Смекни!
smekni.com

Формування собівартості готової продукції (стр. 3 из 4)

Майже на всіх підприємствах є незавершене виробництво. Щоб визначити фактичну кількість незавершеної обробкою продукції, яка не пройшла випробування, приймання, комплектацію згідно з умовами договору із замовником, багато підприємств проводять інветаризацію.

При безперервному процесі виробництва в закритій апаратурі незавершене виробництво визначається за технологічними нормами і може вважатися постійним, а інвентаризація проводиться у період зупинки устаткування на ремонт.

На підприємствах, які мають цехову структуру, незавершене виробництво можна визначити на основі нормативних калькуляції або технологічних карт, при цьому затрати кожного цеху облічуються в загальних затратах на виготовлення продукції за встановленим П(С)БО №16 складом витрат.

Залишки незавершеного виробництва оцінюються в кожному цеху за плановою цеховою собівартістю, або за фактичними затратами. При цьому за фактичні затрати можуть бути прийняті теоритичні залишки сировини, матеріалів і напівфабрикатів, розраховані на основі технологічних характеристик.

При оцінці незавершеного виробництва підприємства можуть ураховувати тільки витрати на використані сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати, тобто не враховувати витрати на оплату праці, загальновиробничі та інші прямі витрати.

7. Нормативний метод обліку затрат на виробництво продукції.

На промислових підприємствах залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції: показний, попередній і нормативний.

Однак слід пам’ятати, що при використанні будь-якого методу калькулювання наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) не включаються до виробничої собівартості.

Нормативний метод калькулювання для підприємств обробних галузей промисловості є основним.

Нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно, з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін(п.21 П(С)БО №9).

Розробляються норми на кожний вид деталі, вузла, виробу з урахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.

Нормативи систематизуються у специфіках норм затрат матеріалів та норм часу і розцінок.

Підприємство може аналізувати причини відхилень і змін норм. До таких можуть відноситися:

-Зміни обсягу виробництва;

-Зміна організації виробництва й умов праці;

-Зміна природних умов та інші чинники.

Навести повний перелік причин нереально, оскільки вони залежать від специфіки та умов виробництва.

Особливу увагу слід звернути на положення пункту 11 П(С)БО №16, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:

-Виробнича собівартість продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду (відображається за дебетом субрахунка 901”Собівартість реалізованої готової продукції” і кредиту рахунка 26 “Готова продукція”);

-Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати (відображається по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 91”Загальновиробничі витрати”);

-Наднормовані виробничі витрати (відображаються по дебету субрахунка 901 і кредиту рахунка 20 “Виробничі запаси”).

Отже, виробничі витрати в межах норм, установлених підприємством, необхідно списувати на виробничу собівартість продукції як прямі затрати, а все, що вище норм, - на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді. У цьому і полягає відмінність нормативного методу калькулювання, викладеного у П(С)БО №16, від того, який застосовувався раніше згідно з Положенням №473. Відповідно до останнього до фактичної собівартості продукції, що виробляється, включалися як витрати за нормами, так і відхилення від них.

Тепер же, коли затрати за нормами і відхилення від норм ураховуються окремо, керівник підприємства своєчасно отримує інформацію про “надмірнр” витрати, не передбачені нормами, і може оперативно втрутитися у процес виробництва. Досягається така чіткість щоденним документуванням витрати основних видів сировини і матеріалів.

Наказом №193 розроблені типові форми № м-8 ”Лімітно-забірна карта”, № м-10 “Акт вимога на заміну(додатковий відпуск) матеріалів”, які є первинними документами для списання матеріальних цінностей у виробництво при нормативному методі калькулбвання.

Для того щоб виробити продукцію, необхідно затратити кошти, у тому числі – використати запаси підприємства. Для того щоб раціонально витратити запаси, треба вести їх облік. Допоможе в цьому бухгалтерові П(С)БО №9 ”Запаси”.

Підприємству дозволено вибирати один з методів на власний розсуд, причому відповідно до принципу послідовності, який закладений у Законі України від 16.07.99р. №996 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, вибраним методом доведеться користуватися з року в рік. Якщо треба змінити метод, то таке рішення має бути обгрунтоване і розкрите у фінансовій звітності.

Нормативний метод може використовуватись у двох аспектах:

-Для оцінки і контролю діялбності підприємства, не будучи при цьому частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства;

-Безпосередньо в бухгалтерських записах, будучи частиною офіційної бухгалтерської системи підприємства.

