У абстрактніших категоріях сенс життя людини, яка обрала цю форму реалізації, полягає в тому, щоб самостійно, зусиллям своєї волі долати або спробувати подолати всі опори і обставини, реалізовуючи свою життєву програму. В цьому випадку людина стає дійсно вільною, оскільки вільна володіти над зовнішніми обставинами і умовами (як над своїм біологічним, так і над своїм соціальним началом). І навпаки, нездатність реалізувати власну життєву програму - через внутрішні властивості або дуже могутній тиск обставин - породжує в людині стан несвободи, залежність від обставин життя, від інших людей.
Ось така основа у самореалізації як сенсу життя. Але це шлях так званих творців для результату. Вони максимально розкривають свої можливості, створюють щось нове, іноді корисне для інших, іноді небезпечне, але для них сенс в постановці цілей і неодмінному досягненні їх.
Істинну творчість на результат не направлено. Її сенс – сам процес, результат же – вдалий чи ні – це побічний продукт. Іменник «творчість» походить від дієслова недоконаної форми «творити», тобто дію не закінчено.
Рутинна робота, сіра повсякденність і т.п. – все може мати сенс, якщо відноситися до цього стоїчно, з любов'ю. Щоденне приняття заварки з кип'ятком можна любовно звести в ранг чайної церемонії і медитувати над самим процесом приготування чаю або його пиття.
Будь-яка річ, будь-який процес – це теж уламок уселенської голограми. В тому-то і особливість голограми, що будь-яка її частина містить те ж зображення, що і ціле. Розпилюватися у принципі не обов'язково. Сенс полягає у всьому.
5.Відсутність сенсу – теж сенс. Це такий спосіб сформулювати своє ставлення до відсутності у людини більшості загальноприйнятих цінностей, цілей. Людина просто існує, щось поробляє, спостерігає за собою, іншими. Вона просто дрейфує по життю, і в цьому її сенс. Добре проявили себе в цьому представники екзистенціалізма. Для них сенс життя в тому, щоб визнати все найстрашніше, що тільки може бути, налякати себе, задавити буттям, «закинути» в світ, приготуватися до смерті, а потім потихеньку усвідомлювати, що життя не така вже погана штука. Це рівносильне тому, коли людина ходить в тісному взутті, а потім приходить додому, знімає його і тріумфує - як мало їй треба для щастя. Так само і заслуга екзистенціалістів в тому, що вони можуть додати сенс будь-якій дрібниці з безкрайнього людського існування, а в цілому – абсурд.
6. Деякі відсутність значення в житті сприймають неадекватно, унаслідок чого шкодять собі і суспільству. Це і самогубство, і непомірний гедонізм, і зловживання алкоголем, психотропними речовинами заради задоволення. Таким чином можна вивести свідомість на якісно новий рівень, а найчастіше просто «вирубати» його, а разом з ним і себе як особу, своє «Я». Скажімо так, це теж форма реалізації сенсу, але це шлях слабкої людини. Сенс, якщо і відкривається, то на такий короткий проміжок, з таким спотворенням і з такими наслідками, що гра не коштує свічок.
У сучасного гедонізму немає культури користуватися задоволенням, основне правило якої – помірність, насолода незначеим. Це чудово знали і Арістіп, і Епікур. У сучасних наркоманів немає культури приймати психотропні речовини, вони не уміють зворотно управляти свідомістю.
Адже протягом століть люди використовували психоактивні речовини, щоб досягти інших станів свідомості і перенестися в інші виміри реальності. (Живий і захоплюючий виклад про сучасне використовування наркотиків для цілей такого роду можна знайти в книзі "Природна свідомість" Ендрю Уїла). Впродовж історії ліки використовували не тільки в медичних цілях або для боротьби з захворюваннями, але також і в релігійних культах і для досягнення прояснення. Наприклад, серед американських індійців, на заході Сполучених Штатів, знайдений і добре вивчений пейотекульт. Шматочки кактуса пейоте (що містить речовину мескалін) проковтуеться для досягнення релігійних бачень і прояснення. Схожі культи зустрічаються по всьому світу і ті, хто бере участь в цих культах вірять в те, що наркотичні засоби виконують роль коридору для проникнення в інші виміри буття.
Деяким дослідникам психоактивні речовини в розвитку людської цивілізації представляються настільки важливими, що ряд учених дотримується наступної теорії: технологічно розвинена європейська цивілізація виникла там, де люди вживають алкоголь. Ця традиція пізніше закріпилася в християнському каноні: вино, говорить Христос, є кров моя. Довго вибираючи для Давньої Русі релігію Володимир Великий не міг ігнорувати звичку свого народу: «Веселие на Руси есть пити»(рос.). І відкинув іслам. До речі, ті ж учені вважають, що за прикладом «алкогольних» існують цивілізації «наркотичні» (Індія, Азія) і «галюциногенні» (північноамериканські індійці).
Допускаючи правомочність такої точки зору, можна припустити, що використовування наркотичних засобів є лише одним з багатьох шляхів, що ведуть до розкриття інших вимірів реальності, до сенсу. Але це не шлях Людини.
