Ллитературная Одесса 20-30-х гг. XX века (стр. 1 из 5)

ЗМІСТ

стор.

Вступ.........................................................................….…...3-5

1.ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ................................................……6-8

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст. ......…..9-10

3. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІСАКА БАБЕЛЯ.......................….11-13

4. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ОЛЕШІ....................….14-16

5. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСЬ ВАЛЕНТИНА КАТАЄВА.........17-19

6. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
КОСТЯНТИНА ПАУСТОВСЬКОГО..............................20-22

7. ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ІЛЬФА ТА ПЕТРОВА.............23-27

8. ЕКСКУРСІЙНИЙ МАРШРУТ “ЛІТЕРАТУРНА
ОДЕСА 20-30-х рр. ХХ ст.” (ПРОЕКТ) ........................28-30

ВИСНОВКИ...................................................................…….31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ...32-33

ДОДАТКИ........................................................................34-35

ВСТУП

Актуальність теми. Як відомо, культурне і суспільне життя тісно пов’язані між собою складними причинно-наслідковими зв’яз­ками. Тому ті суспі­ль­ні потрясіння, що випали на початку ХХ ст. на долю жи­те­лів Російської, а згодом Радянської імперії, не могли не створити но­ве покоління творчої інтелігенції.

Саме на цей період припадає розквіт цілої плеяди талановитих та самобутніх одеських письменників, які створили “одеський пе­ріод” радянської літератури. Їх твори мають велику літературну та духовну цінність, а більшість з них досі не втратила своєї актуаль­ності.

Популярність цих письменників серед читачів не згасає з плином часу. Тому існує цілком реальна можливість практичного використання в турис­ти­ч­ній галузі пам’яток цього літературного періоду. Її втіленням може стати, наприклад, новий екскурсійний маршрут.

Все вищенаведене спонукало автора курсової роботи – майбут­нього менеджера туризму – вибрати саме цю тему, яка є актуальною і пер­спективною для розвитку туристичної галузі в наш час – на початку XXI ст.

Об ’єктом дослідження курсової роботи стало життя та творчість найяскравіших одеських письменників 1920-30-х рр.

Хронологічні рамки даної роботи охоплюють період 1920-30-х рр.

Аналітичний огляд літератури. Для написання курсової роботи автором було використано значну кількість літератерних джерел, серед яких хотілося б відмітити окремі роботи.

У книзі А. Атаса “Старая Одесса” викладено історію Одеси від моменту її заснування до ХХ ст.[1]

У книзі С. Поварцова “Причина смерти – расстрел” дослід­жуєть­­ся доля Ісака Бабеля, причини його загибелі. Книга міс­тить дані з архівів КДБ, протоколи допитів письменника.[2]

Монографія академіка Д. С. Лихачева “Литература – реаль­ность – литература” аналізує образ О. Бендера, його поступовий розвиток. Автор книги намагається відшукати предків Остапа в світовій та вітчизняній літературі.[3]

Велику кількість матеріалу для написання курсової роботи взято із збірника “Одесская плеяда”, де крім сатиричних творів, міс­тяться біографії та характеристики творчості одеських письменників.[4]

Для складання екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. ХХ ст.” автором було використано картографічний матеріал по м. Оде­­­­са.[5]

Повний список використаної літератури та джерел приведений у кінці курсової роботи.

Мета роботи: всебічно дослідити життя та творчість най­яск­ра­віших одеських письменників 1920-30-х рр.; зробити аналіз мож­ли­востей використання в туристичній галузі культурно-історичних пам’яток, що пов’язані з літературним життям Одеси того періоду.

У даній курсовій роботі автором було поставлено завдання дослідити:

– Чому та чим одеські письменники відрізняються від пись­мен­­ників, чия доля ніяк не була пов’язана з Одесою. Для цього автор дослідив та коротко ви­к­лав у даній роботі історію Одеси та її мешканців;

– Саму епоху 1920-30-х рр., яка безумовно мала досить вели­кий вплив на літературу;

– Життя та творчість найяскравіших письменників, а саме: І. Ба­беля, Ю. Олеші, В. Катаєва, К. Паустовського, І. Ільфа та Є. Пет­рова;

– Можливість проведення екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. XX ст.”.

Структура курсової роботи: робота викладена на 33 сторін­ках і складається зі вступу, восьми розділів, списку викорис­таної літератури та джерел, висновків та додатків.


1. ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ

Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з най­са­мо­бутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в сві­­­ті, ін­ко­­ли може здатися, що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто, вона од­ра­­­­зу відчуває, що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різни­ці”.

Одеса заснована на місці турецької фортеці Хаджибей (перша зга­дка – 1415 р.)[6] , яку 25 вересня 1789 р. взяв загін під команду­ван­ням Дерибаса. У 1793 р. за розпорядженням Суворова, який від­по­ві­дав за укріплення кордонів з Туреччиною, починається будів­ни­цтво нової фортеці[7] . А 27 травня 1794 р. Катерина ІІ підписує на­­каз про заснування міста Хаджибей. Нове місто створювалося, як військо­во-морський форпост Росії на ближніх підступах до туре­ць­ких во­ло­­­дінь.У січні 1795 р. за бажанням Катерини ІІ місто отри­мало су­ча­с­­ну назву. Це пов’язано з тим, що колись на схід від Хад­жи­бея іс­ну­вало грецьке поселення Одесос[8] .

