регистрация /  вход

Історія становлення митної системи на теренах України (стр. 1 из 3)

Контрольна робота

Митна справа

Історія становлення митної системи на теренах України

Зміст

1. Митна система України на початку XX століття

2. Характер і направленість митно-тарифної політики СРСР

3. Характеристика сучасного етапу розвитку митно-тарифної політики України

1. Митна система України на початку XX століття

З початком Першої світової війни українські землі, що входили до складу ворогуючих імперій, припинили митні операції, характерні для мирного часу. їхнє відновлення відбулося в ході відродження української державності, чільним атрибутом якої стало заснування самостійного митного відомства.

З проголошенням 4-м Універсалом Центральної Ради України незалежною державою почався новий етап становлення митної системи в Україні. В Універсалі відзначалось: "Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша>>. й Тому "з метою захисту держави від спроб безмитного ввозу іноземних товарів, а рівно іі вивозу тих українських виготувань землі і промисловості, які за уявленням економічного характеру можуть підпадати під обмежені норми", було вирішено встановити тимчасовий митний нагляд у кордонних пунктах: Радзивилові, Волочиську, Гусятині, Новоселиці, Збаражі і на ст. Брест-Литовськ.

Тимчасовий митний нагляд до відпрацювання нового митного статуту здійснювався згідно з вимогами "Таможенного устава" й інших нормативних актів, виданих до 27 жовтня 1917 p., а також загального митного тарифу 1903 р. і конвенційних угод Росії, Німеччини і Австро-Угорщини 1894-1904-1906 pp. Митні операції обмежувалися перепусткою через кордон пасажирів з їхніми речами, серед яких підлеглі до сплати мита, але не в товарному вигляді, випускалися (без таврування) після утримання зборів; прийманням до огляду всіх іноземних вантажів і поштових відправлень, що прибували з-за кордону і переадресувалися транзитом до Одеси, Києва чи Харкова.

У "Проекті Урядової комісії з вироблення Конституції Української Держави" зазначалося, що "всі міжнародні торговельні і митні умови, міжнародні умови, що накладають маєткові тягарі на державу або на громадян держави... набирають чинності тільки за згодою Державного Сейму".0 Пізніше ідея про необхідність державного контролю над митною системою України знайшла відображення у проекті Конституції У HP, десятий параграф якої зазначав, що "до компетенції Федерально-Державної Організації належать такі справи:...10) митна та карантійна справа. Торгові склади."

Питання організації митної справи України після державного перевороту у 1918 р. вирішував також її уряд, який для організації роботи щодо зміцнення фінансової бази країни створив, у складі Міністерства фінансів, Департамент Митних Зборів. За рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому доручалося виконання не тільки функцій охорони кордону України, але й окремих митних функцій. У цей період було укладено угоду між Україною і Росією, у відповідності до якої на митному кордоні між державами почали діяти митні пости Харківської митниці.

Також було підписано "протокол економічного договору між Українською державою, з одного боку, і Німеччиною та Австро-Угорщиною - з іншого. В додатку до протоколу, який містив розділ "Угода про мито", поряд з регулюванням нарахування і сплати мита в торгових відносинах сторін передбачалось наступне: "Укладаючи договір, сторони приступлять негайно до спільних переговорів, щоби в інтересах товарообміну між обома державами впровадити спрощення і полегшення українських митних формальностей".1

Структура митної системи України складалася з 49 митних установ. Залежно від значення і обсягу роботи вони розподілялися на 21 митницю: першого класу першого ряду - Одеська, першого класу другого ряду - Київська і Харківська, першого класу третього ряду - Волочиська, Радзивплівська, Маневпцька (Повурівська) і Голобська (Рожицька), першого класу четвертого ряду - Новоселицька, Миколаївська, Маріупольська, Унгенська, Луцька, Лунінська. Другого класу - Бердянська, Луганська, Херсонська, Ізмаїлська, Ренійська, Томашівська, Гусятинська, Ісаківська, Долгбичевська та двадцять шість митних застав і два митних пости.

Таким чином можна зробити висновок, що уряди які існували у цей короткий період української державності, з глибоким розумінням ставилися до проблеми створення митної системи, але для реалізації проектів їм не вистачило часу. В 1918-1920 pp., коли майже на всій території України розгорнулися бойові дії, міжнародні торговельні операції були практично припинені. За таких умов існування митних інституцій втрачало будь-який сенс. їхнє відновлення відбувалося вже за часів Радянської України.

2. Характер і направленість митно-тарифної політики СРСР

У радянський період митне регулювання носило інший характер. Митна політика Радянських республік будувалася за принципом промислового протекціонізму і це був об'єктивний процес. Введення цієї системи диктувалося розрухою в країні, викликаною першою світовою і громадянською війною, а також економічною блокадою західних держав. Але надмірний протекціонізм стримував розвиток національного ринку, негативно позначався як на відновленні та розвитку металургійної і металообробної промисловості, так і на штучній підтримці елементів натурального господарства в сільській місцевості.

