Смекни!
smekni.com

Суверенітет України (стр. 1 из 5)

План.

Вступ.

І. Поняття і принципи державного ладу України.

ІІ. Принцип суверенітету України.

1).Поняття державного суверенітету України.

2).Види державного суверенітету.

3).Забезпечення суверенітету України.

ІІІ. Проблеми забезпечення суверенітету України.

Висновки.

Джерела і література.

Вступ.

В Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою тоді ще Української РСР, 16 липня 1990 року сказано, що: “Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.“ Цей історичний документ поклав початок розбудові суверенної, незалежної держави, став поворотним пунктом в історії цілої нації, змінив хід подій на користь України. Декларація стала одним із перших рішень Верховної Ради, в якому було розгорнуто програму політико-правового, соціально-економічного і культурного будівництва незалежної України. Прийняття Декларації вселило великі надії у громадян у відродження і економічне зростання для забезпечення матеріальних і духовних потреб українського народу.

Декларація дала підґрунтя для прийняття надзвичайно важливих, основоположних законів нашої держави – Акт про проголошення незалежності України та Конституція України.

Підтримані українським народом на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, ці ідеї були послідовно реалізовані Верховною Радою, яка створила правову базу демократичної держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, кінцевим результатом чого стало політичне і юридичне визначення України як незалежної держави.

24 серпня 2000 р. в Україні широко відзначалася знаменна дата: дев’ята річниця з дня проголошення її незалежності. Дев’ять прожитих років для країни - строк невеликий. Проте, він не тільки дозволяє, але й примушує нас підвести деякі підсумки. Вже назріла необхідність осягнути уявним поглядом шлях, який ми пройшли за цей час, тверезо оцінити досягненні результати і зробити певні висновки на майбутнє.[1]

Цей ювілей - добрий привід для того, щоб всім нам (українському суспільству) замислитись: а чи у потрібному напрямку ми рухаємося, чи тим шляхом йдемо, де саме зараз знаходимося, як ми тут опинились і що ж нам робити далі?

Ці питання на сьогоднішній день є надзвичайно актуальними, саме зараз Україні дуже потрібні серйозний, неупереджений і критичний аналіз ситуації, що склалася, чесне викриття причин помилок і невдач, визначення насущних потреб суспільства, справжніх цілей і завдань соціального розвитку, а також вибір найкращих засобів і методів для їх здійснення. Інакше ми не зможемо рухатися у вірному напрямку.

Звертання до цієї проблеми далеко не випадкове. Стимулом до цього послужив очевидний факт: після дев’яти років свого незалежного існування, Україна опинилася на піку затяжної, дуже тяжкої і глибокої загальносистемної кризи, що охопила практично всі сторони життя нашого суспільства. По своїх масштабах і глибині вона вже об'єктивно наближається до національної катастрофи. Тому постала гостра необхідність з’ясувати відповіді на поставлені вище питання, це є вкрай необхідним на сьогоднішній день.

І. Поняття і принцип державного ладу України.

Перш ніж говорити про поняття та принципи здійснення суверенітету України, слід з’ясувати питання про поняття і принципи державного ладу України, так як суверенітет не може існувати відокремлено від держави, народу, який живе на її території.

Поняття державного ладу є дуже важливим, проте, на жаль, і досі не існує єдиної та усталеної дефініції цього поняття. І це при тому, що категорія “державний лад” вживається часто і неадекватно тлумачиться різними дослідниками. На сьогоднішній день існує декілька підходів до цього питання, кожне з яких науково обґрунтоване. Але, на мою думку, визначення державного ладу як єдності типу та форми держави є найбільш повним та правильним. Форму держави визначають як такий устрій (будову) держави, за якого дістають вияв її провідні характеристики та який забезпечує в комплексі, в системі організацію державної влади, методи, прийоми і способи її здійснення, а також територіальну організацію суспільства.

Для того, щоб з’ясувати зміст цих трьох складових державного ладу розглянемо їх докладніше.

Форма правління – це організація верховної влади в державі, характер і принципи її взаємодії з іншими органами держави, з політичними партіями, класами і соціальними групами. Форми правління залежать від форми демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів тощо.

Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв’язок окремих складових частин держави між собою і їх спільними вищими державними органами.

Політичний (державний) режим – це сукупність або система методів, способів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві, і характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів.

Тепер слід охарактеризувати форму держави України, де закріплюються ці поняття і що вони означають.

Згідно з Конституцією України (ст.5) за формою правління Україна є республікою. Що це означає? Слово “республіка” в тексті Конституції не є складовою частиною найменування держави, а лише є свідченням конституційного прийнятої в Україні форми правління. У найбільш загальному визначенні республіка означає таку форму державного правління, за якою вищий законодавчий орган держави є колегіальним і обирається всім народом або його частиною. Україна є змішаною або напівпрезидентською республікою. Це означає, що президент – глава держави, обирається народом, так як і парламент; уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності.

В статті 6 Конституції України закріплено, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Головними державними владними інститутами в Україні є органи:

1.Верховна Рада України (інститут законодавчої влади).

2.Кабінет Міністрів України (уряд, інститут виконавчої влади).

3.Вся система центральних і місцевих державних органів та установ, що здійснюють владно-політичні та адміністративно управлінські функції – Президент (глава держави).

Відповідно до статті 75 Конституції України, “єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України”. Кількісно Верховна Рада складається з 450 депутатських місць. Народні депутати України обираються за принципом загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Порядок проведення виборів визначається спеціальним законом. Структурно Верховна Рада - однопалатний парламент. Внутрішньоорганізаційно парламент України складається з Голови та його заступників, постійних комітетів, тимчасових слідчих комісій.

Функціонально Верховна Рада України здійснює такі повноваження (їх повний перелік зазначено у статті 85 Конституції України):

1). Законодавчі – внесення змін до Конституції України, ухвалення законів країни з питань прав і свобод людини, громадянства; статусу національних меншин, корінних народів, іноземців та осіб без громадянства, порядку застосування мов; засад використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку; основ соціального захисту; правового режиму власності і підприємництва, засад зовнішніх зносин, регулювання міграційних процесів; виборів діяльності об’єднань громадян, органів виконавчої влади; територіального устрою і місцевого самоврядування; судоустрою, організації і діяльності прокуратури, слідства, адвокатури, нотаріату; структури і чисельності структур Збройних Сил, СБУ, МВС, порядку використання Збройних Сил країни за її межами та статусу іноземних військ на території України, правового режиму надзвичайного та воєнного стану та інше.

2). Бюджетно-фінансові – затвердження Державного бюджету, внесення до нього змін , контроль за його використанням, в т.ч. через створення Рахункової палати; встановлення податків і зборів; визначення статусу національної валюти та іноземних валют на території України; встановлення порядку утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу, випуску та обігу державних цінних паперів, їх видів та типів.

3).Контрольні – здійснення парламентського контролю за діяльністю уряду та інших установ, що передбачає заслуховування їх керівників на пленарних засіданнях та на засіданнях депутатських комітетів і комісій; отримання від посадових осіб необхідної інформації, вироблення висновків і пропозицій щодо відповідальності того чи іншого керівника тощо.

4).Кадрові – призначення і звільнення голови і членів Рахункової палати, парламентського Уповноваженого з прав людини; половини складу ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; третини складу Конституційного Суду України; обрання суддів ні безстроковий термін; надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра, на призначення і звільнення Президентом голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення; голови та членів Центральної виборчої комісії; надання згоди та призначення Президентом Генерального Прокурора та висловлення йому недовіри, що тягне за собою його відставку.