Культурно-історичні об’єкти рекреації
Серед культурно-історичних об'єктів провідна роль належить пам'яткам історії і культури, які мають найбільшу привабливість і на цій основі слугують головним засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.
У даний час найбільш вживаною є типізація пам'яток, яка відбиває порядок і форми їх державного обліку, потреби господарської практики, враховує специфіку кожного окремого виду. В залежності від набору провідних ознак пам'ятки історії і культури поділяються на п'ять типів: історичні, археологічні, архітектурні (у т.ч. містобудівні), мистецькі, документальні. Наведемо приклади найбільш типових об'єктів.
Так, до історичних пам'яток можуть бути віднесеними будинки, споруди або предмети, пов'язані із важливими історичними подіями у житті народів, розвитку суспільства і держави, розвитку науки і техніки, а також пов'язані із життям видатних політичних, державних, військових діячів, народних героїв, відомих постатей науки, літератури і мистецтва.
У цивілізованих суспільствах зберігаються традиції спадковості культури поколінь, тому й зберігаються пам'ятки різних століть - королям та імператорам, видатним церковним і політичним діячам, хоч відомо, що не всі вони відіграли в історії прогресивну або гуманістичну роль. Наприклад, в Литві один із фермерів створив музей тоталітаризму, скупивши за безцінь скульптури ідеологів комунізму, лідерів Радянського Союзу та інших держав соціалістичної співдружності, деякі предмети і документи тієї епохи.
Історія нашої країни теж складна і суперечлива. її окремі факти слід вивчати, пояснювати, можна засуджувати, але в жодному разі не виправляти і не переписувати. Нерозуміння цієї істини завжди завдає тільки шкоду (згадаймо, як у 30-40-х роках XX століття під гаслами будівництва «нового світу» були знищені Успенський собор Києво-Печерської Лаври, Михайлівський золотоверхий собор та інші святині нашого народу).
Навіть назва кожного села або міста - це унікальне явище. Ці назви обросли переказами й легендами, стали своєрідним корінням, яке тримає кожне поселення на землі. А як легко, іноді навіть бездумно в офіційному порядку змінювалися ці найменування! Фактично ж перейменовувалися історичні назви, які дав своїм поселенням сам народ.
В результаті на сьогодні загублено сотні топонімів - пам'яток історії народу України. Нові назви, як правило, давалися не корінними мешканцями, а чиновниками - людьми сторонніми і байдужими до історії того чи іншого населеного пункту. З цієї причини маємо багато топонімів-неологізмів, які не лише не вписалися в місцеву топонімічну систему, але й виявилися в мовній ізоляції, не даючи можливості навіть утворити прикметники і назви жителів населеного пункту (Дружба, Райдужне та ін.).
Як бачимо, топоніми тісно пов'язані із соціально-економічною історією України, окремого регіону, з природним середовищем, багатющою культурою та історією мови. Назви часто слугують своєрідними доповненнями свідчень, що їх дають нам архівні документи і пам'ятки матеріальної культури. Існує наука про власні імена - ономастика, яка складається з антропоніміки - науки про власні імена (прізвища, прізвиська) людей, і топоніміки - науки, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, лексичний склад, граматичне оформлення і фонетику, їх написання та переклад з однієї мови на іншу (як бачити з цього визначення, топоніміка виникла на стикові мовознавства, історії та географії).
Археологічні пам'ятки - це городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, каналів, доріг, давні місця поховань, кам'яні статуї, наскальний розпис, старовинні предмети побуту та інше.
Різноманітні археологічні матеріали {артефакти) відносяться до найстаріших речових джерел людської історії, тому вони характеризуються наочністю і загадковістю далекого минулого, що викликає найбільшу зацікавленість у туристів. Використовуючи наукові відомості і уявлення про той історичний період, до якого належать археологічні матеріали, можна отримати закладену в них певну історико-культурну інформацію.
Основні типи археологічних пам'яток - це поселення і поховання. Поселення бувають неукріпленими (селища, стоянки) та укріпленими (городища). Розкопки поселень дають велику кількість знахідок, серед яких особливий інтерес становлять залишки житла. Дослідження типів житлових будівель за археологічними матеріалами дають можливість робити висновки про рівень соціального розвитку суспільства на той період.
Поховання поділяють на дві основні групи: з надмогильними спорудами (гробниці, кургани) і звичайні ґрунтові поховання. Перші кургани в степах Північного Причорномор'я з'явилися близько 5 тис. років тому. Грандіозності в них не менше, ніж у відомих єгипетських пірамідах. Так, курган Чортомлик (скіфського часу) має висоту понад 20 м і діаметр до 350 м. У 1971 році в кургані Товста Могила (Дніпропетровська область) була знайдена знаменита золота пектораль - нагрудна прикраса скіфського царя. Тепер цей шедевр стародавніх ювелірів зберігається в Музеї коштовностей України.