Безумовно, загальний стан економічної та політичної ситуації в країні (громадянська війна, голод, розруха, товарний дефіцит) вплинув на розвиток митної справи - крім виконання фіскальної функції однією з головних стала правоохоронна. У 1921 р. було видано декрети про право митних установ на конфіскацію контрабандних товарів, а 8 грудня 1921 р. створено Центральну комісію з боротьби з контрабандою. Контрабанда стала однією із найгостріших економічних проблем в країні. У величезній кількості ввозився іноземний товар, який породжував спекуляцію. В обмін на контрабандні товари вивозилось золото, коштовності, хутро, предмети старовини і мистецтва. Організовувалися групи контрабандистів, які підривали економічні устої держави.

28 грудня 1920 р. між Українською РСР і Радянською Росією було підписано Союзний Робітничо-селянський договір, ст. З якого передбачала об'єднання існуючих в обох республіках народних комісаріатів зовнішньої торгівлі. Вже в жовтні 1921 року на кордоні УРСР функціонувало 44 митні установи трьох видів: митниці, митні нагляди, митні пости. Серед митниць за обсягом товаропотоку виділялись Олевська, Ямпільська, Волочиська, Гусятинська, Могилів-Подільська, Одеська, Тернопільська, Маріупольська, Бердянська, Таганрозька. "Митні нагляди" існували в Очакові, Овідіополі, Генічеську. Крім митниць на кордоні були створені також дві внутрішні митниці - в Києві та Харкові.

Таким чином, до підписання у 1922 році Договору про створення СРСР, відносини між союзними республіками характеризувалися як міждержавні. Тобто, існуючі тісні взаємозв'язки у сфері митно-тарифних відносин за нинішньою класифікацією інтеграційних об'єднань можна систематизувати як митний союз.20 квітня 1922 року РНК УРСР було прийнято постанову про введення в дію на території УРСР Митного тарифу з Європейської торгівлі, а з часом про митну охорону.

Із створенням Радянського Союзу зовнішні відносини, як і митна справа, стали прерогативою союзних митних органів. Коли в червні 1923 р. в Москві на Четвертих зборах ЦК РКП (б) представники України порушили питання про необхідність децентралізації всієї сфери зовнішніх відносин, Сталін, доповідаючи з даного питання, заявив: "Українці пропонують, Інсправ і Зовнішторг перенести із розряд) ' (митних) об'єднань до розряду директивних, тобто залишити комісаріати в республіках з Інсправ і Зовнішторгом Союзу, підпорядкувавши їх директивам останніх. Ця пропозиція неприпустима, якщо враховувати, що ми дійсно створюємо союзну державу, яка виступає перед зовнішнім світом як одне ціле".12

В 1944 р. союзні республіки отримали право на зовнішні відносини (яке фактично було реалізоване частково), але митна справа була підпорядкована виключно органам Управління Союзу РСР.

До 1922 року митні органи керувалися дореволюційним тарифом 1906 року. В умовах відновлення народного господарства, відсутності платіжного балансу і спроб іноземних держав задушити Радянську республіку економічними санкціями, єдиним засобом захисту став митний тариф 1922 року.

Ключовою тезою митного тарифу 1922 року стала орієнтація на промисловий протекціонізм. Захист національної промисловості від іноземної конкуренції і створення сприятливих умов для національного виробництва досягаються проведенням ряду заходів. Насамперед це: встановлення високих ввізних мит (на основі різниці між національними цінами на певні товари та цінами зовнішнього ринку); допущення безмитного ввезення промислової сировини, напівфабрикатів і машинного устаткування, яке не вироблялося в країні; введення високих, навіть заборонних експортних мит на сировину, що вироблялася в країні в недостатній кількості; на сировину, вироблену в надлишку, встановлення помірних і низьких мит; безмитне вивезення готових виробів (цукор, текстильні вироби).

З метою посилення фіскальної функції встановлювалися високі ввізні мита на предмети розкоші та більш помірні на товари широкого вжитку, а також високі вивізні мита на ті предмети експорту, де країна на світовому ринку була монополістом.

Митний тариф 1922 року проіснував до початку 1924 року. Приводом до прийняття нового тарифу послужив цілий ряд причин, } - тому числі і фінансового характеру. На відміну від інших держав Радянський Союз не домагався перетворення митного тарифу в основне джерело надходження коштів до бюджету. За винятком окремих періодів (наприклад, грудень 1922 року - січень 1923 року), коли частка мита у доходах була високою (30-35%), загальний рівень мита був низький, всього 3,8-4,6%. Невисоким він залишався й у наступні роки. Це пояснюється тим, що митна система фактично не працювала, а основними митними надходженнями були збори за митне оформлення та інші платежі за митні процедури.