регистрация / вход

Банківські рахунки

Поняття банківського рахунку та його види, правова природа договору. Порядок відкриття та закриття рахунків. Зберігання коштів і здійснення розрахунків між учасниками розрахункових правовідносин в установах банку на рахунках через платіжні системи.

Зміст

1. Поняття банківського рахунку

2. Види банківських рахунків

3. Порядок відкриття та закриття рахунків

4. Правова природа договору банківського рахунку


1. Поняття банківського рахунку

Для зберігання коштів і здійснення розрахунків між учасниками розрахункових правовідносин в установах банку відкриваються різні за правовим режимом рахунки. Відповідно до чинного законодавства юридичні особи усіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків.

Стаття 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р. (остання редакція від 20.06.2007) передбачає, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті. Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 інструкції «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті» від 12 листопада 2003 р. № 492 (із змінами і доповненнями від 23 березня 2009 року № 158) умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї інструкції. Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (далі - банки), поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій (далі - клієнти) (ст.1, п.1.1).

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземній валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземній валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов'язані дотримуватись вимог чинного законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення належних вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.

2. Види банківських рахунків

З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають підприємствам, організаціям і установам різних форм власності, залежно від характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, карткові, вкладні (депозитні) тощо.

Поточні рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та законодавства України.

Відповідно до пункту 1.8 (стаття 1) інструкції до поточних рахунків також належать:

- рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

- поточні рахунки типу "Н", що відкриваються у національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб -нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території
України;

- поточні рахунки типу "П", що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

- карткові рахунки;

- поточні рахунки виборчих фондів;

- інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвесторам в уповноважених банках України.

Карткові рахунки відкриваються для обліку операцій за платіжними картками. Банки відкривають зазначені рахунки на умовах договору в порядку, встановленому Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, та з урахуванням особливостей відкриття карткових рахунків. У Національній системі масових електронних платежів (НСМЕП) використовуються платіжні картки, які є носіями двох платіжних інструментів — електронного чека й електронного гаманця. Для використання електронного чека клієнту відкривають поточний рахунок (або використовують уже відкритий) та консолідований картковий рахунок для кожного клієнта окремо. Консолідований картковий рахунок відкритий для всіх емітованих банком електронних гаманців.

У практиці банківського обслуговування застосовуються і тимчасові рахунки, що відкриваються підприємствами, які споруджуються, установам та господарським товариствам для зарахування частини коштів, що вносяться, для формування статутного фонду. Для відкриття тимчасового поточного рахунка господарське товариство має подати рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час здійснення грошових операцій за цим рахунком, заяву про відкриття тимчасового рахунка, підписану уповноваженою (засновниками) особою, картки із зразками підписів, відбитка печатки та копію засновницького договору, засвідчену нотаріально (якщо засновником є фізична особа). Після державної реєстрації такого господарського товариства та надання йому статусу юридичної особи тимчасовий рахунок починає функціонувати як поточний.

Новостворювані банки відкривають накопичувальні рахунки. Такі рахунки використовуються для акумулювання (у випадках, передбачених чинним законодавством) коштів засновників банку, що створюються, з метою формування статутного капіталу банку до часу їх внесення на такий рахунок, відкритий у НБУ або територіальному управлінні НБУ за місцем створення банку.

Значного поширення в банківській практиці набули вкладні (депозитні) рахунки. Термін "депозит" у перекладі з латинської означає відкладення, зберігання. Вкладні (депозитні) рахунки відкриваються банком клієнтам на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтам банку в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений відсоток і підлягають поверненню клієнту згідно із законодавством України та умовами договору.

Договірні відносини між кредитними установами, метою яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного, мають назву кореспондентських відносин. У широкому розумінні кореспондентські відносини є формою співробітництва між двома банками. Назва їх походить від латинського слова "кореспондент" — бути відповідним.