Схожість типів поховань, речових знахідок та інших ознак дає можливість говорити про певну єдність - археологічну культуру, яка полегшує дослідження етногенезу різних народів, дозволяє археологам систематизувати, узагальнювати свої спостереження.
Архітектурні та містобудівні пам'ятки - це: архітектурні ансамблі та комплекси, історичні центри, квартали, майдани, вулиці, залишки давньої забудови населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов'язані з ними витвори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
Об'єктами спостереження можуть бути як загальновідома пам'ятка архітектури, так і невідома сільська церква або забута дворянська садиба. Головне - відповідним чином подати їх художню та історичну цінність. Сила естетичного впливу пам'ятки - в досконалості її пропорцій, закінченості силуету, адже будь-яка деталь конструкції - це зразок вміло підібраної відповідності між формою та змістом.
У багатьох дерев'яних і кам'яних архітектурних пам'ятках України та інших країн виражена майстерність ремісників, їх здатність, незважаючи на прості інструменти, досить точно відчувати матеріал. Важливо побачити, як у цих пам'ятках виявився талант простого народу, його споконвічний потяг до духовності і краси.
До мистецьких пам'яток відносяться твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного та інших видів мистецтва.
Документальні пам'ятки - це акти органів державної влади, офіційна переписка чиновників, статистичні звіти, інші письмові і графічні документи, кінофотодокументи та звукозаписи, давні рукописи та архіви, записи фольклору та музики, рідкісні друковані видання тощо.
Писемні документи, старі довідники, путівники, раритетні карти й фотографії дають можливість простежити історичні події і зафіксувати обсяг знань, погляди та образи людей того чи іншого історичного періоду.
Одне з найбільших в Україні зібрань рукописів та стародруків зберігається у Дніпропетровському обласному історичному музеї ім. Д.І. Яворницького. Накопичене воно зусиллями великих ентузіастів - О.М. Поля та Д.І. Яворницького. Справді унікальними є видання Івана Федорова «Апостол» (Львів, 1574) та Біблія (Острог, 1581), низка релігійних та світських книжок таких авторів як Петро Могила, Лазар Баранович, Антоній Радзивиловський.
До культурно-історичних передумов рекреаційної галузі можна віднести й інші об'єкти, пов'язані з історією, культурою та сучасною діяльністю людей: оригінальні підприємства промисловості, сільського господарства, транспорту, наукові установи, вищі освітні заклади, театри, спортивні споруди, ботанічні сади, зоопарки, океанарії, етнографічні і фольклорні пам'ятки, кустарні промисли, народні звичаї та обряди тощо.
Всі об'єкти, що використовуються у пізнавально-культурній рекреації, поділяються на дві групи: нерухомі і рухомі.
Першу групу складають пам'ятки історії, містобудування та архітектури, археології і монументального мистецтва, а також інші споруди, у тому числі й ті пам'ятки мистецтва, що становлять невід'ємну частину архітектури. З позицій пізнавально-культурної рекреації важливою є та обставина, що об'єкти цієї групи являють собою самостійні одиночні або групові утворення.
Другу групу складають пам'ятки мистецтва, археологічні знахідки, мінералогічні, ботанічні й зоологічні колекції, документальні пам'ятки та інші речі, які можна легко пересувати у просторі. Споживання рекреаційних ресурсів цієї групи пов'язано з відвідуванням музеїв, бібліотек та архівів, де вони зазвичай концентруються.
Аналіз значної кількості різнорідних об'єктів, які складають культурно-історичні рекреаційні ресурси, з позицій рекреаційної галузі національної економіки повинен включати їх облік, характеристику і типологію. Облік та характеристика культурно-історичних об'єктів передбачає вказівку на назву об'єкта, його місцеположення, маркування, власника, літературні та інші джерела по цьому об'єкту та ін.
Наступним етапом оцінки культурно-історичних об'єктів є їх типологія за рекреаційною значущістю. За основу типології приймається інформаційна сутність культурно-історичних об'єктів: унікальність, типовість серед об'єктів даного виду, пізнавальне і виховне значення, зовнішня привабливість (аттрактивність).
Інформативність культурно-історичних об'єктів для рекреаційної мети може (бути виміряна тривалістю необхідного і достатнього часу на їх огляд. Для визначення часу огляду об'єкта необхідна типізація за основою, яка би відбивала тривалість огляду. Для такої типізації можна вибрати наступні ознаки: