Реформування структури митних тарифів і системи внутрішнього оподаткування мають за можливістю здійснюватись одночасно. Вважаємо, цю систему варто розробити у такни спосіб, щоб оподатковувалося споживання товарів незалежно від того, вітчизняні вони чи імпортні, причому за однаково низькою ставкою. Це може бути податок на додану вартість або податок з обороту, який стягується при проходженні митниці або при відвантаженні з підприємства, з передбаченням деяких винятків для імпорту проміжної продукції й експорту. Запропонований варіант — менш ефективний, але кращий порівняно з використанням тільки системи імпортних тарифів — податок із роздрібного товарообігу.
Крім того, слід вирішити питання доцільності розробки однакового рівня ставок. Різноманітність була б корисною з економічної точки зору, якби всі ставки вдалося б звести до рівня найнижчих. Безперечно, більш дискусійним є таке питання: коли високі ставки неможливо знизити, чи варто підвищувати низькі ставки на імпорт для досягнення уніфікованості. На нашу думку, відповідь залежить від того, чи будуть застосовуватись схеми тимчасового безмитного ввезення чи відшкодування мита стосовно експортних підприємств. Якщо такі застосування не будуть використовуватись, підвищення тарифів на виробничі ресурси вірогідно підсилить анти експортну спрямованість, оскільки частина таких ресурсів використовується експортерами. У такому випадку граничні чисті економічні вигоди від підвищення тарифів на ресурси повинні зіставлятися з граничними економічними витратами, пов'язаними зі зниженням стимулів до експортного виробництва. Оптимальність, на нашу думку, досягається тоді, коли граничні вигоди збігаються із граничними витратами, але не завжди це досягається завдяки уніфікації тарифних ставок, такий збіг можливий інше за наявності особливих умов.
Вважаємо, що умова за гарантії доступу експортерів до безмитних ресурсів, застосування рівномірності структури митних тарифів на проміжну і кінцеву продукцію є одним із ефективних варіантів регулювання імпорту. Коли увага зосереджена на мінімізації втрат в ефективності виробництва при забезпеченні певного рівня протекціонізму або при досягненні наміченого рівня самозабезпечення продукцією, яка заміщає імпорт, уніфікована структура тарифів на кінцеву продукцію є оптимальнішою. Хоча в теоретичному аспекті детально розроблена структура різноманітних митних тарифів у порівнянні з рівномірною, може виявитися ефективнішою з точки зору обсягу надходжень до Державного бюджету. Слід зауважити, що побудова такої системи залежить від багатьох параметрів, які досить складно піддаються виміру, і на практиці досить важко усунути лобістський тиск. Тому варіант уніфікованої системи нам здається більш оптимальним, особливо з точки зору адміністрування. Крім того, у складних системах із різними ставкам! поступки окремим суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності не так помітні, особливо у сфері зниження тарифних ставок або звільнень від виплати мита на ресурси, що в результаті негативно позначається на обсязі державних надходжень.
У процесі тарифного реформування зовнішньоекономічної діяльності деяким країнам вдалося досягнути уніфікованості тарифних ставок, іншим — наблизитися до рівномірності структури. З 2002 року в Росії здійснюється реформа митного тарифу, результатом якої стало не тільки значне зменшення кількості митних ставок, але й систематизація їх за розмірами до чотирьох адвалерних груп — 5%; 10%; 15%; 20%.
Тому у більшості рекомендацій Всесвітнього банку як першочергове завдання тарифної реформи ставиться скорочення розкиду ставок, і лише в деяких рекомендаціях як довгострокова мета висувається досягнення уніфікованої структури митних тарифів. Залишається незрозумілим, на чому ґрунтуються дані рекомендації — на точці зору, що єдина ставка митного тарифу не бажана і не досяжна з політичних міркувань, чи нездатності визначити довгострокові цілі реформи.
Аналіз існуючої в Україні системи митних ставок свідчить, що досягнення уніфікації структури митних тарифів неможливе у короткостроковому періоді. Тому вона може розглядатися як довгострокова перспективна ціль, якої можна досягнути поетапно. Головним завданням першого етапу повинно стати скорочення розкиду існуючих ставок з одночасним зниженням їхнього середньозваженого рівня. Вироблена Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 pp. в цілому відповідає вищевикладеним підходам і передбачає зниження середньозваженої ставки ввізного мита до 14 відсотків у 2005 р.
