Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теор. поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні віднош. люд. до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок люд., визначеної соц. групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних орієнтацій, соц. политий., моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок. М. - це свого роду каркас структури особистості, класу або суспільства в цілому. Суб'єкт М. - особистість, соц. група і суспільство в цілому.
Основа М. - знання. Вони составл. інформаційну сторону М. Усяке пізнання формує мировоззр. каркас. Найбільша роль у формуст. цього каркаса належить Ф., тому що Ф. виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства. Будь-яка ф. виконує М. функцію, але не всяке М. філософічно. Ф. - це теорет. ядро М.
У структуру М. входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто М властива не тільки информ. але і ціннісна (аксіологічна) насиченість.
Знання входять у М. у виді переконань. У. - це та призма через як. бачиться дійсність. У. - не тільки інтелект. позиція, але і емоц. стан, стійка психол. установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини.
У структуру М. входять і ідеали. И. можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. И. - основа духовного життя особистості. Наявність И. у М. характеризує його як випереджаюче відображення, як силу не тільки отраж. дійсність але й орієнтує на її зміну.
"Життя йде до досконалості керуючи ідеалом, - тим, що ще не існ.., але мислиться, уявляється можливим до оісн.. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи неї, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий" - Горький.
М. складається під впливом соц. умов, виховання й утворення. Його форм. починається з дитинства. Воно визначає ж. позицію ч.
Ф. - це система самих загальних теор поглядів на світ, місце в ньому люд., з'ясування разл форм відносини люд. до світу. Ф. відрізняється від ін. форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем интелект. розробленості проблем і методів підхода до них.
Філ. - це така обл. дух. діяльності, як. ґрунтується на особливому, філ. типі мислення, що лежить в основі ф. пізнання, і на самостійності предмета ф.Ф. не має такий же предмет як наприклад естестст. науки, у тім змісті, що предмет ф. не локалізований у межах того або іншого конкретної обл. знання як наприклад біол., геологія... Однак предмет у ф. є, і принцип. неможливість зазначеної його локалізації составл. його специф. особливість.
Ця та область дух. діяльності люд., у підставі як. лежить рефлексія над самою діяльністю і, отже, над її змістом, метою і формами й у кінцевому рахунку над з'ясуванням сутності самого люд. як суб'єкта культури, тобто сутнісних відносин люд. до світу.
Ф. виникла з перенесенням основної уваги а люд. у його відношенні до світу, тобто на люд., що пізнає, преобраз. і світ, що діє. З плином історії конкретне наповнення цієї загальної специфіки ф. предмета неодноразово обновлялося, наповнялося новими значеннєвими нюансами, але завжди в основі ф. знання лежала установка на з'ясування зв'язку між люд. і світом, тобто на з'ясування внутрішніх цілей, причин і способів пізнання і перетворення світу людиною.
Ф. - це таким чином не просто н. дисципліна, а ще і специф. тип мислення і навіть свого роду ф. емоційний настрой, система мировоззр. почуттіст.
Чи мається внутрішній розподіл ф. проблематики, у цілому орієнтованої на виявлення відношень люд. зі світом? Ще в античності такий розподіл був намічений, хоча воно і не збігається із соврем. структурою ф. знання, і насамперед тому, що ант. ф. містила в собі той склад знання, як. у наслідку відійшов до ест. наук.
І усе-таки вже в ант. говорилося про ОНТОЛОГІЇ - навчанні про буття і про ГНОСЕОЛОГІЮ або ЕПІСТЕМОЛОГИ - навчанні про пізнання, і про ЛОГІКА - навчанні про форми мислення.
Ф. питання. Чи є насолода об’єктивн. властивістю цукру або це лише суб'єктивне відчуття люд.? Чи належить краса предм. природи, людям... або вона продиктована почуттям прекрасного, людст. здатністю сприймати красу? Питання про люд. волю. Чи зв'язаний прогрес суспільства лише з об'єктивними показниками темпів економ розвитку або ж включає і суб'єктивні, людст. аспекти? Усі ці питання торкаються одну загальну проблему: співвідношення буття і свідомості, об'єктивного і суб'єктивного, світу і людини.
Бертран Рассел: " чи розділений світ на дух і матерію, а якщо пекло, те що таке дух і що таке матерія? Чи підлеглий дух матерії, або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яке або єдність або ціль? Чи розвивається всесвіт у напрямку до якій або мети? Чи дійсно ім. закони прир., або ми просто віримо в них завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Потрібно чи добру бути вічним, щоб заслуговувати вис. оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, - справа філософії." Велика багатопланова проблема "світів-людин", по суті, виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, абстрактне вираження практично будь-який ф. проблеми. От чому вона може бути в опр. змісті названа осн. питанням ф.
Ін. гр. ф (дгф) виникла в іонійських містах зап узбережжя малий Азії, осност. греками. Тут раніш розвився раб., торгівля. і виросла на їхній основі культура. (зв'язана з культурами Вавилона, Фінікії і Єгипту - більш древні цив) Перші навчання - м. Мілет 7-6 ст. до н.е. - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен. Задавши питанням відкіля усі виникає і в що перетворюється вони шукали початок виникнення і зміни всіх речей. Першоречовина - живе в цілому й у частинах, наділене душею і рухом. Займалися і різнобічної практ. діяльністю.