Своїм виникненням та початковими успіхами Одеса має завдя­чу­вати переважно іноземцям. Її засновником був неаполітанець Де­ри­бас, план забудови міста склав француз Де’Волан, адміністратив­на влада в краї належала відомим французьким емігрантам Ріше­льє та Ланжерону. Їх найближчими помічниками були виключно іно­­­земці – Рошешуар, Кобле, Кастельно та інші[9] .

Не знайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, керівники Одеси повели місто новим шля­хом. Вісті з далекого Заходу отримувалися з перших рук, а збли­­же­н­ня з іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків та навиків[10] .

Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі, тут частіше чу­­лося вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі біль­ше свободи, ніж в інших місцях Росії.

Такою побачив Одесу О. С. Пушкін:

Там все Европой дышет, веет,

Все блещет югом и пестреет

Разнообразностью живой.

Язык Италии златой

Звучит по улице веселой,

Где ходит гордый славянин,

Француз, испанец, армянин,

И грек и молдаван тяжелый,

И сын египетской земли…[11]

У пошуку вільного життя в Одесу приходили люди з різних країв, і це не були звичайні, рядові люди: кріпаки, що втікли від па­нів були найенергійнішими, найсміливішими та найбільш сво­бо­до­лю­би­вими серед своїх односельчан, бо наважилися на багатокіло­ме­тро­ву та небезпечну дорогу; болгари і греки, що не бажали терпі­ти турецьку владу; чорноморські козаки… Тобто це були найбільш енер­­гі­йні та сміливі представники різних народів. Недарма один із мандрівників, що побував у Одесі на початку ХІХ ст., писав, що на­се­­лення Одеси – “це волевий накип народу”[12] , і ця особливість збе­ре­г­ла­­ся протягом двохвікової історії міста. Одеситів вважають енер­гі­й­ними, сміливими, заповзятими та безжурними при невдачах. Ці якості – “національна риса” одеситів, що взяли найкраще у своїх пре­д­ків.

Отже, коротко ознайомившись з історією Одеси та її меш­кан­ців, можна зробити висновок, що це незвичайне місто. І нема нічо­го дивного в тому, що одеська література теж має свої особливості. Перше, що на­сам­перед об’єднує всіх одеських письменників – по­чут­тя гумору, яке ніколи їх не полишає. Існує навіть таке поняття, як “одеський гумор”. Окрім цього у своїх творах одесити часто ви­ко­ристовують специ­фічну одеську мову. Особливо полюбляв кори­сту­ватися цим прийо­мом Ісак Бабель.

Одеські літератори увібрали в себе неповторний дух Одеси. Більш того – їм вдалося відтворити його на сторінках своїх творів. Творчість одеських письменників дає змогу значно поглибитися в розумінні так званого “одеського феномену”, що склався під впливом ряду історичних, культурних та геополітичних факторів. Тому знайомство із культурно-історичними пам’ятками, що так чи інакше пов’язані із літературним життям Одеси, зокрема періоду 1920-30-х рр., має всі підстави стати невід’ємною частиною одеської екскурсій­ної програми.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст.

Література завжди була голосом епохи. Не тільки проблеми, які хвилювали художників, а й весь арсенал художніх засобів, сам тво­р­чий метод визначались часом, рівнем розвитку соціальної та худож­ньої думки суспільства.

Кожна епоха має свою систему соціальних та філософських пог­ля­дів. Художник, навіть тоді, коли у розумінні історії та людини ви­­переджає епоху, не може бути вільним від впливу сучасних йому уявлень про закони та сутність суспільного розвитку. І це відби­ва­єть­­­ся на характері його ідеалів. Реальна дійсність, соціально-фі­ло­соф­сь­кі та ідейно-естетичні уявлення про людину, суспільство та зав­да­н­ня мистецтва завжди мають пряме відношення до худож­ньо­го ме­тоду письменника.

Початок 1920-х рр. К. Паустовський назвав “часом великих спо­ді­­вань”[13] . І справді, ще жили у пам’яті заманливі гасла революції, зда­­валося, що утопія може стати реальністю.

У цей час ідея революційного боргу, захисту пролетарської спра­­ви від посягань “буржуїв” та “світового капіталу” спонукала дея­ких радикально налаштованих інтелігентів співпрацювати з ВЧК. В “Ав­­то­­біографії”, де Бабель розповідає, як за порадою Горь­кого він на сім років “пішов у люди”, написано серед іншого “був че­кіс­том”[14] (дочка Бабеля це заперечувала)[15] .

Це був час, коли руйнувалося старе та необхідно було вирішити, яким саме буде нове. У літературі приблизно з 1923 р. виникають числені угрупування, які проіснували до початку 1930-х рр.[16] Кожна гру­­па письменників мала свою думку стосовно подаль­шо­го роз­вит­ку літератури. Міжгрупова боротьба найчастіше зводи­ла­ся до за­хи­с­­ту “своїх” та всілякої ганьби “чужих”.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.