Що стосується помірного гедонізму, сансари, взяття від життя всього, що вона дає, то в цьому можна знайти дуже глибокий смисл. Існує навіть установка, що «сансара – це та ж нірвана», тобто, що сенс життя в ній самій, у всій її красі і повноті, у всій її потворності і мізерності, просто треба шукати. Ось непоганий вислів англійського письменника Сомерсета Моема:
Моя ціль на землі – переживати багатогранні відчуття, які дарує мені життя, виціджувати з кожної миті всі його чуттєві багатства.
Головне – не зупинятися на місці, не «підсісти на голку» безвилазно. Потрібно перевтілюватися, за одне відведене життя прожити десять, спробувати себе в максимумі ролей, збільшити інтенсивність «мешкання», одержувати задоволення зі всього, «виціджувати» його з навколишнього світу. Людині властива звичка. Помірність дозволяє відкинути процес звикання і «набридання». Тому задоволення залишаються такими, тільки якщо чергувати їх, розбавляючи відчуттям міри.
7.Служіння ідеї, людям як сенс життя має глибоку гуманістичну основу. Багато хто жив «загальною ідеєю», бачачи в ній сенс. Гегель чудово все це висловив в своїй "Феноменології духу". Треба визнати, правда, що не всі ідеї гуманістичні. Деякі в процесі розвитку зазнають змін не в кращу сторону, відриваються від гуманістичної основи. Але прихильники такої ідеї, що знаходять сенс свого життя в служінні, вже не помічають відхилення від первинного курсу, оскільки розвиваються разом з нею і побічно задіяні. Так з'являється фанатизм як реалізація сенсу життя. Але навряд таким чином можна спіткати сам сенс. Швидше за все, він вислизне від людини в той момент, коли ідея почне відхилятися від своєї природи, об'єктивуватися.
Можна сказати, що служіння ідеї – це та ж віра, але вже не пов'язана з релігією, з богом, а має відношення до людей, суспільства, науки, творчості, прогресу і т.п.
8.Любов, спілкування. Російські філософи як ніхто досягли успіху на цьому шляху:
«Дотепер одні багато знали, але дуже мало любили, інші багато любили, але дуже мало знали; але тільки той, хто багато знатиме і любитиме, може зробити для людства що-небудь істинно прекрасне і велике».
Так роздумував Мережковський і був, видно, абсолютно прав.
У любові дійсно криється велика можливість реалізувати сенс життя людини. Це навіть найдоступніший і зрозуміліший для нас спосіб. Не дарма його навіть Ісус Христос вибрав. Але йдеться не про любов як про відчуття пристрасті, а про переживання, про скорочення дистанції між ближнім, про спільність інтересів людей як представників одного роду. Любов виявляється через спілкування. Тому душевне спілкування як феномен любові так само може бути сенсом життя. Багато хто знаходить себе тільки в постійній суспільній діяльності, в організації чого-небудь, т.з. масовики-витівники від Бога.
Представник релігійного екзистенціалізму К.Ясперс бачив можливість виходу до трансцендентного Бога тільки через комунікацію людських екзистенцій між собою, тобто істину люди знаходять в спілкуванні між собою.
Але любов не можна зрозуміти, її треба пережити. Це свого роду маленьке прояснення. Один раз відчуєш любов до людини – і готово, сенс життя знайдено, з цих пір він тільки розширятиметься і збагатить духовний світ людини.
Любов – це чудовий спосіб реалізувати сенс, особливо в гармонії з вірою.
Коли ми пізнаємо сенс життя через знання, то ми йдемо від приватного до загального, збираємо мозаїку Всесвіту («збираємо все до купи”), не знаючи, що вона – голограма. Це своєрідне індуктивне пізнання життя. Якщо ж вибрати шлях любові, то нам відразу відкривається гармонія світу і вже до деталей ми спускаємося з відчуттям всеєдинства.
9.Більшість людей, якщо їм не ставити навідних і каверзних питань, відповість, що сенс життя в щасті.
Американські психологи Девід Майерс і Ед Дінер, що довгий час вивчав цю проблему, пришли до такого висновку: «Щаслива людина, перш за все, повинна володіти відомою часткою самоповаги, і навіть деякого самовдоволення, почитати себе в рядах «кращих». При цьому вона зобов'язана себе контролювати – не піддаватися смутку. Легко перемагати стреси, наполегливо трудитися і добиватися поставленої мети. Зрозуміло, така людина – оптиміст, і це допомагає йому справитися з будь-якою задачею, бути здоровим і добиватися успіху, не здаватися перед труднощами. Нарешті, ще одна необхідна умова щастя – товариськість, що дає можливість одержати хорошу роботу, завести справжніх друзів і створити міцну сім'ю. І що ще характерне, щасливішими себе вважають люди віруючі.»
10.Гармонія з світом, природою, реальністю. Людина – частина світу. Відносини між людиною і світом повинні бути гармонійні. Історія показує, що між людиною і навколишнім її світом більше дискомфорту і конфліктів. Причина – монопольне положення лінійної свідомості над іншими інструментами людини. Біда в тому, що свідомість прагне пояснити все по частинах, але через брак інформації робить це примітивно. Розкиданість людської діяльності утрудняє розробку єдиного критерію спілкування людини з світом. Без такого критерію гармонія неможлива. Людина вимушена брехати собі. Заради поліпшення взаємостосунків зі світом перш за все необхідно мінятися людині.