ФАЛЕС. кінець 7 - початок 6 ст. до н.е. Купець, багато подорожуваст. Гідроінженер. Проект политий об'єднання малоаз. міст перед погрозою Персії. Знаком з досягнень науки Вав і Єгипту. Пророчив сонячного затьмарення в Г. - 585 р. до н.е. Винайшов неяк. астроном прилади.
Усі відбулося з якогось вологого першоречовина або води. Усе народжується з цього першоджерела. Земля - плоский диск, пласт. на пост. води. Вода і всі похідні з неї речі - не мертві. Всесвіт повний богів, усе одушевлено. Приклади - магніт і янтар можуть приводити в рух. ін. речі - вони мають душеві.
АНАКСИМАНДР. Першоджерело - це якась першоречовина (апейрон) з якого обособл. протилежності теплий і холодного, що дають початок усім речам. Апейрон не має границь, він безмежний. Земля - циліндр. Все обособлене від безмежного повинно повернутися в нього. Тому світи виникають і руйнуються.
АНАКСИМЕН. Час завоювання Мілета персами. Першоречовиного повітря. Усі речовини виходять за допомогою згущення і розрядження повітря. Повітря - це подих, що обіймає увесь світ. Земля - диск, що підтримується повітрям.
У 5 ст. до н.е. Мілет утратив самостійність (Перси) і розвиток тут філ припинилося.
ПІФАГОР І РАННІ ПІФАГОРІЙЦІ. Піфагор із Самоса 580-500гднэ. При тирані Полікраті переселився в Ю. Італію в м. Кротон де заснував политий і рел. союз представл. інтереси аристократії. Сам нічого не писаст. Навчання його перетерпіли знач. еволюцію. Висунув реакц навчання про порядок. В заг. житті порядок - влада аристократіст.
Послідів П. об'єдналися в союз. Бороли з демократією. У 5 ст. до н.е. цей союз був розгромлений демокр.
Відкидали матеріалізм Мілетціст. Основа світу не матер першопочаток, які утворять космічний порядок - прообраз заг. порядку. Пізнати світ - значить пізнати керуючі їм числа. Перша спроба постановки питання про ролі кількість сторони явл. природи.
Математика, геометрія, теорії архітектури. музики, скульптури. (висота тону струни заст. від її довжини) рух небесних тіл підкоряється мат. співвідношенням - гармонія сфер.
Піфагорійці відривалися числа від речей, перетворювали них у самостійних істот, абсолютизували й обожнювали них. Свящ. монад (одиниця) - це мати богів, загальне першопочаток й основа усіх прир. явищ. Двійка - це принцип протилежності, заперечності в природі. Природа утворить тіло (трійка), будучи триєдністю першооснови і його противор. сторін. Четвірка - образ чотирьох елементів прир. ИТД. Думка про те, що усі в прир. підлегле певн. числ співіднош., завдяки абсол чисел приводила П. до ідеалістичного твердження, що саме число, а не матерія явл. першоосновою усього.
Усі речі складаються з протилежностей - пар непара, межа безмежне, єдність безліч, праве ліве, чоловіче жіноче. Однак їхньої протилежності не переходять друг у друга (у відмінності від Геракліта). Особливе значення - межа і безмежне. Межа - вогонь, безпред. - повітря. (порожнеча). Світ дихає порожнечею, складається з взаємод. вогню і повітря.
ГЕРАКЛІТ. Родом з Ефеса. (530 - 470 рр. до н.е.). Аристократ, що відсторонився від влади. Вихідний пункт навчання про світ - представлення про минущому, мінливому хар. всього існуючого.
Усі ім. речі виникли з матеріальної першооснови. Однак першореч. - це вогонь. Вибір вогню в як. першоречовина обумовлений поглядами Г. на характер життя природи. Світ нах. у постійному процесі зміни, а з усіх прир. речей найбільш рухливий, мінливий вогонь." Цей космос той самий для всього існуючого не створив ні який бог і ніяка людина, але завжди був, є і буде вічно живим вогнем, мірами що загоряється і мірами погасаючої". Причина вічної зміни - боротьба протилежностей.
Світ залишається в основі вогнем, незважаючи на всі зміни. Душу теж з вогню, душа матеріальна - це найменш вологий вогонь. Усі речі виникають з вогню відповідно до необхідності. Світом править "логос". (закон, необхідність)"Навіть Сонце не може переступити логос." Світ весь процес у якому всяка річ переходить у свою протилеж. (холодне в тепле, вологе в сухе і навпаки)"Не можна двічі ввійти в одну ріку" У люд. життя перетст. у протилеж. є боротьба. Вона "батько усього, цар усього". Завдяки боротьбі протилеж. виявляється їхня внутрішня подібність "безсмертні-смертні, смертні - безсмертні; смертю один одного вони живуть, життям один одного вони вмирають." Загальність зміни і перехід кожної якості в протилеж. роблять усі як. речей відносними. (морська вода - найчистіша і разом з тим найбрудніша: для риб - живильна, для людей - непридатна) Логос - основа загальності й істинності люд. пізнання. В основі мислення лежать відчуття. Мислення надає перевагу усьому, що доступно почуттям зору і слуху. Мислення - загальне всім людям, усім дане пізнати себе і бути розумними. Навіть якщо щось залишилося схованим від світла, сприйманого почуттями, воно не могло б укритися від розумного світла, "від того, що ніколи не заходить" Однак, вважає Г. більшість людей не знають загального і вічного, не шукають пізнання, приймають багатознання за розум.