Кореспондентський рахунок банку — це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється встановленням між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

В Україні існують кореспондентські рахунки між комерційними банками, Національним банком України і комерційними банками, а деякі комерційні банки встановили кореспондентські відносини з іноземними банками.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" вiд 16.04.1991 № 959-XII (остання редакцiя вiд 23.06.2009) підприємства, організації, а також фізичні особи — підприємці для зберігання валютної виручки та здійснення розрахунків мають право відкривати в комерційних банках банківські рахунки в іноземній валюті (поточні та депозитні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для здійснення розрахунків у межах чинного законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті під час поточних операцій, визначених законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним і юридичним особам (резидентам та нерезидентам) на підставі укладеного договору між власником рахунка і банком на визначений у договорі строк.

У банківській практиці широко застосовується і такий вид рахунків, як мультивалютні рахунки, на яких обліковують кошти у національній та іноземній валютах.

Відкриття таких рахунків є перспективним і вигідним як для банків (скорочується кількість рахунків), так і для клієнтів (зменшуються витрати на відкриття рахунків). Наявність таких рахунків дає змогу уникнути втрат під час купівлі та продажу валюти та забезпечити захист від несприятливих змін валютних курсів.

3. Порядок відкриття та закриття рахунків

Порядок відкриття рахунків та їх режим регулюються спеціальною інструкцією "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" від 12 листопада 2003 р. № 492 (із змінами і доповненнями від 23 березня 2009 року № 158).

Для відкриття поточного рахунка суб'єкти господарювання подають до установи банку такі документи:

- заяву про відкриття поточного рахунка встановленого зразка, підписану керівником і головним бухгалтером юридичної особи. Якщо в штатному розписі не передбачено посаду головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

- копію належним чином зареєстрованого установчого документа або
статуту (положення), засвідчену нотаріально чи реєструючим органом;

- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на податковий облік, засвідчену органом, який видав довідку, або нотаріально уповноваженим працівником банку;

- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного
реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або
органом, що видав відповідну довідку;

- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи підписом уповноваженого працівника банку;

- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально, чи підписом уповноваженого працівника банку;

- картку із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований,
в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб,
яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання
розрахункових документів (пункт 3.2, ст.3).

У разі відкриття поточного рахунка клієнту у його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунка. На заяві клієнта зазначаються підписи одного з керівників банку або уповноваженої ним особи, на якого згідно з внутрішніми положеннями банку покладено обов'язок приймати рішення про відкриття поточних рахунків клієнтів, а також уповноважених осіб банку, які відповідно до внутрішніх положень банку здійснюють перевірку на достовірність і відповідність чинному законодавству документів та копій документів, що подаються клієнтом, а також контролюють правильність присвоєння номера рахунку клієнта та його відповідність внутрішньому плану рахунків банку (пункт 1.18, ст. 1).

Банкам забороняється відкривати та вести анонімні рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, що відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів. Уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію фізичної особи, яка відкриває поточний або вкладний рахунок, і робить у присутності цієї особи копії сторінок паспорта або документа, що його замінює, які містять прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, серію та номер паспорта або документа, що його замінює, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, інформацію про громадянство, а також копію документа, виданого органом державної податкової служби, що свідчить про присвоєння фізичній особі — резиденту ідентифікаційного номера платника податків.

Правила Національного банку України також встановлюють порядок закриття рахунків в установах банку. Поточні рахунки клієнтів банку закриваються в установах банку на таких підставах:

- заяви клієнта;

- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації
або реорганізації юридичної особи;

- відповідного рішення суду або господарського суду про ліквідацію
суб'єкта господарювання;

- рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта
підприємницької діяльності — фізичної особи;

- визначення в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи визнання безвісно відсутньою;

- з інших підстав, передбачених законодавством України або договором між банком та клієнтом.

За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи, визнання в установленому порядку юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою банк закриває рахунок таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків.

Правилами НБУ також встановлено, що банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на ньому немає залишків коштів.

4. Правова природа договору банківського рахунку

Правове регулювання відносин між установами банків і клієнтами ґрунтується на договорі банківського рахунка. Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій, а банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ст. 1065 Цивільного кодексу України).

У банківській практиці договір банківського рахунка охоплює поняття "договір про здійснення розрахунково-касового обслуговування", який застосовується у відносинах банків із суб'єктами господарювання, і "договір на відкриття й обслуговування банківського рахунка", що використовується у відносинах банків з громадянами.

