорганізації юридичної особи;
- відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію
суб'єкта господарювання;
- рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта
підприємницької діяльності — фізичної особи;
- визначення в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою;
- з інших підстав, передбачених законодавством України або договором між банком та клієнтом.
За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунок таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків.
Правилами НБУ також встановлено, що банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на ньому немає залишків коштів.
4. Правова природа договору банківського рахунку
Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій, а банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ст. 1065 Цивільного кодексу України).
У банківській практиці договір банківського рахунка охоплює поняття "договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування", який застосовується у відносинах банків із суб'єктами господарювання, і "договір на відкриття й обслуговування банківського рахунка", що використовується у відносинах банків з громадянами.
Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи: а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка; б) відносини, пов'язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійснення розрахунково-касового обслуговування.
За своєю правовою природою інститут банківського рахунка становить складну конструкцію, яка включає як приватні, так і публічні елементи. По-перше, він є сукупністю правових норм, що стосуються різних галузей права (цивільного, фінансового, адміністративного). По-друге, банківський рахунок слід розглядати як правовідносини з численним складом учасників з приводу зберігання і руху коштів. Тут можна виділити публічно-правові суб'єкти у вигляді податкових органів держави і НБУ та приватно-правові суб'єкти у вигляді конкретного банку і клієнта, які укладають договір. По-третє, укладенню договору банківського рахунку передують два види публічно-правових обов'язків: перший — обов'язок клієнта — юридичної особи тримати свої гроші в банку; другий — право вибору юридичною особою банку для обслуговування та необмежена кількість рахунків, які можна відкривати. Крім того, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про встановлення цивільних прав і обов'язків, які відображують їхні інтереси.
Правовідносини, пов'язані з відкриттям рахунків у банку, виникають внаслідок здійснення певних юридичних фактів, зокрема, подання: заяви на відкриття рахунка; документів, що підтверджують законність створення юридичної особи; картки із зразками підписів осіб і відбитком печатки.
Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли він не має можливостей прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відповідний захист.