Суть методу обліку нормативних затрат на виробництво продукції полягає в тому, що всі виробничі затрати на виготовлення готової продукції – незавершене виробництво, сама готова продукція та її реалізація відображаються у фінансовому обліку за їх нормативними значеннями.

В ідеалі ми повинні протягом звітного періоду точно знати величину адміністративних затрат, затрат на збут та інших, які будуть понесені протягом місяця, у внутрішньогосподарському обліку можна визначити планову повну собівартість одиниці продукції, яка також буде дорівнювати фактичній.

На практиці ціни на матеріали можуть змінюватися, у процесі виробництва можливе використання більшої кількості матеріалів, ніж установлено нормативами, та ін. Тому виникають різниці між фактичними і нормативними затратами.

Журнал-ордер №10.

Собівартість формується у журналі-ордері №10. У ЖО №10 для кожного з витратних рахунків відводиться окрема сторінка. На кожній сторінці по вертикалі записують назви статей витрат, а по горизонталі відводять колонки кореспондуючих рахунків, які розшифровують статті по економічним елементах.

Сторінок у ЖО№10 повинно бути не менше кількості витратних рахунків у головній книзі; кількість кореспондуючих рахунків, з кредиту яких списуються різні витрати, також визначає головний бухгалтер у міру облікової необхідності.

Підсумки з кредиту кожного з кориспондуючих рахунків заносяться до головної книги на сторінку оборотів по дебету даного витратного.

Крім сторінок відведених для дебетових оборотів кожного з витратних рахунків, у ЖО №10 повинна бути сторінка, де можна побачити обороти по кредиту кожного з вказаних вище рахунків у дебет різних, з якими протягом місяця вони коресподувалися, в тому числі витратних, загальними підсумками.

Крім того, до ЖО №10 повинні додаватися ще й розрахунки суми витрат, що припадає на реалізацію, а також залишків незавершеного виробництва і готової продукції. Такі розрахунки виконуються на підприємствах, де прямий облік вартості незавершеного виробництва неможливий.

Таким є ЖО №10 – синтетичний реєстр оборотів по кредиту рахунків, які означають різні елементи витрат. Яка з можливих форм його ведення прийнята до конкретного підприємства, вирішувати головному бухгалтерові.

2.8 Визначення фінансових результатів.

Аналізуючи все вивчене , можна зробити висновок про те, що ні стан розрахунків жодним чином не впливають на формування фінансового результату підприємства. Це пояснюється принципом нарахувань, відповідно до якого доходи визнаються в обліку за фактом їх виникнення, а не за фактом оплати: чи то надходження від покупців, чи перерахування постачальникам. Прийнята в нашій країні методологія обліку виявилася якнайкраще пристосованою до цих вимог нових стандартів, оскільки вона дає змогу розрахункові операції розглядати окремо від формування доходів і витрат, і, таким чином, фінансовий результат формується незалежно від спрямованості грошових потоків. Інакше кажучи, якщо на підприємство надходить багато грошей, а з іншого боку, їх витрачання в цьому періоді невелике, - це аж ніяк не свідчить про прибутковість підприємства; і, навпаки, - якщо підприємство в тому або іншому періоді перераховує багато грошей, а з іншого боку, мало їх отримує, - це аж ніяк не свідчить про його збитковість.

В ч.2 Звіту про фінансові результати повинні відобразитися елементи саме витрат, тобто елементи, з яких складається собівартість активів, вже списаних з балансу в зв’язку з їх реалізацією, а не тих, що ще залишилися на балансі, оскільки ще не визнані як витрати, інакше кажучи – все ще відповідають критеріям активів.

Однак при цьому процес визначення сум витрат за кожним елементом був би більш трудомістким, оскільки всі ці елементи містяться і в статті адміністративних витрат, і в статті витрат на збут, і в статті інших операційних витрат.

На жаль, жодним іншим способом суми елементів витрат, визнаних у звітному періоді в зв’язку з отриманням відповідних доходів, визначити неможливо – тільки визначенням питомої ваги кожного елемента в загальній сумі витрат на виробництво і реалізацію. Треба однак уточнити, що у випадках, коли підприємство виробляє широкий асортимент продукції або займається різноманітними видами діяльності, робота з визначення питомої ваги кожного елемента витрат в загальній їх сумі ускладнюється, оскільки вимагає гнучкішого підходу.

Вважати, що в цій непростій справі могло б допомогти використання в обліку рахунків класу 8, - ілюзія.