Відносини, які виникають між банком і клієнтом, умовно можна поділити на дві групи: а) відносини, що стосуються відкриття та закриття банківського рахунка; б) відносини, пов'язані зі зберіганням у банку коштів клієнта та здійсненням банком розрахункових операцій, тобто безпосередньо здійснення розрахунково-касового обслуговування.

За своєю правовою природою інститут банківського рахунка становить складну конструкцію, яка включає як приватні, так і публічні елементи. По-перше, він є сукупністю правових норм, що стосуються різних галузей права (цивільного, фінансового, адміністративного). По-друге, банківський рахунок слід розглядати як правовідносини з численним складом учасників з приводу зберігання і руху коштів. Тут можна виділити публічно-правові суб'єкти у вигляді податкових органів держави і НБУ та приватно-правові суб'єкти у вигляді конкретного банку і клієнта, які укладають договір. По-третє, укладенню договору банківського рахунку передують два види публічно-правових обов'язків: перший — обов'язок клієнта — юридичної особи тримати свої гроші в банку; другий — право вибору юридичною особою банку для обслуговування та необмежена кількість рахунків, які можна відкривати. Крім того, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про встановлення цивільних прав і обов'язків, які відображують їхні інтереси.

Правовідносини, пов'язані з відкриттям рахунків у банку, виникають внаслідок здійснення певних юридичних фактів, зокрема, подання: заяви на відкриття рахунка; документів, що підтверджують законність створення юридичної особи; картки із зразками підписів осіб і відбитком печатки.

Відповідно до ст. 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли він не має можливостей прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на відповідний захист.

Зазначений договір укладається за довільною формою і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків, умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін, відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може бути розірвано.

У договорі банківського рахунка встановлюється плата за користування послугами банку у вигляді періодичної фіксованої плати або в певному розмірі для конкретної операції.

У договорі на розрахунково-касове обслуговування передбачається конкретна відповідальність обох сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань. Так, банк несе відповідальність за несвоєчасне чи неправильне списання коштів з рахунка клієнта або неправильне зарахування банком сум. Клієнт, у свою чергу, несе відповідальність за неповідомлення банку про помилково зараховані на його рахунок суми; за неодержання клієнтом замовленої суми готівки; за несвоєчасну сплату послуг банку тощо. У договорі можуть фіксуватися розміри штрафів за порушення, допущені сторонами, а також порядок розгляду спорів, особливі та додаткові умови. Цей договір є правовою формою, в рамках якої здійснюються розрахункові операції між підприємствами, організаціями.

Договір банківського рахунка є двостороннім, консенсуальним, безстроковим і платним. У ньому зазначаються права й обов'язки сторін (банку і його клієнта). Так, одна сторона — власник рахунка вправі вимагати від банку оперативного здійснення банківських операцій, а його обов'язком є виконання всіх встановлених правил розрахунків. Відповідно банк має право використовувати тимчасово вільні кошти власника рахунка, вимагати виконання банківських правил, зобов'язується здійснювати касово-розрахункове обслуговування власника рахунка, зберігати банківську таємницю.

Зміст відносин між банком і власником рахунка визначається не тільки волею учасників, а й банком, який визначає умови договору. Права й обов'язки власника рахунка і кредитної установи здійснюються на умовах, визначених у правилах Національного банку України. Власник рахунка зобов'язаний виконувати правила здійснення розрахунків і не може включати умови, пов'язані з додатковими зобов'язаннями по договору.

Списання коштів з рахунків здійснюється банками на підставі розпорядження клієнтів. Списання коштів з рахунка клієнта без його розпорядження допускається на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Отже, обидві сторони розрахункових правовідносин (комерційний банк і власник рахунка) не мають права ухилятися від закону — вони діють лише в його межах.

Крім договору банківського рахунка між банком і клієнтом може бути укладений договір банківського вкладу. Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Щодо відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовується положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено гл. 72 Цивільного кодексу України або не випливає із суті договору банківського вкладу.

У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначають: вид банківського вкладу; суму, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок; строк дії договору; розмір і порядок сплати відсотків, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови дострокового розірвання договору; інші умови за погодженням сторін.

Договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмову форму договору банківського вкладу вважають дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладений рахунок вкладника підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законодавством і звичаями ділового обороту.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему