КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з стандартизації
ПЛАН
1. Принципи стандартизації
2. Який порядок використання в Україні міжнародних стандартів бувших СРСР і УРСР
1. Принципи стандартизації
Об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність.
Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.
Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:
· забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;
· відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;
· доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;
· відповідності стандартів законодавству;
· адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;
· пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;
· дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;
· участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.
Результати стандартизації оцінюються тими змінам, що вона внесла в народне господарство. Для того щоб ці зміни були позитивними, тобто щоб стандартизація була ефективною, при її проведенні необхідне дотримання визначених принципів.
Цілеспрямованість і техніко-економічна доцільність означають, що проведення робіт зі стандартизації, розробка будь-якого стандарту повинні бути обґрунтовані (потребами виготовлювача, споживача, очікуваним техніко-економічним ефектом і ін.) і спрямовані на рішення конкретних задач на відповідних рівнях виробництва і управління.
Науковий підхід і використання передового досвіду встановлюють, що характеристики і вимоги, що включаються в стандарт, повинні відповідати передовому рівню науки і техніки, ґрунтуватися на результатах науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Тому розробка усіх видів і категорій стандартів повинна вестися з обліком і використанням наукових досягнень у відповідних областях.
Прогресивність і оптимальність стандарту випливає із самої сутності стандартизації, відбитої в її визначенні. Нові стандарти на продукцію повинні не тільки відповідати сучасним запитам, але і враховувати тенденції розвитку відповідних галузей.
При розробці стандартів необхідно прагнути одержати оптимальне сполучення встановлюваних показників, норм і вимог до продукції з витратами на їхнє досягнення, забезпечити максимальний економічний ефект при мінімальних витратах.
Необхідність взаємного ув'язування стандартів випливає з основних цілей і задач стандартизації. Показники, норми, характеристики, вимоги, встановлювані в стандартах, повинні також відповідати міжнародним стандартам і враховувати рекомендації міжнародних організацій.
Комплексність стандартизації є одним з основних принципів. Практика стандартизації привела до двох напрямків її розвитку: від частки до цілого; від цілого до частки.
Першому напрямку відповідає розвиток стандартизації знизу нагору: від сировини до готової продукції, від загальних конструктивних деталей і елементів до машин, приладам, апаратам. Воно характерно для тих виробів загального застосування, що виготовляють на спеціалізованих заводах масового виробництва (електронні прилади, проводи, кріпильні і настановні вироби, шестірні й ін.).
Другий напрямок характеризує розвиток стандартизації зверху вниз, тобто від стандартизації основних параметрів складних об'єктів виробництва (приладів, систем, машин) до стандартизації їхніх елементів (агрегатів, вузлів, деталей). Зрозуміло, що гарантією стабільної високої якості кінцевого виробу тут може бути тільки комплексна стандартизація, проведена відповідності з приведеним раніше визначенням.
Функціональна взаємозамінність стандартних виробів – це властивість незалежна виготовлених деталей займати своє місце у виробі без додаткової обробки. Функціональна взаємозамінність припускає не тільки можливість нормальної зборки, але і нормальну роботу виробу після установки в ньому нової деталі чи іншої складової частини замість тої, що вийшла з ладу. Стандарти на продукцію в необхідних випадках повинні встановлювати норми і вимоги, що забезпечують функціональну взаємозамінність виробів.
Принцип переваги використовується при проведенні уніфікації, типізації, агрегатування і розробці стандартів на вироби широкого застосування, рішення задачі раціонального вибору і встановлення градацій кількісних значень параметрів виробів (розмірів, номіналів, мас і ін).
Суб'єктами стандартизації є:
· центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;
· рада стандартизації;
· технічні комітети стандартизації;
· інші суб'єкти, що займаються стандартизацією.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує, координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.
Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і фахівці.
Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх секретаріати.
Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.
Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності.
Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.
Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони, визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.
Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:
національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;
стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.
Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця її виготовлення.
Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів стандартизації та інших суб'єктів стандартизації щороку формує програму робіт із стандартизації (далі - програма), яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення. Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та розміщується в інформаційних мережах.
Національні стандарти розробляються технічними комітетами стандартизації, а в разі їх відсутності - іншими суб'єктами стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний потенціал.
Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні передбачати:
критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення національних стандартів;
критерії визначення розробників національних стандартів;
визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних) стандартів;
механізм апеляції;
інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його опублікування;
ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх заінтересованих сторін.
Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів щодо його впровадження.