Аналіз показує прагнення Уряду здійснювати тарифну реформу поступово, використовуючи заходи тарифного регулювання окремих галузей у певній послідовності. Ідеальний варіант цього процесу дозволить Уряду впровадити у першу чергу ті зміни, які дадуть значні економічні вигоди. У ряді випадків це може бути політично допустимим, особливо, якщо підвищується рівень протекціонізму стосовно слабко захищених галузей. Проте, як показує світовий досвід, частіше відбувається зниження тарифів для великих галузей з високим ступенем протекціоністського захисту.
На наш погляд, бажано завчасно провести дослідження впливу реформ на окремі галузі. Проте послідовні за галузями зміни тарифів можуть призвести до непередбачених проблем. Потрібно враховувати, що маніпуляції з митними тарифами в одній галузі впливають на становище інших галузей. Такий вплив може зменшити економічні вигоди і підвищити економічні витрати. Спроби розв'язати ці проблеми можуть значно загальмувати проведення тарифної реформи. Тому за даної ситуації, на нашу думку, доцільно здійснювати загальні поступові зміни всіх тарифів, без виокремлення галузей. Подібній підхід більш зважений, і дає змогу уникнути суб'єктивних рішень щодо рівня тарифів у різних галузях. Крім того, він не потребує проміжних заходів, які згодом прийдеться "демонтувати" через вплив реформи на галузі, тарифи яких ще не були скориговані.
Крім того, якщо характер реформи обмежений потребою у збільшенні обсягу надходжень до Державного бюджету або необхідністю забезпечення певного середнього номінального рівня протекціонізму стосовно всіх імпортних товарів, підвищення низьких ставок тарифів на виробничі ресурси дасть змогу знизити митні тарифи на готову продукцію більшою мірою, ніж за будь-яких інших умов.
При цьому слід акцентувати увагу на трьох видах потенційних витрат. По-перше, більш високий рівень протекціонізму зумовить більший приплив ресурсів у галузі, які виробляють сировину, що заміщує імпорт. Якщо обсяг ресурсів, що надходять із галузей, не залучених до зовнішньоторговельного обороту, або відносно не захищених експортні товари), перевищує обсяг ресурсів, які надходять із надмірно захищених від потенційного імпорту секторів, чистим результатом буде менш ефективне розміщення ресурсів. По-друге, якщо такі ресурси використовуються для виробництва потенційно придатних для експорту товарів, підвищення тарифу на них може призвести до скорочення прибутків і обсягу виробництва даної галузі. По-третє, якщо чистим результатом є зростання курсу національної валюти, виробництво експортних товарів постраждає ще більше.
Якщо реформою передбачається відшкодування імпортного мита, підвищення тарифів на виробничі ресурси не призведе до істотно негативного впливу на прибутковість експортного виробництва. За умови, коли для певної галузі виробничі ресурси в країні не виробляються або якщо їй доводиться серйозно конкурувати за вітчизняні ресурси із захищеними від потенційного імпорту галузями, але не з експортними виробництвами або з галузями, не залученими до зовнішньоторговельного обороту, підвищення тарифів на імпортовані виробничі ресурси не дасть бажаного ефекту. За виконання обох умов підвищення низьких тарифних ставок підвищиться використання ресурсів.
Навіть у разі, коли відшкодування мита реформою не передбачається можна одержати подібний результат за інших умов.
По-перше, якщо підвищення низьких тарифних ставок дозволить знизити занадто високі ставки, то й негативний вплив на загальний рівень протекціонізму буде відсутній, а отже, не буде існувати тиску на валютний курс у бік його подорожчання. За таких умов, на погляд, вірогідно, що більшу частку ресурсів, які надходять до галузей, що захищені невисокими тарифами, буде отримано із секторів, які захищені високими тарифами, і негативний пилив на потенційно придатні до експорту товари буде пом'якшено.
По-друге, чим більша амплітуда тарифних ставок у початковій структурі, тим вища вірогідність того, що підвищення низьких ставок на виробничі ресурси поліпшить характер розподілу ресурсів. Зрозуміло, якщо тарифи на імпорт ресурсів споконвічно близькі до нуля, у той час як тарифи на готову продукцію набагато вищі, а реформа не обумовлена необхідністю збільшення бюджетних надходжень, спостерігається зростання добробуту навіть за відсутності відшкодування експортного мита. Водночас необхідно пам’ятанні про кінцеві цілі: якщо і адміністративних або політичних причин згодом буде складно здійснювати зворотну операцію, тобто знизити ті тарифи, що були підвищені, то, можливо, краще не підвищувати ставки тарифів.